Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 березня, 2012   ▪   Наталя Глотова   ▪   Версія для друку

«Тепер тут буде Польща!» Трагедія українського села Павлокома

На світанку 3 березня 1945 року українське село Павлокома, що на захід від Перемишля, атакував відділ Армії Крайової на чолі з поручиком Юзефом Біссом (псевдо Вацлав). Польський напад, жертвою якого стали 366 українців, був мікросюжетом українсько-польської війни 1942–1947 років
«Тепер тут буде Польща!» Трагедія українського села Павлокома
дзвіниця напис на памятнику обкладинка книги професора Потічного П. Потічний біля школи у Павлокомі

Село Павлокома простяглося у долині Сяну за 40 км на захід від Перемишля (зараз це Жешувський повіт Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Перша письмова згадка про село датується 13 жовтня 1441 року, коли воно перейшло у власність перемишльського каштеляна Миколая Кміти. Документи свідчать, що вже 1595-го там діяла парафія східного обряду.

Нині Павлокома – село з етнічно однорідним населенням – польським. Проте ще напередодні Другої світової війни воно було переважно українським: тут діяли греко-католицька церква, українська школа, Народний дім і читальня товариства «Просвіта», молочний кооператив. У селі нараховувалось 1370 мешканців, серед яких було 1190 українців, 170 поляків (з них 100 колоністів) і 10 євреїв. Стосунки між українцями та поляками у міжвоєнний період складались нелегко. Перші часто перебували під впливом ОУН і симпатизували ідеї відновлення української незалежності, натомість другі вкрай неприхильно ставились до українських прагнень.

Відплата за зниклих поляків?

Під час війни цей населений пункт почергово перебував під німецькою та радянською окупацією. Нарешті на початку 1945-го Червона армія залишила Павлокому – і місцеве населення залишилося сам на сам із польським підпіллям, котре, як виявилось згодом, чекало саме цього.

Польські історики, зокрема Здзіслав Конєчний, вважають, що «акція» у Павлокомі мала виключно відплатний характер – 21 січня збройний відділ чисельністю близько 60 чоловік викрав сімох поляків і одну пропольськи налаштовану українку. Здзіслав Конєчний услід за польськими мешканцями села стверджує, що це був відділ УПА. Натомість Євген Місило, український історик у Польщі, у своїй книжці «Павлокома. 3.ІІІ.1945», спираючись на свідчення тих, хто вижив, доводить, що це була спецгрупа НКВС, про що свідчать однакове військове вбрання учасників групи, а також той факт, що на початку 1945-го у Березівському повіті (до якого входила Павлокома) не було відділів УПА, позаяк більшість із них відійшли у гори або саморозпустилися з огляду на значну чисельну перевагу радянських військ у регіоні. Він так само наголошує, що в околицях Павлокоми діяли підрозділи НКВС і траплялося так, що відділи АК сприймали їх за УПА.

У будь-якому разі, чи можна вважати криваву розправу над мешканцями села відплатною акцією за зникнення за нез’ясованих обставин кількох людей?

Спланована акція?

Завершення Другої світової і звільнення від німецьких окупантів не принесло українцям Надсяння довгоочікуваного миру і спокою, навпаки – лише горе, поневіряння і нерідко смерть. 27 липня 1944 року між урядами ПНР та СРСР було укладено таємну угоду про встановлення східного кордону Польщі, а вже 9 вересня – угоду про переселення поляків з України до Польщі й українців із Польщі на територію УРСР. Тож за лінією Керзона опинилися понад 700 тис. українців. І це лише за офіційними даними. Ніхто з цих людей добровільно не хотів залишати рідні землі й шукати долі у Країні Рад.

З відходом на початку лютого 1945-го Червоної армії розпочалися активні польські напади на українські села, метою яких було змусити людей виїхати з Польщі. Грабунки, вбивства і знущання над українцями тривали протягом березня – квітня і лише 29 квітня 1945 року було досягнуто порозуміння між українським і польським підпіллям: на зустрічі у Селиськах (Березівський повіт) підписано протокол про співпрацю та утримання від насильства проти мирного населення.

Місцеві польські чиновники, які займалися евакуацією українського населення неодноразово зверталися до уряду з листами, в яких описували насильницькі дії польського населення стосовно українців і просили «вжити якихось заходів». Такі листи надсилалися ледь не щодня протягом березня 1945-го. Щоразу до переліку додавалися нові села, однак очікуваної реакції не було. Отже, йшлося не лише про Павлокому.

Як зазначає Петро-Йосиф Потічний, професор Макмастерського університету й уродженець Павлокоми: «Це була, так би мовити, політика польського націоналістичного підпілля. Але не лише націоналістичного. Так же комуністичні власті робили подібні історії. Їм хотілося нарешті очистити ці землі від українців. І тому Павлокома – це тільки символ того всього. Навколишні села, такі як Костава, Бахів, Коровичі, Майковичі, Завадка Морохівська і так далі. Вони всі були знищені менш-більш в тому часі – березень – квітень 1945 року».

Знищення Павлокоми не було подією спонтанною. Термін й хід проведення акції польського підпілля були узгодженні на нараді наприкінці лютого 1945-го. Таємне зібрання було проведено в Динові за участю керівників місцевого підпілля, поляків із довколишніх сіл і поляків – жителів Павлокоми. Останні після наради залишили село. Цей дивний виїзд не викликав підозри в українців.

Польський погром

Подіям 3 березня передувала низка атак, метою яких було виявити рівень озброєності мешканців і переконатися у відсутності відділів УПА. Як і передбачалося, село було цілком безборонним.

О 4-й годині ранку 3 березня нападники пішли в атаку на Павлокому. Нажахані мешканці почали бігти до церкви, щоб урятуватися, дехто вже ночував тут з кінця лютого, побоюючись атак поляків. Чоловіки переховувались у підготовлених заздалегідь криївках, однак їх швидко знаходили, вбивали або гнали до церкви. Дорогою до центру села відділ АК розстрілював усіх, хто траплявся на шляху (за даними Євгена Місила, загинуло 50 осіб, зокрема, жінки і діти).

Попри сподівання людей на порятунок у святих стінах, храм став місцем селекції: одних тут допитували, інших катували, а декого вбивали. Особливо жорстоким тортурам піддали греко-католицького пароха Павлокоми отця Володимира Лемця: спочатку його кіньми волочили довкола церкви, обмотали колючим дротом і до смерті забили ланцюгами. Стіни і підлога храму були рясно залиті кров’ю.

У правій частині церкви перебували ті, кого відібрали на розстріл, у лівій – жінки з малими дітьми (не вбивали дівчаток до семи і хлопчиків до п’яти років), а також дівчата-підлітки, які тримали на руках немовлят. Відбір проводився плановано: перевіряли національність, конфесійну належність, свідоцтва про хрещення. Навіть одяг жертв підлягав сортуванню, не зробили винятку й для «помилуваних» – жінки з малюками опинилися голі й босі у негоду.

На недіючому греко-католицькому цвинтарі убивці наказали кільканадцятьом чоловікам викопати глибоку яму, поблизу якої, власне, й відбувалася страта. Коли ця яма була заповнена, викопали другу. Загалом було три могили. Людей вели з церкви й розстрілювали групами, спочатку чоловіків, відтак жінок, наостанок дітей.

До тих, хто залишився у церкві, особисто звернувся «керівник акції» Вацлав. Він оголосив, що дарує їм життя, за що віднині Павлокому буде перейменовано у Вацлавівку, і наказав жінкам з дітьми йти «за Збруч, на Україну».

Коли з українцями було скінчено, до Павлокоми приїхали на возах поляки з довколишніх сіл, щоб грабувати покинуте майно. Не чіпали лише позначених будинків – з польськими прапорами чи написами dom polski. Тих, кому не пощастило і їхню криївку знаходили, вбивали на місці. Цього дня цивільні поляки з Павлокоми і близьких сіл брали активну участь у винищенні своїх сусідів.

Відпущених жінок із дітьми, кількість яких сягала приблизно 40 осіб, погнали під конвоєм через кілька сіл аж до Селиська, де також проживали українці. Звідси у вересні 1945 року більшість уцілілих виселили до Радянської України, зокрема на Тернопільщину. Проте й тут не був край їхнім поневірянням, люди мали починати все з нуля, жебрати й наймитувати.

Край історії української Павлокоми

У своїй книжці «Павлокома 1441–1945. Історія села» професор Петро Йосип Потічний наводить імена 366 убитих українців. Цей список був складений на основі спогадів Олени Потічної, яка подає відомості про 324 жертви 3 березня 1945 року. До цієї кількості було додано ще 22 людини, вбиті під час попередніх атак наприкінці лютого – початку березня, а також тих, хто загинув після 3 березня дорогою до Павлокоми. Здебільшого це була молодь, яка поверталася з примусових робіт у Німеччині і не підозрювала про небезпеку у рідному селі.

Здзіслав Конєчний піддає сумніву список професора Потічного і схиляється до версії про 150 убитих, саме таку кількість подавали у своїх свідченнях вояки АК, які брали участь у знищенні села.

Українська історія Павлокоми завершилася на початку жовтня 1945-го, коли об’єднані сотні УПА організували відплатну акцію. На той час до села вже повернулися місцеві поляки, а на колишніх українських обійстях оселилися нові. Павлокома була повністю спалена, залишилася лише греко-католицька церква, проте її 1963 року розібрали до фундаменту, щоб не нагадувала про українців.

Зосталася лише напівзруйнована дзвіниця і занедбаний цвинтар, який нові павлокомці перетворили на смітник. Жахлива трагедія була би приречена залишитися лише у спогадах уцілілих, якби не такі люди, як Діонізій Радонь – павлокомський поляк, який чимало зробив для збереження пам’яті про невинно знищених та поширення правди про злочин. Саме він доклав найбільше зусиль до впорядкування цвинтаря, попри атмосферу цілковитої ворожості з боку односельчан – пана Діонізія не раз били, погрожували, спалили стодолу.

Однак відновлений цвинтар 1998-го таки вдалося освятити. Протягом кількох років тривали суперечки щодо питання встановлення пам’ятника жертвам, а особливо, щодо напису на ньому. Рішення тривалий час блокували мешканці села. Нарешті 13 травня 2006 року у Павлокомі відбулося урочисте відкриття пам’ятника (його важко назвати меморіалом), у якому взяли участь президенти України та Польщі – Віктор Ющенко і Лех Качинський. На кам’яному хресті (за первісним задумом це мала бути фігура жінки з дитям на руках, але поляки не погодилися) написано: «Вічная пам’ять 366 жертвам, трагічно загиблим 1–3 березня 1945 року в селі Павлокома». На жаль, не вказано, що вбиті були українцями і від чиїх рук вони «трагічно загинули»...


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Бельгія, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Канада, Британія та США. Таким був перший склад НАТО на момент його заснування у квітні 1949 року. На початку Альянс мав виконувати кілька функцій.
    26 травня, Анна Корбут
  • «Квадратне — котити, а кругле — нести». Відомий із радянських часів армійський жарт про сутність завдань, які часто ставлять перед солдатами в збройних силах, досі не втратив актуальності. Особливо добре це видно за межами зони АТО, де рано чи пізно на певний період опиняється кожен підрозділ… Адже українська армія, оновлена чудовими бойовими кадрами знизу, за своєю суттю так і лишилася радянською «завдяки» вихованому в цій системі керівництву, психологію якого змінити не так уже й просто.
    26 травня, Валерія Бурлакова
  • Інвестори бояться виходу Британії з ЄС, але вважають, що вона таки залишиться
    26 травня, The Economist
  • Як змінився образ Порошенка в очах Заходу за роки його політичної кар’єри
    26 травня, Віталій Рибак
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено