Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 травня, 2012   ▪   Роман Кабачій   ▪   Версія для друку

Людина-пригода: приклад народного майстра Андрія Чабана ілюструє, як війна змінює долі людей

До Червоної армії 15-річний Андрій потрапив випадково: коли почув від матері, що в село зайшли перші кілька гітлерівців, побіг до обозу червоних, де допомагав чистити зброю, витяг карабін і застрелив німецького солдата
Матеріал друкованого видання
№ 19 (236)
від 10 травня, 2012
Людина-пригода: приклад народного майстра Андрія Чабана ілюструє, як війна змінює долі людей

Після цього хлопцеві в селі (Стайки, нині Кагарлицького р-ну Київщини) залишатися було небезпечно.

До більшовиків я ставився як до найстрашнішого зла. Мого брата Івана, який щойно закінчив школу, заарештували в 1938-му за те, що між школярами він сказав: «Якби Україна була незалежною державою, нам би краще тоді жилось». Буквально через день на другу ніч приїхав НКВС.

Мати народила одинадцятьох. У голодовку померло четверо. У нас оце піл, на полу спали, і мати колиску за ногу зачіпляє, сама на крайню дошку лягає, кулак – не подушку – під щоку і спить.

Про матір пан Андрій говорить із особливим пієтетом. На стіні висить її портрет із підписом: «Рідна мати моя, ти ночей недоспала, і в колгоспнім ярмі ти життя змарнувала». Пішовши воювати проти німців, Андрій Чабан пережив бомбардування, оточення під Пирятином (вересень 1941-го), втечу з полону в Хоролі, партизанство над Дніпром (зима 1941-го – літо 1942-го) та німецький арешт у Ржищеві, звідки знову зумів утекти. Проте в одному із сіл північніше від Києва його схопили і відправили на роботи до Східної Пруссії (нині Вармінсько-Мазурське воєводство Польщі, листопад 1942-го).

Читайте також: Міф про «Велику Вітчизняну» й синдром непам’яті

Про роботу в Німеччині всі звикли плакатися. Нас же вчили у школі, що поміщики мучили селян. У підручниках була картинка: робітник рачки тягне вагонетку, а над ним стоїть буржуй у циліндрі з нагайкою. А тут у цього хазяїна як у рай потрапив. Якби не мої патріотичні почуття, мені б кращого життя не треба було. Як мене годували (а їв я те саме, що й господарі), то мені такі харчі й не снилися. Працював добре, і мене дуже хвалили, дивувалися, що я малий такий, а сила велика.

Утім, від свого хазяїна Адама Бялі, який його купив на станції як вола, Андрій утік, оскільки йому поляки та білоруси, котрі працювали в тому самому господарстві, повідомили, що недалеко Польща. Назвався Анджей Чарни – за легендою, він походив з-під Рівного і був «кресовим поляком». На свободі був недовго, оскільки потрапив до тюрми в Гродно. Звідти вже як «поляка» (що дало йому право жити в таборі, який не охоронявся) його відправили на роботи в Дортмунд, де він уперше почув про польську підпільну боротьбу (середина 1943-го – початок 1944-го).

Ми працювали на фабриці Union. Наша група, зокрема, у Walzswerke – прокатному стані. Був один знайомий поляк на станції, який займався транспортуванням на східний фронт ешелонів зі спорядженням. Мене з ним познайомили і сказали, що я хочу втікати. У нас у групі був поважний дядько, учитель. Цей учитель розповів, як більшовики розстріляли десятки тисяч офіцерів, ще тоді (слово Катинь не називалося, але факт був відомий). Він був у нас за ксьондза: читав молитви, а за ним усі повторювали. Хоч як мені прикро, хоч як мені душа болить, а вони набагато патріотичніші, набагато культурніші. Повага, релігія мені страшенно сподобалася католицька.

З Дортмунда запакованого у вантажному вагоні Андрія відправили на Схід. Коли почув польську мову, підпиляв дно і вийшов уночі надвір. Потрапив до з’єднання Мар’яна Ґадомського «Нєдзвядка» біля Сокулки на Підляшші. Хвалить їхню конспірацію. Дізнавшись, що червоні взяли Бобруйськ (червень 1944-го), вирішив переходити фронт. Для цього по дорозі вбив молодого німця («у війну зовсім іншою людиною себе почуваєш»), одягнув його форму, в одному зі штабів викрав топографічну карту та дані про розташування з’єднань вермахту. Перейшов уночі під трасувальними кулями фронт. Там же потрапив у руки п´яних червоноармійців, а згодом СМЕРШу.

Коли мене туди [у СМЕРШ] привели, варварства такого світ не знав. Як же там лупцювали. Я їм якраз доказав принесеними даними, вони ту [німецьку] Кримську дивізію шукали. Чули, що вона десь тут є, а я ж конкретно вказав де і як. Зі мною просто чудо вийшло: вони дали запит...

Старшина повів мене в баню, я помився, німецької моєї форми немає, лежить нова радянська. «Одягайся!». Я так подивився на нього з недовірою, а він каже усміхаючись: «Одягайся!» Беру гімнастьорку, вона з погонами. На погонах три лички, тобто мені дали сержанта.

Далі шлях Чабана проліг через бої у складі розвідки Червоної армії в Східній Пруссії, у її нинішній російській частині (осінь 1944-го – весна 1945-го). Після закінчення війни до Кенігсберга привезли ешелон евакуйованих із Німеччини радянських дівчат, які нібито співпрацювали з гітлерівцями. З однією з них, калушанкою Анною Гринів, Чабан познайомився до того, як усіх їх вивезли за місто і розстріляли. Перед тим він передав дівчині бланк «вільнонайманої», що дало їй право звільнитися (Анна пообіцяла вийти за нього заміж, подарувала фото на пам’ять); вона ж розповіла про боротьбу УПА.

Оскільки в боях під Пирятином Андрій дістав поранення, тепер просив знайти лікаря і відбув на два тижні... до Станіслава (нині Івано-Франківськ), а звідти до Калуша, щоб віднайти Анну (початок 1946-го). Розшукуючи свою кохану, він вийшов на повстанців і взяв участь в акції нападу на автомобіль, що перевозив бюлетені для виборів до Верховної Ради СРСР 1946 року. Проте в УПА надовго не залишився, оскільки йому було відмовлено в зустрічі з дівчиною.

Читайте також: Полювання на «кукушек»

Після цього Андрій повернувся до Кенігсберга, звідки його направили на охорону будівництва (в’язнями) секретного об’єкта, знаного згодом як Челябінськ-65. Звідти він випросився з’їздити додому в Стайки. По дорозі зайшов на конспіративну квартиру ОУН у Києві, адресу якої отримав у Калуші. Ця «явка» була вже провалена, відтак наступного дня Чабана заарештували органи міліції в сусідньому з його рідним селі (серпень 1946-го).

Слідчий, дякувати йому, каже мені: «Шкода тебе. Ти молодий, здоровий, потрапив у цю халепу. Документи всі твої знищені, ніяких у тебе доказів немає [відібрані ордени Андрій Чабан так і не відновив]. Є два варіанти: або береш на себе якусь кримінальну справу, або тебе саджають у камеру до рецидивістів і тихенько їм нагадують, що ти сексот, що ти служив у НКВС, і там тебе задушать, на волю тоді не вийдеш». Я погодився – вони, спасибі, дали мені мінімальний термін – п’ять років.

У таборах пройшов шлях від Мордовії через Печору в Комі АРСР, де будувалася залізниця, до Обської губи.

Я шукав, хто був із повстанців і націоналістів, завжди їх збирав докупи. Не давайте, кажу їм [«авторитетам» та охоронцям], спуску, дайте відповідь, більше вас не чіпатимуть. Так воно й було: група людей у нас є, один за одного – так ми й трималися. У другий табір як переходив, там теж збирав. У нашій компанії були два литовці, їх теж охорона ображала постійно.

Можу сказати, що поміж росіян у таборах я зустрічав мало порядних людей. У них такий характер. У них немає поняття, що хтось може мати іншу думку, інше виховання. При цьому себе вивищували.

Після звільнення Андрій Чабан майструє: здібність має до радіотехніки, різьблення, ювелірної справи. Брав учать у створенні Народного руху і Республіканської партії. Передав Національному банку колекцію золотих монет «на створення українського війська». У 1999 році виявив бажання відкрити у Василькові школу народних ремесел, але був обманутий тодішнім мером. Не тішить присутність у місті такого ветерана і нинішню місцеву владу – пан Андрій каже, що його називають «бандерівцем».

Читайте також: Пам’ять замість «переможних» парадів

Автор вдячний за допомогу під час підготовки матеріалу пані Анні Лазар (Польський Інститут у Києві)


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • За якою траєкторією вже понад 25 років іде студентський рух у країнах колишнього СРСР
    23 липня, Арсеній Сітніков
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено