Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 квітня, 2012   ▪   Юрій Шлапак   ▪   Версія для друку

Призначений злетіти вище: Івана Кавалерідзе позбавили головного покликання митця

Проблема світогляду Івана Кавалерідзе крилась у замкненому колі відносин між творчою особистістю й тоталітарною системою
Матеріал друкованого видання
№ 16 (233)
від 19 квітня, 2012
Призначений злетіти вище: Івана Кавалерідзе позбавили головного покликання митця

Іван Кавалерідзе мав довге й напрочуд плідне життя. За 70 років активної творчості він став автором близько 20 пам’ятників, сотні станкових робіт, зняв 10 кінофільмів, поставив 10 театральних п’єс, написав книжку спогадів, до того ж залишилися ще й десятки нереалізованих проектів.

Та митець був, очевидно, запрограмований природою на більше. Якби він, подібно до свого співучня й товариша Олександра Архипенка, переважну частину літ прожив за кордоном, то сягнув би, можливо, й вищих художніх злетів. Проблема його світогляду крилась у замкненому колі відносин між творчою особистістю й тоталітарною системою.

Читайте також: Новаторство Леся Курбаса суперечило канонові соцреалізму

ВІД СКУЛЬПТУРИ ДО КІНО

На час приходу більшовиків до влади у 1917-му Кавалерідзе вже встиг закінчити художнє училище в Києві, провчитися рік в Академії мистецтв у Петербурзі та півроку у приватній майстерні Наума Аронсона в Парижі – здобути скорочену, але все-таки європейську освіту. Ще перед Першою світовою війною його творчі задуми здобули високе визнання: 17 вересня 1911 року на Михайлівській площі в Києві було відкрито споруджену за проектом скульптора чотирифігурну композицію пам’ятника княгині Ользі, святому апостолу Андрієві Первозванному та рівноапостольним Кирилові й Мефодію. Потім була ще робота художника-гримера і скульптора на московській кінофабриці «Тіман і Рєйнґардт» (1911–1915) із Яковом Протазановим та Владіміром Ґардіним.

Періоди революції та НЕПу були особливо плідними у творчій біографії Кавалерідзе. За часів гетьманату Павла Скоропадського, 1918 року, в місті Ромнах на теперішній Сумщині за його проектом звели пам’ятник Великому Кобзареві. В радянських  умовах митець намагався поєднати у своїй творчості національні мотиви з відвертою більшовицькою пропагандою. У 1920-х постали монументи мандрівному філософу Григорієві Сковороді в Лохвиці, більшовицькому лідерові Артему в Бахмуті й Слов’яногірську (ці два масштабно-помпезні пам’ятники, створені в конструктивістському стилі, контрастували з іншими витворами скульптора), Тарасові Шевченку в Полтаві й Сумах. Після цього настала перерва у реалізації скульптурних задумів Кавалерідзе, й митець переключився на кіно, вибухнувши фільмами «Злива» (1928, не зберігся), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі» (1931), «Коліївщина» (1933).

Усі пов’язані з творчістю справи, здавалося, йшли гладко. Аж ось побачила світ недоречна з погляду партії стрічка «Прометей» (1935). Вона зазнала несправедливої нищівної критики в редакційній статті газети «Правда» «Груба схема замість історичної правди», написаній за прямою вказівкою Іосіфа Сталіна. «Вождь усіх народів» із цього приводу цинічно заявив: «Нічого, цей міцний грузин критику витримає, ми ще побачимо його нові фільми, а допомогти йому потрібно». Статтю партійного органу чотири дні обговорювали в колі творчих працівників Київської кіностудії (нині імені Довженка). Це був початок кампанії боротьби з «антиісторизмом» робіт Івана Кавалерідзе. Йому заборонили працювати з молоддю й знімати фільми на теми минувшини, а саме вони були головним покликанням українського митця.

Час дав інші оцінки цьому екранному творові Кавалерідзе та його роботі в кінематографі загалом. 2002 року на стіні знімального павільйону Кіностудії імені Олександра Довженка було встановлено меморіальну дошку з написом: «Основоположник українського історичного кіно Іван Кавалерідзе працював тут у 1934–1941 та 1957–1961 рр.» (скульптор Ростислав Синько). А кінознавець Оксана Мусієнко у книжці «Українське кіно: тексти й контекст» (2009) зазначає: «Так було владою обрубано одну з найплодючіших гілок українського національного кінематографа. Повернення «Прометея» в контекст українського кіно 1930-х років рішуче змінює мистецький пейзаж не тільки кінематографа того періоду, а й вітчизняного кіно в цілому».

Відлучений від історичного екрана, Кавалерідзе створив перші українські кіноопери: «Наталка Полтавка» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1937).

Напередодні Другої світової війни під тиском сталінського режиму мало не з викрученими руками, під пильним оком НКВС Кавалерідзе ставить недолугу «оборонну» агітку «Стожари» з вельми малореальним сюжетом про українського тракториста Андрія, який вирішив замінити на Далекому Сході свого загиблого брата-прикордонника.

Читайте також: Київ під німцями

ЦЬКОВАНИЙ МИТЕЦЬ

Ймовірне повернення до улюбленої історичної теми могло відбутися 1941-го, коли Кавалерідзе з робочою групою вирушив у Карпати на зйомки фільму «Олекса Довбуш». Однак розпочалася війна, і дістатися назад до окупованого німцями Києва Іванові Петровичу вдалося лише восени. У роки окупації Кавалерідзе відмовився від співпраці з нацистами (хоча керував відділом культури Київської міської управи. – Ред.), допомагав виживати представникам місцевої інтелігенції, зокрема врятував кінооператора Володимира Войтенка, який пізніше, 1979 року, відзняв фільм Леоніда Бикова «В бій ідуть лише старі».

За німців з Іваном Кавалерідзе сталася досить цікава історія: одного разу до його помешкання завітав чоловік в есесівській уніформі й запропонував створити бюст Гітлера. Митець відповів йому, що ліпить лише з натури. Коли повернулася Червона армія, з’ясувалося, що то був перевдягнений радянський агент.

По закінченні війни влада не раз пригадувала художникові перебування під німецькою окупацією, а кіностудія виселила майстра зі службової квартири. Його прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, 17.

Попри цькування, Іван Петрович і далі займався скульптурою. У кіно він повернувся лише через 20 років (після виходу своєї останньої стрічки. – Ред.), щоб створити фільми «Григорій Скороворода» (1959) та «Повія» (1961) із Олександром Гаєм та Людмилою Гурченко в головних ролях відповідно. Стрічки схвально зустріли глядачі та преса, однак це вже не був той художник-новатор із скульптурно виразним баченням.

Після Сталіна до влади в СРСР прийшов Хрущов. Виступаючи перед письменниками та художниками 1962 року, він сказав: «Був такий скульптор Кавалерідзе, автор жахливих творів. Я маю на увазі його пам’ятник Артему в Бахмуті». Перший секретар ЦК КПРС висловився про живого скульптора як про мертвого та ще й дав «вичерпну» характеристику його доробку.

Кавалерідзе, який не любив виходити на трибуну й публічно сперечатися, до того ж із першою особою в державі, і далі тихо займався творчою роботою. Натомість кінознавець Нонна Капельгородська, яка була Іванові Петровичу мов донька, запропонувала надіслати телеграму до Москви, аби повідомити: «Живий, здоровий, працюю». По відповідь довелося митцю чимчикувати до Міністерства культури УРСР. Якийсь третьорозрядний чиновник пояснював: «Трапилася помилка, Микиту Сергійовича неправильно поінформували».

До кінця життя Кавалерідзе працював як скульптор, писав п’єси. У повоєнний період за його проектами було встановлено пам’ятники Богданові Хмельницькому в Чернігові (1956, спільно з Галиною Петрашевич), Петрові Запорожцю в Білій Церкві (1971), Григорію Сковороді в Києві (1977). Водночас його театральні п’єси «Перекоп», «Вотанів меч», «Перша борозна», «Григорій і Параскева» ставили в театрах Сум, Харкова, Тернополя, бо після війни існувала негласна заборона на театральну творчість Івана Кавалерідзе в Києві.

Читайте також «Я – кривавих шляхів апостол»: Євген Маланюк у ролі «українського Фройда»

КІНОРЕЖИСЕРСЬКІ РОБОТИ ІВАНА КАВАЛЕРІДЗЕ

«Злива», або «Кіно-офорти до історії Гайдамаччини» (1928). Німе кіно, зняте на Одеській кінофабриці, що не дійшло до нашого часу. За розповідями очевидців, це була спроба поєднати мистецтво скульптури з кінематографом. Фільм складався зі статичних композицій, які змінювали одна одну. Замисел художника був грандіозним: розповісти про історію України за останні 200 років. Режисер використав узагальнено-метафоричний підхід до зображення подій.

«Перекоп» («Пісня про Перекоп») (1930). Німий революційний епос, знятий Кавалерідзе до 10-річчя перемоги більшовиків над Добровольчою армією Вранґєля в Криму. В ньому автор відходить від винайденого ним кіноскульптурного синтезу і вдається до жанру кіноепосу, в якому сягає великих історіософських узагальнень.

«Штурмові ночі» (1931). Німа стрічка про «соціалістичне будівництво» 1920-х – початку 1930-х років, зведення двох промислових гігантів першої п’ятирічки: Дніпровської ГЕС та Харківського тракторного заводу, зроблена в жанрі кіноепопеї.

«Коліївщина» (1933). Перший звуковий фільм Кавалерідзе, сценарій якого йому довелося переробляти 17 разів під тиском партійного керівництва. Чудово зняту історико-революційну драму з унікальною символічною мовою, побудовану за принципом асоціативного монтажу, спочатку захоплено прийняли й назвали «потрібною» народові, але вже невдовзі розкритикували за «формалізм і натуралізм». У фільмі несподіваним чином потрактовано роль українських національних героїв періоду Коліївщини: козак Семен Неживий повертається в рідне село, злиденне й зруйноване. Не здатний миритися з панським визиском, він підбурює бідняків на повстання, яке представники козацької старшини Максим Залізняк та Іван Гонта використовують у власних цілях, зраджуючи народні ідеали. Стрічка принесла Кавалерідзе славу великого режисера. Це був перший фільм із задуманої трилогії, що мала охопити події історії України від середини XVIII до перших десятиліть ХХ століття. Якби не численні переробки на вимогу цензорів, «Коліївщина» могла стати першою в СРСР звуковою кінострічкою.

«Прометей» (1935). Один із центральних фільмів українського кінематографа 1930-х років, особисто розкритикований як «буржуазно-націоналістичний» і заборонений Сталіним. У «Прометеї» Кавалерідзе виклав історію власного роду. Селянського хлопця Івася примусово мобілізовано на Кавказ. Його дівчину пан насильно відправляє в бордель. Захоплений героїчним опором горян регулярній російській армії, Івась, повернувшись до рідного села, піднімає селянське повстання. Фільм, відзнятий з епічним розмахом легендарним оператором Миколою Топчієм, пролежав цілі десятиліття «на полиці».

Читайте також: Останній утопіст

«Наталка Полтавка» (1936). Перша стрічка винайденого Кавалерідзе жанру кіноопери за однойменним музичним твором Миколи Лисенка. У зйомках були задіяні відомі українські театральні актори, які виконували партії власними голосами. Фільм було створено на замовлення партії, яка прагнула виступити монополістом національної класичної оперної спадщини: українські емігранти США почали знімати свою версію «Наталки Полтавки» роком раніше, й завданням Кавалерідзе було створити свою версію в рекордні терміни. Саме тому прем’єра «Наталки Полтавки» відбулась у Нью-Йорку в 1936 році.

«Григорій Сковорода» (1959). Біографія українського Сократа Григорія Сковороди, улюбленця єлізавєтинського імператорського двору, співака придворної капели, який, відмовившись від розкошів барокових палаців, обрав долю мандрівного мудреця. Знятий у шикарних петербузьких інтер’єрах та серед соковитих київських пейзажів, фільм відтворює історичну канву золотої епохи української культури – бароко.

«Повія» (1961). Психологічна драма на основі однойменного роману Панаса Мирного, в якій одну з перших своїх помітних ролей зіграла молода Людмила Гурченко. Селянка Христя потрапляє в найми до пана і стає свідком убивства ним власної дружини. Несправедливо звинувачену в злочині дівчину ув’язнюють. Звільнившись, вона стає танцівницею в міському кафешантані. Перетворення бідної селянки на світську левицю не приносить їй щастя. Розчарована в міському житті, Христя вирішує повернутись на село, яке уособлює в її пам’яті ідилію дитинства. Та доля складається інакше.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Іван Кавалерідзе народився 1887 року в сім’ї українки та нащадка грузинського князівського роду. У 1907–1909-му навчався в Київському художньому училищі, 1909–1910-го – в Петербурзькій академії мистецтв. У 1910–1911-му вдосконалював художню майстерність у приватній студії Наума Аронсона (Париж). У 1915–1917 роках мобілізований до російської царської армії. 1918–1928-го працював у відділі народної освіти в Ромнах. У 1928–1933-му – режисер Одеської кінофабрики, в 1934–1941-му – Київської кіностудії «Українфільм». У 1957–1962-му – режисер Кіностудії імені Олександра Довженка. Помер у Києві 3 грудня 1978 року.

Читайте також: Перервана нитка традиції


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено