Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 березня, 2012   ▪   Олександр Пагіря   ▪   Версія для друку

Дилеми європам’яті: визнанню злочинів комунізму перешкоджає різне трактування історії ХХ століття

Постання після падіння комунізму інститутів національної пам’яті у країнах Центрально-Східної Європи з різноплановим пакетом завдань стало відповіддю на своєрідні виклики травматичної спадщини комунізму та необхідності її подолання на національному рівні
Матеріал друкованого видання
№ 12 (229)
від 22 березня, 2012
Дилеми європам’яті: визнанню злочинів комунізму перешкоджає різне трактування історії ХХ століття

«Ми не повинні забувати про період тоталітаризму, коли наші народи боролися за свободу», – заявив прем’єр-міністр Чехії Петр Нечас під час підписання 14 жовтня 2011 року в Ліхтенштейнському палаці у Празі Платформи європейської пам’яті та свідомості. Жовтневий саміт Вишеградської групи у столиці Чеської Республіки (участь брали також прем’єр-міністри Польщі Дональд Туск та Угорщини Віктор Орбан завершився створенням європейської інституції, яка має долати досвід тоталітаризму на континенті.

До фундації, метою якої названо «запобігання виявам нетолерантості, екстремізму, антидемократичних рухів та відновленню всіх різновидів тоталітаризму в майбутньому», приєдналася 21 урядова, громадська, наукова й навчальна інституція із 13 країн.

Читайте також: Поле битви за минуле

ВАЖКИЙ СПАДОК

Ідея виробити засади узгодженої історичної політики у вивченні й трактуванні тоталітарних періодів історії Європи не один рік кружляла над Брюсcелем. Сам проект став ініціативою так званих нових членів ЄС із колишнього соцтабору, для яких подолання комуністичного спадку все ще залишається на порядку денному в подальшому русі вперед.

Постання після падіння комунізму інститутів національної пам’яті у країнах Центрально-Східної Європи з різноплановим пакетом завдань (від проведення люстрації та реабілітації жертв політичних репресій до організації наукових досліджень, написання навчальних програм, здійснення меморіальних і коммеморативних практик тощо) стало відповіддю на своєрідні виклики травматичної спадщини комунізму та необхідності її подолання на національному рівні.

Відправною точкою для активізації пан’європейських зусиль у цьому напрямі виявилося прийняття 25 січня 2006 року резолюції ПАРЄ (№1481), яка засуджувала діяння тоталітарних комуністичних режимів включно з індивідуальними та колективними вбивствами, смертю в концтаборах, голодуванням, депортаціями, тортурами, примусовою працею та іншими формами масового фізичного терору, визнавши їх злочинами проти людяності.

У квітні 2008 року під час головування Словенії в Раді ЄС у Брюсселі було проведено серію громадських слухань на тему антигуманних дій тоталітарних режимів. До обговорення залучилися депутати, юристи й історики зі Словенії, Латвії, Естонії, Румунії, Польщі та Іспанії. Дискусії фокусувалися навколо проблем: як поглибити знання про тоталітарні злочини, як поширити інформацію про них у суспільстві, як досягнути історичного примирення? Водночас уперше на загальноєвропейському рівні було зроблено спробу декларативного урівняння між собою злочинів комунізму та нацизму.

ПРАЗЬКИЙ ЛОКОМОТИВ

Надалі естафетну паличку в бігу від спадку комунізму перебрала Чехія. У червні 2008 року на міжнародній конференції у приміщенні Сенату в Празі було прийнято декларацію про європейську свідомість та комунізм, під якою підписалися депутати Європарламенту, історики, журналісти, колишні в’язні-дисиденти й видатні політики: серед останніх, зокрема, екс-лідери Чехословаччини та Литви Вацлав Гавел і Вітаутас Ландсберґіс.

Центральним положенням у документі був заклик до визнання двох тоталітарних режимів – комуністичного й нацистського – «головною катастрофою в історії Європи ХХ століття» та прирівняння злочинів першого з них до діянь другого.

На декларацію відгукнулися миттю. Її привітали як загальноєвропейські інституції, національні уряди та ОБСЄ, так і французький президент Ніколя Саркозі, «залізна леді» екс-прем’єр-міністр Великої Британії Марґарет Тетчер, державний секретар Канади Джейсон Кенней і колишній радник з національної безпеки американського президента Збіґнєв Бжезінський.

Саме Прага стала ініціативним центром концентрації міжнародних зусиль у виробленні юридичного й історичного бачення тоталітарної минувшини та його закріплення на загальноєвропейському рівні. Для промоції тамтешнього процесу в Європарламенті створили позапартійне об’єднання – Європейську історичну групу примирення – на чолі з екс-єврокомісаром Сандрою Кальнете (загалом 40 депутатів від провідних партій ЄС), метою якого була розробка відповідного законодавства щодо тоталітарного минулого в країнах Європи.

Головуючи в Раді ЄС, Чехія пролобіювала прийняття 2 квітня 2009 року резолюції Європарламенту про спільну свідомість країн континенту й комунізм, на виконання якої мали постати Платформа європейської пам’яті та свідомості – головний координаційний орган ЄС у вивченні тоталітаризму, а також пан’європейський центр-меморіал жертв тоталітарних режимів. Цим документом запровадили спільну коммеморативну практику на рівні органів та інституцій ЄС щодо вшанування дня пам’яті жертв сталінізму й нацизму. Відповідні заходи припадають щороку на 23 серпня – дату підписання пакту Молотова – Ріббентропа.

Читайте також: День легіонерів: історичний конфлікт у сучасній Латвії

ЄВРОГОРИЗОНТИ

Поступово рух за визнання злочинів комунізму набув загальноєвропейського виміру. У прий­нятій у грудні 2009 року Стокгольмській програмі ЄС зазначено: «Європейський Союз є територією спільних цінностей, несумісних зі злочинами геноциду, злочинами проти людяності та військовими злочинами, включно також із тими, що були скоєні тоталітарними режимами. Кожна країна-учасниця має свій підхід до цього питання, але щоб примирення стало можливим, пам’ять про ці злочини повинна бути колективна і спільна для всіх нас, культивована всіма нами. Створення умов для ініціювання примирення є одним з обов’язків ЄС».

У грудні 2010 року Єврокомісія опублікувала доповідь, у якій було зазначено, що пам’ять і знання країн – членів ЄС про тоталітарне минуле, особливо часи холодної війни, повинні об’єднати європейські народи. У червні 2011 року Рада міністрів юстиції та внутрішніх справ Євросоюзу оприлюднила «Висновки щодо пам’яті про злочини тоталітарних режимів у Європі», в яких наголосила на особливій ролі континентальних інституцій у поширенні та пропагуванні ініціатив, спрямованих на збереження пам’яті про ці злочини.

Доведення справи до логічного завершення відбулося вже за головування в Раді ЄС союзниць Чехії по Вишеградській четвірці – Угорщини та Польщі, – яке припало на 2011 рік. 23 серпня минулого року на міжнародній конференції у Варшаві за участю міністрів юстиції країн ЄС і представників наукових інституцій було підписано декларацію, яка засуджувала злочини нацистського та комуністичного режимів і закликала не забувати про їхні жертви. Цей захід став своєрідною прелюдією до ухвалення Платформи європейської пам’яті та свідомості у жовтні 2011 року. Центральним осідком фундації було визначено Прагу, координування – з боку чеського Інституту, а фінансування – за рахунок Вишеградського фонду.

ПОВОЄННА АСИМЕТРІЯ

Проте секторальна інтеграція ЄС у галузі політики пам’яті, швидше за все, є символічною. Створення платформи стало безпосередньою реалізацією амбіцій країн Центрально-Східної Європи в закріпленні на загальноконтинентальному рівні узгодженого трактування комуністичного періоду в їхній історії як тоталітарного, окупаційного і злочинного. Як зазначив голова чеського Інституту вивчення тоталітарних режимів Даніель Герман, «після входження країн колишнього соціалістичного блоку до ЄС їхній тоталітарний комуністичний досвід став частиною європейської спадщини».

Та попри формальне визнання празьких ініціатив лідерами західних держав, Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу, які були ядром формування європейських структур по закінченні Другої світової війни, пропонують інші пріоритети в галузі історичної політики. Конструювання спільної європейської ідентичності на базі травматичного тоталітарного минулого викликає у них спротив, бо ж вони мали інакший досвід повоєнного суспільно-політичного й соціально-економічного розвитку та інтеграції, ніж країни соцтабору.

Західна Європа в повоєнні роки докладала значних зусиль для витворення спільного бачення минувшини. Вирішальну роль у цьому процесі відіграло примирення між Францією та ФРН, що було одним із наріжних каменів формування нової спільноти. Європейський Союз постав на тлі глибокої кризи, породженої Другою світовою війною, з прагненням забути або примирити європейське минуле, пов’язане зі злочинами обох світових воєн, тоталітаризму, колоніалізму, імперіалізму та націоналізму.

«Пакт мовчання», на якому будувалася європейська співдружність у період холодної війни, був розірваний колапсом комунізму та інтеграцією країн колишнього соцтабору до ЄС. Вступ нових членів із важким спадком тоталітарного минулого спричинив до переформатування матриці європейської пам’яті «забуття» на користь пам’яті про злочини комунізму та нацизму.

Читайте також: Пропаганда, що заблукала

ВОДОДІЛИ ПАМ’ЯТІ

Тоді як на Заході сторінку Другої світової було давно перегорнуто, нові мешканці «європейського дому» не могли примиритися з куди жорстокішим і більш руйнівним виявом цієї війни на сході континенту – реальністю, незнаною для старих представників євроспільноти. Своєю чергою, це призвело до змагання пам’ятей, зокрема між Польщею та ФРН. Варшава очікувала від Берліна підтвердження злочинів воєнного часу, передусім скоєних проти поляків, а також відмови від тих моментів національної політики пам’яті, які в Польщі сприймають як загрозу її інтересам, усвідомленню себе як жертви німецької агресії.

Спадком Другої світової є також постійне занепокоєння Польщі та Чехії з приводу того, що німці не відмовилися остаточно від претензій на свої довоєнні землі на сході. Водночас на Заході не розуміють цих неврозів чехів і поляків. Реакція на війну більш як 70-річної давності викликає роздратування у Франції та Німеччині.

Водночас точкою біфуркації виступає також пам’ять про комунізм і СРСР. Захід не знав «соціалізму в дії», з яким східна частина континенту зіткнулася після Другої світової війни. Спогади про червоних тут пов’язані насамперед із діяльністю потужних комуністичних партій у Франції та Італії в повоєнні роки, а також радянською загрозою в період холодної війни, яку гамувала мілітарна присутність США в Європі. Цей досвід аж ніяк не можна порівняти із трагічним повсякденням центрально-східних країн.

Відмінна минувшина, різний тягар пам’яті про відносини з Росією та СРСР, а також роль економічних і стратегічних інтересів пояснюють різне ставлення до путінської РФ у Варшаві, Вільнюсі, Берліні, Парижі, Лондоні чи Празі.

Суттєвим моментом, який розділяє історичну пам’ять країн ЄС, виступає також проблема Голокосту й долі єврейства. Хоча європейська співдружність постала, щоб не допустити повернення злочинів Другої світової, на Заході впродовж 20 повоєнних років воліли про той геноцид не згадувати. Тему, принципову для розуміння нацизму, замовчували. Однак у наступні десятиліття вона поступово посіла центральне місце в тамтешній пам’яті. Парадоксальним наслідком цієї еволюції стало відсунення на задній план страждань інших народів від рук нацистів, а також злочинів комунізму. Країнам Центрально-Східної Європи, де були сильні традиції антисемітизму й де випробування спадщиною Голокосту розпочалося, по суті, тільки після 1989 року, важко дається візія європейського минулого, в якій євреї посідають центральне місце.

Міф франко-німецького історичного порозуміння, який лежав у основі євроінтеграції і на якому була сконструйована пам’ять західних європейців у повоєнні роки, не справляє належного враження на східних сусідів Німеччини, котрі не брали участі в цьому процесі. Це виступає свого роду чинником легітимізації в намаганні нових мешканців «європейського дому» якось підважити беззастережне лідерство Франції та ФРН у ЄС, яке відсуває їх на задній план.

Вододілом європам’яті виступає також імперський спадок західних країн (Великої Британії, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Нідерландів, Бельгії та Німеччини) і колоніальне минуле народів Центрально-Східної Європи, які свого часу були жертвами різних регіональних імперій (створених росіянами, німцями, австрійцями, турками).

Однак зростання двох частин континенту на базі спільного ринку, відкритих кордонів і спільних цінностей неможливе без вироблення узгодженої історичної політики, або ж «політики ментальності», спрямованої на формування європейської ідентичності. Останні кроки ЄС у цьому напрямі покажуть, чи стане продуктивною стратегія конструювання колективної пам’яті європейських народів.

Читайте також: Біг від комунізму


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
разместить резюме, ukr.net: новости одесса, Прогноз по территории Ленинска-кузнецка
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено