Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 травня, 2012   ▪   Ігор Саєнко   ▪   Версія для друку

Як донські козаки за Гітлера воювали

Сучасна російська влада нещадно таврує німецьких колаборантів у всьому світі, однак ніколи не згадує про російських козаків, які співпрацювали з нацистською Німеччиною
Як донські козаки за Гітлера воювали

У Москві поблизу храму Всіх Святих встановлено меморіальну плиту козацьким генералам, отаманам і воякам 15-го козацького кавалерійського корпусу СС з написом: «Казакам, павшим за веру и отечество». У станиці Єланській у Ростовскій області бовваніє пам’ятник генералові Пєтру Краснову. На додаток до цього в Луганську на вулиці імені Карла Маркса стоїть пам’ятний знак, з написом, майже аналогічним московському: «Казакам, отдавшим жизнь за отечество».

За що ж донських козаків так шанують в Україні? За часів Російської імперії, вислужуючись перед царською владою, їх неодноразово залучали до придушення страйків і заворушень робітників на Донбасі. На початку червня 1919-го донські козаки у складі Добровольчої армії Антона Дєнікіна брали участь у захопленні міста, в честь оборонців якого в Луганську споруджено величні пам’ятники. Наступна зустріч луганчан з донськими козаками відбулася вже у січні 1943-го, коли вони у складі армії Третього Рейху тікали на захід під натиском Червоної армії. Бодай би хтось зі згаданих луганських можновладців і численних місцевих «борцов с фашизмом» висловив обурення з цього приводу. Однак, як писав Тарас Шевченко: «На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!»

«Захисники батьківщини»

За сприяння колишніх секретарів компартії та комсомолу, а нині можновладців, на Луганщині наполегливо створюється героїчний образ Донського козацтва, яке завжди віддано служило «родному отечеству». Водночас ретельно замовчуються факти участі дончаків у співпраці з гітлерівською Німеччиною у роки Другої світової війни.

А розповісти є про що. Адже у складі Вермахту та військ СС воювали численні козацькі полки, дивізії та навіть корпуси. На окупованих німцями східних територіях охоронну службу несли козацькі поліційні батальйони, головним завданням яких була боротьба з партизанами.

Козаки цих батальйонів часто виконували функцію наглядачів радянських військовополонених. При німецьких комендатурах утримувалися козацькі сотні для поліційних завдань. Зокрема, дві такі сотні донських козаків перебували у станиці Луганській та ще дві – у Краснодоні. Чимало лиха від них зазнало цивільне населення на Луганщині. 12 серпня 1942 року поблизу хутора Пшеничного Станично-Луганського району козаки-поліцаї разом із німцями погромили партизанський загін, яким командував Яковенко. Козаки брали участь в охороні залізниць, несли постову службу, прочісували ліси на лівому березі Сіверського Дінця у пошуках радянських військовополонених, вишукували комуністичних підпільників із розгромленої краснодонської «Молодої гвардії».

За фюрера й «отєчєство»

Чимало німецьких колаборантів було і серед кубанських, тверських, уральських, сибірських, астраханських та інших козаків, однак в усіх козацьких формуваннях, які служили гітлерівській Німеччині, більшість становили саме донські козаки. Колаборантство серед донського козацтва було масовим явищем.

Широку співпрацю з гітлерівцями козаки розгорнули влітку 1942 року, проте кілька донських частин з’явилися у складі німецьких військ вже 1941-го, зокрема, 102-й козачий ескадрон Івана Кононова при штабі командуючого тиловим районом групи армій «Центр», козачий розвідувальний батальйон 14-го танкового корпусу, козачий розвідувальний ескадрон 4-го охоронного самокатного полку, козачий розвідувально-диверсійний загін розвідувальної абвер команди НБО.

Коли в жовтні 1941-го частини 14-го німецького корпусу підійшли до річки Міус, у тилу частин ЧА уже тривали бої, в яких брали участь «німецькі десантники» – козачі війська під командуванням спадкового донського козака старшого лейтенанта Ніколая Назарєнка.

У листопаді 1941-го козаки станиці Синявської до того, як прийшли німецькі війська, перебили місцеву комуністичну владу, конфіскували всю зброю і пішли у Донські плавні, де дочекалися німецьких військ. Там із них був сформований ескадрон 4-го самокатного полку Вермахту.

У грудні 1941 року в містечку Тавелі у Криму німці сформували козачий розвідувальний диверсійний загін абвер команди НБО. Цей загін перебував у підпорядкуванні командувача німецькими військово-морськими силами південно-східного басейну, спеціалізуючись на військово-морській розвідці на Чорному й Азовському морях, диверсійній роботі проти Північно-Кавказького та 3-го Українського фронтів і боротьбі з радянськими партизанами. Ця козацька частина розташовувалася в Сімферополі до жовтня 1943 року.

Окрім цього, наприкінці 1941-го у складі німецької армії були створені й інші козацькі частини: 444-та козача сотня у складі 444-ї охоронної дивізії, 1-ша козача сотня 1-го армійського корпусу 18-ї армії, 2-га козача сотня 2-го армійського корпусу 16-ї армії, 38-ма козача сотня 38-го армійського корпусу 18-ї армії та 50-та козача сотня у складі 50-го армійського корпусу тієї ж армії. У травні 1942 року німецьке командування по одній козацькій сотні сформувало в усіх армійських корпусах 17-ї армії Вермахту та ще дві козацькі сотні – при штабі цієї армії. Влітку 1942-го співпраця козаків з гітлерівцями набула вищого рівня. Відтоді у складі військ Третього Рейху створювалися вже не козацькі сотні, а козацькі полки та дивізії.

В лютому 1942 року в Сімферополі було створено один із ескадронів козацького кавалерійського полку «Юнгшульц». А у серпні того самого року з донських і кубанських козаків сімферопольського табору військовополонених німці сформували 1-шу Андріївську сотню козачого полку особливого призначення Абвер групи-201. Командував цією сотнею німець – лейтенант Гірш. І використовували її при розвідці ближнього запілля радянських військ. Окремих козаків засилали у радянський тил з диверсійно-розвідувальними завданнями. Мабуть, сучасні «кримські козаки» є спадкоємцями тих колаборантів, оскільки інших попередників у Криму вони не мали.

Вдячні Гітлерові

Формуванням козацьких частин керував начальник Головного управління козацьких військ Імперського міністерства східних окупованих територій Німеччини генерал Вермахту Пьотр Ніколаєвіч Краснов. За складеною ним присягою козаки, як і він сам, клялися у вірності фюрерові. Пьотр Краснов дотримувався позиції, що козаки – це окремий народ, який аж ніяк не пов'язаний з росіянами. «Русские враждебны Вам. Москва всегда была врагом казаков, давила их и эксплуатировала. Теперь настал час, когда мы, казаки, можем создать свою независимую от Москвы жизнь. Русских необходимо запереть в рамки старого Московского княжества, откуда началось продвижение московского империализма. Да поможет Господь немецкому оружию и Гитлеру!» 30 березня 1944 року Головне управління козацьких військ було переведено у відання СС.

24 жовтня 1942 року в місті Краснодоні відбувся «казачий парад», яким донські козаки засвідчили свою відданість гітлерівському командуванню та німецькій адміністрації. На урочистостях були присутні 20 представників Вермахту і місцевих органів управління. Козацькі лідери закликали встановити тісну співпрацю з німцями-«визволителями» та об’єднати зусилля в боротьбі проти більшовизму та Червоної армії. Після молебню було зачитано привітальний лист до Адольфа Гітлера, в якому, зокрема, зазначалося: «Мы, донские казаки, остатки уцелевших от жидовско-сталинского жестокого террора своих соотечественников, отцы и внуки, сыновья и братья погибших в ожесточенной борьбе с большевиками и замученных в сырых подвалах и мрачных застенках кровожадными палачами Сталина, шлем Вам, Великому Полководцу, Гениальному Государственному Деятелю, Строителю Новой Европы, освободителю и другу донского казачества, свой горячий донской казачий привет! Смерть Сталину и его опричникам! Хайль Гитлер!»

У боях за Міус

Мешканцям Луганщини добре відомо, що від лютого до серпня 1943 року Червона армія вела запеклі бої на Міус-фронті. Однак мало хто знає про те, що тут проти неї у складі 29-го корпусу 6-ї німецької армії воювало «козаче угруповання» у складі 1-го Донського козачого полку імені отамана Матвєя Платова, 17-й Донський козачий пластунський полк Бударіна, Окремий козачий кінний полк Швєдова, 6-й Семигородський козачий полк, Шахтинський козачий батальйон міської поліції. У цих частинах нараховувалося близько 8 тис. козаків. Понад півроку вони завзято воювали проти Червоної армії. У складі інших німецьких частин на Міус-фронті воювали ще й І/454-й, ІІ/454-й, ІІІ/454-й, ІV/454-й та 403-й козачі дивізіони.

Коли 1943 року німці відступали, разом із ними рушили сотні тисяч козаків і членів їхніх родин. Серед них було 135 тис. 850 донських козаків, які погнали на захід величезну кількість коней і худоби з луганських кінних заводів.

Від Червоної армії козаки тікали тоді двома шляхами. Перший із них пролягав північним узбережжям Азовського моря, а другий – з Таманського півострова через Керченську протоку до Криму. На Півдні України й у Криму з цих колаборантів німці сформували дві частини польової поліції – Вільно-козачу кавалерійську дивізію «Фон Шуленбург» і Козачу пластунську бригаду генерала Духопельникова. Під час Другої світової війни вояками Вермахту «опікувалася» польова жандармерія. Натомість польова поліція відповідала за дотримання окупаційного режиму, а коли німці відступали, вона перетворювала прифронтову смугу на «зону випаленої землі».

Загальна кількість козаків, що воювали на боці Третього Рейху у 1941–1945 роках, сягала 100 тис. Ці «борцы за отечество» билися на боці німців проти Червоної армії до останніх днів війни. Кривавий слід за собою вони залишили від Сталінграда до Польщі, Австрії та Югославії.

Щороку 9 травня на Луганщині, під час урочистостей і святкувань з нагоди Дня Перемоги, представники влади промовляють: «Мы чтим нашу историю и никому не позволим ее переписать». На почесному місці біля них зазвичай стовбичать донські козаки з «георгіївськими» відзнаками. Бракує лише портретів Краснова, Павлова, Доманова, Кононова та інших ватажків донського козацтва. «А братія мовчить собі, витріщивши очі! Нехай, каже, може, так і треба». І слухняно й собі скрізь чіпляє георгіївські стрічки.


Матеріали за темою:

1
Як День пам'яті про загиблих разом з Європою— 66.92%
 
2
Як День "спільної Перемоги" разом з Білоруссю і Росією— 23.11%
 
3
Як День примирення бійців УПА і вояків Червоної армії— 9.97%
 
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено