Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 квітня, 2010   ▪   Максим Яременко   ▪   Версія для друку

Давній український першотравень

Травневі рекреації святкували не тільки киянам
Матеріал друкованого видання
№ 17 (130)
від 30 квітня, 2010
Давній український першотравень
         «...О Травню! Радості годино!
         В сей день радіє кожен з нас!
         О вимріяна переміно,
         Щасливий, золотий твій час!
         Як довгу ніч ми проводжали,
         У снах цю днину виглядали,
         Тепер же мить настала ця:
         Не сон, не мрія нас ласкає,
         Похмуру тугу розганяє,
         Живить приємністю серця...»
 

Цитована вище строфа взята з віршованого твору, що прославляє першотравень. Проте він писався не наприкінці XIX століття чи пізніше, і стосувався зовсім не дня міжнародної солідарності трудящих. Нині, коли українське суспільство вкотре розмежується на тих, хто його святкує, їх рішучих противників, прибічників інакшого смислу першотравня (щось на кшталт дня весни) та, зрештою, тих, кому абсолютно байдуже (аби був вільний погожий день для вилазки «на шашлики»), цікаво пригадати, що перший день місяця відзначали в Україні значно раніше. Наведений уривок з «Оди на перший день травня 1761 року» не лише це засвідчує, а й вказує на походження та середовище найбільшого поширення звичаю, адже текст написаний вихованцем та викладачем знаменитої Києво-Могилянської академії Ігнатієм Максимовичем.

Навчальний процес у київському закладі, а також подібного типу «школах», передбачав не лише аудиторні та позакласні заняття, а й своєрідний відпочинок ‑ рекреації (з латинської ‑ відновлення), які один сучасник із Речі Посполитої назвав «розвагою розуму, шкільною працею затрудженого». Відбувалися першотравневі (а саме перший день місяця найчастіше обирався для заходу) рекреації на природі за межами міста. У Києві місцями активного відпочинку академічної корпорації часто слугувала Шулявка («Шулявщина», «Шелвовий борок»), де серед гаю розташовувалася заміська резиденція київських митрополитів, хоча дислокація могла й мінятися (наприклад, на горі «Скавиці», пізніше ототожненій із Щекавицею, чи поблизу Кирилівського монастиря). Отримавши благословення архієрея, вищої для Академії влади, зібравшись разом, спудеї та викладачі запасалися харчами і «в патріархальній простоті, дружно» проводили цілий день. На лоні природи влаштовувалися ігри з м’ячем та кеглями, декламувалися вірші та співалися пісні, влаштовувалися боротьба та витанцьовування:

         «...Зчепилися, у круг сідають,
         Зійшовшись, ряд прямий ладнають,
         В долоні з вилясками б’ють...».

Утім не варто тогочасний першотравень вважати виключно студентським святом. Разом із вихованцями навчального закладу за містом збиралося, окрім митрополита, ще й міське населення, часом доволі чисельне. Приходили на відпочинок також представники міської влади та інші поважні персони. Під час таких «вилазок» на початку XIX ст. київський владика влаштовував для гостей обід, що проходив під акорди студентського оркестру та хоровий спів. Першотравнева акція, як і низка інших звичаїв «студіозів», переслідувала й суто практичну мету ‑ «підлатати» важке, часто голодне, студентське повсякдення. Отож, для учасників гулянь влаштовувалися вистави, за які надходила винагорода.

Травневі рекреації святкували не тільки киянам. У підросійській Україні виникло ще три навчальні заклади, що взорували на Могилянську академію. 1700 р. постав Чернігівський, 1726 р. ‑ Харківський, а 1738 р. ‑ Переяславський колегіуми. Від київських «латинських шкіл» («латинськими школами» називали тоді усі чотири осередки найперше через латинську мову викладання) переймалися і навчальна програма, і коло позааудиторних традицій. Тож заміські маївки були відомі не лише в Гетьманщині, а й на Слобожанщині. XVIII ст. позначене також поширенням завдяки вихованцям Академії типової мережі семінарій на російських теренах. І в цьому випадку відбувався «трансфер традицій», поміж іншим – перенесення туди рекреацій, про які навіть у XIX ст. тепло згадували колишні студенти («-А пам’ятаєте – рекреації? – О, це справжня пасха, воскресіння!»).

Звідки ж на українських теренах, що входили до складу Російської імперії, взявся звичай святкування першотравня? Відповідь знайти не складно, якщо детальніше поглянути на генезу тогочасного шкільництва.

1632 р. новим київським митрополитом став архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила, який походив з родини молдавських господарів. Його номінація припала на важкий для Православної Церкви час, що переживала безлад у внутрішньому житті та мала конкурувати з Унійною Церквою. Саме Могилі випало провести успішну реформу у Київській митрополії (історики його добу навіть спеціально вирізняють як «могилянську»). Одним із найуспішніших ходів ієрарха стала розбудова Київського колегіуму, що мав забезпечити Православну Церкву та руське суспільство передовою на той час освітою.

Ще перебуваючи у Печерському монастирі, 1631 р. Могила заснував при обителі школу, що взорувала на кращі освітні моделі, які існували у Речі Посполитій та далі на захід. Проте цей осередок наразився на різку протидію киян, яких підтримали й козаки. Православні консерватори звинуватили архімандрита та викладачів у католицькій змові та пригрозили фізичною розправою. Не слід забувати також, що від 1615 р. у Києві на Подолі функціонувала Братська школа з доволі традиційною і не вельми конкурентною на той час навчальною програмою, тож Могилине нововведення могло скласти їй поважне суперництво. Зрештою, протистояння завершилося компромісом ‑ об’єднанням лаврського та братського навчальних осередків і закріплення за архімандритом титулу старшого братчика, протектора та фундатора, що поклало початок існуванню на Подолі Києво-Могилянського колегіуму (від 1632 р.).

Розбудовуючи навчальний заклад, який мав давати не гіршу освіту, ніж школи католиків і протестантів, Петро Могила «не вигадував велосипед», а взяв на озброєння існуючу модель від конкурентів, найперше ‑ єзуїтів. Передовою і поширеною від XVI ст. по всій Європі була гуманістична школа. Від другої половини XVI ст. вона проникає на терени Речі Посполитої, а відтак ‑ і на українські землі, що входили до її складу. Нове шкільництво репрезентували протестантські гімназії та єзуїтські колегіуми, проте з часом першість закріплюється за другими. Образно кажучи, Товариство Ісусове створило праобраз Болонської системи. Поширивши повсюдно свої навчальні заклади та діставшись із місіями аж до Китаю, єзуїти заснували мережу типових шкіл з однаковими програмами, підручниками та позааудиторними практиками. Своєю чергою це сприяло вихованню людей тієї самої культурної комунікації, адже не залежно від місця навчання (приміром, в Іспанії чи у Волинському воєводстві), молодь наповнювала голови однаковою премудрістю. Однією з вагомих рис єзуїтського шкільництва була безкоштовність навчання, що приваблювало до їхніх освітніх осередків багатьох хлопців. Не зайве також пригадати, що згадані заклади, принаймні у XVI ‑ першій половині XVII ст., характеризувала відносна релігійна терпимість, тож учнівський контингент був не лише католицьким: сюди на науку приходило чимало православних. Під пером ортодоксальних полемістів єзуїтські школи перетворилися на прозелітські кузні, а православні учні ‑ на майбутніх конвертитів, хоча на практиці все виглядало мажорніше. З останньої третини XVI ст. заклади Товариства Ісуса діяли на українських землях, де до 1648 р. з’явилися у Ярославі, Львові, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Бересті, Фастові, Острозі, Перемишлі, Вінниці, Кросні, Пинську, Барі, Переяславі, Новгород-Сіверському, Ксаверові, дуже коротко (від 1647 р.) у Києві, а також Гуменному (перенесений до Ужгорода).

Єзуїтська школа у Речі Посполитій, що стала моделлю для київського православного «латинського шкільництва», знала також травневі рекреації на природі з різними іграми, зокрема м’ячем (клубок вовни, обшитий шкірою). Тож, як бачимо, до православних освітніх осередків раннього Нового часу, від конкурентів перейшли не лише безкоштовне навчання, наповнення програм, а й цей весняний звичай. Щоправда, слід зазначити, що на противагу річпосполитським закладам, у підросійській Україні першотравень носив мирний характер. Пояснення просте ‑ і в Києві, і в інших «колегійних» містах не було інших шкіл. Натомість у Речі Посполитій, як згадував сучасник, зустріч поза мурами навчальних закладів у населених пунктах, де їх було кілька та ще й під опікою різних згромаджень чи орденів, студентів, а подеколи й професорів різних осередків не завше закінчувалася миром. При цьому, у кращому випадку все обходилося взаємними словесними образами чи перекиданням взимку сніжками, а в гіршому доходило до шабель.

У студентських маївках не важко запідозрити якісь репліки язичницьких святкувань, побороти які Католицька Церква зуміла аж наприкінці XVIII ст. Відомо, що ще у Стародавньому Римі першого травня приносили жертви покровительці родючої землі Майї, на честь якої і назвали цілий місяць. В язичницькій Західній Європі у ніч на перше травня святкували початок сівби, збираючись на пісні й танці, а затим ще довго вірили, що в цей час відбувається відьомський шабаш (ніч отримала назву Вальпургієвої на честь святої, яка згадувалася Церквою першого травня).   Відомий вчений Михайло Максимович, публікуючи 1856 р. етнографічну розвідку «Дні та місяці українського селянина», у розділі про травень зафіксував цікаве побутування у XIX ст. колишнього студентського звичаю, який пережив стару Київську академію. Виявляється, кияни продовжували першого травня по обіді вибиратися на прогулянки за Либідь у Шулявський гай. Тож, якщо комусь до вподоби маївки, але є потреба під прогулянку на природу підібрати «ідеологічне підґрунтя», його можна шукати в українській історії глибше, ніж від кінця XIX ст.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено