Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 березня, 2012   ▪   Спілкувався: Ілько Майдачевський   ▪   Версія для друку

Підняти повіки Вію: професор Костянтин Тищенко спростує теорію «колиски трьох братніх народів»

Мова здається настільки звичним способом існування, що не всі відчувають, наскільки це складне й історично заряджене явище
Матеріал друкованого видання
№ 7 (224)
від 23 лютого, 2012
Підняти повіки Вію: професор Костянтин Тищенко спростує теорію «колиски трьох братніх народів»

Дилетанта передусім вражає, коли хтось знає багато мов. У Костянтина Тищенка, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, їх в активі кількадесят, зокрема й такі для нас «екзоти», як баскська, валлійська, фінська, фарсі тощо. Сам він тему своєї «поліглосії» не вважає гідною уваги, для нього це лише інструмент наукового дослідження. Серед фахівців Костянтин Миколайович відомий кількома досягненнями. Він автор метатеорії мовознавства, яку один із колег влучно назвав «періодичною системою» для лінгвістики (за аналогією із системою Мєндєлєєва). А ще засновник першого у світі Лінгвістичного навчального музею, де під дахом університетського червоного корпусу охоче демонструє студентам, а також стороннім цікавим сучасні досягнення своєї науки. І, нарешті, автор низки праць, які дають змогу відстежити сліди, що їх залишили інші народи в різні часи в мові, історії та… генотипі українців. Детальніше про ці сюжети Костянтин Тищенко має намір розповісти в циклі лекцій, перша з яких відбудеться 2 березня в київській Книгарні «Є», а поки що деяке уточнення позицій.

Читайте також: Відчуття степу й каменю

У. Т.: Чи можна вважати лінгвістику точною наукою? Адже вона оперує фактами, які реально інтерпретувати в десятки різних способів… А коли дослідник із проміжком у кілька років спершу трактує топонім як кельтський, а потім змінює думку й визначає його як іранський, виникає сумнів: а наскільки взагалі ці знання надійні?

– Ви буквально пройшли текстом запису одного з шанованих відвідувачів нашого музею: «Хочу подякувати ентузіастам, які показали, що лінгвістика є також точною наукою». З огляду ж на те, що залишив його фізик-теоретик, дочекатись такої оцінки, звичайно, сподівань не було.

Тепер щодо цих спостережень. Вони не беруться від надприродного розуму, їх робить звичайна земна людина. Був колись такий філософ Енгельс, він казав: «Людська істина, відкрита розумом, про який кажуть, що він усеосяжний, насправді бачиться збоку як блукання на манівцях заплутаною стежкою, з повертанням до початку, проминанням потрібних відгалужень і невпізнанням істини, навіть коли ми впремося в неї носом». Homo sum et nihil humani a me alienum puto. І саме тому коли дослідник занурюється в певну проблематику, залишається один шлях, відступати вже не можна. В моєму випадку довелось емпірично перепробувати різне, тобто, образно кажучи, збігати до кельтів, дорогою все зібрати, і це викладено в книжці 2006 року. Існували підстави, їх треба було перевірити. За логікою дослідження, не вдовольнившись тільки кельтським слідом, треба було йти далі, спробувати інші ділянки, й тепер читач має з чого вибирати. Найкраще перечитати кілька версій і або залишитись при власній думці, або створити собі з напрацьованого якийсь синтетичний розв’язок, який ураховував би нові дані й водночас не суперечив внутрішнім настановам.

А в дисципліні «Основи наукових досліджень», яку ваш співрозмовник теж багато років викладає, присутнє таке положення: якщо ви натрапили на новий факт, котрий суперечить попередній теорії, то… треба відкинути теорію й думати про нову, яка охоплювала б і цей факт. Коли спілкуєшся зі студентами, це має такий вигляд: ви поважаєте Ньютона? Поважають. А Коперника? Виявляється, теж поважають. А Ейнштейна? Теж поважають. Річ у тому, що Ейнштейн заперечив систему Ньютона, а Ньютон – систему Коперника. Але насамкінець кожна з попередніх систем увійшла як окремий випадок до складнішої.

Читайте також: Як українці стають росіянами

У. Т.: Ваші спостереження про іншомовні сліди в українській топоніміці, лексиці, фольклорі особливо вражають. Чого вартий хоча б епізод із гоголівським Вієм, який, виявляється, не просто фігурує в українському фольклорі, а й має цілковитий аналог в ірландських сагах!

– Зверніть увагу, іраністи побачили, що ім’я Вій – іранське. Але я був приголомшений тим пасажем із кельтської міфології, причому така фігура, як Балор у ірландців, є ще й у валлійців. У нього теж одне око й він теж уражає на смерть, якщо ним погляне. Причому збережено цілу надфразову єдність. Ви бачите, яка українська істина? Божество з минулого, дуже пластично довершене, воно має іранське ім’я, але говорить словами кельтської міфології! І до всього виявляється, що Україна – на півдорозі між кельтським та іранським світом.

А це ідея Вячєслава Вс. Іванова, що простір – матеріалізована історія. Просторовий розподіл явищ – діалектних, наприклад, – відображає історію. Вона застигла в діалектах. Приклад – епохальна зміна голосних: «вол», «воз», які залишилися в російській мові, wół, wóz у поляків пишеться з «о» крескованим, тобто воно в давнину вимовлялося [о], але вони вже кажуть [u]… «Вул» і «вуз» – я таке в дитинстві чув на Чернігівщині сотні разів! У наших краях уже немає такої вимови, є [vÿl] і [vÿz]. «Пюдем» – так кажуть на Сіверщині. Звідси один крок до літературних «віл» і «віз», але ж у родовому відмінку «вола» й «воза». У закритому складі «і», у відкритому – «о». А ця риса в нас спільна з кельтськими мовами: перехід із [о] в [u], а тоді вже в [i]. У них є приклади цього. Це дивовижні факти взаємного впливу й взаємних зумовленостей, до них тільки починає добиратися наука, а старі прямолінійні схеми залишаються досягненнями минулого століття.

У. Т.: Звідки така несправдливість? Є гуманітарна наука історія. Деякі початкові, базові знання з неї прийнято вважати необхідною частиною свідомості освічених людей. Чому гуманітарна наука мовознавство навіть у своїх елементарних постулатах залишається цариною виключно професіоналів, хоча ці знання є вирішальними для розуміння якихось не менш актуальних проблем, що стосуються всіх нас?

– Мова здається настільки звичним способом існування, що не всі відчувають, наскільки це складне й історично заряджене явище. Один французький лінгвіст сказав: «У мові ми почуваємося, немов у власному тілі. Ми її не помічаємо, долаючи для іншої мети». Або, скажімо, одна річ – користуватися грішми, друга – цікавитися ними як колекціонер, а третя – як криміналіст: коли їх було надруковано, хто це зробив, чи справжні вони? Мовою можна послуговуватися на рівні споживача, і тоді немає в ній нічого, крім засобу спілкування; якщо в неї загляне історик, він побачить у ній одні глибини, якщо етнограф – інші. Крім того, з мовою в нас було пов’язано багато політичних обставин…

У. Т.: З історією – не менше!

– Так, але її якось легше вловити.

Читайте також: Менеджер українського руху

У. Т.:  А може, лінгвістика вимагає більшої абстрактності?

– Або ще можливості зіставлення. Це знову думка Енгельса: ми не знаємо рідної мови, доки не вивчили якоїсь іншої. Коли маєш їх кілька, це дає дещо інше бачення світу, ніж коли вона одна й людина наївно переконана, що цією єдиною одежиною може обійтися назавжди. Тому, до речі, були двомовними такі класики, як Костянтин і Мефодій – вони не слов’яни, у них батько грек! Якби не батько-грек, так ми в темряві й залишились би. Або наш класик Шевченко – він теж був двомовним, його щоденники написано російською. Видано словник української мови Шевченка й не менш багатий словник його російської (до речі, не бідніший, ніж у Пушкіна). Двомовним був і російський класик: листи до коханої – французькою, розмови з царем – французькою, анекдоти в салоні – французькою, спілкування з дітьми – французькою… А у вільний від сім’ї та салону час він створив російську мову.

У. Т.:  Гаразд, частина з нас теж двомовні. А покоління після 1991-го подекуди навіть тримовне. Тим часом побутова свідомість блукає не просто між міфами, що є більш-менш нормальним, а між двома забобонами про Україну: або це «колиска трьох братніх народів», або відразу «прабатьківщина всіх європейців»?

– Ми ще не вийшли з тієї шинелі. Коли кажуть, «історично склалося так», то насправді це означає, що його складали настільки довго, аж воно дійшло до побутового рівня свідомості. У нас же не для того вчителі російської мови 30 років, аж до самої незалежності, отримували доплату за особливо відповідальну місію, щоб так швидко цього позбутися.

Свого часу вийшла праця Михайла Брайчевського «Походження Русі», де дуже чітко окреслено три предкові слов’янські племені, з яких виростає українське майбутнє явище: це поляни, деревляни, сіверяни. Ніхто не опротестував цього дослідження. Тобто географічно розміщені тут племена проросли в сучасних українців, це видно й на рівні діалектному, й на рівні інших лінгвістичних зрізів, наприклад фонетичному тощо. Це автоматично означає, що дреговичі й радимичі – предки білорусів, кривичі – предки росіян, так само й словени новгородські – росіян. Хоча в давньому Новгороді величезний корпус написів на бересті показує, що тільки найвища верства – посадник (ставленик Києва) – говорила мовою, нам зрозумілою, а місцеві… Коли знайдено було перші берестяні грамоти, традиційна публіка оторопіла. Намагалися оголосити це записами безграмотних новгородців, поки їх було десяток. Коли грамот стало сотні в такому самому дусі, ті вчені дуже неохоче погодилися, що це місцева говірка, а тепер щодо неї написані дисертації, академік Андрєй Залізняк цим блискуче займається. А наш професор Григорій Півторак показав, що вся новгородська група нинішніх говірок відмінна від решти, вона має низку спільних рис із польськими. Ось так росте діалектна база.

Читайт також: Від двомовності до двонародності

У. Т.:  Не виходить «колиски»?

– Якщо ви зі шкільних років не відкинули ідею паралельного існування племен, тобто що були кривичі, в’ятичі (це теж російське плем’я), радимичі, дреговичі, а разом із тим – сіверяни, поляни, деревляни, південніше – тиверці та уличі… З тиверцями, до речі, розчарування найповніше: данською мовою tyven означає «злодій»… Але якщо ви визнаєте, що всі ці племена існували й у цьому вірите літописам, там немає місця «теорії колиски».

До речі, в російського мовознавця Олєґа Трубачова є приголомшлива стаття, і не вчорашня. Називається «Про етимологічні словники слов’янських мов», така невинна назва, де проаналізовано… Ні, краще почнімо з іншого: у вступі до «Словотвірного словника сучасної російської мови» Алєксандра Тіхонова ви прочитаєте, що російська мова унікальна, вона має переважно свою лексику, в ній тільки до 10% запозичень. Насправді це біда була б для мови. Типовий приклад – фінська, яка має п’ять відсотків чужої лексики. Фіни із сумом кажуть, що вона «найприватніша мова Європи», вони герметично при собі.

А от що каже Трубачов: у «Етимологічному словнику російської мови» Макса Фасмера близько 11 тис. слів, із них пізніх запозичень – 6300, себто 57%. Крім того, 1119 слів невідомого походження, отже, не російські точно, – це ще 10%, а разом уже дві третини. Ще 3191 слово – спільнослов’янські та спільноіндоєвропейські. Німецькі bruder і schwester – це все одно ті самі «брат» і «сестра». А тепер до вашого запитання про «гніздечко». Є спільні східнослов’янські слова: на 11 тис. – аж 72! Тобто там, де «квасний» патріот каже: «Ось вона, дружба народів у Київській Русі», насправді… 0,6%. І нарешті сакраментальне запитання: скільки ж таких, які ніде, крім російської, не зустрічаються? 93 на 11 тис. І це не «святая святих», це, навпаки, екстрене залатування словника у XVIII столітті, щоби перекласти кляту Європу. Як «кислород», «водород», які запропонував Міхаіл Ломоносов.

До речі, українські патріоти переконані, що в нас інакше. Трубачов навмисне дослідив чеський і польський словники, щоби показати, що там та сама структура. Запозичень – від половини до двох третин, а власних слів завжди жменька. Ну хіба що в чеській є всі ці hudba («музика»), divadlo («театр»), як спротив німецькій лексиці,  щоб урятуватися від асиміляції. Це штучний процес.

І в нас таке. Однак у цьому, за всіма цими потоками впливів і взаємодій, ховається наше справжнє багатство…

Читайте також: Збільшення кількості офіційних мов не вирішує проблем у державі


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено