Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Обрані зручною мішенню

Антисемітизм – родове тавро не просто європейської цивілізації, її теперішнього та минулого, а й узагалі світової історії
Матеріал друкованого видання
№ 14 (231)
від 5 квітня, 2012
Обрані зручною мішенню
Фотогалерея: Історія антисемітизму і толерантності (зображень: 5)

Сумний перелік сюжетів довкола цього явища розпочинається вже на межі ер, із конфліктом світоглядних моделей Старого й Нового Заповіту. Перший із них обмежує ідею абсолютної сили етнічно, лише єврейським народом, тоді як останній пропонує її всьому людству. Ця суперечність стала однією з перших передумов релігійного антисемітизму, тобто юдофобії, що виникає в перших століттях після Різдва Христового й широко розповсюджується всім тогочасним світом: християнським, а згодом також ісламським.

Читайте також: Тіні з’являються опівночі: антисемітизм як зворотний бік українофобії

«УБИВЦІ БОГА»

У християнізованій Європі, де церква, заручившись підтримкою політиків, почувалася тріумфатором, євреї дістали новий ярлик, що супроводжував їх упродовж наступних століть, – народу, який «убив нашого Бога». Наслідком релігійної юдофобії стала глибока ізоляція та самоізоляція цього етносу від носіїв християнства й мусульманства. Більшість європейських юдеїв у ХІ–ХІІ століттях замкнулася в окремих етноконфесійних громадах. Певний виняток становила Іспанія, де склалася специфічна ситуація: певний час там існував симбіоз християнської, мусульманської та юдейської цивілізацій. Однак це тривало до ХV століття й закінчилося повною катастрофою так званої цивілізації сефардів.

Першими кривавими порахунками на релігійному ґрунті стали Хрестові походи, під час яких рицарство дорогою на Близький Схід заради визволення Гробу Господнього безсоромно грабувало, принижувало, а то й просто вбивало євреїв. IV Латеранський собор (1215) відокремив юдеїв іще й атрибутами – їхній одяг мав бути помічений спеціальними знаками, котрі відрізняли б їх від вірних церкви Христової. Зрештою, чи не найчорнішу сторінку в цій історії вписала Контрреформація, що уславилася переслідуваннями не лише самих юдеїв, а і їхніх вихрещених одноплемінців. Їх було обрано зручною мішенню релігійних памфлетів і анафем заради переслідування серйознішого противника Святійшого Престолу – протестантів (ті, як відомо, закликали до особливого вшанування Старого Заповіту).

У середньовіччі намітився й інший полюс протистояння євреїв та християн, що мав, однак, зовсім відмінну природу, – економічний. Зазвичай більшість представників юдейської громади стали в Західній та Центральній Європі купцями, ремісниками, лихварями, управителями. У Франції, наприклад, феодал-аристократ не хотів займатися своїми суто господарськими справами й потребував когось, хто перебрав би їх на себе. Спочатку він користувався послугами ченців-августинців, які виконували функції управителів, однак тогочасна етика не дозволяла їх принижувати, тож феодал узяв на озброєння доволі сильний інтелект тогочасного єврея, якого можна було й образити, й відняти гроші, й у разі чого побити.

Знання мов та звичаїв інших країн, сталі контакти із громадами одновірців у Північній Африці та на Близькому Сході зробили євреїв незамінними речниками міжнародної торгівлі, котра зв’язувала християнський світ із мусульманським. Важливою складовою середньовічної економіки було те, що для хрещеного комерсанта існувала сувора заборона брати відсотки за кредитами. Великий католицький теолог Фома Аквінський писав гнівні філіппіки, спрямовані проти відсоткового рабства. Водночас юдеєві його релігія лихварювати не перешкоджала. Отож і з’явився інститут єврейських лихварів. Середньовічна феодальна економіка, а згодом і рання капіталістична потребували інтенсивного грошового обігу та кредитування, і хтось мав цим займатися. Єврейство взяло на себе цю роль із дозволу місцевих громад, включно з християнською. У XV–XVI століттях виникли банківські установи, власниками яких були християни. Втім, першість і досвід усе одно на довгий час лишалися за євреями, котрі значною мірою монополізували сферу фінансів і транзитної торгівлі.

Читайте також: Чому українцям та євреям не вдалося досягнути конструктивного діалогу в ХІХ – на початку ХХ століття

Однак гнів економічно відсталіших і менш спритних європейців падав на голови не лише юдеїв, а й братів у Христі – греків та вірмен, що так само давали позички під відсотки, займалися торгівлею та ремеслами, успішно конкуруючи з місцевим населенням. На схилку середньовіччя юдофобія вийшла за релігійні рамки, започаткувавши сумні прецеденти нетерпимості на суто побутовому ґрунті.

Єврейська Аркадія Східної Європи

До Київської Русі євреї потрапляли, вочевидь, із Близького Сходу через Кавказ та Хазарський каганат, еліта якого була юдизована. Однак упродовж століть місцева спільнота юдеїв була настільки малочисельною, що говорити про якесь протистояння годі.

Суворішання клімату у взаєминах релігій на Заході Європи спричинило поступову міграцію євреїв на Схід та збільшення їхньої кількості в Галичині й на Поділлі. У XV столітті на руських землях навіть з’явився знаний місцевий єврейський релігійний мислитель – Моше бен Яків Київський.

Починаючи від кінця ХV і впродовж ХVІ століття більшість західного єврейства, котра під тиском інквізиції емігрувала з наймасовішого свого осідку, Іспанії, оселилась у Польсько-Литовській державі, де ставлення до юдеїв спершу було досить індиферентним. У Литві та Короні вони утворювали окремі етноконфесійні громади, котрі перебували під королівською опікою (скарбниця цінувала їхню економічну спроможність) і мали широкі права самоврядування. В деяких містах, як-от у Львові, де юдеї становили значну частину населення і їхні економічні позиції були сильними, виникали навіть окремі єврейські магістрати, ринки тощо.

Після укладення Люблінської унії 1569 року євреїв значно побільшало: польська й руська аристократія заохочувала їхню міграцію на новоприєднані терени, де вони виступали організаторами товарообміну, ремесла й сільськогосподарського виробництва. Їхній вплив на розвиток торгівлі та ремесла Речі Посполитої був незаперечним. Деякі представники єврейства асистували впливовим магнатам, котрі самі не хотіли й не могли займатися повсякденними господарськими справами, особливо фінансовими. Тож польський та руський селянсько-міщанський світ дуже часто не помічав ролі аристократа у процесі фінансового визиску: насамперед у його поле зору потрапляв посередник-чужовірець, який ставав об’єктом ненависті.

Православ’я довгий час не знало антиюдейської риторики в своїх полемічних і богословських писаннях. Її появу на рубежі XVI–XVII століть, на думку сучасних істориків, можна пояснити, з одного боку, впливом католицької контрреформаційної пропаганди, а з другого – економічною конкуренцією в містах, що завдавала особливо відчутних збитків церковно-монастирському господарству.

Згодом мотиви соціального й релігійного реваншу зійшлися в одне ціле у кривавому вирі Хмельниччини. Хоч і тут усе бачилося не так просто, як зображено в «Тарасі Бульбі» Миколи Гоголя. Одна з умов домовленостей між Богданом Хмельницьким і польським королем зводилася до того, що всі юдеї повинні були залишити території, які опинялись під юрисдикцією козацького уряду.

Попри страшну різанину, яку в апокаліптичних барвах описали пізніші єврейські хроністи (добре відомо, що від рук повстанців загинуло набагато більше уніатів і католиків, зокрема й українців, аніж юдеїв), козацтво у ставленні до євреїв залишалося вірне вкоріненій європейській практиці: толерувати їх чи не толерувати належало з думкою про «християнський обов’язок», себто про їхнє навернення в майбутньому до лона своєї церкви.

Ця світоглядна засада відкривала євреям через прийняття православ’я шлях до соціальної адаптації. Більшість вихрестів цілком інтегрувалися в українське середовище, поповнивши лави козацької аристократії (зокрема, роди Марковичів і Герциків мали єврейське коріння), та й власне юдеї вже в часи Руїни й подальшої стабілізації кінця XVII століття знов залюднили козацьку Україну.

Утім, конфесійна рівновага раз по раз ставала заручницею соціального реваншизму. Подібно до країн Заходу, де єврейських крамарів і ремісників громили їхні конкуренти, спалахи насильства в Україні так само мали соціально-економічну природу, як-то за часів Коліївщини – останнього великого сплеску антисемітизму в домодерній історії.

Читайте також: Як більшовики зробили з українців найбільших погромників євреїв

ІМПЕРІЇ ТА НАЦІОНАЛІЗМИ

Після інкорпорації Лівобережної та Слобідської України до складу Російської імперії становище місцевого єврейства почало суттєво змінюватися. У тогочасній Росії панувала спізнена, порівняно з Європою, ера архаїчного антиюдаїзму. Коли Єлізавєтє Пєтровнє сказали, що цей народ потрібен для розвитку економіки, вона з погордою відповіла: «От врагов Христовых мне не нужно никакого прибытку».

Єкатєріна ІІ сприймала економічну вагу єврейства прагматично: за її правління його представники почали селитися в Росії у доволі значній кількості, особливо ж після поділів Речі Посполитої, з приєднанням українських, білоруських та литовських земель. На початку ХІХ століття на нещодавно долучених до царської держави північночорноморських теренах зародилися перші форми капіталістичного устрою господарства, у формуванні яких не останню роль відіграло місцеве єврейство. Йдеться про жваву торгівлю із країнами Європи та світу сільськогосподарською продукцією, насамперед хлібом, у якій євреї відігравали функцію посередників, перепродуючи товар на ринках прикордонних Одеси чи Бродів. На ґрунті цієї діяльності та спекуляції, яка супроводжувала процес торгівлі, серед місцевих селян відродилися різні форми ненависті до євреїв.

Економічний розвиток Європи й зростання потуги імперій дали поштовх до виникнення не знаних доти суспільних рухів – національних. Пробудження відповідного почуття й самоідентифікації було підтримане середнім класом – буржуазією та інтелігенцією, котрі заходилися боротися за права своїх народів – рівність перед законом, недоторканність особи й власності, політичні свободи, доступ до освіти й соціальних благ.

Націоналізм став новою інтеграційною ідеологією, куди сильнішою за релігійну чи то соціальну. Ці процеси однаково зачіпали й народи, котрі мали стаж «державного» існування (французів, німців, росіян), і тих, хто тільки-но боровся за нього (чехів, угорців, поляків, українців та євреїв).

Капіталізм пришвидшив процес самоідентифікації єврейства не лише в релігійній площині, а й у напрямі формування секулярної цивілізації. Молоді його представники намагалися жити по-світському, і не лише за рахунок своєї енергійної торгівлі. Цей процес у ХІХ столітті охопив усю Європу, особливо Німеччину, згодом перекинувся на Польщу й далі – на осередки в Російській імперії.

Та перехід частини євреїв від асиміляції до чіткішої самоідентифікації, а також зростання національної свідомості в їхніх сусідів – поляків, українців, німців, французів – не могли бути безболісні. Становлення націоналізмів відбувалося на ґрунті тертів між ідентифікаціями тих, хто перебував поруч. Укотре економічні антагонізми стали «благодатним» тлом для радикального антисемітизму, що розквітнув у добу націоналізмів. На цьому ґрунті виникла сіоністська ідея, яка передбачала пошук нової єврейської вітчизни на історичній прабатьківщині, на Близькому Сході.

Читайте також: Володимир Жаботинський став уособленням єврейсько-української співпраці

УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКІ МОСТИ

Поряд із взаємним несприйняттям на старті формування модерних самоідентифікацій заявили про себе перші, нехай і слабкі, спроби діалогу між двома упослідженими етносами Російської імперії. Для прикладу: Тарас Шевченко, який досить неприхильно писав про юдеїв-шинкарів у своїх «Гайдамаках», у період заслання неодноразово замислювався над долею єврейського народу і створив трагічну поему «У Вільні – городі преславнім», де змалював любов християнина-католика і єврейки. А наприкінці 1850-х разом з усією ліберальною інтелігенцією тогочасної держави поет підписав протест проти антисемітського випаду одного з тодішніх російських часописів.

Та й на побутовому рівні не бракувало таких прикладів: згадаймо лишень письменника Шолом-Алейхема, який подав цілу панораму приязних відносин, що налагоджувалися поміж двома народами. Тоді ж таки з’явилось і нове покоління української інтелігенції, що зацікавилося старо- й новозавітною добами юдейської історії та подальшою долею єврейства, про що свідчить творчість Івана Франка й Лесі Українки. Понад те, із протилежного боку теж виник перший зустрічний гуманітарний інтерес. Можна пригадати зворушливого лірика кінця ХІХ століття, вихідця з єврейської сім’ї підприємців Півдня України Грицька Кернеренка, який писав свої вірші українською мовою.

А ось доволі несподіваний, проте характерний епізод: 14-літній майбутній нарком військових та морських справ більшовицького уряду Лев Троцький, а тоді Бронштейн, прочитавши книжку Леоніда Глібова, написав цілу збірку наслідувань тих байок українською мовою. Це був перший літературний досвід відомого у ХХ столітті червоного лідера. Батько Троцького – поміщик (був такий експеримент російського уряду, котрий на Півдні України перетворив кількасот євреїв на поміщиків) – усе життя спілкувався українською, бо їдиш вважав мовою рабів, а російської так і не вивчив.

Читайте також: Гітлерівський антисемітизм спровокували більшовики та дячі білої еміграції

РАДЯНСЬКЕ «РОЗДІЛЯЙ І ВОЛОДАРЮЙ»

У ХХ столітті єврейство разом з іншими етносами імперії взяло участь у боротьбі за правову державу. А оскільки його ситуація з особливим географічним гетто – «смугою осілості» – була особливо складна, то в російському революційному русі опинилось непропорційно багато євреїв. А далі на колишній «смузі» розгорнулася драма цього народу часів громадянської війни. Україна тоді стала однією з найбільших арен жорстоких погромів. У них брали участь усі фігуранти збройного протистояння: насамперед білі, потім війська УНР, які розпадались на отаманські загони, різного роду зелені, а також червоні.

Крах Української революції значною мірою обернувся й поразкою єврейства. На наших землях Москва віддавала помітну перевагу євреям-комуністам, побоюючись, і не без певних підстав, українського націо­нал-комунізму, а заразом і сіонізму. У радянській дійсності будь-які ознаки етнокультурної ідентичності були несумісні з ідеологією «світлого царства соціалізму». У цьому проявилось корінне імперське: «розділяй і володарюй». На цьому самому ґрунті виник новий виток конфлікту між українцями та євреями. По суті, Москва їх нацьковувала одних на одних. Коли в березні–квітні 1930-го відбувався судовий процес над українською інтелігенцією часів революції – «справа СВУ», то генеральний прокурор і слідчі були переважно з єврейськими прізвищами. Слідчий Брук, допитуючи літератора-початківця, розмахував перед його обличчям наганом і кричав: «Вас, украинцев, всех нужно расстрелять!»

Експерименти з побудови «нової людини» та «нового суспільства» обернулися трагічними парадоксами: спочатку прихований, а згодом відвертий антисемітизм мав місце в СРСР іще в 1920-х і був спрямований на агресію більшовиків проти всього небільшовицького в єврейському середовищі. Тривала безкінечна війна з «патріархальними залишками», серед іншого з юдаїзмом, інститутом синагоги, релігійною літературою івритом. Паралельно йшло нищення і всіх національних єврейських партій: ліберальних, соціалістичних, сіоністських, які орієнтували одноплемінців на міграцію до Палестини, та їхніх функціонерів. У 1930-х ця практика була перетворена на цілеспрямовану політику і згодом перекинулася також на комуністів єврейського походження. Паралельно нищили літературу мовою їдиш.

А затим – Друга світова й гітлеризм із його гіперантисемітизмом, який додав певної енергетики радянському юдофобству. І на низовому рівні: єврейський погром у щойно звільненому від нацистів Києві, і на високих його поверхах: замовчування трагедії Бабиного Яру й Голокосту загалом – упродовж цілих десятиліть по війні. А наприкінці 1940-х в СРСР почався жахний погром єврейської інтелігенції – так звана боротьба з космополітизмом, до якої додався фактор існування держави Ізраїль...

Читайте також:У CРCР антисемітизм став зручним інструментом політичних маніпуляцій


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено