Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 квітня, 2012   ▪   Віталій Пономарьов   ▪   Версія для друку

Дмитро Чижевський: філософ, що любив котів

Українського філософа Дмитра Чижевського (05.04.1894–18.04.1977) називали українським буржуазним націоналістом, радянським шпигуном, комуністом і навіть космополітом, натомість сам він себе вважав істориком духу
Дмитро Чижевський: філософ, що любив котів

22 січня 1918 року Мала Рада (орган Української Центральної Ради) на своєму засіданні у великій залі Педагогічного музею у Києві почала розглядати проект ІVУніверсалу, яким вона збиралася проголосити незалежність Української Народної Республіки. Попри попередні домовленості між керівниками фракцій Ради, проти ухвалення Універсалу проголосували кілька депутатів від національних меншин – зокрема, троє меншовиків. Одним із них був 23-річний студент Київського університету, член Центрального виконавчого комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії (меншовиків) Дмитро Чижевський. Його партійний стаж становив п’ять років, з яких п’ять місяців він провів у Лук’янівській в’язниці. Чижевський проголосував проти незалежності не лише за рішенням фракції, а і з переконання – він тоді справді хотів, щоб Україна залишилась автономією у складі демократичної федеративної Росії.

Безпросвітний час

Вже через 18 днів після проголошення незалежності УНР російські більшовики захопили Київ. Серед інших киян вони заарештували і Чижевського, а відтак «у порядку червоного терору» ухвалили розстріляти його. Однак він дивом урятувався і до кінця свого довгого (83 роки) життя щороку святкував цю дату як другий день народження.

Восени 1919 року Чижевський із відзнакою закінчив історико-філологічний факультет Університету Святого Володимира. Того ж року він побрався із товаришкою по партії Лідією Маршак – небогою Іосифа Маршака, власника найбільшої у передреволюційному Києві ювелірної фабрики. А наприкінці року місто знову зайняла Червона армія, і невдовзі Чижевський потрапив до концтабору. Після звільнення він викладав філософію на Вищих жіночих курсах, у січні 1921 року був обраний доцентом філософії Інституту народної освіти (колишній Університет), але почати читати лекції не встиг, бо більшовики заарештували його втретє.

Читайте також: Центральна Рада. Початок шляху

Через 37 років Чижевський згадував у Німеччині той час як «безпросвітний»: «Моє життя в Києві та Харкові було досить складне та проходило в значній частині в межах різних радянських “мєст заключенія”». Врешті-решт філософ утретє вийшов на волю, і вони з Лідією виїхали з Києва, а 13 травня нелеґально перейшли встановлений 18 березня радянсько-польський кордон (тоді за Ризьким договором Польща та Росія поділили між собою Україну та Білорусь). Перетнувши Польщу та більшу частину Німеччини, подружжя дісталося Гейдельберґа – там жив брат Лідії, згодом відомий економіст і соціолог Якоб Маршак.

У Німеччині Чижевський продовжив свої філософські студії: у Гейдельберзі він слухав лекції Карла Ясперса, у Фрайбурзі – Едмунда Гуссерля та Мартіна Гайдеґґера. Водночас він налагодив зв’язки із тамтешніми російськими соціал-демократами – такими самими утікачами від червоного терору, потім приєднався до Німецької соціал-демократичної робітничої партії, але 1924 року вийшов із неї і відтоді політикою не займався. На вигнанні Дмитро Чижевський перетворився з федераліста на самостійника – зрештою, як і більшість тодішніх українських еміґрантів (досить згадати хоча б екс-гетьмана Павла Скоропадського).

Філософія серця

Від 1924 року Чижевський жив у Празі, викладав філософію в Українському Високому Педагогічному Інституті імені Михайла Драгоманова, а згодом – ще і в Українському Вільному Університеті. За свою роботу «Філософія на Україні» він здобув звання професора, а за працю «Геґель і Французька революція» – докторський ступінь.

У Празі Дмитро Чижевський вдався до систематизації історії української думки. Своїм дослідженням «філософії серця» він повернув до українського світу не лише призабутих Кирила Транквіліона Ставровецького та Паїсія Величковського, а і Григорія Сковороду, Миколу Гоголя та Памфила Юркевича, які здавалися безповоротно втраченими на користь східних сусідів. Самому філософові найближчим із них був, мабуть, Сковорода – як поет, мислитель і містик, тож не дивно, що одна з основних його праць так і називається – «Сковорода. Поет. Мислитель. Містик».

Чижевський відстежував, як у філософії, літературі, мистецтві проявляється український національний характер із його особливостями – чутливістю (звідси потяг до краси), індивідуалізмом (звідси потяг до свободи) та схильністю до душевного неспокою. На його думку, український характер найбільш інтенсивно формувався у княжу добу та в епоху бароко, а далі народ «вибирав для себе те з історичних подій, що якраз відповідало його єству».

Наукові студії Чижевського розходилися концентричними колами – від історії української думки до філософії слов’ян, а відтак до духовної історії Східної Європи, вони сягали філософії, логіки, історії, літератури, астрономії, музики, богослов’я, славістики, естетики, мовознавства і навіть містики. Недаремно приятель Чижевського, німецький філософ Ганс Ґеорґ Гадамер, підкреслюючи його «нелюдську ерудицію», називав його одним із останніх енциклопедистів. Наголошуючи на культурній унікальності кожної слов’янської нації, Чижевський особливо цікавився їхніми взаємними впливами, бо «кожна нація якраз в своєму своєрідному, ориґінальному, у своїй “однобічності” і обмеженості і має вічне, загальне значіння».

Німеччина, США і знову Німеччина

Наприкінці 1920-х років уряд Чехословаччини припинив підтримку українських освітніх закладів, тож Чижевський втратив роботу і 1932 року повернувся до Німеччини. Він став викладати в університеті міста Галле, однак там його докторський ступінь не був визнаний, тому філософ захистив другу докторську дисертацію – «Геґель у Росії».

На початку 1935 року Чижевський віднайшов у Бібліотеці Вайзенгаузеса в Галле головний твір чеського філософа Яна Амоса Коменського «Пансофія» («Загальна порада про виправлення справ людських»), який століттями вважався втраченим. За браком коштів на фотокопіювання філософ власноручно передрукував «Пансофію» (2000 сторінок!) у трьох примірниках і розіслав їх своїм знайомим. Коли ж наприкінці війни постала загроза бомбардування Галле, Чижевський виніс твір із бібліотеки і постійно носив його із собою у невеликій валізі, яку на ніч ставив біля свого ліжка.

Напередодні війни Лідія разом із дочкою Тетяною виїхала до США, натомість Дмитро Чижевський залишився в Галле. Нацисти вимагали від нього розірвати шлюб із дружиною-єврейкою, але філософ відмовився, хоч і ризикував утратити роботу і навіть свободу. З початком німецько-радянської війни гестапо заборонило Чижевському виїздити із Галле без спеціального дозволу. У тій «похмурій дійсності» його підтримувала група молодих філософів, яка, своєю чергою, залучила його до нелеґальної допомоги в’язням концтаборів та остарбайтерам.

У червні 1945 року Чижевський виїхав зі захопленого Червоною армією Галле до Марбурґа, залишивши особистий архів і безцінну домашню бібліотеку на 7 тисяч томів із численними стародруками та прихопивши лише «валізу Коменського». У Марбурзі філософ теж викладав в університеті; він часом голодував і вижив лише завдяки посилкам, які зі США надсилала йому дружина, – продуктами з них він ділився зі своїми студентами.

1949 року завдяки клопотанням Лідії Маршак Дмитро Чижевський був запрошений викладати у Гарвардському університеті. Через свою екстраваґантну зовнішність: довге волосся, яскравий одяг, окуляри, лагідна посмішка, – він на початку 1950-х виглядав гостем із майбутніх пацифістських 1960-х. До того же Чижевський примудрився за 7 років свого перебування у Гарварді не прочитати там жодної лекції англійською мовою, бо розповідав про українську літературу українською, про російську – російською, а про чеську – чеською. Американських професорів також шокувала звичка Чижевського починати свої семінари в авдиторії, а продовжувати їх у кав’ярні.

У порівнянні з руїною у Німеччині життя у США видавалося ситим і стабільним, але Чижевському там настільки бракувало відповідного інтелектуального середовища, що він уперше в житті впав у депресію. Тому коли 1956 року з’явилася нагода очолити кафедру славістики у Гельдерберзькому університеті, філософ повернувся туди і прожив там до кінця свого життя.

Професор-дивак

Професор Чижевський зажив слави дивака і часом підживлював її своїми вчинками. Приміром, він уперто відмовлявся отримати громадянство Німеччини; скаржився знайомим на свою феноменальну пам’ять, через яку не міг забути номерів проїзних квитків. Для обліку своїх гостей Чижевський завів «Книгу гостей і скарг», а свої щотижневі домашні семінари з філософії та славістики завершував ритуальними «буршівськими» вечірками, на яких частував студентів власноручно приготовленими стравами. Дмитро Чижевський вельми любив котів, вони жили в кожній його оселі, і він не раз говорив колеґам, що з котами набагато цікавіше розмовляти, ніж із людьми. І хто знає, чи не жартував він, доводячи, що у Росії немає літератури, а є лише письменники, або розповідаючи, як під час своєї лекції бачив із вікна авдиторії диявола.

Двері історії

1925 року Дмитро Чижевський опублікував у Празі невелику за обсягом статтю «На теми філософії історії», і ця чи не найбільш пристрасна із близько тисячі його праць сьогодні видається на диво актуальною – а надто для України. У ній філософ розмірковує про обумовленість долі людини або нації її характером та історичними обставинами. Долі годі опиратись, однак її несподівана зміна надає шанс і тому має сприйматись як милість або благодать. Для людини це може бути якесь велетенське завдання, що підносить її до себе, для нації – культурне відродження чи відновлення втраченої колись державності. Коли же людині або нації бракує волі скористатися цією милістю долі, «коли великі історичні завдання упущені свого часу, коли їх розв’язання замінено боротьбою за дрібні та “настирливі” інтереси, тоді пройде без сліду й та година, в яку можливо буде велике. Благодать не чекає, доля закаменіє нерухома. Але як немає завше живої волі, то й усі двері історії залишаються зачиненими назавше».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено