Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 травня, 2012   ▪   Костянтин Рахно   ▪   Версія для друку

Будівничі лицарської Європи

Пройшовши довгий шлях від Північного Кавказу до Африки, алани заклали середньовічні військові традиції в Європі й посприяли формуванню міфології британців
Матеріал друкованого видання
№ 20 (237)
від 17 травня, 2012
Будівничі лицарської Європи

Тиждень продовжує серію публікацій про давні народи, які населяли українські терени й залишили по собі характерну культурну спадщину. Цього разу розповідь про перших лицарів Європи, аланів, боротьба за спадок яких не вщухає і досі

У самому центрі Кавказу, в мальовничих ущелинах обабіч головного хребта й на прилеглих передгірних рівнинах живе народ, від середини XVIII століття відомий як осетини. Це останній уламок численних давніх племен із земель сучасної України, яких у Геродота і Птолемея іменовано скіфами й сарматами. Самі себе ці люди називають алонами. У середньовічних хроніках Заходу їхніх предків згадують під ім’ям «алани», тоді як на Сході частіше йменували асами, ясами й осами. Алани – один із найраніших прикладів єдності історичних доль Західної Європи, Північного Кавказу та України.

ІЗ ПРИЧОРНОМОР’Я НА ДУНАЙ

Аланами два тисячоліття тому називали об’єднання іраномовних східносарматських кочових племен. Високі на зріст, показні, з русявим волоссям та грізним поглядом, вони вирізнялися особливою войовничістю поміж споріднених із ними етносів. Ще античні джерела згадують про них – «неприборканих і хороб­рих», що мешкали в пониззі Дунаю, Північному Причорномор’ї, степах Передкавказзя й на Центральному Кавказі. Поступово територію сарматів (або савроматів) теж почали називати Аланією, і зі сторінок праць давніх авторів зникли згадки про інші сарматські племена.

Читайте також: Звідки взялася мода на кельтів

У населення посушливих степів, де головними заняттями були конярство й вівчарство, зберігався кочовий і напівкочовий побут. Алани не мали ані храмів, ані святилищ. Як і їхні предки скіфи, вони, згідно з повідомленням давньоримського історика Марцелліна Амміана, «за варварським звичаєм встромляють у землю оголений меч і з благоговінням поклоняються йому як Марсові, покровителеві країн, котрими вони кочують». В аланському суспільстві панувала ідеологія вищості й богообраності військової еліти. Особи шляхетного походження не обтяжували себе ніякою працею.

Частина войовничих аланів приєдналася до гунів у їхньому Західному поході. У Північному Причорномор’ї спільними силами вони вчинили навалу на германські племена готів і, залучивши їх у свій «віз», досягли в 376 році дунайського кордону Римської імперії. Так почалося Велике переселення народів, яке різко змінило розмірене життя Старого Світу. Образ аланського вершника став одним із яскравих символів тієї героїчної епохи. Почавши рух на кордонах сучасної України, алани зі своїми сателітами пройшли всю Європу, досягли її південно-західної околиці – Піренеїв – і завершили грандіозний похід на середземноморському узбережжі Північної Африки.

ПЕРЕМОЖЦІ АТТІЛИ

На Дунаї алани з’єдналися з найближчою ріднею – сарматами, які попрямували на захід іще наприкінці II століття. Це дало їм змогу розірвати союз із гунами й діяти самостійно. 378 року в бою під Адріанополем їхнє спільне з готами військо розгромило римлян. Цю баталію, в якій загинув сам імператор Валент, називають важливою віхою в західному мистецтві війни. З неї починається тисячолітнє панування варварських лицарів.

У Північній Італії та Галлії алани домовилися з Римом про статус федератів (військовозобов’язаних союзників), отримавши у володіння значні території, на яких у V столітті виникли їхні Південне (в районі сучасної Тулузи) й Північне (між Луарою та Сеною зі столицею в Орлеані) королівства. До 450 року в Орлеані правив грізний король Ґоар, який за домовленістю з римським полководцем Аецієм мав боронити це місто від гунів та вестготів. Його спадкоємцем став Санґібан, котрий командував аланами влітку 451-го в знаменитій битві на Каталаунських полях, яка завершилася вирішальною перемогою Риму над гунами. Під час цього бою аланська кіннота була поставлена в центр війська імперії і здолала добірну гвардію ворога на чолі з Аттілою – «Бичем Божим».

ПІДКОРЮВАЧІ ЗАХОДУ

Аланський пошук військового поприща, гідного супротивника і славної смерті був добре відомий у давнину. Однак чим пояснити військове значення та політичний вплив представників цих племен на Заході, далеко від батьківщини й зазвичай у ворожому оточенні? Зрозуміло, що відповідь не в їхній чисельності чи могутності.

Вони підкорили Захід своєю мілітарною культурою та видатною військовою організацією. Їхня кавалерія, закута в сталеві панцирі й зімкнута в лави, володіла на той час найкращими навичками. Германські королі навперебій запрошували аланів до себе на службу, і їхні підданці, традиційно піші воїни, вчились у тих верхової їзди та кінного бою. Враження, що його військове мистецтво аланів справило на зарозумілу римську знать, було настільки помітним, що імператор Ґраціан (359–383) набрав із них гвардійський загін, реформував свою кавалерію за їхнім зразком і навіть сам носив аланський одяг та зброю.

Читайте також: «Країна Оюм»: готські племена зробили помітний внесок у культуру давньої України

Оскільки аланське суспільство було переважно зорієнтованим на війну, хлопчиків змалку навчали їздити верхи. Вояки цього народу, як повідомляє Марцеллін, вважали принизливим для чоловіка ходити пішки. Ісидор Севільський у VI столітті навіть зазначив, що без своїх коней вони бачилися дещо незграбними.

Конярство було улюбленим заняттям їхнього етносу. Сармато-аланські огирі були особливої породи й відрізнялися надзвичайною витривалістю, через що зажили популярності на Заході. Ці шляхетні тварини розділили військову славу своїх господарів, як і люті аланські бойові собаки. На Піренейському півострові останніх називають «алано еспаньйоль», тобто іспанські алано.

Утім, аланські вершники познайомили Захід не тільки з новим озброєнням та прийомами герцю й привели із собою коней та псів. Їхній внесок у західну культуру був куди важливішим – моральний кодекс лицаря та ідеологія військової верстви. Причорноморські сармати, що потрапили на Захід наприкінці II століття, й алани, котрі наздогнали їх у IV столітті, запровадили моду на лицарську кінноту, змінили застарілі уявлення про стан воїнів і саму ратну справу.

В аланському минулому Європи ховається й прообраз західних традицій лицарської релігійності, й відправна точка королівського покровительства церкві.

Алани скрізь змішувалися з місцевими європейськими народами, та пам’ять про них залишилася в міфах, легендах і топоніміці. Їхню мову легко відрізнити від романських, германських, слов’янських та інших мов Західної і Центральної Європи, а тому нескладно вичленувати аланські назви на сучасних європейських картах. Тільки у Франції та Північній Італії сьогодні відомо близько 300 міст і селищ аланського походження. До речі, англійське ім’я Алан і французьке Ален – теж спадщина спільної історії.

ТВОРЦІ ЛЕГЕНДИ ПРО КОРОЛЯ АРТУРА

Значно глибшим і тривалішим виявився аланський вплив на світогляд середньовічного Заходу: міфологію, епічні оповіді й аристократичні військові звичаї. Відповідна основа простежується в легендах про короля Артура й лицарів Круглого столу, що стали для європейської культури втіленням лицарського ідеалу. Паралелі можна відшукати в епосі осетинів про витязів нартів.

Образ короля Артура, його життя і смерті багато в чому близький до нартського героя Батрадза, якого осетини вважають уособленням головних лицарських якостей: хоробрості в бою, стриманості в їжі та питві, високої поваги до жінки. Є чимало й інших аналогій, наприклад, знаменитий мотив меча в камені, що його витягує Артур, – центрального елемента в його визнанні королем Британії. Це той самий клинок бога війни, якому поклонялися скіфи та алани.

ПРЕДКИ КОЗАКІВ?

Часом осетини впізнають «своїх» і в мешканцях Центральної та Південної України – кров сарматів та аланів тече й у наших жилах. А сліди аланської лицарської етики та звичаєвості найповніше простежуються в запорозьких козаків. Їхній побут наче зійшов зі сторінок Амміана Марцелліна.

Запорожці теж нехтували мирним життям, цуралися праці в полі, зате шукали небезпек та воєнних пригод у світах. Смерть у бою так само вважали престижною і почесною, а тих, хто вів мирне життя гречкосія, на Січі теж жорстоко висміювали. Вбивство ворога, як і в аланів, було предметом хизування. І знаменитий козацький спосіб захищатися в бою, зробивши табір із поставлених колом возів, теж сягає доби аланів і готів – тієї ж таки битви під Адріанополем.

Існував у козаків і культ холодної зброї. За деякими даними, нащадки запорожців на Катеринославщині ще на початку ХХ століття молилися на ввіткнуті в землю старовинні шаблі. Поклоніння їм-таки в родинних святилищах, яке раз на рік здійснювали сиві діди, відоме і в осетинів Кавказу, з якими українців споріднює аланська минувшина.

Усі ці та багато інших етнокультурних і мовних паралелей спонукають думати, що внесок сармато-аланів у формування нашого народу є значно більшим, ніж припускали раніше. Чимало з рис української культури завдячують походженням аланам – першим лицарям Європи.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено