Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 березня, 2012   ▪   Андрій Руккас   ▪   Версія для друку

Атрибути незалежності

Попри давнє походження й державний статус, прапор, герб та гімн в Україні досі не стали загальнонаціональними символами
Матеріал друкованого видання
№ 9 (226)
від 1 березня, 2012
Атрибути незалежності
Фотогалерея: Різновиди української атрибутики (зображень: 8)

Цього року українській державній символіці від дати її офіційного затвердження виповнюється 20 років. Незважаючи на юний вік, вона має глибоке історичне коріння.

ПОХОДЖЕННЯ АТРИБУТИКИ

Наш герб – тризуб – походить іще з часів Київської Русі, де він був знаком князів із династії Рюриковичів. За багато століть його первинне значення забулося. Нині побутують десятки наукових, а ще більше псевдонаукових його трактувань. Дехто вбачає в ньому закодоване грецьке слово «базилевс» («цар»), інші вважають його зображенням церковного світильника, хоругви, порталу храму, якоря, птаха-сокола, верхньої частини берла або ж уособленням трьох стихій. Безперечно одне: тризуб з’явився на князівських печатках іще за язичництва, тому його не слід розглядати крізь призму християнської символіки, водночас він не міг бути суто поганським символом, бо ж довгий час його використовували й після хрещення держави.

Читайте також: Символи волі

Національний прапор українців як масовий символ (на відміну від стягів чи корогов, ототожнюваних з окремими особами чи групами осіб) виник тоді, коли відбувалося формування нації з чітким прагненням до політичного самовизначення, спільною самосвідомістю й літературною мовою. Його поява пов’язана з діяльністю Головної руської ради – першої політичної організації українців Галичини, що була заснована у травні 1848-го у Львові. Жовто-синій прапор був представлений 2 червня 1848 року на Слов’янському конгресі у Празі. Він швидко набув поширення серед українців Галичини, а потім і Наддніпрянщини, перетворившись на справжній загальнонаціональний символ.

Слова гімну «Ще не вмерла Україна» написав восени 1862-го етнограф і поет Павло Чубинський, а музику – на рік пізніше – греко-католицький священик Михайло Вербицький. Перше публічне виконання твору відбулося 1864-го на сцені Українського народного театру у Львові. Відтоді пісня зажила широкої популярності й перейшла в розряд народних. З огляду на це друзям Павла Чубинського навіть довелося відстоювати його авторство.

Комплекс української державної символіки остаточно сформувався в добу Визвольних змагань 1917–1921 років, причому герб і прапор дістали юридичне затвердження, а гімн – фактичне визнання (див. Різновиди української атрибутики).

Після втрати державності синьо-жовтий прапор, герб із тризубом та гімн «Ще не вмерла Україна» часів революції не зникли, не забулись. 15 березня 1939-го проголошена на Закарпатті незалежна Карпатська Україна затвердила їх як свої державні символи. Під ними боролись бійці УПА та учасники підпілля. Після Другої світової війни вони стали справжніми національними символами всього українства «у вільному світі».

РАДЯНСЬКІ КВАЗІСИМВОЛИ

У період понад 70-літнього радянського панування Україна, бувши однією з республік СРСР, отримала власні державні символи, які не суттєво відрізнялися від загальносоюзних, що підкреслювало її несамостійний характер. Прапор увесь час був червоного кольору з написом «УСРР» («УРСР») або ж серпом, молотом і зіркою. Лише 1949-го на ньому з’явилась неширока блакитна смуга. Тривалий час радянська Україна не мала власного гімну. Написали його лише у 1949-му композитор Антон Лебединець і поет Павло Тичина.

У СРСР українські символи незалежності були заборонені, а їх використання каралося як вияв «антирадянської агітації і пропаганди». За цією статтею, зокрема, були засуджені Георгій Москаленко та Віктор Кукса, які 1 травня 1966-го встановили у Києві саморобний жовто-синій прапор.

Читайте також: Відчайдухи-прапороносці

БОРОТЬБА ІЗ СИМВОЛАМИ «ЕКСПЛУАТАЦІЇ І КРОВІ»

Відроджувати символіку стало можливим тільки з початком демократичних змін в СРСР. Першими за це взялися прибалтійські республіки: 1988-го вони повернули як національні (ще не державні) свої довоєнні прапори. За їхнім прикладом пішли молдавани, грузини, вірмени, азербайджанці.

Консервативно настроєне парткерівництво України натомість захищало радянську атрибутику. Показовим стало засідання Комісії Верховної Ради УРСР з питань «патріотичного і інтернаціонального виховання та міжнаціональних стосунків», яке відбулося влітку 1989 року. Учасники «патріотичного» зібрання зійшлися на думці про недопустимість заміни радянської символіки в умовах перебудовчих процесів в СРСР. Так, письменник Юрій Мушкетик (нині Герой України) висловив обурення з приводу використання окремими особами жовто-блакитних знамен під час святкування в Києві Шевченківських днів. Він, зокрема, наголосив, що «…нам не потрібно змінювати пролетарські фарби наших прапорів, символів комуністичних», мовляв, «під ними воювала народна влада, втілювалися в життя ідеї Великого Жовтня».

Підсумки засідання підбив голова комісії, завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ Леонід Кравчук: «Жовто-блакитний колір в історії нашої республіки, вже не кажучи про такий період, як бандерівщина на території західних областей України, заплямував себе. Всі прийшли до висновку, що він відзначений боротьбою, протистоянням нашому червоно-блакитному прапору... Ці брудні й криваві символи ворожі українському народу, вони завжди ототожнювалися з експлуататорською державністю».

НА ШЛЯХУ ДО ЗАТВЕРДЖЕННЯ

Незважаючи на ідеологічні конвульсивні жести партноменклатури, існувати радянським символам в Україні залишалося недовго. Навесні 1990-го у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях, де після нещодавніх виборів більшість у місцевих радах здобули опозиційні сили на чолі з Народним рухом України, замайоріли синьо-жовті знамена. 23 липня національний стяг з’явився поруч із державним червоно-блакитним прапором УРСР і перед Київською міськрадою.

Читайте також: 70 років тюрми

В останні роки існування Радянського Союзу питання національних символів в Україні стало не просто диспутом про кольори та емблеми, а й своєрідним полем битви між двома моделями ідентифікації та шляхами подальшого розвитку. Суспільство фактично розкололося на прихильників радянського серпа-молота й національного тризуба. Перші вимагали збереження України у складі СРСР, другі виступали за незалежність.

Після провального московського путчу, 23 серпня 1991 року, депутати від опозиції врочисто внесли до зали засідань Верховної Ради велике за розміром синьо-жовте полотнище (у пам’ять про цю подію 2004-го було запроваджено свято Державного Прапора України). Наступного дня Україна проголосила свою незалежність. Діяльність КПРС на її території було заборонено, а КПУ тимчасово призупинила своє функціонування.

Остаточно скомпрометована компартійна символіка доживала останні дні. Вже 4 вересня 1991-го завдяки наполегливості тогочасного голови Верховної Ради Леоніда Кравчука, який швидко зорієнтувався в ситуації, депутати постановили підняти над будинком парламенту «історичний національний синьо-жовтий прапор, що символізує миролюбну українську державу в образі чистого неба і хлібного лану», а 18 вересня дозволили використовувати його в усіх протокольних заходах. Останню крапку у визнанні національного стяга Верховна Рада поставила вже після всенародного референдуму, надавши йому 28 січня 1992-го своєю постановою статус державного.

Складнішою виявилася справа з гербом. Більшість парламентаріїв погоджувалися з тим, що на ньому має бути тризуб, однак дискусії точилися щодо остаточного вигляду. Тож 19 лютого 1992-го депутати прийняли компромісне рішення й затвердили цей історичний символ як малий Герб України, що мав стати головним елементом майбутнього великого Герба держави. Існування в нашій країні двох гербів закріплено Конституцією, яка говорить, що «великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького». Однак великого герба досі немає.

За більш ніж 15 років після прийняття Конституції діяли чотири державні комісії з підготовки та проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного Герба України. До розгляду потрапляли сотні варіантів, однак лише одиниці доходили до стадії законопроектів.

У чомусь схожа ситуація спостерігалась із ухваленням третього атрибуту державності – гімну. У перерві між сесіями Верховної Ради 15 січня 1992-го президія парламенту прийняла як Державний Гімн лише музику композитора Михайла Вербицького. 11 років її виконували без слів (безсловесними були також гімни Росії, Білорусії, Боснії і Герцеговини, Іспанії). Тільки 6 березня 2003-го відповідним законом був затверджений текст. Комуністи, натхненні поверненням радянського гімну в Росії, намагалися зробити те саме й у нас, однак у той час пройшов президентський проект Леоніда Кучми. Гімном стали слова першого куплету і приспіву твору Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» з дещо модифікованим першим рядком (первісний варіант «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля» був змінений на «Ще не вмерла України і слава, і воля»).

Сьогодні процес формування державної символіки в нас іще остаточно не завершений, досі немає законів про Державний Прапор і Герб (їх використання регулюють лише постанови парламенту). Треба нарешті вирішити питання з великим Гербом, затвердити єдиний стандарт для кольорів прапора. Це головно стосується верхньої смуги, відтінок якої на знаменах сьогодні варіюється від світло-блакитного до темно-синього.

Читайте також: Вони дограються

НЕБЕЗПЕКА РЕІНКАРНАЦІЇ

На жаль, за 20 років незалежності українська державна символіка не встигла перетворитися на ефективний консолідуючий фактор у розвитку суспільства. Незважаючи на свою головну місію – об’єднувати громадян держави без огляду на їхню національно-конфесійну належність і політичні переконання, вона й досі в очах багатьох лише данина часу, і використовують її механічно, без будь-якого емоційного зв’язку з історією. З одного боку, позитивна тенденція від часів падіння комунізму полягає в тому, що в суспільстві зникла негативна чи відверто ворожа реакція, яку на початку нашої незалежності нерідко викликали синьо-жовтий прапор і тризуб. Із другого – у свідомості вітчизняної політичної еліти, яка вийшла зі старої партійної номенклатури та червоного директорату, «перефарбування» не означало справжнього сприйняття національних атрибутів як символів відмежування від радянського спадку.

Утім, за останні два роки почастішали спроби реанімувати стару радянську символіку. Якщо раніше лише комуністи закликали до повернення атрибутів Союзу, то після прийняття у травні 2010 року Верховною Радою закону про прапор Перемоги, в Україні за підтримки влади відбувається хвилеподібна реінкарнація символіки тоталітарного режиму. Всупереч рішенню Конституційного Суду, який визнав ці дії незаконними, вивішування червоних стягів поряд із державними відбувається в місцевих радах східних областей не лише у святковий день 9 травня, а й під час відзначення дат визволення окремих населених пунктів та початку нападу Німеччини на СРСР 22 червня тощо. Таку практику, зокрема, нещодавно запровадили на регіональному рівні обласна та міські ради Луганщини.

Якщо нинішня влада протегує повернення комуністичної символіки, то залишається хіба покладатись на більш національно свідомих футбольних фанатів, які під час Євро-2012 навряд чи вийдуть із червоними прапорами – синьо-жовтий їм усе-таки ближчий.

Читайте також: «Гуманітарна політика» в Україні повернулась у радянсько-російське річище


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено