Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 квітня, 2010   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Рудименти епохи

«Красні» дні календаря, які ми святкуємо заради застілля, не замислюючись над їхньою суттю
Матеріал друкованого видання
№ 17 (130)
від 30 квітня, 2010
Рудименти епохи

Усталені культури з тривалою традицією складаються з органічної системи знаків, що глибоко ввійшли в рутину, тому вони майже непомітні й їх сприймають природно. Однак у культурах постколоніальних, де накладаються різні шари сакральних знаків, деякі ви­різ­няються своєю непришийкобиліхвістіс­­тю. До таких культур безперечно належить і українська.

Наше знакове оточення – це матеріал навіть не для монографії, а радше для невтомної багаторічної праці цілого наукового інституту зі штатом чисельністю українського Каб­­міну. На глибинному рівні прагматики спілкування неприродних знаків чимало. Українці дотепер не можуть дати собі ради з терміном «вітчизняний» (тобто такий, що виготовлений у межах власної країни) і називають «вітчизняними» російські «Волги», «Москвичі» й ВАЗи. В рекламі часто чуємо «в Росію та за кордон». На вищому, загальнішому рівні предметів та понять таких знаків також не бракує. Наприклад, у нас досі є «Південно-Західна залізни­­ця» – не в Чернівецькій, Закарпатській та Львівській, як підказує логіка, а в Київській, Чернігівській, Житомирській та Сумській областях – як наказують колишні радянські кордони довоєнної доби. Деякі неорганічні постколоніальні зна­­­ки лежать зовсім високо. Вони навіть занесені до червоних днів календаря.

23 ФЕВРАЛЯ
Думаю, кожній особі чоловічої статі ще з молодших класів утовкмачують у голову, що їхнє «свято» – 23 лютого, День захисника Вітчизни. Це свято є своєрідним урівноваженням 8 березня, про яке мова піде нижче. То в чому ж полягає семіотична безглуздість цього, здавалось би, нейтрального свята з досить-та­­ки патріотичною назвою?

Звернімося до історії. 28 січ­­ня 1918 року російський Раднарком наказав створити РСЧА (Робітничо-селянську Червону армію). Того самого дня під Псковом і Нарвою відбулися бої новостворених підрозділів із німцями, що закінчилися втечею перших. І хто повинен тут святкувати – радянські люди чи німці? Але ж святкують, як правило, не історичну правду, а канонізовані міфи. Так було й тут. Міф про перемогу червоноармійців належить майстрові міфів – самому Іосіфу Сталіну (див. «Короткий курс історії ВКП(б)». – 1938 р.): «Молоді загони нової армії – армії революційного народу – героїчно відбивали наступ озброєного німецького ворога. Під Псковом і Нарвою німецьким окупантам дали рішучу відсіч...» Далі цей міф набирав більшої впевненості й однозначності, поки в 1942 році не дійшло до «рішучої перемоги червоноармійців».

На відміну від теперішнього часу, в міфотворенні, що працює з минулим, можлива поява меду в роті після багаторазового повторення. Зрозуміло, кожна держава грішить своїми міфами. Проте залишається питання, що спільного з цим святом має Україна? Думаю, доречно нагадати – в 1918 році Червона армія не мала в своєму складі українців, як це було на пізніших етапах нашої, на жаль, спільної історії. Навпаки – саме ця армія втопила в крові нашу кволу державність. То що ми святкуємо? День стокгольмського синдро­­му? Чи в українській історії не було інших дат реального захисту нашої віт­чизни? І нарешті, чому День захисника Вітчизни вважають чоловічим святом, коли в українському війську близько 20 000 жінок?

8 МАРТА

День 8 березня належить до канонічних у нашій країні. Це свято, з ніби одностайним міжнародним визнанням, має дві інтерпретації. Радянське міфотворення прив’язує його до жіночого страйку в Петербурзі у 1917 році, що прислужився до початку Лютневої революції. США ж ушановують 8 березня 1857 року, коли нью-йоркські текстильниці оголосили страйк на знак протесту проти нестерпних умов праці й низької зарплати. Однак є припущення, ніби міф про нью-йоркський страйк винайшли в 1955 році на противагу комуністичній традиції в часи холодної війни. Яку б не брати інтерпретацію, коли йдеться про відзначення самої емансипації, а отже й рівності, то святкувати є що в демократичному суспільстві.

Перший Жіночий день у Німеччині, Австрії, Данії та Швейцарії відзначали 19 березня 1911 року, потім він змінював свою дату між 2, 12 та 19 березня. В СРСР 8 березня святкували з 1922 року, а з 1966-го його зробили вихідним. Від того часу воно починає губити свій емансипаторський контекст і перетворюється на «свято жінок» із традиційними цвіточкамі, салатікамі тощо. Прикметно, що 8 березня є вихідним днем у колишніх республіках СРСР (далеко не всіх), а також у... Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго, Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї та Уганді. Як кажуть, у «найпередовішому авангарді».

На відміну від решти успадкованих свят його доречність визнає більшість українського су­­спільства. Однак не треба забувати трактування цього свята як «дня жінок», що прирівнює його до «дня сантехніка», «дня вчителя» тощо. Ця інтерпретація – найгірший глум, який могли собі уявити емансипантки, оскільки роль жінки прирівняно до професії. Й мало хто замислюється над тим, що саме таке семіотичне прочитання й панує в нашому суспільстві. Ли­­ше одиниці па­­м’я­­тають про історичний контекст. Свято може відновити свій сенс, хіба якщо його перейме­­нувати на День еман­­сипації, а поки, на символічному рівні суспі­­льства, воно діє проти власної інтенції.

1–2 МАЯ

Першотравень виник у кінці XIX століття на честь протестів 1886 року в США та Канаді за скорочення робочого дня до восьми годин. Найдивнішим є те, що в самих США його відзначають першого понеділка вересня як завершення канікул і початок роботи. Також у понад 80 країнах цей день узагалі не святкують. Тож дивним видається те, що ми фактично вшановуємо американських страйкарів, чого не робить сама країна, де згадані страйки відбувалися. Ще загадковішим є день 2 травня, який також має статус вихідного. Теоретично – це другий День праці, коли, за Союзу, традиційно виїжджали на природу. Але який у цьому сенс? Хіба щоб трудящі успішно похмелилися.
 
9 ТРАВНЯ

Потреба вшанувати переможців над нацизмом та мільйони полеглих українців у Другій світовій війні безперечно не може по­­роджувати ніяких сумнівів. Однак трактування цього величного свята в сучасній Україні хибує багатьма недоречностями. Зокрема, серйозним семіотичним дисонансом є кліше «Велика Вітчизняна війна», що міцно вкоренилося в українсь­­кому святковому дискурсі. Якщо вдуматися в сам термін «вітчизняна», то він заперечує статус «світової», ос­­кільки зводить її до «вітчизни» й несе радше значення якоїсь громадянської, аніж міжконтинентальної війни. ВВВ також визначається рамками 1941–1945 років, цим самим ніби заявляючи, що поки війна не перейшла кордон СРСР, її просто не було. Хоча кому, як не Україні, варто хоча б у своїх межах переглянути офіційний початок війни. Адже нацистська експансія на терени сучасної України розпочалася 13 березня 1939 року (за п’ять місяців до 1 вересня 1939 року), коли нацистська Угорщина за тихої згоди Гітлера втопила в крові абсолютно легітимне державне утворення – Карпатську Україну. 22 червня 1941-го для закарпатців (і хочеться вірити, не лише для них) стало продовженням фашистської експансії на терени України.

Закінчення війни вся Європа святкує 8 травня, а ми – 9-го. Все з простої прозаїчної причини – різниці в часових поясах. Знову ж таки, видається недоречним святкувати за московським часом, оскільки капітулювали нацисти не в Москві, а в Берліні.

Маємо, що маємо

Український святковий календар із погляду семіотичного походження має вигляд багатошарового палімпсеста. Спочатку він був поганським, про що свідчать залишки на кшталт Івана Купала. Другий шар – християнський. Він значно розвиненіший, бо кожен день року, поміж великих християнських свят, вшановував пам’ять певного святого. Радянський палімпсестний шар витворив нову сакралізацію: замість вшановувати святих, вшановували професії. Запровадили такі свята, як День митника (26.01), День землеупорядника (08.03), День медика (21.06), День металурга (19.07), День шахтаря (30.08) тощо. В нашому календарі до сьогодні збереглося більше 80 таких дат.


Логічним мав би стати потужний український шар свят, який перекрив би весь палімпсест. Однак маємо лише День незалежності, День Конституції, День прапора (їх святкують на загальнодержавному рівні) й мляве запровадження Дня соборності (22.01) та Дня українського козацтва (14.10, який зовсім не звучить у громадській свідомості). Цей український шар свят не заступив поперед­нього, радянсь­­кого, а відіграє роль радше покрайніх записів на «красних» днях календарного палімпсеста, особливо коли порівняти суспільний розмах відзначання цих двох груп свят. Український шар надалі семіотично кволий. Натомість для більшої різноманітності додалося ще нашарування глобалізації: Гелоувін та День святого Валентина. На щастя, ці свята ще не отримали статусу вихідних, але вже міцно закріпилися в нашій культурі. Тепер у всіх чітко зринає образ гарбуза зі свічкою всередині та паперових сердечок, коли йдеться про 31 жовтня та 14 лютого.

Хто винен – більш-менш зрозуміло, питання що робити, – залишається відкритим... Історія культури свідчить, що в сто разів легше навчити народ щось святкувати, ніж потім його від цього відучити. Християнство, що мало (й дотепер має) мороку з поганськими святами, – цьому найкращий приклад. Як правило, все закінчувалося синкретичним поєднанням двох традицій: на старі, поганські свята неофітів накладалися християнські – з переосмисленим семіотичним навантаженням. Так вибрали дату для Різдва, Пасхи та низки інших свят, перекривши ними поганський календар. До слова, День святого Валентина аж ніяк не випадково випадає на 14 лютого. За дохристиянськими римськими звичаями, цього дня відзначали Луперкалії, свято весни й розпусти.

Ця стратегія, мабуть, найбільш безболісна й ефективна. В нас досить багата історія та культура. Можна вибрати події на всі смаки й національно-міфотворчі стратегії. Одна модель вибирає для свят нищівні національні поразки (щось на зразок угорської битви під Могачем чи че­­ського Дня спалення Яна Гуса...). Таких дат в історії України хоч греблю гати. Можна піти за американською традицією й вибрати якісь знаменні viсtories. Можна зробити змішану модель і взяти за основу національну пам’ять як таку.

Однак, знаючи потенції наших можновладців, як перехідний варіант, що влаштує наше збалканізоване суспільство, мо­­­­­жу запропонувати такі змі­­ни: 23 лютого – Свято успішного клонування овечки Доллі (1997 року), 8 березня – смерть Фердінанда Цеппеліна 1918-го, а 1 травня – шлюб Елвіса Преслі та Прісцілли Больйо 1967‑го. Зрозуміло, зі збереженням вихідних та супровідним щедрим алкоголевживанням.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено