Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 квітня, 2012   ▪   Володимир Панченко   ▪   Версія для друку

Провідник у світ Скіфії: від мордовських Бориса Мозолевського врятувала золота пектораль

Доля поета й археолога Бориса Мозолевського (1936–1993) складалася так химерно, що пояснити її можна хіба залізною силою провидіння
Матеріал друкованого видання
№ 13 (230)
від 29 березня, 2012
Провідник у світ Скіфії: від мордовських Бориса Мозолевського врятувала золота пектораль
Уявіть собі: юнак із причорноморського села на Миколаївщині вирішує стати льотчиком, вступає до спецшколи Військово-Повітряних сил в Одесі, потім навчається в Єйському вищому військово-авіаційному училищі – й раптом усе котиться шкереберть. У зв’язку зі скороченням у Радянській армії йому, 20-річному мрійникові, який до всього не відзначався міцним здоров’ям, довелося починати життя спочатку. Тільки як?
 
 
КОЧЕГАРКА І СКІФИ
 
Дев’ять років (1956–1965) Борис провів у кочегарці. Часи були хрущовські й ранні брєжнєвські. На очах покоління Мозолевського («дітей ХХ з’їзду», як його згодом назвуть) відбувалися повалення ідолів і болісне осмислення трагедії, що трапилася з країною за Сталіна. Молодий чоловік шукав відповіді на складні питання, тим паче що обставини цьому сприяли. Часу для усамітнених роздумів у кочегарці вистачало. Прагнення пізнати сенс буття привело його на заочне відділення історико-філософського факультету Київського університету.
 
1964 року він отримав університетський диплом. Коли наставало літо, влаштовувався на роботу в археологічних експедиціях відомих скіфологів Олексія Тереножкіна та Варвари Іллінської. Якийсь час працював редактором у видавництві «Наукова думка», але 1968-го за вказівкою з КДБ був звільнений і знову повернувся до кочегарки... Під ковпак спецслужб потрапив через свої вірші, з якими виступав перед різними аудиторіями: у деяких із них виразно звучав сумнів щодо комуністичної доктрини (як-ось у цих, «під Маяковського» писаних, рядках: «Фридрих Энгельс! Какими тропами / Поднимались мы к безднам, срываясь вниз, / Чтоб однажды открылось, что был утопией / Марксом выстраданный коммунизм…»).
 
«Він у всьому полемічний, він «тремтить» над чистотою своєї правди», – так відгукнувся Іван Дзюба про ранню поезію Бориса Мозолевського з її «грозовим романтизмом». Три перші збірки – «Начало марта» (1963), «Шиповник» (1967), «Зарево» (1971) – цілком складалися з російськомовних віршів. «Мовний переворот» у свідомості, а отже, й у творчості поета стався наприкінці 1960-х: він відкрив у собі Україну. Відтоді болюче «українське питання» не давало митцеві спокою, щу виразно засвідчує його поезія.
 
На рубежі 1960–1970-х він балансував між волею і неволею – з кочегарки можна було легко потрапити не в чергову наукову експедицію, а в брєжнєвські табори. В етюді «Шлях до себе» Борис Мозолевський згодом напише: «І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, […] збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. […] Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю. […] Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР, до якого мене поспішили зарахувати заднім числом».
 
Товста Могила – це скіфський курган заввишки 9 м, розміщений на території міста Орджонікідзе, просто серед будівель. Тут, на Дніпропетровщині, стародавні поховання вже й раніше відкривали Борисові Мозолевському, як він занотував, «свої таємниці, втілені у найвитонченіших витворах золотарства». Проте найбільша удача прийшла до молодого археолога в червні 1971-го. Історію знахідки в Товстій Могилі він докладно описав у диво-книзі «Скіфський степ», поєднавши можливості щоденника, наукової студії, поетичного слова та психологічного оповідання. Так, тут розкривається й душа самого дослідника: одержима віра й сумніви, навіть відчай (були моменти, коли здавалося, що після грабіжників у кургані майже нічого не залишилося); радісне заціпеніння від дива, яке відкрилось очам, і велика втома; містичні відчуття й несподівана туга, яка повела Мозолевського серед ночі з готелю знову до Товстої Могили, його німа «розмова» із блакитною зіркою, що раптом проблисла крізь дерев’яний щит у підземелля – вперше за дві з гаком тисячі років...
 
Була, очевидно, якась вища справедливість у тому, що відшукав пектораль саме поет, ведений своєю особливою інтуїцією і одержимою вірою. Неможливо не перейнятися його хвилюванням, читаючи у «Скіфському степу» про мить, коли сталося неймовірне: «Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу і, згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче шкрябнуло (то був «гострий козячий ріг» пекторалі! – Авт.). Я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів...». Борис Миколайович покликав колегу (Євгена Черненка) – і вони вдвох «підняли пектораль із долівки, обмили її в копанці, зробленій для стікання води, винесли до світла у вхідну яму і, як діти, почали від радості цілувати. Перед нами була річ справді небачена. Вага пекторалі 1150 грамів, діаметр 30,6 сантиметра...».
 
Читайте також: Фатальні глечики 
 
Мозолевському-поету здалося, що то «зірка», злетівши з неба, перетворилася на золото, а Мозолевський-археолог уважно дослідив витвір невідомого майстра й дійшов висновку, що пектораль – «культова річ», у символіці якої відбилися «космогонічні уявлення скіфів, пов’язані з концепцією трьох сфер світобудови», і що виготовлена вона «під безпосереднім впливом Парфенона» (себто витвір скіфів насправді є зразком давньогрецького мистецтва, що й не дивно: з еллінами Причорномор’я вони були сусідами).
 
Товста Могила, в якій колись поховали «молоду царівну скіф’янку», завдяки Борисові Мозолевському ввійшла в історію світової культури. Про сенсацію багато писали. Її відкривача (нещодавнього кандидата на відправку в Мордовію) приймав тодішній перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Попри тиск Москви, скарб залишився в Києві. Зберігається він у Музеї історичних коштовностей України, де відтоді ім’я Бориса Мозолевського екскурсоводи згадують щодня.
 
«ВСТАВАЙ, ПОЕЗІЄ МОЯ»
 
Найповніше видання поетичної спадщини Мозолевського – збірка 2007 року «Поезії», що вийшла у видавництві «Темпора». До першого її розділу включено вірші, в яких автор «розмовляє» з Україною, розмірковуючи над її долею. Це болісний роздум, оскільки осердям його є тема яничарства, а також виборювання ліричним героєм природного права на патріотичні почування, на українськість. Утім, із такою самою прямотою Борис Мозолевський говорить і про вади національної вдачі, передусім про дивовижну здатність до гризні й «стинання оселедців» один одному заради булави; про байдужість до рідної мови і продажну вислужливість перед ворогом («Смерть Івана Сірка»). Інколи настрої поета стають похмурими, адже йдеться про драму зникання українського в Україні.
 
Ще одна група віршів – політична лірика Бориса Мозолевського. Найсильнішими подразниками, що спонукали його до публіцистичного прямомовлення, були передусім національне безпам’ятство, «приспаність» волі, а також гримаси «розвинутого соціалізму»: лицемірство, демагогія, зневага до людського життя й до елементарних свобод. Деякі з творів безпрецедентні за різкістю політичних інвектив, адресованих не тільки вождям, а й «середньому» партійному класу («На вулкані»). І навряд чи писалися вони навздогін подіям. Судячи з напружено-відчайдушних інтонацій, поет перебував у епіцентрі смертельного ризику, проте відкладати правду до кращих часів було не в його характері. Мозолевський – це максималізм, «вимучлива» совість, що постійно підштовхує до рішучих вчинків, «донкіхотська» відкритість…
 
Численні вірші є провідниками у світ Скіфії. Публіцистичне начало ніколи не було чужим Борисові Мозолевському; дає воно про себе знати і в його «археологічних» віршах. Суміш епох на великій історичній вертикалі автор сприймає як цілісний, із несподіваними причинно-наслідковими зв’язками процес. «Від Палових побоїщ до ҐУЛАҐу» – в цього поета можлива й така асоціація… Зі своєї істо-ричної часової ніші скіфи Бориса Мозолевського мовби переселяються в усечасся. В одному з текстів («Голос із Товстої Могили») Скіфію названо «рідною землею». Герри (нинішня Нікопольщина) вписуються в історичну пам’ять і в долю степу як фрагмент великого життєтривання предків. Ефект повсякчасності, неосяжного історичного простору залишає і монолог у блискучому вірші «Герри» – поетичній класиці Бориса Мозолевського. «Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах, // І стугонять століття по мені…» – ці рядки належать до найбільш упізнаваних у доробку поета.
 
Значну частину творчої спадщини Мозолевського становлять його «мемуарні» поезії, навіяні спогадами про дитинство, низка чудесних віршів, адресованих дітям, а також інтимна лірика, зібрана в розділі «Любов моя, терпка моя відрадо». Атмосферу в них визначають чистота і святість, зокрема й тоді, коли домінує еротичний мотив. Характерна інтонація таких віршів – елегійність, джерелом якої є «двоєдиність муки й щастя». У них поетизуються мить щастя, спонтанний вибух почуттів, святково-романтичне вбрання природи (найчастіше любого поетові степу).
 
 
Поезія Мозолевського дихає справжністю. У ній відбилася болісна робота душі людини, для якої ідеальне не було абстракцією: вона вірила, що зробити цей світ хоч трохи кращим бажано й можливо.
 
Після розкопок Товстої Могили доля подарувала Мозолевському ще 22 роки життя. На початку 1990-х він працював над докторською дисертацією на тему «Етнічна географія Скіфії». Завершити її дослідник не встиг, проте чимало концептуальних ідей усе-таки розгорнув, запропонувавши, зрештою, свою карту відповідних земель. Його висновки щодо розселення «скіфських народів», ідентифікації річок Геродотової Скіфії, локалізації місцевості Герос, гостра полеміка з академіком Борісом Рибаковим (котрий, як вважав Мозолевський, вдався до «маніпуляцій із Геродотом», аби будь-що «ототожнити середньодніпровські племена із праслов’янством») належать до наукового активу сучасної скіфології.
 
СПОГАД
 
Познайомитися з письменником-археологом мені пощастило 1987 року, коли в Кіровограді відбувалася наукова конференція, присвячена пам’яті Олексія Тереножкіна. Брав у ній участь і Мозолевський. Настав момент, коли філологи «викрали» поета в істориків: Бориса Миколайовича запросили на зустріч зі студентами, потім на кафедру української літератури. Запам’яталася його відкритість: такі люди притягують до себе від першої хвилини. Запам’яталися й вірші, які він читав: «На могилі Івана Сірка» та «Химерія».
 
Перший із них починається уявною розмовою зі славетним отаманом, чий спокій було потривожено наприкінці 1960-х, коли води Каховського моря дісталися до поховання Сірка, після чого прах народного героя знайшов «притулок» біля села Капулівка в кургані доби бронзи. Череп його тоді віддали в Москву для антропологічного дослідження, натомість до нової могили крадькома поклали інший. «Як подейкують, – турецький», – додав у історично-довідковому пролозі до вірша Борис Мозолевський. «Розмова» з отаманом, який лежить у могилі «з чужою головою», переростає у пронизаний романтичним мотивом туги за колишньою славою роздум про жах національного безпам’ятства та його носіїв, «гнилих онуків» і «бусурманів», а у фіналі вірша – у хвалу Запорожжю та «викликання» надії на те, що воскресіння історичної пам’яті й гордості українців неминуче.
 
Що ж до «Химерії», то це не така вже й рідкісна в Мозолевського фантасмагорія, просякнута сатиричним духом. «Бабі Гапці» привиджується таємний «з’їзд» скіфських баб десь «у байраці під Кіровоградом», хоча насправді то зібралися провінційні партократи, яких налякала ґорбачовська перебудова, що звалилась як сніг на голову. До ҐКЧП й розпаду СРСР залишалося ще кілька років, а «химерний» вірш Мозолевського вже тоді прогнозував, що все це – чергова «відлига» й запеклий опір їй із боку політичних консерваторів – так просто не закінчиться…
 
 

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено