Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Право на свою освіту

100 років тому боротьбу за український університет вважали «альфою і омегою наших національних змагань»
Матеріал друкованого видання
№ 30 (143)
від 23 липня, 2010
Право на свою освіту
Викладачі, студенти таємного університету

Пристрасті навколо освітньої галузі в Україні цілком зрозумілі в контексті питання українізації вітчизняної освіти й мають багато аналогій із подібними проблемами минулого. Інколи градус протистояння був таким високим, що закінчувалося не лише арештами та відрахуваннями студентів, а й фатальними наслідками. У 1910-му, 100 років тому, внаслідок боротьби за український університет загинув львівський студент Адам Коцко.

Тактика Грушевського

Для бездержавної нації, якою були українці у ХІХ столітті, ідея українського університету стала однією з основ національних змагань. Утім, лише в умовах австрійської системи ця мета мала шанси бути реалізованою, а відтак і отримала широку підтримку громадськості.

Після того як унаслідок поділів Польщі Галичина відійшла до Австрії, Габсбурги стали демонструвати свою лояльність щодо місцевого населення й уже в 1784 році відкрили у Львові університет. Понад століття – з 1817 по 1918 рік  – він мав ім’я Франца І, тож закономірно, що мовою викладання на той час була німецька. Але варто зазначити, що австрійська влада, засновуючи Львівський університет, насамперед розраховувала на сту­дентів-українців, адже для поляків був виш у Кракові.

Питання про свої права українці порушили лише у 1848-му, в часи «весни народів», але тоді забракло кадрів, щоб провести українізацію навчального закладу. Того року українцям вдалося на теологічному відділі створити першу кафедру української мови та літератури, а з наступного подібні кафедри з’являлися й на інших факультетах. 

Поступово це призвело до появи спеціального цісарського указу від 1871 року, яким забезпечувався утраквістичний (див. словничок) характер університету, тож надалі він став двомовним: польсько-українським. Усе ж таки найбільшою перешкодою до українізації університету стали поляки. Усвідомлюючи, яку роль відіграє навчання рідною мовою для становлення та розвитку нації, поляки всіма силами намагалися стримати поширення українізації та запровадити навчання тільки польською мовою. Станом на 1900 рік українці очолювали лише шість професорських кафедр Львівського університету, хоча спів­від­ношення студентів римо-­католиків (поляків) та греко-католиків (українців) становило 895 до 545 осіб. 

Професор університету Михайло Грушевський запропонував у 1897 році нову тактику боротьби, яка полягала в тому, щоб шляхом збільшення українських кафедр та професорського складу домогтися створення окремого університету для українців. Ця ідея швидко опанувала українське студентство, й на їхніх вічах було прийнято низку вимог до австрійської влади. Унаслідок ігнорування звернень почалися гострі­ші виступи, у результаті чого з університету виключили п’ятьох студентів. На знак протесту в грудні 1901 року відбулася сецесія (див. словничок), коли 583 студенти-укра­ї­нці демонстративно покинули університет. Ця подія так вплинула на громадськість, що лише за кілька місяців у «сецесійний фонд» було зібрано понад 100 тис. крон, за які студенти могли продовжити навчання в університетах Відня, Праги, Граца. За словами одного з провідників студентського руху Льонгина Цегельського, ідея університету «захопила кращі сили україн­ського суспільства та заполонила всі газети». 

У наступні роки найбільше загострення виникло навколо процесу імматрикуляції (див. словничок) – урочистої присяги студентів-першо­ку­р­сни­ків. Наслідком тривалого конфлікту стало офіційне скасування в 1908 році міністром віросповідань та освіти Австро-Угорщини у Львівському університеті акта імматрикуляції. 

Літо 1910-го

На початку ХХ століття боротьба за український університет у Львові стала, разом із виборчою реформою, основою національних домагань українців. Але загальне виборче право було запроваджено у 1907 році, залишилося лише питання університету. Один із найбільших політичних діячів того часу Кость Левицький зауважив, що боротьба за університет стала «альфою і омегою наших національних змагань». Відтак проблема університету дедалі частіше почала звучати і в імператорських коридорах.

Роки відносного спокою були знівельовані подіями літа 1910-го. 30 червня під час засідання бюджетної комісії міністр освіти жодним чином не згадав про справу українського університету. Відтак наступного дня студенти скликали віче, що закінчилося сутичкою з польськими студентами. Під час студентського конфлікту почалася перестрілка, внаслідок якої кілька українців отримали вогнепальні поранення, а студент правничого факультету та лідер радикального крила студентського товариства «Академічна громада» Адам Коцко від поранення помер.

Після прибуття поліції розпочалися арешти. Як наслідок  – було затримано 127 студентів, причому всі арештовані були української національності. Щоб не допустити велелюдних маніфестацій під час похорону Коцка, влада розпорядилася перенести похорон з 3 на 4 липня, понеділок. Але й при цьому тисячі українців вийшли на вулиці – лише виступи на могилі Коцка тривали близько шести годин. Поміж виступаючих були депутати парламенту Кость Левицький, Кирило Трильовський, Льонгин Цегельський, а також професор Михайло Грушевський. У наступні роки 1 липня стане для української громади Львова днем жалоби за Адамом Коцком.

Продовженням тих подій став суд над 101 студентом університету, який у народі так і назвали: «процес 101». Тривав він п’ять місяців – з лютого по липень 1911 року. Як підсумок – усіх студентів було визнано вин­ними, вони отримали різні терміни ув’язнення – від 14 днів до 3 місяців. Між іншим, усі підсудні були українцями.

Події 1 липня 1910 року стали ключовими в боротьбі за університет, й надалі ідея боротьби за власний національний навчальний заклад захопила громадськість не лише Львова, а й усієї Галичини. Під впливом українського тиску в січні 1914 року було укладено польсько-українську угоду, що містила пункт про утворення українського університету, а в сеймі окреме депутатське місце було зарезервоване для майбутнього ректора українського університету. Втім, Перша світова війна перекреслила плани українців на власний офіційний навчальний заклад. 

«Таємний університет»

Незважаючи на падіння Авс­тро-Угорської імперії, а також програну польсько-українську війну, українці все ж таки домоглися створення власного універстету. Щопра­вда, таємного. Університет виник у липні 1921 року з навчальних курсів, які з вересня 1919-го для молоді влаштовувало Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ), потім – Товариство українських наукових викладів імені Петра Могили і, нарешті, Ставропігійський інститут. Це було відповіддю українців на скасування поляками всіх українських кафедр у Львівському університеті та прийняття до вишів тільки тих, хто служив у польському війську і мав польське громадянство. У 1920 році поляки заборонили й ці офіційні курси, тож українці за короткий час створили свій таємний університет, диплом якого визнавали в Західній Європі.

Уже з першого року в університеті діяли три відділи-факультети: філософський, юридичний та медичний. Пізніше було засновано й технічний відділ, на базі якого створено Українську (таємну) високу політехнічну школу. В 1924 році до університету формально приєднали факультет мистецтв під керівництвом Олекси Новаківського, що функціонував за сприяння Митрополита Андрея Шептицького.

Спочатку в університеті було 54 кафедри і навчалися 1260 студентів, у 1922–1923 роках уже налічувалося 65 кафедр та 1500 студентів. При цьому університет був цілком нелегальний, а навчання проводилося в приміщеннях НТШ, «Просвіти», Національного музею, закладах «Рідної школи», підвалах собору Святого Юра та на приватних квартирах викладачів і студентів.

На філософському та юридичному факультетах нав­­чання тривало чотири роки, на медичному та в політехніці – два. Після двох років навчання у Львові студенти медицини та політехніки мали змогу продовжувати студії у вишах Праги і Відня.

Попри складні умови, по­в’я­зані з нелегальним існуванням та переслідуванням викладачів і студентів, останні мали свої численні молодіжні організації, такі як «Академічна громада», «Український студентський союз», «Медична громада», «Гурток правників», «Крайова студентська рада» тощо. Науковий гурток істориків видавав журнал «Історичний Вісник».

У ті роки по всій Галичині поміж молоді було проголошено бойкот польських університетів, а ті, хто все ж вступав до польських вищих шкіл, підлягали загальному остракізму й іменувалися не інакше як «хруні». Постійний польський тиск і неможливість тривалого навчання у підпіллі призвели до того, що в 1925 році університет припинив своє існування, давши, проте, Україні цілу генерацію молодих людей, які здобули особливий досвід начання в підпіллі або за кордоном.

[2003]

 
СЛОВНИЧОК

Утраквізм – подвоєність. Двомовність у навчальних закладах Галичини вводили двічі: вперше за Австро-Угорщини, коли було замінено німецьку мову викладання на польську та українську, вдруге – між двома світовими війнами, коли в початкових україномовних школах запроваджувалося додаткове викладання польською.

Сецесія – тут: відхід, відокремлення. В Австро-Угорській імперії українці кілька разів вдавалися до сецесії. Так, у 1901-му  група послів вийшла з галицького сейму, а в 1901–1902 роках студенти покинули університет. У цьому випадку – добровільна відмова студентів від навчання, звільнення з університету. Після часткового задоволення вимог студенти зазвичай поновлювалися на навчання.

Імматрикуляція – внесення до списку студентів. Як правило, імматрикуляція супроводжується урочистою присягою студентів І курсу. На початку ХХ століття стала одним із наріжних моментів конфлікту, адже стояло питання про мову присяги, а також проведення всієї церемонії.
 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено