Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 грудня, 2011   ▪   Геннадій Казакевич   ▪   Версія для друку

Паралельна боротьба: 90 років тому стало відомо, що Ірландія отримає свободу

Водночас на іншому кінці Європи свою незалежність утратила Україна
Матеріал друкованого видання
№ 50 (215)
від 8 грудня, 2011
Паралельна боротьба: 90 років тому стало відомо, що Ірландія отримає свободу
Однією з перших книжок, виданих Центральною Радою в 1917 році, стала перекладена українсь­кою «Ірландська Республіка» анонімного автора. Такий вибір не був випадковим, адже діячі нашого національного руху черпали натхнення в боротьбі за незалежність іншого народу й бачили багато спільного в долях своєї Батьківщини та далекого острова на заході Європи. У новій і новітній історії Ірландії та України є не тільки вражаючі паралелі, а й маловідомі спільні сторінки.
 
Читайте також: Слідами Стефенса

ІРЛАНДЦІ ТА УКРАЇНА

Для багатьох ірландців чи не єдиною можливістю бодай яко­­­­сь улаштуватись у житті, інтегруватися до суспільства й зробити кар’єру була служба в королівських збройних силах. Трагічною сторінкою в новій історії Ірландії та України виявилася Кримська війна, яку Британія, Франція і Туреччина вели проти Російської імперії. Зі 111 тис. британських солдатів та офіцерів, які брали участь у бойових діях, 37 тис. були ірландцями. Декому з них, як-от сержантові Люку О’Коннору, який здобув Хрест Вікторії в битві на Альмі, а згодом дослужився до фельдмаршала, пощастило зробити військову кар’єру. Але 7 тис. його співвітчизників залишилися лежати у кримській землі й ще більше – повернулися додому інвалідами. Про таких була складена ірландська балада «Рекрут Кер­­рі», що з сумною іронією розповідає про долю молодого хлопця, який за кров, пролиту під Севастополем, отримав від своєї держави дерев’яну ногу й 10 пенсів на день.

Чимало ірландців, незадоволених британським правлінням, відзначилися на службі під знаменами європейських монархів. Серед них був Олександр О’Коннор, який, потрапивши до Росії під час війн із Наполеоном, відзначився в Бородінській битві й за свою бойову вдачу отримав прізвисько «Шалений полковник Деконнор». Після відставки він осів на Полтавщині, де одружився з Олександрою Стороженко, яка походила зі старовинного ко­за­ць­­ко-старшинського роду. Його син Олександр О’Коннор-мо­лод­­­­­ший побрався з Анастасією Лисенко і (знову ж таки відставником) оселився в селі Миколаївка Кременчуцького повіту на Полтавщині в маєтку своєї дружини. Доньки Олександра О’Коннора й Анастасії Лисенко Ольга та Валерія залишили помітний слід в українській культурі й національному русі.

Ольга О’Коннор у 18-річному віці стала дружиною Миколи Лисенка й разом із ним навчалась у Лейпцизькій консерваторії. Вона ввійшла в історію як перша примадонна української опери: першою виконала партію Оксани в Лисенковій «Різдвяній ночі», від якої бере початок вітчизняне оперне мистецтво. На жаль, утрата голосу в 1880 році перекреслила блискучу кар’єру співачки, а неможливість мати дітей призвела до розриву з чоловіком. Ольга О’Коннор викладала гру на фортепіано (серед її учениць була Леся Українка), а 1908-го відкрила приватну музичну школу. По смерті композитора вона всиновила п’ятеро його дітей від другої дружини.

Молодша сестра Ольги Валерія займалася викладанням, громадською діяльністю у «Просвіті», Українському клубі й Товаристві українських поступовців. Широкої популярності зажили її драматичні твори, а також повість «Скарб», що за неї авторку було кинуто до в’язниці. У роки Визвольних змагань Валерію О’Коннор обрали членом Української Центральної Ради, вона входи­­ла до складу урядових структур, де опікувалася питання­­ми розвитку літератури й театру. Після утвердження в Києві влади Директорії УНР  ви­їхала до Швейцарії разом із чоловіком, якого було призначено консулом у Цюриху. В Австрії, а згодом у Чехії Валерія очолювала закордонну українську секцію Ліги миру і свободи, друкувала статті для українських періодичних видань, викладала в Українській академії у Подебрадах тощо.

ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Розгортання українського та ірландського національного рухів фактично збіглось у часі. Втрати від голоду й еміграції другої половини ХІХ століття, а також обережні спроби англійського уряду наділити селян острова землею, на певний час зменшили напруження в суспільстві. Вимоги слабкого культурницького руху, представленого спортивними товариствами й Гельською лігою – організацією, яка виступала за відродження ірландської мови,  не виходили за межі автономіз­­му. Однак зволікання британського парламенту з наданням Ірландії самоуправління поступово призвели до нового витка радикалізації. 1905 року було засновано партію «Шин фейн» (ірл. «ми самі»), яка виступала за повну незалежність.

Одним із лідерів боротьби Ірландії за суверенітет була Констанс Маркевич. 1901-го Констанс, яка походила з аристократичної англо-ірландської родини Ґор-Бут, вийшла заміж за графа Казимира Дуніна-Маркевича, знаного польського живописця, нащадка давнього польсько-українського роду. Два роки життя Констанс провела разом із чоловіком у селі Животівка на Вінниччині. Згодом подружжя переїхало до Ірландії, де Констанс обрала шлях політичної та військової боротьби. У 1909-му вона виступила засновницею парамілітарної молодіжної організації «Вояки Ірландії», займалася організацією масових акцій протесту.

Каталізатором подій, які врешті призвели до відокремлення Ірландії, стала Перша світова війна. Близько 40% дорослих чоловіків острова бились у лавах британських вій­ськ на полях Фландрії в надії на те, що їхня звитяга принесе батьківщині довгоочікувану автономію. Однак надане 1914 року самоуправління виявилося лише декоративним, натомість англійський уряд вирішив запровадити в Ірландії військову повинність. Наслідком стало Великоднє повстан­­ня 1916-го, яке лідери нелегальних організації підняли в Дубліні без жодної надії на успіх. Проте крайня жорстокість, із якою англійці придушили виступ, остаточно привернула симпатії населення острова до закатованих «мучеників». Ірландська республіканська армія, до якої ввійшли залишки розбитих англійцями волонтерів, розпочала партизанську війну, що завершилася підписанням у 1921 році угоди, за якою 26 із 32 ірландських графств утворили Республіку Ірландія. Констанс Маркевич була одним із засновників парламенту молодої держави й упродовж трьох років очолювала Міністерство праці, став­­ши таким чином першою жін­кою-міністром у Європі. Її жит­­тя увірвалося 1927 року, коли відвідуючи один із дублінсь­ких притулків, вона захворіла на туберкульоз. Перед своєю смертю Констанс Маркевич востаннє побачилася з чоловіком, який іще 1913 року повернувся в Україну. Мев Маркевич, єдина донька подружжя, що народилася 1902-го, була вихована родичами Констанс в Ірландії.

Здобута у 1921 році незалежність не вирішила всіх проблем нації. Попереду були громадянська війна між урядом та незгодною з поділом країни частиною республіканців, переслідування ірландських католиків у північній частині острова, яка залишилася під владою Британії. Десятиліттями відстале господарство Ірландії не могло вирватися з економічної залежності від колишньої метрополії, держава й далі втрачала сотні тисяч молодих людей, які емігрували до США. Так і не була відроджена ірландська мова, яка сьогодні є рідною лише для 1% населення острова. Але у 80–90-ті роки ХХ століття в Ірландії почався бурхливий економічний підйом, і навіть нині, в умовах глобальної кризи, за даними Світового банку, країна утримує 10-те місце на планеті за часткою ВВП на особу. Її культурна спадщина й традиції популярні в усьому світі. Сьогодні важко знайти ірландця, розчарованого незалежністю своєї батьківщини. Хочеться віри­­ти, що в майбутньому те саме можна буде сказати й стосовно українців.

Читайте також: "Господня воля"


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено