Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 листопада, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Голод 1946-го поклав мільйони українців на жертовник «холодної війни»

У ХХ столітті Україна тричі пройшла через масовий голод. І всі три рази тоді, коли при владі перебувала партія більшовиків. Більше того, цей голод усі три рази був наслідком і складовою партійної політики, стратегії і тактики Кремля
Голод 1946-го поклав мільйони українців на жертовник «холодної війни»

Досі не лише пострадянським, а і західним світом гуляє міфологема, за якою холодну війну розпочав Вінстон Черчилль своєю Фултонською промовою 14 березня 1946 року. Що ж, більшовицька пропагандистська машина має повне право на тому світі пишатися собою: стільки років минуло, а перетворена на «чистісіньку правду» нісенітниця живе і не збирається вмирати.

Бо ж досить вдуматися, ким на той час був Черчилль – відставним політиком, лідером розгромленої на минулорічних виборах партії, літнім товстуном без найменшого, здавалося, шансу повернутися до владного керма Великої Британії, - щоб зрозуміти абсурдність цієї міфологеми. Нічого не міг Черчилль «оголосити», не мав він повноважень, щоби розпоряджатися долею планети; він міг тільки висловити приватні міркування. І він їх висловив – у відповідь на програмну промову товариша Сталіна перед «виборцями» (себто номенклатурою) Сталінського виборчого округу міста Москви 9 лютого 1946 року. От саме ця промова насправді й знаменувала початок «холодної війни».

«Мова йде вже про те, що радянський суспільний лад виявився більш життєздатним і стійким, ніж нерадянський суспільний лад, що радянська спільнота є ліпшою формою організації суспільства, ніж у будь-якого нерадянського суспільства» – так заявив Сталін. Отже, хто не хоче переймати радянський досвід організації суспільства, той ворог прогресу. Що роблять із ворогами прогресу? Та те саме, що із ворогами народу, тільки в дещо більш масштабних формах. Відтак Сталін детально розписав, які галузі радянської економіки треба підійняти в першу чергу – ті, якими забезпечувалася армія, себто важку індустрію, щоб конкурувати з усім світом. Йшлося про сталеві м’язи більшовицької агресії. У свою чергу, Фултонська промова мала назву «М’язи миру», у центрі уваги Черчилля була здатність світової демократії всіма потрібними засобами протистояти агресії, наступу диктатури.

Іншими словами, ініціатива у «холодній війні» була на боці Сталіна, тим більше, що на Заході у нього тоді вистачало симпатиків; комуністи та ліві соціалісти входили тоді до урядів цілої низки європейських держав, а там, де стояла Радянська армія, формувалися цілком залежні від Москви режими. Та самими словами та танками ствердити більшовицькі ідеї було неможливо. Отож одним із головних засобів досягнення успіху у цій справі мала стати (і стала) масштабна радянська допомога продовольством повоєнній Європі. Скажімо, у лютому 1946 року  в Москві підписали польсько-радянську угоду про постачання у Польщу 200 тисяч тонн зерна для весняної сівби. У квітні 1946-го підписали угоду про поставку Франції (де в той час комуністи і соціалісти фактично контролювали уряд) 500 тисяч тонн зерна. Власне, слово «допомога» слід поставити в лапки, оскільки йшлося про брутальний політтехнологічний, як сказали б сьогодні, засіб. Бо ж задля того, щоб підкорити серця французів і змусити їх проголосувати на виборах за комуністів, «щедрий» Сталін був готовий виморити голодом мільйони підвладних йому селян, забравши у них останній шматок хліба. Так і сталося.

Розіп’ята Україна

У перший же рік «холодної війни» сталася прикра для Сталіна несподіванка. Того ж таки 1946 року природа СРСР виступила на боці імперіалістів – посуха, неврожай. Та змінювати свої стратегічні плани Кремль не збирався. Бо ж більшовики не звикли відступати перед труднощами і моральним для них завжди було лише те, що слугує перемозі комунізму.

Головним зерновим плацдармом наступу на Європу за сталінськими планами мала стати Україна. Це зрозуміло – і чорноземи, і багатомільйонне селянство, чиє працелюбство так і не витравили колгоспи, і географічне розташування – можна вивозити збіжжя як залізницями, так і через порти. А на те, що після Другої світової війни сільське господарство України лежало в руїнах, влада не надто зважала – нічого, переб’ються, не звикати! Але сталося інакше…

Руїна була не випадкова: як більшовики, так і нацисти під час війни однаково використовували тактику «випаленої землі». В результаті були зруйновані близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів та МТС, практично не залишилося тракторів чи комбайнів, різко скоротилося поголів’я худоби. Коней залишилося 30% довоєнної кількості, великої рогатої худоби – 43%, овець і кіз – 26%, свиней – 11%. 1946 року середня врожайність зернових у колгоспах  знизилася до 3,8 ц з га. Валовий збір усіх зернових (включно з кормовими) після війни по Україні становив 8,5 мільйони тонн, тобто втричі зменшився порівняно з 1940 роком і був меншим навіть, ніж 1920 року (і це при тому, що до УРСР були приєднані Галичина, Волинь, Закарпаття, Буковина, південь Бессарабії...). А тим часом 43% колгоспників не мали корів, 20% - узагалі ніякої худоби. Платити ж податок державі натурою мусили всі: в середньому 40 кілограмів м‘яса з двору – і жодних розмов. А ще 90 яєць (навіть коли у тебе немає курей), понад 200 літрів молока, від 5 до 10 рублів за плодове дерево тощо. Одне слово – насувався голод, тим більше, що американські поставки продовольства по ленд-лізу, завдяки яким, власне, Червона армія під час війни не перетворилася на юрбу доходяг, припинилися. Отож треба було годувати велетенське військо (яке сукупно – армія, флот, «радники» в ряді армій країн Східної Європи, формування МВС і МҐБ – станом на осінь 1946 року значно перевищувало 5 мільйонів «багнетів»), а заодно – ще і постачати пшеницю «братам по класу».

Та Кремль не відмовився від експорту зерна до тих держав Європи, де могли здобути владу комуністи. Експорт зернових з СРСР лише 1946 року становив 1,7 мільйона тонн або 10% всього заготовленого державою зерна. А загалом за 1946-47 роки в країни Центральної та Західної Європи – Польщу, Болгарію, Німеччину, Францію, Румунію, Чехословаччину тощо – з СССР було експортовано 2,5 мільйонів тонн зерна.

Отож сильна посуха, поєднана з тотальним вичищенням комор колгоспників від усього їстівного, призвела до того, що у другій половині 1946 року в селі знову почався голод. Не дивно: колгоспники столичної Київської області за підсумками року одержали не більше, ніж 150 грамів зерна на трудодень. У містах теж жили «гарно». 29 серпня 1946 року було офіційно оголошено, що у зв’язку із посухою в ряді областей СРСР і зі скороченням державних запасів продовольства вирішено на рік відкласти відміну карткової системи. Потім з’явилася постанова про економію витрат хліба. У ній говорилося, зокрема, про зниження норм видачі хліба утриманцям (російською – «иждивенцам») і дітям, про позбавлення пайка ряду категорій робітників і службовців. У містах пайкового хліба позбавили багатьох утриманців і дітей, найбільше – у Сталінській, Ворошиловградській, Дніпропетровській, Одеській і Харківській областях. Загалом партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 року з централізованого постачання за хлібними картками по Україні було знято понад 3 млн. 500 тис. осіб, з них близько 2 млн. 900 тис. сільських жителів. Йшлося в основному про непрацездатний люд. А чи легше було працездатному з мізерними пайками і «порожніми» трудоднями?

Проте що важив для кремлівської верхівки голод десятків мільйонів людей у порівнянні з перспективою поставити під свій контроль – за допомогою місцевих комуністів – Францію чи Фінляндію? Тим більше, щопартійно-радянська еліта у ці роки безперебійно і не надто скромно постачалася через систему закритих розподільників.

А ще ж, навіть у найбільший розпал голоду, Україна залишалася головним постачальником зерна для Ленінграду і низки областей Російської Федерації, овочів – для Москви…

Ось фрагменти документів тієї доби.

«Незважаючи на неодноразові вказівки щодо посилення заготівель продовольчих культур, Ви цьому найважливішому заходу не приділяєте достатньої уваги. Станом на 20 жовтня по Вашій республіці надійшло 120 мільйонів 783 тисяч пудів жита і пшениці, залишається до здачі 111 мільйонів 97 тисяч пудів. Наказую дати райуповмінзагам вказівку здійснити за особовими рахунками колгоспів, радгоспів перевірку здачі усієї належної кількості продкультур, пред’явити жорсткі вимоги першочергової здачі їх державі у найкоротший строк. Винних у навмисній затримці здачі продкультур притягуйте до суворої відповідальності. Про вжиті заходи Ви повинні доповісти».

Із телеграми міністра заготівель СССР Двинського голові Ради міністрів УРСР від 4 листопада 1946 року.

«У ряді колгоспів антидержавні елементи гальмують обмолот і очищення зерна. Заганяють багато зерна у так звані відходи, навмисно проводять неякісний обмолот, залишаючи велику кількість зерна у соломі, приховують необмолочений хліб у скиртах, незаконно засипають у насіннєвий фонд, а місцеві партійні та радянські організації, а також органи суду та прокуратури часто-густо проходять повз ці злочинні дії».

Із телеграми Сталіна та Жданова Хрущову та Коротченку від 26 листопада 1946 року.

Більшовизм і людожерство

Отож цілком закономірно невдовзі почали повторюватися жахливі картини початку 1930 років. Унаслідок недоїдання серед населення УРСР узимку 1946-1947 років поширилася дистрофія. В цей час у міських і сільських лікарнях перебувало 125 тисяч таких хворих. Близько 100 тисяч перебували у тяжкому стані, але не могли бути госпіталізованими, бо не вистачало лікарняних ліжок. До травня 1947 року в Україні було зареєстровано понад 900 тисяч хворих на цю недугу, а до літа – понад мільйон.

Люди відкопували мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на полі після збирання врожаю. А навесні намагалися порятуватися  щавлем, кропивою, лободою, конюшиною. У багатьох областях України їли дрібних гризунів, собак, кішок.

Батьки, як і на початку 1930-х років, почали покидати своїх дітей, оскільки були не в змозі їх нагодувати. Знову з‘явилося людожерство: тільки в січні-червні 1947 року зареєстрували 130 випадків людожерства і 189 випадків трупожерства. Звернімо увагу: офіційно зареєстрували, а скільки випадків залишилися незареєстрованими?

На загал, у 16 східних, а також в приєднаних до УРСР 1940 року Ізмаїльській і Чернівецькій областях у 1946 році від голоду померло 282 тисячі осіб, у 1947-му - понад 520 тисяч осіб. Знов-таки, це лише ті випадки смертей, які зареєстрували загси УРСР. Але ж чимало смертей було списано на інші причини, а ще чимало людей загинуло за межами України, куди вони рушили у пошуках рятунку, по дорозі на Закавказзя, у Середню Азію і на Кубань.

Іншими словами, за період голоду 1946-1947 років у 18 областях УРСР від нього померли щонайменше понад 800 тисяч осіб. Деякі дослідники ведуть мову про більш, ніж мільйон жертв цього голоду. Але до числа жертв голоду, очевидно, слід віднести не тільки мільйон померлих, а і десятки тисяч тим чи іншим способом репресованих і їхніх дітей. Хоча у багатьох місцях навчені гірким досвідом минулого голови колгоспів намагалися приховати частину збіжжя і заплющували очі на дрібні «крадіжки» колгоспного хліба, пильні «компетентні органи» не спали. Так, за приховування 360 ц зерна і «саботаж хлібозаготівель» на 10 років ув’язнення був засуджений голова колгоспу ім. Шевченка Чернігівської області, а 8 років одержав комірник цього господарства (на жаль, не знаю прізвищ цих справжніх героїв України, бо вони не наведені у партійному документі, а варто було б гідно вшанувати таких людей; це ж, якщо взяти в масштабах усієї УРСР, скільки сотень тисяч селян залишилося живими!).

Голодувала у 1946-47 роках не лише Україна. Молдова, нижня та середня Волга, Ростовська область, Центральна чорноземна зона Російської Федерації – всіх торкнувся новий виток мудрої сталінської політики. Та найбільшим голод був в Україні та Молдові – як уже було сказано, звідси легше можна було вивозити зерно й інші харчові продукти за кордон.

У цей час на чолі партійної організації і Ради Народних Комісарів УРСР стояв Микита Хрущов. З одного боку, до нього надходила цілком об‘єктивна інформація про стан справ на селі. З іншого боку, він був відданим сталінцем, і максимум що робив, так це переконував товариша Сталіна у тому, що слід не так по-варварськи поводитися з колгоспниками.

Та уже цим Хрущов радикально відрізнявся від Косіора, Постишева, Любченка та інших співорганізаторів Голодомору. Він не боявся мати власну думку і відстоювати її перед «вождем усіх народів», хоча, звичайно, потім відступався і вибачався. «Ти м’якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй  сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси», - кинув у лице Сталін Хрущову у січні 1947 року. Але за місяць, замінивши на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У «ліберала» Хрущова на «залізного» Кагановича і залишивши Микиті Сергійовичу тільки пост голови українського радянського уряду, «великий вождь» усе ж наказав виділити УРСР невелику допомогу зерном. Не з гуманних міркувань, ясна річ, а щоби було чим навесні засіяти лани…

І як тільки 1947 року завдяки сприятливим погодним умовам і поверненню до сіл сотень тисяч демобілізованих (довелося істотно скоротити військо, на яке не вистачало харчів) був зібраний більш-менш пристойний врожай (хоча ані того, ані навіть 1950 року колгоспи і радгоспи України за врожайністю зернових та їхнім валовим збором не досягли довоєнного рівня), як грабування села з метою забезпечення геополітичних марень кремлівської верхівки знову посилилось. Воно й зрозуміло: адже у Китаї комуністи під проводом Мао Цзедуна рвалися до влади, треба було допомогти…

І знову фрагменти відповідних документів:

«Намітили додатково вивезти за межі України 267 тисяч тонн зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тисяч тонн, що оформлюються Міністерством продрезервів. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн».

З телеграми міністра заготівель СССР Двинського секретарю ЦК КП(б)У Кагановичу від 5 вересня 1947 року.

«Успішне виконання плану хлібозаготівель є результатом Вашої особисто, товариш Сталін, батьківської турботи про колгоспи і колгоспників України, великої допомоги, наданої партією і радянським урядом Україні».

З листа Кагановича та Хрущова Сталіну від 10 жовтня 1947 року з нагоди виконання колгоспами, радгоспами і селянськими господарствами УРСР плану здачі хліба державі на 101,3%.

Усе це супроводжувалося новим посиленням політико-ідеологічного тиску, пошуками та знаходженням «ворожої руки», «шкідників», і, ясна річ, «українських буржуазних націоналістів». На війні, як на війні, хоча ця війна і була начебто «холодною» - але жертвам її від того не ставало легше.

Але, що впадає в очі, - там, де активно діяла УПА, голоду не було. По-перше, 1946-47 року повстанці ще мали достатньо сил, щоб зривати реквізицію і вивезення збіжжя, по-друге, влада боялася, що масовий голод на Західній Україні змусить взятися за зброю сотні тисяч людей. А на додачу чимало людей зі Сходу врятувалося, добувши продовольства у галичан та волиняків (були спеціальні інструкції головного штабу УПА про допомогу «східнякам», цим активно займалися спеціально виділені люди, а чекісти, ясна річ, перешкоджали цим контактам двох частин України, знищували голодуючих, щоб потім списати все на повстанців...).

Так чи інакше, боротьба УПА прямим чи непрямим чином урятувала від голодної смерті сотні тисяч, якщо не мільйони людей. В тому числі і чимало тих, чиї нащадки клянуть зараз на всі заставки «бандерівських зарізяк» та вважають товариша Сталіна своїм кумиром.

Читайте також: Як Західна Україна допомогала Наддніпрянщині у 1946-1947 рр.

Отже, у ХХ столітті Україна тричі пройшла через масовий голод. І всі три рази тоді, коли при владі перебувала партія більшовиків. Більше того, цей голод усі три рази був наслідком і складовою партійної політики, стратегії і тактики Кремля. Штучний голод 1946-47 років виявився у цьому ряді, так би мовити, «технологічним». Годі казати, що без політично зумовленого масштабного експорту зерна не було б мільйону жертв голоду в УРСР та сотень тисяч – в інших республіках Радянського Союзу. Проте «народ-переможець» став жертвою розпочатої Кремлем «холодної війни»…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Громадські ініціативи у невеликих містах Донбасу поступово набирають сили. Однак на заваді процесу стоять дві головні проблеми: опір місцевої влади та бажання молоді змінити місце проживання.
    27 липня, Андрій Голуб
  • 26 липня у Святошинському райсуді відбулися допити експертів-криміналістів, які досліджували кулі, знайдені на місці розстрілів майданівців у 2014 році. Головне питання, яке мали пояснити експерти: чому в різний час вони дійшли абсолютно протилежних висновків.
    27 липня, Андрій Голуб
  • Не минуло і двох тижнів після терористичного акту в Ніцці, як Францію вразив несподіваною дикістю новий злочин: безпосередньо під час служби Божої, вранці в католицькій церкві неподалік від Руану двоє молодиків, на очах у пастви, перерізали горло 86-річному священикові. Вбивство знімалося на відео. Відповідальність за скоєне взяла на себе Ісламська Держава.
    27 липня, Алла Лазарева
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено