Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 травня, 2012   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Терор без прикрас. Німецькі «червоноармійці»

Сорок п’ять років тому у здавалося б цілком благополучній Західній Європі були здійснені перші після Другої світової війни широкомасштабні акції політичних терористів
Терор без прикрас. Німецькі «червоноармійці»

Після жорстокого розгону поліцією 2 липня 1967 року студентської маніфестації у Західному Берліні (загинув один із маніфестантів), четверо молодих людей 2 квітня 1968 року підпалили два супермаркети  у Франкфурті-на-Майні. Перші-ліпші, які спали на око.

Аби покарати «систему споживання», знищивши її символи, а також «на знак протесту проти розв’язаної США війни у В’єтнамі і солідарності з Третім світом». Паліїв швидко знайшли і посадили на лаву підсудних. І – о диво – у суспільстві виявилося чимало симпатиків протестувальників. Молодий адвокат Хорст Малер, котрий узявся їх захищати, заявив: «Якщо цих підсудних відправлять до в’язниці, доведеться зробити висновок, що у такому суспільстві в’язниця – єдине місце перебування, гідне порядної людини».

А відома журналістка Ульріка Майнгоф писала: «Прогресивність цього підпалу полягала не в тому, що були знищені якісь товари, а у свідомому порушенні закону». Завдані збитки за сучасними цінами становили становили понад 4 мільйон євро. Проте палії були засуджені тільки до трьох років ув’язнення. І… Суспільство завирувало: надто суворий вирок! Після подачі клопотання про перегляд вироку у Верховний суд ФРН засуджені були випущені під заставу.

На чергове засідання суду вони не з’явилися, пішовши в підпілля. Разом зі своїм адвокатом Малером терористи вирішили оголосити державі міську партизанську війну. Проте на заваді став арешт керівника підпалу супермаркетів Андреаса Баадера у квітні 1970 року під час випадкової перевірки документів. Відповідь не забарилася. 14 травня 1970 року Баадер був доставлений до Берлінського інституту соціальних досліджень для зустрічі з журналісткою Майнгоф, яка домоглася дозволу на інтерв’ю з ним під приводом написання книги про осіб, що перебувають під домашнім арештом. Майнгоф важко поранила пострілом з пістолета працівника інституту Ґерга Лінке і втекла разом з Баадером…

Логіка новітніх борців з законом була простою: представники влади, політичної та економічної еліти постійно і цинічно порушують норми права і моралі. І за це не несуть жодного покарання. Адже суд обслуговує владну систему, власне, є її складовою. Відтак свободи у Європі немає, конституційним шляхом її вибороти не можна, бо трудящі маси сплять, отже, слід шляхом терористичних дій авангардних політичних груп розбуркати ці маси і змусити їх силою змінити систему, створити досконале справедливе суспільство.

Цікаво, що активісти майбутньої терористичної організації певний час жили комуною. Однією з цілей комуни було «максимальне усуспільнення»: всі володіють усім і до всього мають доступ, в деякому сенсі володіють один одним. На території комуни кожен володіє іншими. Велися неомарксистські дискусії на теми: з чого ти взяв, що твоє тіло - «твоє»? Хто такий «ти» і ким/коли «ти» сформований? Що таке «твоє»? Ілюзія, згідно з якою тіло «твоє» і ти можеш сам ним розпоряджатися, оголошувалася некритичним перенесенням на себе приватновласницьких уявлень, на які спираються капіталістичні відносини. І так далі і таке інше – в Інтернеті є фото, де члени комуни дружно позують голяка.

«Нам би їхні проблеми!» – вигукне спересердя політично грамотний український читач. Зрозуміла річ: критичні сентенції радикальної західної молоді 1960-х та 1970-х років були несправедливими. Покоління батьків цієї молоді підняло з руїн повоєнну Європу, помирило народи, створило досить ефективну соціальну ринкову економіку, спромоглося не допустити розповсюдження радянського тоталітаризму на західний світ – водночас провело денацифікацію не тільки у політиці, а й у культурі Заходу.

Але водночас і в інвективах радикалів ховався певний сенс. Справа в тому, що у середині 1960-х років західноєвропейська політична й економічна системи ввійшли у стадію певної стагнації; попри помітне кількісне зростання, відчутними стали криза пошуку нових орієнтирів, відсутність якісних динамічних змін. На додачу до цього молоде покоління не стикалося безпосередньо з тоталітарною практикою; на нього досить потужно діяла комуністична пропаганда, яка змальовувала ринкову економіку як втілення світового зла;  молоді здавалося, що цілком умотивовані й засновані на практичному досвіді запобіжні заходи з унеможливлення поширення тоталітарних ідеологій та, головне, практик у суспільстві самі є «репресивними», «деспотичними», «тоталітарними», ледь не «гестапівськими».

«Це – фашистська держава, готова вбити нас усіх. Це – покоління, яке створило Освєнцим, з ним немає сенсу дискутувати!» - заявила на мітингу у 1967 році Ґудрун Енслін, одна з тих, хто підпалив супермаркети, а потім узявся до зброї. Бо ж у боротьбі проти «гестапівців» дозволені всі засоби, а їхні закони є незаконними. А найкращі засоби наочно демонструють, ясна річ, лише справжні революціонери-комуністи. «Китайська «культурна революція» стала у той час модною, а майбутні бойовики були модною сектою. Геноцид, що прокотився по Китаю, був їм нецікавий. Вони боготворили злидні китайського народу – з відстані у вісім тисяч кілометрів. Мого батька Клауса Рьоля вони назвали «салонним комуністом», вишикувалися в автоколону, приїхали до Гамбургу і взяли редакцію журналу Konkret штурмом, повикидавши з вікон меблі. Вони просто не розуміли, наскільки вони були багаті, якщо змогли приїхати до Гамбургу на власних машинах», - згадує Беттина Рьоль, дочка Ульріки Майнгоф.

І слова втілилося у дії. 1970 року на основі групи паліїв виникає підпільна «Фракція Червоної армії» (Rote Armee Fraktion). Майнгоф, кинувши чоловіка і дочку, приєднується до неї та йде у підпілля. Здійснюють перші терористичні акції та грабунки банків (революція потребує грошей). Декларуються цілі боротьби: «Велике місто є скупченням цілей, які треба знищувати... Атаки невеликих збройних груп повинні змусити апарат звернутися до наджорстоких заходів і таким чином показати свій фашистський вишкір» (Малер). «Якщо ціною за наше життя і свободу буде відмова від антикапіталістичної боротьби, то сміливо заявляємо: ми не будемо платити! Військово-політична стратегія міської герильї розвивається від прямої протидії фашизації парламентської демократії до створення першої єдиної регулярної Червоної Армії для участі в народній боротьбі» (Баадер). «Ми говоримо: істота в уніформі – не людина, а свиня, і чинити з нею треба відповідно. Це означає – з нею не треба розмовляти, з нею взагалі не можна розмовляти. У неї треба стріляти» (Майнгоф). Це при тому, що у Західній Німеччині армія комплектувалася на основі загального військового обов’язку, і цими «свинями», яких слід убивати, були молоді робітники, фермери та студенти…

А далі – логіка боротьби почала диктувати нові правила гри. Допомогу підпільникам запропонували палестинські терористи та східнонімецька «Штазі». Спершу, для годиться покомизившись, німецькі «радикальні революціонери», які звали себе «авангардом світової революції», прийняли її. Отже, була підготовка у таборах палестинців (у свою чергу, навчених інструкторами КҐБ та Спецназу ҐРУ), у центрах румунської «Секурітате» та згаданої вже «Штазі» (остання влаштувала бази для терористів прямісінько на території НДР, забезпечуючи їх зброєю й фальшивими документами та даючи притулок переслідуваним поліцією ФРН), німецькі романтики-революціонери стали іншими людьми.

Віднині вони не підпалюватимуть супермаркетів, а спокійно братимуть заручників й убиватимуть прокурорів, суддів та правих політиків. І взагалі – всіх, кого вважатимуть «ворогами революції» (загалом за роки діяльності RAF убито 39 «ворогів революції», 75 поранено при вибухах). Зі зброєю в руках бійці «авангарду світової революції» допомагатимуть палестинцям викрадати пасажирські літаки і брати в заручники їхніх пасажирів. А також грабуватимуть банки і крастимуть чисті бланки документів. Адже машина терору має працювати безперебійно. Дедалі більше самі «червоноармійці» ненавидітимуть людей, яких вони спершу прагнули звільнити. Так, одна з провідних терористок ФРН Брігітте Кульман у бутність свою студенткою, опікувалася паралізованими хворими і вважалася «надзвичайно чутливою натурою». А от у терористичній групі вона перетворилася на запеклу фанатичку. Заручники, яких захопили було терористи, розповідали, що вона поводилася «як справжня наглядачка концтабору».

Утім, RAF і прагнула відправити до концтаборів усіх незгідних із тією «свободою», яку вона несла…

Війна RAF із «системою» тривала майже три десятиліття. Одні бойовики гинули чи потрапляли до в’язниць, інші продовжували терор. У перше десятиліття діяльності RAF ця організація мала неабияку підтримку з боку певних груп населення, яка виявлялася в публічних акціях солідарності та організації розгалуженої системи напівлегальної підтримки тилового забезпечення, в першу чергу завдяки діяльності так званої «Червоної допомоги». Та врешті-решт терористичні акції і жорстка протидія з боку держави призвели до втрати такої підтримки. Загалом же RAF являла собою порівняно невелику групу людей. Число активних терористів за всю її історію становило 60 до 80 осіб. Число ж осіб, які безпосередньо не входили до RAF, але надавали їй всіляку підтримку, становило близько 300 осіб (не рахуючи, звісно, працівників спецслужб комуністичних держав та палестинських бойовиків).

На початку 1980-х років на базі RAF був заснований так званий «Антиімперіалістичний фронт», який повинен був об’єднати найрізноманітніші антисистемні групи Європи під гаслом «спільної боротьби». В основу діяльності його було покладено «Стратегію проти стратегії імперіалізму», маючи на меті за допомогою терору «розколоти НАТО» та «розхитати імперіалістичну систему». Разом із німецькими «червоноармійцями» цю боротьбу вели інші західноєвропейські терористичні організації – «Пряма дія» (Франція), «Червоні бригади» (Італія), «Воюючі комуністичні осередки» (Бельгія). Вже з самих їхніх цілей зрозуміло, що на той час колишні ідейні борці повністю перетворилися на «західних корисних ідіотів» (В.Ленін), за допомогою яких Кремль і Луб’янка намагалися знищити чи бодай підірвати могутність своїх опонентів у самий розпал «мирного співіснування». Задля цієї мети організатори терору не шкодували життів ані випадкових жертв, неминучих при терористичних акціях, ані самих бойовиків RAF та їхніх спільників (їх загинуло 26).

Впадає в око, що об’єднання Німеччини в 1990 році викликало різко негативну реакцію з боку лідерів RAF – вони сприйняли ця як спробу створити «четвертий рейх». Попри гучні слова, в основі такого роздратування лежали суто прагматичні речі: нікому було вже фінансувати «червоноармійців» та допомагати їм грошима, а на додачу в архівах «Штазі» було знайдено чимало цікавого про RAF. Отож 1998 року організація, діяльність якої після падіння СРСР та комуністичних держав у Європі різко пішла на спад, заявила про саморозпуск – мовляв, змінилися глобальні умови, але революція триватиме в інших формах. Хто саме керував RAF на заключному етапі її діяльності і чи справді вона припинила діяльність, невідомо.

Так чи інакше, впродовж останніх років вийшли на волю ті члени RAF, які ще були у в’язниці. Щоправда, адвокат Хорст Малер, який пережив своїх товаришів, знову потрапив під суд, але вже за шалену пропаганду антисемітизму уі виправдання нацизму. На суді в Мюнхені у 2009 році він стверджував: «Потужний захисник Ізраїлю, Сполучені Штати Америки, розвалюється на наших очах, у той час як культ голокосту пожирає сам себе, по-щурячому переслідуючи тих, хто насмілюється викривати його. Якби існували емпіричні, судові або документальні докази унікального злочину, який єврейські ЗМІ іменують «голокостом», вони б їх давним-давно представили, і це дозволило б їм нейтралізувати скептиків насмішками. Але таких доказів немає, оскільки геноциду газових камер не було». Утім, антисемітизм був одним з наріжних каменів діяльності та ідеології RAF й у розпал її боротьби. Їхніми надійними союзниками (і спільниками у терорі) були палестинські організації, що ставили на меті повне знищення Держави Ізраїль, а Ульріка Майнгоф вельми схвально поставилася до знищення арабськими терористами ізраїльських олімпійців у Мюнхені в 1972 році…

Здавалося б, терор як засіб «світової революції» себе дискредитував повністю й остаточно. Але ні – на могилах лідерів RAF завжди свіжі квіти, ця організація дуже популярна серед нинішніх ліваків як у Європі, так і в Росії. Мовляв, це «партизани-антифашисти», а підла буржуазія чогось зве їх бандитами. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено