Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 грудня, 2011   ▪   Спілкувався: Роман Кабачій   ▪   Версія для друку

Біг від комунізму

Голова Комісії оцінки злочинів нацизму та комунізму Литви Рональдас Рачінскас про успіхи та невдачі прощання із СРСР
Матеріал друкованого видання
№ 52 (217)
від 22 грудня, 2011
Біг від комунізму

Литва першою з республік СРСР заявила про вихід із нього. Про досягнення двадцятиліття свободи у формуванні громадянського суспільства Тиждень запитав у колишнього спортсмена, а нині відповідального за юридичну оцінку злочинів тоталітарних режимів Рональдаса Рачінскаса.

Читайте також: Окупація була, окупантів немає

У. Т.: Як литовське суспільство сприймає об’єднання двох тоталітарних режимів під одним дахом?

– Однією з цілей створення комісії було власне заохочення пізнання історії, передусім молоддю. Ми провели опитування, які злочини мають досліджуватися перш за все: нацистські, комуністичні чи і ті й інші. Більшість висловлюється за останній варіант. Люди також за те, щоб у жодному разі не «підфарбовувати» історію.

У. Т.:  В Україні є стереотип, що литовські комуністи були більшими патріотами, ніж українські. Їм приписували заслугу «найменшої російської меншини» в Балтії…

– Цей міф був популярним наприкінці 1980-х. Побутувало навіть певне пояснення: якщо литовці не вступатимуть до партії, приїдуть росіяни. Звичайні комуністи мені казали: «Я вважав, що зсередини це зло буде легше подолати». Утім, те, що в Литві мало росіян, має своє пояснення. Після війни у нас досить довго тривав спротив. Це створювало атмосферу напруженості, нестабільності, тож ті, хто сюди приїхав, не затримувалися, а вирушали далі – до Калінінграда чи Риги. Окрім того, в 1950-х роках у Литві зазнала невдачі аграрна політика, і республіка була на межі голоду.

Комуністи ж так само були різні. Були, приміром, ті, хто перед путчем 1991-го залишався на платформі КПРС, а були й «націонал-комуністи» на чолі з Альгірдасом Бразаускасом, що хотіли відокремитися.

У. Т.: У Литві діє Музей жертв геноциду. Чи прийнятно вживати цей термін до втрат литовського народу в ХХ столітті?

– Так цей музей назвали політики. Утім, поняття геноциду, що з’явилося в Конвенції ООН 1948 року, є досить штучним. Коли його запропонував Рафаель Лемкін, воно включало не лише національні та расові критерії, а й соціальні та політичні групи. У початкових резолюціях цього документа вони так само були названі. Й тільки після натиску СРСР та його сателітів їх вилучили, оскільки те, що відбувалося в Радянському Союзі, автоматично підпадало б під поняття геноциду. Тож я вважаю, що неправильно оцінювати людські трагедії лише за національною ознакою. Немає більш чи менш важливих критеріїв у вбивстві людини. У конвенційному плані литовський приклад у межі класичного геноциду не потрапляє. Хоча можна віднайти й такі випадки, коли репресії були спрямовані не тільки проти соціальних верств, а й безпосередньо проти литовців, латвійців, естонців як таких. Навіть у таборах ГУЛАГу вони мали свій специфічний статус; до цієї групи ставилися з особливою підозрою.

Через основну проблему – спотвореність поняття геноциду – в дискусіях про злочини комуністів автоматично знижується їхня значущість. 

Читайте також: Як створювався homosovieticus

У. Т.: Один із репресованих українців Август Вірлич висловив думку, що нацизм винищував людей поголовно, а комунізм – найкращих. Щодо Литви можна вжити таке порівняння?

– Порівнювати можна, методика дає змогу це робити. Мені хотілося б, щоб ми порівнювали, а не зрівноважували. Це два тоталітарних режими, побудовані на різних утопічних ідеологіях. Спільним є соціальне моделювання ідеального суспільства не лише в окремих країнах, а в глобальному масштабі. У нацистів базою була псевдонаукова расова теорія, у комуністів – теорія Карла Маркса, але практика виявилася іншою. Щодо нацизму, то цивілізований світ його урок засвоїв сповна, і будь-які спроби політиків просувати близькі до гітлеризму ідеї відразу наштовхуються на спротив суспільства. Натомі­сть із радянським режимом інакше: СРСР уже не існує, але у світі й далі маємо справу з подібними до нього. Сама ідеологія, її злочини не були засуджені повсюдно, як нацистські. Тож я проти запитань на кшталт: «Хто страждав більше?» Єврейська дитина, задушена в газовій камері, українська, що вмерла від голоду, чи литовська, яка замерзла в Сибіру?

Знаємо одне: ці режими співпрацювали. Якщо ми запитаємо пересічних киян, коли почалася Друга світова війна, 90% відповість: 1941-го. Цей прорадянський, а нині проросійський дискурс скерований на те, щоби створити враження про один центр зла – фашизм. А ось СРСР зі своїми західними союзниками визволив Європу. Але ж визволення Західної Європи відрізнялося від визволення Східної, коли нерідко з німецького концтабору людина їхала до радянського! Обидва режими знищували своїх політичних опонентів. За совітів фактично знищувалися еліта, мислячі люди, що заважали формуванню слухняного, боязливого суспільства. Такі елементи становили до 10% населення, і їх усували, по-перше, щоб не відбулося відтворення, а по-друге, для залякування решти. Суто кримінальний підхід.

У. Т.: Розкажіть про досвід люстрації в Литві.

– Люстрація була, але не така ефективна, якою мала би бути. Вона зачепила лише колишніх працівників КДБ, яким запропонували зізнатися, – таке зізнання було б засекреченим, не давало б підстав для репресій. Такі відомості набували б розголосу у випадку, коли ці люди захотіли б працювати в держструктурах. Якщо ж комісія через архів отримає інформацію, що така-то особа не зізналася, по факту йде заборона працювати на держслужбі чи в навчальних закладах. Кількість тих, хто зізнався сам, дуже мала, а тим більше «розпізнаних», – це переважно «дрібні сошки». Однією з причин є те, що більшу частину документів – близько 5 тис. справ імовірних агентів – було вивезено. Упущено важливий момент: процес дерадянізації мав би стосуватися керівників партії та її самої як організації. Треба було заборонити на 10 років як мінімум керівникам партійних структур до певної ланки і головам рад певного рівня займатися політичною діяльністю. 

Те, що колишні апаратчики не були відсторонені, впливає на соціальні проблеми Литви. Більша частина промисловості потрапила в руки тодішніх активних людей. Я проти реваншу. Але для прикладу: коли 2005 року просочилася інформація, що два високопосадовці Литви – міністр закордонних справ Антанас Валеніс та голова департаменту безпеки Арвідас Поцюс – були агентами КДБ, одразу почали лунати голоси на їхній захист: мовляв, як багато хорошого вони зробили для країни. Вони свідомо зробили ставку на кар’єру і займаються цим тепер. Якби до влади прийшли китайці, то й до них пристосувалися б.

У. Т.:  Наскільки поширеним був конформізм серед окремих литовців за часів комунізму?

– Коли ми досліджуємо документи 1940–1941 років, а потім знову з 1944-го, то бачимо, що деякі люди були схильні колаборувати з будь-яким злочинним режимом. Миттю пристосуватися, без жодних моральних установок. Це конформізм чистої води, і мені б не хотілося, щоб наше молоде суспільство будувалося без морального стрижня.

Зараз такі ціннісні орієнтири «плавають». Псевдовіра у світле майбутнє була вибита іншою основою, споживацькою. Такому суспільству, яке не є носієм універсальних цінностей, загрожують постійно соціальні захворювання.

У. Т.:  Ви хочете сказати, що ностальгія за дешевою ковбасою не помре ніколи?

– Цей міф підтримується натурально: люди, які її пам’ятають, залишили в тих роках свою молодість і здоров’я. Водночас цей прошарок суспільства не призвичаївся жити в ліберальному капіталістичному світі, що ґрунтується на конкуренції. Звик до того, що держава має щось дати. Їм погано не тому, що вони об’єктивно живуть гірше, а тому, що гірше порівняно із сусідом. Тому вбачають несправедливість у всьому, що відбувається, бо ж радянські газети їх переконували, що «хорошо в стране советской жить». 

Ракову пухлину тоталітаризму вирізали, але залишилися її метастази – їх треба лікувати. Проте коли запитати сучасного литовця, чи пов’язує він нинішні соціально-політичні проблеми з попередніми 50 роками, той скаже: «Ні! Ми вільні вже 20 років, який там комунізм!» Але, щоб позбутися хвороби, треба визнати її наявність. Процес подолання тоталітаризму, мов марафонський біг: дещо далі просунулися по трасі від України, але й ми на половині шляху.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Рональдас Рачінскас

Народився 1968 року. Виконавчий директор Міжнародної комісії з оцінювання злочинів нацистського та радянського окупаційних режимів у Литві. У 1993-му закінчив Вільнюський університет. Обіймав посади заступника директора департаменту Міністерства оборони Литовської Республіки та заступника канцлера уряду Литви.

Читайте також: Дерадянізація «тихою сапою»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено