Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 серпня, 2010   ▪   Віталій Масненко   ▪   Версія для друку

Через Петербург – до українства

Син священика з Наддніпрянщини Макар Кушнір пройшов еволюцію від лібералізму Центральної Ради до націоналізму ОУН
Матеріал друкованого видання
№ 33 (146)
від 13 серпня, 2010
Через Петербург – до українства

10 серпня виповнилося 120 років від дня народження Макара Кушніра (Кушніра-Якименка). Його ім’я, старанно замовчуване за радянської влади, в умовах незалежної України ще не повернуте із забуття. А ця непересічна особа заслуговує на увагу. З одного боку, його життєвий шлях на-очно відображав колорит буремної епохи першої третини ХХ століття. З іншого, він оповитий чималою кількістю таємниць, більшість із яких так і залишилася нерозгаданою. 

Прожив Макар Кушнір 61 рік, із них в Україні тільки третину (19 років – у рідних Черкасах, 2 роки – в Києві), решту – за її межами: 7 років у Петербурзі та понад 30 – в еміграції: Парижі, Відні, Женеві, Берліні, Брюсселі. Був активним учасником українського національно-визвольного руху протягом чверті століття. При цьому мав безпосередній стосунок до його найбільш активних і дієвих проявів.

Вроджений дипломат

Народився Макар Кушнір у родині священика. В 1901–1909 роках учився в Черкаській чоловічій гімназії. Як сина бідних батьків його звільнили від плати за навчання через гарну успішність. До речі, законовчителем гімназії був Василь Липківський, майбутній митрополит УАПЦ. Вищу освіту Кушнір здобув на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету. Тут же й розпочалася його громадська діяльність в українському студентському русі. Зокрема, як свідчили матеріали департаменту поліції, у 1915 році Макар Кушнір входив до складу Головної ради, яка координувала студентський рух у імперській столиці. Також він співпрацював із товариством «Джерело», був членом петроградської організації Української соціал-демо­кратичної робітничої партії. Варто згадати, що після закінчення університету Макара залишили на кафедрі історії як професорського стипендіата. Проте він вирішив відмовитися від академічної праці й віддав перевагу неспокійній революційній діяльності. Пізніше входив до такої впливової української організації, як Товариство українських поступовців (ТУП). Уже в передвоєнний час Кушнір долучився до журналістики. Був автором кореспонденцій про життя українців у Росії в газеті «Рада», яку видавав Євген Чикаленко. Крім того, співробітничав із пітерською газетою «Український студент».

Цілком закономірно, що Макар Кушнір став активним учасником революційних подій 1917 року. На той час він уже член центрального комітету Української партії соціалістів-феде­ралістів (УПСФ). Від цієї партії був обраний до Центральної Ради. Причому відзначився чималою активністю в Малій Раді, комісіях із підготовки різних законопроектів. Виступав на З’їзді поневолених народів Росії в Києві (11–12 вересня 1917 року) з програмною доповіддю про майбутній адміністративний територіальний устрій. У ній Кушнір пропонував здійснити поділ території колишньої імперії на області-штати з великим обсягом суверенітету. Про цей виступ позитивно відгукувався в своїх спогадах Михайло Грушевський.
Кушніра вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-виз­вольних змагань. Він був активним співробітником київських газет «Нова Рада», «Трибуна» тощо. Він також виявився непоганим фахівцем із соціально-економічних проблем. Розробив аграрну програму соціа­лістів-федералістів.

У період Української держави Кушнір представляв свою партію в Українському національному союзі, організації, яка намагалася нейтралізувати вплив російських політичних сил на гетьмана Павла Скоропадського. Водночас шукав можливостей співпраці з українською частиною урядового табору. Так, Дмитро Донцов у своєму щоденнику згадував про його участь у нараді 21 серпня 1918 року в Дмитра Дорошенка у справі спільної кампанії в пресі проти відлучення Холмщини від України на користь Польщі та за поділ Галичини. За Директорії він був радником із політичних питань у складі делегації УНР на Паризькій мирній конференції 1919–1920 років.

Біля колиски ОУН

Після поразки українських виз­вольних змагань Кушнір залишився в еміграції. Емігрантський період його життя виразно розпадається на три частини: 1919–1929 роки до створення ОУН, 1929–1934 роки – найбільша активність як члена ОУН, 1934–1951 роки – вимушений відхід від активної діяльності через хворобу.

Спочатку жив у Відні, де співпрацював в українському тижневику «Воля». Також дописував і до інших українських закордонних видань, був кореспондентом однієї з найстаріших українських газет за океаном – «Свобода».

Найболючіша проблема укра­їнської еміграції, яка стояла тоді на порядку денному, – розпорошеність і навіть протиборство різних еміграційних таборів. Характерно, що Макар Кушнір опинився серед тих діячів еміграції, які намагалися знайти шляхи порозуміння та об’єднання. Він долучився до акції з формування і діяльності Всеукраїнської національної ради (ВНРади). Ця структура була створена 4 січня 1921 року у Відні. До її складу входили представники наддніпрянської та галицької еміграції під головуванням Сергія Шелухіна. А вже 1 лютого розпочала свою діяльність Перша сесія ВНРади. Макар Кушнір виступив від наддніпрянців із рефератом про міжнародне становище України (від галичан цей аспект висвітлював Станіслав Дністрянський).

Михайло Грушевський у листі до Олександра Олеся від 12 січня 1924 року згадує, що на той час Кушнір був головою фірми в Бадені, яка займалася доставкою книжок і вела з ним переговори з цього питання.

Пік політичної діяльності Макара Кушніра в еміграції припадає на кінець 1920-х, коли він став одним із засновників Організації українських націоналістів. Участь наддніпрянців, в тому числі черкасців, в організації засвідчувала її загальноукраїнський характер. Куш-
нір бере участь у І Конгресі ОУН у Відні (28 січня – 3 лютого 1929 року). Тут він виступав із доповіддю «Економічні взаємини між Україною і Росією в СРСР». Його також обрали головним суддею організаційного суду ОУН. Відповідно він став членом Проводу українських націоналістів (ПУН) (1929–1938), де відповідав за видання ОУН іноземними мовами.

Реалізацією цього завдання займалося Українське пресове бюро в Женеві, яке й очолив Кушнір. За його редагуванням, французькою та англійською мовами видавався «Український інформаційний бюлетень», який поширювали в європейських країнах та за океаном. Крім того вийшло понад десяток книжок різними європейськими мовами про ситуацію в Україні, зокрема про історію та сучасний стан українсько-російських та укра­їнсько-польських конфліктів.

Як член Проводу Кушнір, очевидно, брав участь у конференції ОУН–УВО в Празі (початок червня 1930 року), де ухвалили рішення про остаточне включення УВО в Організацію українських націоналістів, особливо це стосувалося структур УВО в Галичині.

Макар Кушнір мав стосунок і до вироблення програмних засад ОУН. Кілька його публікацій, присвячених проблемам державного устрою майбутньої незалежної України та спільним діям поневолених народів Східної Європи, відображали офіційну позицію організації й відзначалися глибиною теоретичного опрацювання. Цікаво, що автор не відкидав цінності демократичних засад, а диктатуру вважав тимчасовим явищем. У 1929 році Кушнір писав: «Ми, націоналісти, є проти інституту диктатури як форми державного ладу за нормальних умов життя нації. Ми лише обстоюємо національно-рево­лю­­ційну диктатуру як переходовий стан, бо вона дає можливість українській нації доцільно та раціонально в найкоротший час вибороти собі визволення та незалежну державність».

Злочинні дії більшовицького режиму проти українсь­кого народу, особливо Голодомор 1932–1933 років, дали Кушніру підстави оцінити Росію як одного з «історичних ворогів України». Він був переконаний: «Ця нечувана катастрофа кривавими буквами буде записана в «книгу битія» Української Нації. Безперечно, вона матиме ще великі наслідки; вона приспішить час визволення та пімсти, а московські кати своїм життям та кров’ю заплатять за той жахливий злочин». Як свідчать численні спогади сучасників, Кушнір входив до кола довірених осіб полковника Євгена Коновальця. Голова Проводу ОУН постійно радився з ним, особливо з питань, які стосувалися Наддніпрянської України.

Трагедія особистої долі

Під час перебування в Лондоні на економічній конференції Кушнір був травмований автомобілем. Унаслідок отриманих ушкоджень він почав сліпнути, а у квітні 1934 року повністю втратив зір. Лікування в бельгійській клініці не дало жодних результатів. Отже, Макара Кушніра спіткала особиста трагедія, суть якої полягала в неможливості подальшої активної участі в боротьбі за визволення України. Останні 17 років він був змушений безвиїзно прожити в Бельгії. Там, 2 серпня 1951 року він і помер, похований у містечку Помероль.

Таємницею є обставини дорожньої пригоди, яка трапилася з Кушніром у Лондоні. Враховуючи специфіку його діяльності та методи, якими радянські агенти розправлялися з діячами українського визвольного руху, можна припустити – це сталося невипадково. Суцільна біла пляма – останні роки життя Кушніра. Характерно, що після втрати зору він бідував. Збереглися звернення українських журналістів у емігрантській пресі з закликом надати йому допомогу. Не зрозуміло, чому така допомога не надходила від ОУН. Тим більше, Кушнір певний час лишався членом Проводу.

Таємницями огорнута й смерть Кушніра. Перша з них стосується дати. Наведена вище, 2 серпня, вибита на його надмогильному пам’ятнику. Проте більшість довідників подають  16 вересня. Є й інші варіанти. Друга стосується місця поховання. Практично всі дані одностайні, що останні роки життя Кушнір провів у Бельгії, там і похований. Але в Бельгії немає містечка Помероль. Це селище розташоване у Франції (Бордо).

Еволюція поглядів

Макар Кушнір, зважаючи на складні, часом конспіративні обставини свого життя, діяв і писав під різними псевдонімами: Богуш, В. Богуш, Якименко, Я. Дуб, Б. Дніпрянський, Мак тощо. Отже, чимало з написаного ним ще не відоме навіть дослідникам національного руху. Невідомими залишаються й чимало конфіденційних завдань, які виконував Кушнір. Підтвердженням цього є безпрецедентний учинок нашого героя, маловідомий навіть фахівцям-історикам. Так, за спогадами Євгена Бачинського, влітку 1932 року Кушнір нелегально перейшов румун­сько-радянський кордон і на території підрадянської України збирав інформацію про настрої населення та дії радянського режиму з насильницької колективізації й запровадження голоду. Ці дані допомогли ОУН поінформувати західний світ про злочинну діяльність радянської влади. Організація оприлюднила спеціальну заяву «Від Проводу Українських Націоналістів», у якій була визначена офіційна позиція щодо катастрофи в УСРР.

Як писав у своїх спогадах член ОУН Михайло Селешко, Кушнір мав підпільні зв’язки з багатьма українцями Києва до голодоморного 1933 року. Влітку – восени 1933-го Кушнір зі спеціальною місією побував у низці держав Європи: Бельгії, Великій Британії, Німеччині, Фінляндії та Румунії, де організовував пересилку оунівської літератури в підрадянську Україну. 

Життєвий шлях Макара Кушніра цілком присвячений політичній боротьбі за національне визволення України. Цікавою видається еволюція його ідеологічних настанов та політичних поглядів. Почавши від соціал-демократії, він із часом переходить до лібералізму, а завершує свої пошуки націоналізмом. Значною мірою така трансформація була типовою для частини українських політичних діячів першої третини ХХ століття, оскільки зумовлена загальною тенденцією політичного життя означеного часу.

 

АЛЬМА-МАТЕР. УЧеркаській чоловічій гімназії Макар Кушнір познайомився із  майбутнім митрополитом УАПЦ Василем Липківським

ОСТАННІЙ ПРИТУЛОК. Могила Макара Кушніра у містечку Помероль


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено