Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 лютого, 2012   ▪   Андрій Михалейко   ▪   Версія для друку

Римська одісея Йосипа Сліпого із радянської неволі

17 лютого виповнюється 120 років від дня народження Йосипа Сліпого (1892–1984). Тернистий шлях Йосипа Сліпого: від наступника Андрея Шептицького через радянські репресії до патріарха УГКЦ на еміграції
Римська одісея Йосипа Сліпого із радянської неволі
Кардинал Йосип Сліпий Герб Йосипа Сліпого Йосип Сліпий - ректор Греко-католицької богословської академ ї у Львові Йосип Сліпий після прибуття до Риму з радянської неволі. 1963 рік

Життя Йосипа Сліпого Коберницького-Дичковського – це яскравий приклад поєднання в одній особі науковця, богослова, керівника академічних і наукових інституцій, очільника УГКЦ. Вихідцеві з Тернопільщини судилось стати людиною багатьох історичних, політичних, культурних середовищ, які по-своєму впливали на формування його світогляду і подальшу долю.

Науковою стезею

Закінчивши початкову школу і Тернопільську гімназію, Йосип Сліпий вступив 1911 року до Греко-католицької духовної семінарії у Львові. У «Споминах» він із вдячністю згадує свого вчителя та попередника на митрополичому престолі Андрея Шептицького, який сприяв справдженню двох його мрій – стати священиком і зануритись у світ науки.

         Митрополит Шептицький, помітивши здібності молодого семінариста, вже після закінчення другого курсу вислав його на студії до Інсбрукського університету (Австрія), де той здобув класичну на той час освіту і захистив дві наукові дисертації у галузі догматичного богослов’я. Після короткого навчання у Римі Сліпий повернувся до Галичини і розпочав наукову діяльність. Кар’єра молодого інтелектуала, який вільно володів як класичними (грецькою та латинською), так і сучасними (німецькою, польською, французькою, англійською) мовами, розвивалась досить стрімко. Попри прийнятий ним 1917 року духовний сан, він майже повністю присвятив себе розвиткові наукових і навчальних інституцій УГКЦ. 

         Після трьох років викладацької роботи Шептицький призначив Сліпого на посаду ректора Греко-католицької духовної семінарії у Львові (1925). Згодом він став керівником новоствореної Греко-католицької богословської академії у Львові (1928), а з 1926-го – ще й головою Богословського наукового товариства.

         Зважаючи на брак українських наукових закладів у міжвоєнній Польщі, очолювані Сліпим інституції були одними з провідних наукових осередків не лише для церковного середовища, а й для усієї української громади Галичини. Тривалий час Андрей Шептицький покладав особливі сподівання на Богословську академію, яку він намагався перетворити на справжній західноєвропейський університет для українців. Втілювати цей амбітний і непростий, як на ті часи, задум мав її ректор.

Ретроспективно Сліпий характеризував свою діяльність у Львові на вищезазначених посадах як один із важких періодів свого життя. Незважаючи на зусилля, які були вкладені у розбудову академії, йому так і не вдалось перетворити її на справжній університет.

Таємний наступник Шептицького

Події Другої світової війни внесли свої корективи у життєвий шлях Йосипа Сліпого. Саме у цей час відбувається помітна зміна акцентів у його діяльності. Особливо гостро постало питання наступництва в УГКЦ. Митрополит Шептицький, що був прикутий протягом кількох років до інвалідного візка, отримав у Ватикані дозвіл на висвячення ректора Сліпого у єпископський сан із правом наступництва на митрополичому престолі. Оскільки радянська влада за часів «перших совітів» поводилась доволі агресивно щодо греко-католицької церкви, намагаючись у різні способи обмежити її вплив на західноукраїнське суспільство, Шептицький вирішив не розголошувати інформації про рукопокладення Сліпого.

Єпископська хіротонія відбулася 22 грудня 1939-го у приватній каплиці митрополичих палат за участю двох єпископів і незначної кількості найближчих соратників митрополита. Широкий загал про цю подію повідомили лише за два роки – 31 грудня 1941 року. Шептицький сподівався налагодити унійну працю серед православного населення поза межами Галичини, тому призначив єпископа Сліпого екзархом Великої України.

За нових умов німецької окупації єпископ Сліпий, як наступник митрополита, щораз більше мусив ангажуватись у політичну діяльність церкви. Йому доводилося неодноразово брати участь чи представляти митрополита Шептицького на численних заходах, організованих німецькою окупаційною владою. Саме це згодом стане формальним приводом для арешту й ув’язнення його радянськими органами державної безпеки.

Від владики до в’язнясталінського ГУЛАГу

Після захоплення Львова радянськими військами та смерті Шептицького (1 листопада 1944 року) на плечі нового митрополита ліг увесь тягар управління церквою у нових політичних обставинах. Першочерговим завданням було врегулювання взаємин між більшовицькою владою та УГКЦ. На переговорах, які відбувались у Москві в грудні 1944-го, радянські представники заявили, що греко-католики, як і решта релігійних громад СРСР, з одного боку, трактуватимуться відповідно до законодавчих норм радянської держави, а з іншого – ставлення до УГКЦ залежатиме від її ж ставлення до націоналістичного руху в Західній Україні.

Непримиренність позицій підпілля і тоталітарного режиму спонукали митрополита опублікувати 28 березня 1945 року звернення «До духовенства і вірних», де він намагався закликати обидві сторони до вирішення конфлікту за допомогою мирних переговорів. Однак ще до його появи 17 березня 1945-го радянський вождь Іосіф Сталін особисто затвердив «Інструкцію №58», в якій був наведений перелік заходів, спрямованих на ліквідацію УГКЦ та її влиття в Російську православну церкву (РПЦ). Згідно з ретельно розробленим планом 11 квітня 1945-го було заарештовано митрополита Сліпого, а до кінця року й інших єпископів. 

Під час слідства, яке тривало понад рік, більшовики намагались схилити Сліпого до переходу на православ’я, однак той категорично відмовлявся. Тому перед військовим трибуналом його було визнано винним у «зраді батьківщини» і засуджено до восьми років примусової праці у таборах ГУЛАГу, а УГКЦ у насильницький спосіб ліквідовано та «возз’єднано» з РПЦ на так званому Львівському соборі у березні 1946 року.

Загалом митрополит Сліпий провів у радянських тюрмах, таборах і на засланні 18 років. Відомості про цей період його життя є передусім у його особистих «Споминах» та інших документах. У джерелах прочитується особиста драма Сліпого та його церкви, позбавленої права на існування. Співв’язні та співкамерники згадували про нього як про людину, яка була готова іти до кінця за свою віру і переконання. Свідчення не оминають увагою його любов до науки. Сліпий регулярно замовляв у монахинь, з якими підтримував таємні контакти, періодичні видання і книжки, а на запитання, чим би він міг послужити радянській державі, відповідав, що міг працювати у бібліотеці.

Порятунок холодної війни

У лютому 1963 року у світових мас-медіа з’явилась сенсаційна звістка про звільнення Йосипа Сліпого з радянських таборів і його приїзд до Риму. Ця історія безпосередньо пов’язана з двома важливими подіями політичного і церковного характеру, які сталися восени 1962 року. Епізод холодної війни, відомий в історії як Кубинська ракетна криза, призвів, з одного боку, до загострення радянсько-американських відносин, а з другого, активізував пошук компромісу перед обличчям загрози ядерної війни. Тогочасний Папа Римський Іван XXIII відіграв посередницьку роль у пошуку modu svivendi між двома наддержавами, ставши важливою фігурою у тогочасній міжнародній грі.

Значною мірою це стало можливим завдяки ревізії «східної політики» Ватикану, яка вустами попередників Івана XXIIIбезкомпромісно засуджувала комуністичну ідеологію. Водночас Папа Римський ініціював скликання ІІ Ватиканського собору (1962–1965), на який було запрошено усіх католицьких єпископів світу і який став найбільшим за чисельністю форумом в історії католицької церкви. Особливістю цього собору, який розпочав свою роботу у жовтні 1962-го було те, що на нього було запрошено як спостерігачів також представників інших християнських конфесій. Серед гостей, які прибули на відкриття собору, була також делегація від РПЦ.

Особливу роль у звільненні митрополита Сліпого відіграв новостворений секретаріат Ватикану у справі сприяння єдності християн, який виявив усі ази витонченої дипломатії. Саме його працівники зуміли налагодити контакти з дипломатом ДжонаФі́тцджеральда Кеннеді Норманом Казенсом, який за дорученням американського президента готувався до переговорів з Нікітою Хрущовим у справі Кубинської ракетної кризи. Дорогою до Москви Казенс прибув до Рима, де йому було передано особисте прохання від Івана XXIIIу справі звільнення Йосипа Сліпого та його прибуття до Рима для участі у Соборі.

На переговорах у Москві Казенсу вдалось переконати Хрущова зробити жест доброї волі на особисте прохання Папи і дозволити Сліпому переїхати до Рима. Згідно з дипломатичними домовленостями між Ватиканом і Кремлем Сліпий не мав права розповідати про своє «кримінальне» минуле і про те, що йому довелось пережити у радянських таборах.

Перед від’їздом до Рима 4 лютого 1963 року Сліпому вдалось таємно висвятити на єпископа у номері готелю «Москва» священика Василя Величковського і в такий спосіб забезпечити тяглість підпільних структур УГКЦ.

Звільнення Сліпого та його прибуття до Рима свідчило про зміну парадигми у ставленні Папи до країн соцтабору і стало одним із перших плодів «нової східної політики» Ватикану, дипломатичного хисту представників римської курії.

Непочутий голос Ватикану

За іронією долі митрополит Сліпий вже за короткий час став відвертим критиком і противником «східної політики», якій завдячував своїм звільненням. Причина такого ставлення до намагань Ватикану налагодити контакти із радянським керівництвом і РПЦ полягала передусім у тому, що він вбачав у них екзистенційну загрозу для переслідуваної за залізною завісою греко-католицької церкви.

Для радянського керівництва та православної церкви УГКЦ в умовах СРСР «самоліквідувалася» і перестала існувати ще 1946 року, тому римські дипломати під час офіційних переговорів з радянськими представниками не часто наважувались відверто зачіпати цю дражливу тему.

Для Сліпого, однак, питання захисту упослідженої церкви стало одним із трьох пріоритетних завдань його 21-річної діяльності у Римі. Протягом цього часу він використовував різноманітні форуми (ІІ Ватиканський собор, папські синоди, конгреси, публічні виступи, пастирські послання, особисте листування з римськими папами та Римською курією), на яких відверто і неоднозначно артикулював проблеми, пов’язані зі свободою віросповідання в СРСР та переслідування церков і закликав до більш радикальних дій у справі захисту прав вірян. Голос Сліпого, хоча й не завжди був почутий, став своєрідною «апеляцією до сумління» різних церковних середовищ, які були прихильниками інших дипломатичних методів.

Патріарх УГКЦ

Консолідація церковного життя греко-католиків на еміграції у Північній та Південній Америці, Австралії, Західній Європі стали іншим пріоритетним завданням у період римської діяльності Сліпого. У рік прибуття до Риму (1963) він створив Український католицький університет, який мав консолідувати наукові сили українців за кордоном. Хоча цей навчальний заклад так і не спромігся стати повноцінним університетом, він був головним місцем зустрічей представників української діаспори та розвинув активну публіцистичну діяльність.

Митрополит, а згодом Верховний архієпископ і кардинал Сліпий також намагався укріпити внутрішню структуру церкви, започаткувавши амбітний проект піднесення УГКЦ до рангу патріархату. Останній мав, зокрема, гарантувати церкві необхідні автономні права, які, у свою чергу, сприяли б конфесійній консолідації. Неможливість втілення цього плану, який розбивався об стіну перешкод церковно-правового та політичного характеру, стала, мабуть, найбільшим розчаруванням Йосипа Сліпого на еміграції. Через те, що його наполегливі старання не давали необхідного результату, він врешті-решт вирішив 1975 року без згоди римського престолу запровадити самостійно в УГКЦ титул патріарха.

Заповіт

Із прагненнями до церковної консолідації був тісно пов’язаний третій аспект діяльності Сліпого, який полягав у праці над збереженням національної ідентичності. Його реалізацію патріарх Сліпий вбачав у тісній співпраці з православними українцями у вільному світі, а міжцерковне порозуміння вважав невід’ємною складовою цього процесу. З кожним роком дедалі гучніше він наголошував на тому, що у відносинах між двома церквами є набагато більше того, що їх об’єднує, ніж того, що їх роз’єднує. Особливо промовисто ці думки і переконання були висловлені Сліпим у своєму «Заповіті», в якому він звертав увагу на спільну спадщину київської християнської традиції як основу для майбутнього порозуміння.

Цей документ водночас відображує пророчу візію і незламну віру патріарха Сліпого у те, що його церква після десятиліть поневірянь відродиться на рідних землях. Він не дожив лише кілька років до легалізації УГКЦ в Україні у 1989 році, однак повернувся на рідну землю у вересні 1992-го і був перезахоронений згідно з його «Заповітом» у крипті собору святого Юра у Львові поруч зі своїм попередником – митрополитом Андреєм Шептицьким.     


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено