Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 грудня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Прагматичні сподівання: антиукраїнські настрої більшості південного сходу України – міф

На південному сході в 1991-му превалювали щиросерді, а водночас і прагматичні сподівання на те, що в Україні населенню цих регіонів житиметься краще, ніж у СРСР впродовж останніх років, що такий-сякий добробут збережеться і почне примножуватися
Матеріал друкованого видання
№ 49 (214)
від 1 грудня, 2011
Прагматичні сподівання: антиукраїнські настрої більшості південного сходу України – міф
Фотогалерея: Агітація в грудні 1991-го (зображень: 11)

Чому південно-східні регіони України та Крим вперто віддають на виборах більшість голосів якщо й не відверто антидержавним силам, то тим, хто тільки набиває власні кишені, а не будує соціально та економічно міцну й ефективну Українську державу? Звідки така налаштованість? Адже 1 грудня 1991 року більша частина населення цих регіонів дружно сказала «так» на референдумі, що підтверджував Акт про незалежність, зробивши таким чином вагомий внесок у ті 90,32% голосів, якими Україна засвідчила перед усім світом своє прагнення свободи.

Чому «так» на референдумі постійно обертається «ні» на президентських і парламентських виборах, чому підтримка незалежності на референдумі не гарантувала її схвалення в практичних діях? Зрозуміло йдеться не про весь південний схід, усіх його мешканців, але про домінуючу тенденцію.

У державі з населенням понад чотири десятки мільйонів не варто забувати про абсолютні цифри, які стоять за відсотками. Під час опитування 1991-го сказали «ні» 2 417 554 осіб, засвідчивши наявність досить масової бази для антиукраїнських настроїв та політичних сил. Недійсних бюлетенів тоді було 670 117. Вони здебільшого або містили матюки на адресу «хохлів», або на них не було жодних позначок, що також засвідчувало критичне ставлення до української державності. Загалом можна вважати: по країні тоді, у грудні 1991 року, «засвітило» себе приблизно 3 млн активних противників незалежності з майже 38 млн тодішніх виборців. Загалом небагато. Але це те, що не можна було жодним чином викидати з поля уваги. І головне – 6 млн тих, хто взагалі не прийшов на виборчі дільниці (маючи різні резони, зокрема й ставлячись скептично до незалежності). Перетягнути цих людей на український бік так і не вдалося, що засвідчують результати всіх наступних кампаній. Слід зазначити, що це водночас не був і по-антиукраїнському налаштований електорат. Нейтральні, байдужі до політики, помірковано-проросійські люди, яких треба було переконувати.

Власне, одна з відповідей на запитання про причини негативного чи в найкращому разі парадоксального ставлення значної кількості наших співвітчизників із південно-східних регіонів до самої державності в цьому й полягає: майже ніякої цілеспрямованої роботи з ними за всі ці роки не велося (якщо не брати до уваги кількох освітніх чинників, і то не за кожного міністра). Їм так і не було донесено значення цінності незалежності України.

Читайте також: Партія регіонів на місцях використовуватиме новий закон про референдум у своїх цілях

Інша причина, яка безпосередньо випливає з наведених цифр, – так само майже не велася робота з мінімізації як зарубіжного (не тільки російського, до речі) сприяння місцевим противникам української державності, так і намагань найактивніших груп по-антиукраїнському налаштованих громадян консолідуватися в потужні – бодай на регіональному рівні – політичні сили. Звичайно, можна назвати вдале знешкодження «мєшковщини» у Криму в середині 1990-х, але це, мабуть, і все.

РЕЗУЛЬТАТИ ВСЕНАРОДНОГО ГОЛОСУВАННЯ 1 ГРУДНЯ 1991 РОКУ

ПИТАННЯ, ВИНЕСЕНЕ НА РЕФЕРЕНДУМ: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

 

У зв’язку з цим виникає припущення: чи не загіпнотизували себе державні діячі та лідери національно-демократичних сил надвисокими показниками референдуму, розповідаючи самим собі про «90%» та про «більшість кримчан та севастопольців» й ігноруючи ті 3 млн активних противників української державності, особливо потужних у деяких регіонах?

Утім, певна річ, інформаційної роботи (яка мала б вестися в межах так і не створеного в Україні національного інформпростору) та діяльність спецслужб – важливі, проте не вирішальні чинники в нівеляції антидержавних настроїв на південному сході України та зміні там політичних настроїв. Головне – це соціально-економічний і морально-етичний чинники.

Тяжка економічна криза супроводжувала останні роки існування СРСР. Вона позначилася на всіх сторонах життя пересічних людей, життєвий рівень яких істотно погіршився. Номенклатура перетворила на інструмент перекачування бюджетних коштів у свої кишені і кооперативи та недержавні підприємства, яким активно «сприяла». Бездарні схеми управління союзного центру псували життя «червоним директорам». Тінь банкрутств, неминучих за форсованого впровадження всесоюзного ринку, нависла над шахтами Донецька і заводами Дніпропетровська, корабельнями Миколаєва і друкарнями Харкова – впродовж 1980-х нове технічне оснащення, особливо імпортне, волею центру майже цілковито надходило на підприємства Росії. Усе це разом і спричинило налаштування на початку 1990-х переважно космополітичного південного сходу України на незалежність від Росії та Союзу. Розрахунок був простий: замінити вугілля Донбасу, метал Дніпропетровщини і машини Слобожанщини Україні нічим, тож є гарантія такої стабільності, якої не забезпечив би збережений Союз. А далі видно буде, адже до Києва куди ближче, ніж до Москви, і депутати там наче всі свої, а не та союзна «агресивно-слухняна більшість», створена на основі контрольованих новітніми баями середньоазіатських республік та корпусу представників від КПРС і «громадських організацій».

Читайте також: Куди хочуть завести Україну «соотечественники»?

Інакше кажучи, на південному сході в 1991-му превалювали щиросерді, а водночас і прагматичні сподівання на те, що в Україні населенню цих регіонів житиметься краще, ніж у СРСР впродовж останніх років, що такий-сякий добробут збережеться і почне примножуватися. Союз був фактично дискредитований. Єльцинська Росія теж не здавалася надто привабливою; зрештою, порівняно з московськими лідерами Кравчук сприймався як людина чесна, освічена, розважлива і моральна, дарма що провінційна. Тож спричинений соціально-економічними мотивами вибір на референдумі став закономірним. Коли ж ці сподівання не виправдалися, настав час скепсису, спрямованого найчастіше не на конкретних винуватців занепаду економіки, а на незалежність загалом…


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про утиски кримських татар, скандальне призначення Луценка, новий план роботи уряду та вірогідність примирення із Росією
    23 травня, Віталій Рибак
  • Добре знайома українському споживачеві модель Toyota змінила імідж
    23 травня, Олександр Пархоменко
  • Алоїз Принц — один із найавторитетніших біографів нашого часу. Автор життєписів Германа Гессе, Франца Кафки, Ісуса Христа, Терези Авільської відвідав цьогорічний «Книжковий Арсенал», на якому презентував переклад книжки «Ханна Арендт або Любов до світу» («Темпора»). Напередодні дебюту Принца в Києві Тиждень поговорив із ним про «Книжковий Арсенал», видавничу справу в Німеччині та імідж України в очах німецьких інтелектуалів.
    23 травня, Богдана Романцова
  • Листи ненависті, погрози вбити, образливі коментарі під статтями, залякування в соц­мережах. Через будь-який матеріал з України чи про неї, незалежно від теми. Підозри, радикальні погляди, що ґрунтуються переважно на російській пропаганді, часто дуже химерні уявлення про цю війну. Ось один вимір реакції на мої репортажі зі Східної України, навіть попри те що я писала про обидві сторони, нама­­гаючись подавати інформацію якомога об’єк­­тивніше. Другий вимір — величезна підтримка. Читачі, які дякують за об’єктивні репортажі, історії від очевидців на фронті. Схвалення, корисна інформація, допомога в пошуку фактів.
    22 травня, Ніна Лейнонен
  • Те, що відбувалось у Донецьку 9-го, либонь, можна було б узяти в одні великі лапки, як ми звикли це робити, пишучи про «ДНР». На парад я свідомо не пішов, наївно вирішивши, що найгірше пропущу.
    22 травня, Станіслав Васін
  • Нові загрози змушують НАТО і ЄС до співпраці
    22 травня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено