Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 червня, 2012   ▪   Роман Подкур   ▪   Версія для друку

Сталінська «хірургія»

Поряд із класовими переслідуваннями та чистками партійно-державної еліти в Україні за «Великого терору» було реалізовано кілька операцій проти національних меншин
Матеріал друкованого видання
№ 22 (239)
від 31 травня, 2012
Сталінська «хірургія»

Друга половина 1930-х років  увійшла в історію Радянського Союзу як період масштабних внутрішніх потрясінь, викликаних розгортанням державного терору, що став апогеєм утвердження сталінського тоталітаризму. Його супроводжували широкомасштабні репресивні операції та перманентні акції покари партійно-державної, військової і культурної еліти. Ці дві хвилі переслідувань прокотилися паралельно, однак мали різні завдання й мету.

Логіка терору

Масові репресії того періоду, згідно із задумом Іосіфа Сталіна, мали завершити 20-річну боротьбу проти «соціально ворожих елементів» та потенційної «п’ятої колони» в Країні Рад. Більшовицькі лідери не змогли чітко окреслити ознак цього «ворога»: впродовж 1930-х вони подеколи варіювалися під впливом тактичних політичних та економічних міркувань.

Уся логіка червоного терору корелювалася із зовнішньою політикою. Хвороблива уява «вож­­дя всіх народів» малювала у 1930-х роках Радянський Союз в оточенні міжнародного імперіалізму – у своєрідному трикутнику між Німеччиною, Польщею та Японією, які начебто активно формували «п’яті колони» серед антикомуністично настроєних груп населення СРСР, щоб використати їх у разі початку війни.

АДЕПТ «ПРЕЗУМПЦІЇ ВИННОСТІ».Головний державний обвинувач на сталінських показових процесах 1930-х років генеральний прокурор Андрій Вишинський

У внутрішньому сенсі терор був органічною складовою побудови в СРСР тоталітарного режиму, так званої революції згори. Сталінська «кадрова педагогіка» мала на меті сформувати в умовах радянської дійсності нову еліту з молодих, політично й ідеологічно вишколених людей, повсякчас готових виконати будь-яке завдання партії і вождя. У цьому контексті має рацію французький історик Ніколя Верт, стверджуючи, що репресії проти партійно-радянської еліти формували необхідне кремлівським лідерам суспільне сприйняття терору. Розіграні за сценарієм показові «московські» та сотні місцевих судових процесів проти червоних посадовців мали виховне значення для нових керівників. Нагнітаючи страх, терор подавав виразний сигнал радянській бюрократії та суспільству: слід переосмислити свої дії, поведінку та мислення в умовах більшовицької диктатури.

Методологія і особливості

Нормативні акти НКВС СРСР, які стали підставою «Великого терору», чітко відповідали методології, заданій Сталіним. Оперативні накази та циркуляри по лінії радянських органів держбезпеки окреслювали соціальні й національні контингенти, які підлягали ізоляції або фізичному знищенню.

В УСРР масові операції, попри загальні настанови, були особливими – національно спрямованими. Звинувачення в «українському шовінізмі», «націоналістичних ухилах», у співчутті до «націоналістичної контрреволюції» стали універсальним ярликом чекістів під час фальсифікації кримінальних справ. Не випадково генеральний секретар ЦК ВКП(б) Іосіф Сталін у своїй доповіді на «з’їзді переможців» (XVII з’їзд партії) у 1934-му наголосив на необхідності посилення боротьби з українським націоналізмом як головною небезпекою в республіці.

Ніколай Єжов – очільник НКВС СРСР у 1936–1938 роках

Серпневий 1936 року судовий процес «Об’єднаного троць­кістсь­­ко-зінов’євського терористичного центру» спровокував чергову хвилю чисток керівництва тогочасної України. У справі «центру» заарештували кількох вищих партійно-радянських працівників, яких звинуватили в намірі вбити Сталіна й керівників УСРР – Косіора та Постишева.

Згодом усе переграли не на користь останніх. 13 січня 1937-го партійні та управлінські структури України спіткав новий удар. Павло Постишев, один із організаторів Голодомору 1932–1933 років і колишній сталінський соратник, був звинувачений у «втраті більшовицької пильно­сті», оточенні себе «ворогами» й звільнений із посади першого секретаря Київського обкому. Згодом його заарештували в Москві й розстріляли за належність до право-троцькістсь­­кої організації в Україні, до якої були начебто також втягнуті інші партійні й урядові бонзи в УРСР (Косіор, Чубар, Балицький, Якір, Вегер). У Київському обкомі Постишева змінив Сергій Кудрявцев. Першого секретаря Харківського обкому Миколу Демченка – Микола Гикало. Нові призначенці, вико­нуючи волю Сталіна, очолили кампанію політичних звинувачень, спрямованих про­­ти інших українських керівників. Вже 3–4 лип­­ня 1937 року пленум ЦК КП(б)У вивів зі скла­­ду політбюро трьох репресованих членів і двох кандидатів.

Погром кадрів партійно-дер­жавної номенклатури засвідчив, що зі 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У, обраних на її ХІІІ з’їзді (липень 1937-го) було репресовано 100 осіб. Уже на 24 січня 1938 року в складі ЦК КП(б)У із 62 членів і 40 кандидатів у члени ЦК залишилося відповідно 20 і 5.

В образі «ворога народу»

Початок «Великому теророві» у формі масових операцій в СРСР поклало рішення політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року «Про антирадянські елементи», що передбачало репресії проти «куркулів», які повернулися із заслання, та карних злочинців. «Куркульська операція», оформлена оперативним наказом НКВС № 00447, була однією з найбільших у межах «Великого терору» й відіграла в Україні функцію «зачистки» республіки після колективізації та Голодомору 1932–1933 років.

Ізраіль Лєплєвскій – керівник НКВС УРСР у 1937–1938 роках

Ланками терору виступали обласні «трійки», сформовані за партійною вказівкою, у складі першого секретаря обкому, начальника місцевого НКВС та прокурора області. Усіх підсудних було поділено на дві категорії: «найбільш ворожі елементи» (підлягали арешту та розстрілу) та «менш активні ворожі елементи» (виселенню).

Головну роль у проведенні затримань і слідства відіграли 45 міжрайонних оперативних груп чекістів. До участі в операції залучали також актив із членів ВКП(б) та прикордонні війська, переведені в стан посиленого режиму охорони рубежів.

Центральні партійні лідери «потурбувались» і про родини засуджених. 15 серпня 1937 року з’явився оперативний наказ НКВС СРСР № 00486 «Про операції з репресування жінок і дітей зрадників батьківщини». Він передбачав арешти членів сімей цих громадян, починаючи від 1 серпня 1936 року, тобто майже за рік до початку «Великого терору». Документ яскраво засвідчив намагання Сталіна та його оточення в контексті приготувань до майбутньої війни позбутися потенційної небезпеки однієї зі складових «п’ятої колони» – рідні репресованих.

Національне спрямування каральних акцій мало на меті як «соціальну хірургію/санацію» етнічних громад, так і «зменшення» внутрішньої загрози Країні Рад в умовах «часу Ч» – війни. Арештові підлягали представники нацменшин, які народилися, вчилися чи працювали за кордоном, були колись членами «контрреволюційних  організацій», проявляли активність у формуванні національно-культурної політики червоних у період «коренізації» у 1920-ті роки. Іноді для арешту було достатньо висловити найменшу критику, незадоволення, порівняти політику більшовиків із успішною діяльністю уряду сусідньої країни. Для проведення арештів використовували також списки населених пунктів, зараховуючи до «ворогів народу» людей просто на око. Водночас практикували всілякого роду «соцзмагання» у проведенні репресій, зокрема через підвищення лімітів арештованих.

МАШИНА ТЕРОРУ. «Вождь усіх народів» зі своїми соратниками серед вищого керівного складу НКВС СРСР. 1937 рік

Упродовж другої половини 1937 – в листопаді 1938 року на території України провели масові репресії проти різних національних меншин. Розпочав етнічну лінію «Великого терору» оперативний наказ від 25 липня 1937-го про переслідування запідозрених у шпигунстві німців. Через кілька тижнів стартувала одна з найбільших національних операцій – проти поляків. Наказ НКВС від 11 серпня передбачав арешт членів «Польської військової організації» (ПОВ), військовополонених армії Другої Речі Посполитої, що опинилися на території СРСР, перебіжчиків ізвідтіля, політемігрантів та колишніх членів польських партій. Окремо були проведені заходи проти румунів, латишів, китайців, японців, афганців, греків, іранців тощо.

У грудні 1937 року було започатковано антисіоністську кампанію. Тільки в першій половині 1938-го заарештували 279 «учасників підпілля», ліквідували «бундівські комітети» в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Вінниці й Молдавській АСРР.

Масові операції були припинені директивами ЦК ВКП(б) і РНК СРСР. Перша з них, від 15 листопада 1938 року, скасувала практику розгляду справ арештантів «трійками», друга – від 17 листопада 1938 року, заборонила «масові операції з арешту й виселення».

Підсумки «Великого терору» точно визначити в цифрах складно. Згідно з даними товариства «Меморіал», у жовтні 1936 – листопаді 1938 року за справами НКВС СРСР під арештом опинилося не менш ніж 1 млн 710 тис., засуджено було 1 млн 440 тис. і розстріляно близько 724 тис. осіб. Окрім цього, «міліцейські трійки» додатково як «соціально шкідливий елемент» засудили близько 400 тис. громадян. Також було депортовано 200 тис. і засуджено судами за загальнокримінальними статтями не менш ніж 2 млн осіб, із них до таборів ГУЛАГу було направлено 800 тис. В Україні жертвами сталінського терору у 1937–1938 роках стали 198 тис. 918, із яких було розстріляно 123 тис. 421 особу (або 62%) (див. детальніше «Анатомія «Великого терору» в УРСР). Аналізуючи цю страшну статистику, варто пам’ятати, що за кожною цифрою стоїть не лише окрема особа, а й конкретна родина.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено