Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 січня, 2012   ▪   Павло Подобєд   ▪   Версія для друку

У польському полоні

У таборах на території Польщі інтернована Армія УНР не склала зброї і продовжувала вишкільну та культурно-просвітницьку діяльність
У польському полоні

Навіть після укладання між поляками та більшовиками Ризького миру (1921), Армія УНР не припинила національно-визвольної боротьби, яка тривала від 1917 року. З боями українське військо відходило на захід і, щойно перейшовши річку Збруч, було інтерноване у таборах колишнього союзника – Польщі. За таких умов українське командування зберегло структуру війська, козаки не розбіглись хто куди, серед вояків культивувались ідеї збройного визволення України. Навіть за колючим дротом виснажені боями українці не опустили рук і самі створили умови для повноцінного суспільно-політичного та культурного життя.

Перебування українських військ у надзвичайно важких умовах інтернування (роззброєння, утримання в бараках за колючим дротом, брак належної медичної допомоги та харчового забезпечення), а особливо в поганому психологічному стані, нагально вимагало піднесення морального духу вояцтва. Лише освічений та патріотично вихований громадянин-військовик Армії УНР міг до кінця витримати всі випробування тяжких поневірянь на чужині, не піддавшись відчаю та деградації.

Підготовка до нової війни

У таборах для інтернованих розпочалась реорганізація армії. Зберігаючи штаби та управління, армія мала стати підґрунтям для майбутнього свого розгортання на теренах України, тож вояки потребували покращення рівня своєї освіти та вдосконалення мілітарних навичок.

Полонені організували для себе військовий вишкіл: було створено спільну юнацьку школу, академічні курси при Генеральному штабі Армії УНР. Козаки навчались для здобуття першого старшинського рангу – хорунжого, натомість старшини отримали змогу підвищити власну військову кваліфікацію та піднятись армійськими кар'єрними сходами.

Друкувались українські підручники та військові правильники. Зводились храми, де православні капелани українською мовою несли Слово Боже.

Для підготовки нових капеланів були засновані Псалтирські курси. Останні відкрились за дозволом Варшавського митрополита Юрія та міністра народної освіти професора Івана Огієнка. Керівником курсів був призначений митрофорний протоієрей отець Павло Пащевський, а опікуном – генерал Олександер Загродський.

У Ланцуті ветерани Армії УНР створили військовий факультет при Українському народному університеті, який очолив генерал Микола Юнаків. Окрім вищезгаданих військових навчальних закладів загальноармійського значення, при кожній інтернованій дивізії були засновані повторні старшинські і підстаршинські курси з усіх родів військ. Лише протягом 1921-го, коли практично все українське інтерноване вояцтво перебувало у таборах, курси старшин успішно закінчило майже 1000 вояків, а підстаршинські курси – понад 1200.

Таборовики заснували власну друкарню, де випускали мілітаристський часопис «Військовий вісник» і літературний журнал «Наша зоря». У цих виданнях працювали Євген Маланюк, Остап Луцький, Варфоломій Євтимович, Микола Шаповал тощо. Кожен табір Армії УНР видавав свій часопис. Найпотужнішими з них стали: «Залізний стрілець» (Каліш), «Запорозька думка» (Пикуличі, Вадовиці), «Наша Зоря» (Ланцут, Каліш), «Нове життя» (Александрів Куявський, Щипйорно), «Український сурмач» (Каліш, Щипйорно).

За доволі короткий час майже повністю було викорінено неграмотність та малописьменність. Особлива увага приділялася  російськомовним козакам і старшинам – з ними проводили заняття спеціально залучені педагоги, письменники, журналісти, церковні братства, військові священики. Докладались усі можливі зусилля, щоби російськомовні воїни інтегрувались в українське середовище і мовно, й ідеологічно.

Духовна зброя

Культурно-освітні установи Армії УНР на інтернуванні були покликані зберігати культурний зв’язок інтернованих із Батьківщиною. Яскравим прикладом гуманітарної роботи серед військових є діяльність культурно-освітнього відділу 3-ї Залізної стрілецької дивізії, козаки та старшини якої були розміщені у таборах у польському місті Каліші.

Думки про повернення в Україну, небажання розчинятися серед поляків підштовхнули українців до створення власного «театру за колючим дротом», актори якого виступали для своїх козаків та старшин.

Вистави театру були як платними, де за вхід платили пожертву, так і безкоштовними. Всі виручені від продажу квитків гроші керівники театру спрямовували на придбання костюмів, гриму, перук та облаштування декорацій. У репертуарі переважали п’єси українських драматургів: «Бурлака», «Паливода», «Мартин Боруля» Івана Карпенко-Карого; «Назар Стодоля», «Невільник» Тараса Шевченка; «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького. Режисером аматорського театру був козак Олександр Сосницький. Цікавим є те, що під орудою козака-режисера грали й старшини: підполковник Марк Ганжа та сотник Юрій Дараган. Останній до того ж був відомий серед емігрантів як поет і літератор. Цей старшина, родом із Херсонщини, не лише грав у театрі, а й працював у редакції таборового журналу «Веселка».

Навіть театральне життя у таборі було просякнуте мілітаризмом та дисципліною: штаб 3-ї Залізної дивізії призначив до театрального гуртка трьох інструкторів, які мали пильнувати за розвитком «національно-освітньої справи».

Театр не міг існувати лише з продажу квитків, тому його підтримували грошовими пожертвами заможніші старшини. Як і у війську, театрали подавали рапорти про кожен день своєї діяльності. Так, лише з червня по липень 1921-го таборовий театр у Каліші дав 10 вистав, провів 41 репетицію тривалістю 89 годин. Театральні вистави відвідало 8110 глядачів. Загалом за два літні місяці театр заробив 35 645 марок.

У тому ж таки Каліші вояк Армії УНР Василь Авраменко започаткував власну танцювальну школу, до якої записалось понад тисяча військових. Після піврічної праці він створив репрезентаційний танцювальний колектив за участю, зокрема, кількох генералів. Його концертами за участю офіцерського хору дивізії під керівництвом сотника Созонта Калмуцького захоплювалися мешканці Каліша та інших міст Центральної Польщі. На жаль, Авраменко до 1924-го не мав дозволу виступати на терені східних польських воєводств. Тому обрав іншу стежку для популяризації українського танцю серед населення Галичини, Холмщини та Волині: протягом 1924-го він організував низку місячних курсів українського танцю на цій території, зокрема, для майже сотні школярів Перемишля.

Рівень самоорганізації та працьовитості українських військових вражав. Значна частина козаків і старшин шукали можливості забезпечити своє прожиття на еміграції, однак думки військових не обмежувались виключно турботами про «хліб насущний» і дах над головою. Змучені постійними переходами, нескінченими боями та підкошені тифом, вояки Армії УНР у перші роки перебування на інтернуванні помирали в таборах.

Чимало дітлахів осиротіло. За долю самотніх, ще зовсім маленьких українців, подбали спеціально створені опікунські комітети. Вдови загиблих вояків отримували матеріальну допомогу. На підтримку інтернованих вояків українська діаспора по всьому світі збирала пожертви. Лише українські студенти Чехословаччини у 1922-му зібрали суму понад 350 тис. марок для потреб вояків 3-ї Залізної дивізії.

Для розподілу допомоги була створена спеціальна військова комісія, яка спрямувала кошти до найбільш нужденних: вдів, сиріт, скалічених, хворих. Відозва подяки інтернованих вояків починалася словами: «Українське студентство, яке саме перебуває у скрутному матеріальному становищі, не забуває про рідне військо…».

У різних таборах активно діяли українська гімназія імені Стешенка, дитячі садочки з українською мовою виховання, працювала студентська громада, мистецька студія на чолі з художниками Зіновієм Подушком та Олексою Стовбуненком, діяла низка товариств, зокрема Товариство захисту української мови, Союз українок-емігранток, товариство «Агроном», спортивні команди.

Зруйновані могили

У 1920 році стараннями старшин Армії УНР у Ланцуті було зібрано пожертви на перепоховання кількох сотень українських вояків, які були раніше захоронені у різних місцях на території Польщі. На міському кладовищі було відведено ділянку під український військовий цвинтар, споруджено пам’ятник українським воїнам, проведено ексгумацію, і в лютому 1921-го за участю військового священика отця Миколи Маринича відбулось урочисте посвячення першого на польській землі українського військового некрополя з більш як 450 могилами вояків УГА та Армії УНР. Подібно до Ланцута, у селищі Щепйорно біля Каліша було облаштовано український некрополь з військовим пам’ятником.

Невдовзі після Другої світової війни радянська влада знищила більшість поховань воїнів Армії УНР на території Польщі. Рухаючись переможним маршем на захід, більшовики шукали вже мертвих воїнів Армії УНР, щоби винищити навіть згадки про тих, хто зброєю виборював волю Україні.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Майже одночасно про старт двох нових ліберальних політичних проектів заявили люди, яких усі очікували побачити в одному човні імені Міхеїла Саакашвілі.
    30 червня, Богдан Буткевич
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено