Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 січня, 2012   ▪   Ярослав Файзулін   ▪   Версія для друку

Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу

Незважаючи на те, що бій під Крутами не мав визначального воєнного значення, для українського народу він став символом героїзму і жертовності молодого покоління у боротьбі за незалежність України
Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу
Леонід Парфецький, воїн армії УНР, політемігрант, художник Леонід Перфецький "Бій під Крутами", акварель Похорон героїв Крут Пам'ятник у Києві

Тривалий час подробиці Крутянського бою залишалися невідомими і скоріше нагадували міф: проти багатотисячного більшовицького війська український уряд безжально кинув необстріляну молодь – студентів та гімназистів. Вони хоробро билися, але всі загинули у нерівному бою. І лише через багато десятиліть після виявлення окремих документів і публікацію численних спогадів з’явилася можливість відтворити обставини бою.

Проти «червоної чуми»

29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути, що між Бахмачем та Ніжином, зійшлися в бою загін революційних військ більшовицької Росії, який наступав на Київ й захисники УНР. З українського боку боєм керував сотник армії УНР Аверкій Гончаренко. Участь у ньому брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових Стрільців (разом понад 500 вояків і 20 старшин). На озброєнні вони мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі, гвинтівки.

Як відзначається у спогадах Аверкія Гончаренка, він мав наказ від командуючого українськими військами Юрія Капкана перешкодити наступові ворожих військ на Київ. У цей час велися переговори із союзними державами в Бресті, а відтак важливим було перебування уряду УНР у столиці України.

Формування Студентського куреня ім. Січових Стрільців відбувалося на початку січня 1918-го паралельно зі створенням Гайдамацького коша Слобідської України. До нього добровільно записувалися студенти Київського університету Святого Володимира, Українського народного університету, гімназисти старших класів 2-ї української гімназії Кирила і Мефодія. Військовий вишкіл вони проходили у Костянтинівському військовому училищі, що на Печерську.

Більшовицьким наступом на Київ командував головком радянських військ, підполковник Міхаїл Муравйов. Його промови й виступи перед червоноармійцями розкривають ставлення більшовиків до українського населення. Так, на ст. Бахмач, якраз напередодні взяття Києва, Муравйов, за свідченнями очевидців, звернувся до своїх військ із такими словами: «Товариші, я знаю, що багато хто з вас втомився, проте не багато вам працювати. Наше завдання – взяти Київ і тоді ви зможете повернутися додому. Багато вам довелося страждати, але вони кров’ю відповідатимуть за ваші страждання. Ми їм покажемо, дайте тільки добратися до Києва. Якщо буде потрібно, не постою ні перед чим: каменя на камені не залишу в Києві. Мешканців не жаліти, вони нас не жаліли, терпіли хазяйнування гайдамаків. Ми їх всіх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо, нема чого боятися кровопускання. Хто не з нами – той проти нас. Ви, доблесні товариші, ви мені допоможете взяти Київ, а там ви будете нагороджені…».

Безпосередньо загін російських більшовиків під Крутами (вояки 1-ї революційної армії Єгорова та 2-ї армії Берзіна) нараховував 4-6 тисяч вояків. Це були червоногвардійці, солдати-росіяни і балтійські матроси. Їх наступ підтримувався артилерією та бронепоїздом. Однак, незважаючи на десятикратну перевагу більшовицьких військ, бій під Крутами тривав понад 5 годин й обидві сторони зазнали значних втрат.

Надвечір оборонці почали відступ у напрямку Києва, аби не потрапити в оточення. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону, який чекав за кілька кілометрів від Крут. Під час самого бою там розміщувався військовий штаб і лазарет. Через суттєві втрати і розібрану залізницю росіяни цього дня не змогли продовжити наступу на Київ.

Українці втратили вбитими, пораненими, полоненими 250-300 вояків і 10 старшин. При відступі одна чота (взвод) Студентської сотні потрапила в полон. Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир і вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики спочатку познущалися із 27 полонених, а потім їх повбивали. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Цікаво, що серед тих, хто поклав голову в бою під Крутами, був також 23-річний студент фізико-математичного факультету Київського університету Володимир Шульгин – брат Олександра Шульгина, генерального секретаря закордонних справ в уряді Володимира Винниченка.

Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки громадянської війни. Він показав, що ця війна ведеться за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової війни воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.

Виникнення міфу

Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції. У своїх виступах вони возвеличували дії загиблих українських бійців, ідеалізували їх, натоміть російських більшовиків зображали у найтемніших тонах.

Читайте також: Кого й на що надихали герої Крут

Під час похоронів чи не вперше правда про бій змішалася з домислом. Один із виступаючих, викладач гімназії, порівняв подвиг студентів під Крутами із легендарними 300-ма спартанцями під Фермопілами. Відтак народився крутянський міф. Його суть: 300 майже беззбройних юнаків кинули проти кровожерних більшовицьких орд, і вони, зраджені командуванням, прийняли нерівний бій і саможертовно загинули. Ті, хто потрапив у полон, були піддані тортурам і розстріляні, співаючи гімн під дулами кулеметів. Насправді, такий опис подій був досить далеким від реальності, але виявився значно живучішим за правдиві факти.

Як стверджував Євген Маланюк в історичному есе «Крути. Народини нового українця», опублікованому 26 січня 1941-го: «…Крутянський епізод зразу ж, можна сказати, ще над непохованими трупами його ж героїв, почав обертатися легендою у всенародній свідомості країни, ба, й поза її межами, навіть у свідомості далекого від перечуленості ворога. Причім не діяла тут жодна пропаганда (якої, зрештою, не було), жодні літературні твори («Скорбна мати» молодого Тичини з’явилася вже тоді, коли легенда цілком розпростерла свої крила), жодне, т. зв. усвідомлення мас за допомогою просвітянських метеликів чи вічевих промов». Євген Маланюк був переконаний, що під Крутами зародився новий тип українця – активного борця за незалежність України.

Через погану поінформованість щодо крутянських подій, фактично весь героїзм, проявлений молоддю в бою, було віднесено на Студентський курінь, хоча головну бойову силу на полі бою складали не студенти, а саме юнаки, вихованці військових шкіл, що мали певну військову підготовку і перебували під командою досвідчених старшин. Подібна плутанина фактів сприяла загальній міфологізації історичної події.

Не сприяла пошуку правди й політична боротьба в тогочасній Україні. Опоненти Центральної Ради покладали відповідальність за трагічні наслідки бою під Крутами на її керівництво, звинувачуючи його в тому, що не маючи підтримки серед населення і вояцтва, воно спробувало захиститись від більшовицької армії «кількома сотнями шкільної молоді», яких нашвидкуруч, без жодної військової підготовки відправила на фронт, де вони й загинули.

На жаль, окремі з цих звинувачень мали під собою підстави. Багатотисячні українські збройні сили розпустили керівники Центральної Ради (особливо постарався голова уряду Володимир Винниченко), наївно сподіваючись на мирне існування української автономії у складі Російської федерації, мовляв соціалісти Петрограда і Москви ніколи не піднімуть зброї проти українського народу. Лідери Центральної Ради розглядали українське військо скоріше не як збройну силу, а як організовану масу людей, що була зручним інструментом для проведення агітаційної праці й насаджування соціалізму. Вони розраховували на політичну підтримку вояків-українців і практично не розглядали їх як військову силу, спроможну захистити УНР.

Поширення міфу про бій під Крутами відбувалося ще в роки революції. Навесні – влітку 1918-го у Києві розпочали збір коштів на пам’ятник «жертвам Бахмача, Крут і Києва». У червні цього ж року в одному з київських кінотеатрів стали демонструвати серію кінострічок, серед яких був і фільм «Похорон юнаків, замордованих під Крутами». До річниць бою під Крутами з’являлися цікаві повідомлення у революційних газетах.

Пам'ять про Крути

Інтенсивному формуванню крутянської легенди на Наддніпрянщині завадила більшовицька окупація. Після встановлення в Україні радянської влади про цю подію було забуто більш ніж на 70 років. Лише окремі згадки про затятий опір «контрреволюційних військ Ради»під Крутами містилися у спогадах більшовицьких воєначальників – Міхаїла Муравйова, Володимира Антонова-Овсієнка, а також радянських працях, що відображали «героїчне» становлення влади Рад в Україні.

Натомість про подвиг молоді під Крутами завжди пам’ятали українці, що жили у вільному світі. Відзначаючи дату проголошення незалежності України, вони згадували й про крутян. Один із яскравих представників української діаспори – Євген Маланюк, наголошував: «…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість – творячи свої легенди і міти, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут».

У діаспорі з’являлись історичні праці, присвячені бою під Крутами, спогади очевидців і сучасників, його звеличували у своїх творах письменники, поети, митці. Однак через відсутність політичних і військових документів, достовірних даних, основою для висвітлення бою під Крутами ставали перекази і спогади, які далеко не завжди були правдивими, містили велику кількість помилок.

У Галичині культ героїв Крут поширився серед пластової молоді, яка у 1926-му створила «Курінь Старших Пластунів ім. Бою під Крутами». Згодом, ініціативу вшанування Героїв Крут перейняло львівське студентство. ІІ Студентська конференція, що відбувалася 1931 року ухвалила «вважати роковини бою під Крутами українським всестудентським святом».

Вже наступного року заходи на вшанування крутянців були проведені у Празі та інших містах Європи. Надалі вони стали невід’ємним атрибутом громадського життя українців, особливо молоді. Львівський журнал «Студентський шлях» виступив ініціатором збору матеріалів про вшанування геройського чину. Подвиг був увічнений у художніх творах, перш за все літературі. З’явилися також картини і гравюри українських митців.

П’ятнадцята річниця Крутів (1933) у Західній Україні та діаспорі відзначалася масово. Поминальні та урочисті заходи відбулися в усіх західноукраїнських містах і багатьох селах, а також центрах української еміграції: панахиди, урочисті академії, концерти, зібрання, у пресі було опубліковано низку статей, нотаток, дописів, хронік, поетичних творів про Крути.

Інтерес до Крутянської події посилився під час Другої світової війни, що було пов’язано із боротьбою ОУН та УПА за незалежність України.Керівництво ОУН та командування УПА приклад Героїв Крут використовувало для патріотичного виховання своїх членів. У 1944-му одне із з’єднань групи (військової округи) «Тютюнник» отримало назву «Крути». Майже у всіх навчальних і виховних програмах для бійців УПА обов’язковим для вивчення був пункт про героїзм молоді під Крутами. В УПА та її запіллі була встановлена традиція відзначення пам’яті Героїв Крут як національного свята. В одному із директивних документів командування УПА наголошувалося, що «в дні 29 січня відсвяткувати величаво Свято Крут». Виконавцям доручалося «виробити у вояків святочний настрій, щоб вони глибоко застановилися над значенням цих річниць та назавжди закріпили твердо у своїх серцях».

Як проводилося відзначення згадується в одному з документів Служби безпеки ОУН. Вночі 29 січня 1944-го в Богатківському лісі юнаки з двох підрайонів (Золочівського району) насипали символічну могилу зі снігу.

Після завершення Другої світової війни традиція вшанування річниць бою під Крутами поширилася у всіх містах Європи й Америки, де компактно проживали українці. Однак у масовій свідомості зарубіжних українців, особливо молоді, історія збройної боротьби часів Української революції 1917-1918 років набувала все більш далекого від реалій вигляду.

У незалежній Україні

В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій в Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг.

На державному рівні вшановувати пам'ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам'яті героїв Крут». У багатьох містах України почали встановлювати пам'ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям.

У період президентства Віктора Ющенка відзначення роковин бою під Крутами перетворилося на масштабну подію. Участь у велелюдних урочистостях брали вищі посадові особи держави, політики, представники громадськості. Однак досвід відзначення останніх років засвідчив, що багато із них використовували тематику Крут лише для того, щоб продемонструвати свій псевдопатріотизм, а також привселюдно засвідчити прихильність до ідеологічних переконань Глави держави.

У 2006-му в Крутах за участю вищих державних осіб було відкрито Меморіал пам'яті героїв Крут. Через два роки його доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону. Згодом у двох вагонах розташувалася музейна експозиція, присвячена бою під Крутами. До неї увійшли цікаві документи, фотокартки, схеми і карти, макети зброї та спорядження. За декілька років діяльності музей відвідали тисячі студентів й учнів багатьох міст України. Однак офіційно його так і не було оформлено, а відтак музей у Крутах, як і Музей УНР у Києві, позбавлений державного фінансування і наразі існує реальна загроза їхнього закриття.

На початку цього року на місці дерев’яного хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам’ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія – «Найбільша любов – життя покласти за друзів». Показово, що пам’ятник встановили не президенти, урядовці, депутати та інші високопосадовці, які впродовж багатьох років клялися це зробити, а звичайні громадяни.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено