Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 листопада, 2011   ▪   Станіслав Федорчук   ▪   Версія для друку

Історик Станіслав Блєднов: «На розумінні уроків тоталітаризму виховується справжня людяність»

Навіть препарована і цензурована історія в СРСР становила загрозу для тоталітарного режиму, який пильно стежив за дотриманням тиші з усіх дражливих для себе питань. Будь-які самовільні спроби осягнути реальні результати сталінського правління, а тим більше оприлюднити свої дослідження, були прямою дорогою до забуття та знищення. Це стосується, зокрема, й Голодомору 1932-1933 років. Лише за одну згадку про нього можна було підписати собі смертельний вирок
Історик Станіслав Блєднов: «На розумінні уроків тоталітаризму виховується справжня людяність»

Завдяки зусиллям істориків, архівних працівників та окремих політиків Голодомор  почав досліджуватися в Україні на належному рівні. Залишається лише сподіватися, що з новими політичними реаліями тема Голодомору не зникне з порядку денного пошуковців та істориків. Тиждень поспілкувався зі  Станіславом Федосійовичем Блєдновим – редактором книг про Голодомор на Донбасі, репресивно-каральну  систему СРСР. Також Станіслав Блєднов був секретарем редколегії «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область», - взяте у дні вшанування пам’яті мільйонів українців, яких забрала у вічність голодна смерть.

У.Т.: Коли тема Голодомору вперше прийшла до Вашого життя? Хто став  живим першоджерелом для Вас і спонукав до дослідження голоду 1932-1933 років на Донбасі?

- Тема Голодомору почалася для мене з голоду 1947 року, коли я п’ятирічною дитиною відчув на собі, чим були ці страшні і трагічні події. Напевно, це було справжньою відправною точкою, яка і схилила мене до вивчення Голодомору. А про сам голод 1932-1933 років мені довго не розповідали батьки. Вже після смерті Сталіна, навіть пізніше – наприкінці 50-х років, коли я вже  трохи виріс і працював у колгоспі під час шкільних канікул, я почув від людей про те, яке страшне лихо спіткало наше село в 1933 році. І лише після цього я дізнався від своїх батьків про голод 1932-1933 років. Батьки ретельно оберігали своїх дітей від цієї інформації, побоюючись, що молода людина може поширити почуте і бути жорстоко покараною за це тоталітарним сталінським режимом.

У.Т.: Що саме розповіли Вам мешканці Вашого села?

- Я народився в селі Костянтинівка Мар’їнського району Донецької області. Відправною точкою моїх перших знань про Голодомор стали саме свідчення моїх односельців, які розповідали, що під час голоду у селі померли сотні людей. Так же смерть косила людей і в усіх сусідніх селах.

Поміж схваленням і засудженням

У.Т.: Якого поширення тема Голодомору  набула у дослідженнях істориків Донецької області? Які факти найбільше запам’яталися Вам під час роботи з архівними матеріалами та свідченнями про Голодомор на Донеччині?

- У 2007 році я як тоді ще видавець випустив книгу Бориса Парсенюка «Невгамовний біль» про голод 1932-1933 років. Редагуючи книгу, зацікавився темою і зрозумів, що  у розробці багато чого не вистачає. Отож і почав працювати над документами в обласному державному архіві та Архіві тимчасового зберігання документів СБУ в Донецькій області. У 2008 році вже почав працювати секретарем обласної редколегії Національної книги пам’яті жертв Голодомору в Донецькій області на громадських засадах.

Матеріалів про голод було вже чимало. Дослідженням голоду 1932-1933 років на Донеччині, окрім Бориса Парсенюка, займалися науковці Донецького національного університету кандидат, нині доктор історичних наук професор Нікольський, кандидат історичних наук, доцент Троян. Обидва науковці стали членами облредколегії. По голоду 1946-1947 років ґрунтовну працю видав кандидат історичних наук Задніпровський. Студенти історичного та філологічного факультетів ДонНУ за кілька років до цього зібрали багато свідчень очевидців голоду, які передали в обласний архів. Плідну роботу зробили краєзнавці та журналісти області. І чи не найбільший доробок – у так би мовити нетитулованих істориків (хоча багато з них – заслужені вчителі України!) – викладачів шкіл, керівників історичних гуртків, які зі своїми учнями провели величезну пошукову роботу, записали декілька тисяч свідчень очевидців голоду, написали десятки наукових робіт, що були відзначені як на обласному, так і на всеукраїнському рівнях. Частина цих досліджень увійшла до майже трьох  десятків книг про Голодомор, які видано під егідою обласної редколегії. Найважливішими працями стали книги «Гірка пам’ять» та перші дві книги тому «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Україні. Донецька область».

У.Т.: Яке враження ви винесли зі пошуків істориків та власне свідчень?

- Перше враження – це велика зацікавленість краєзнавців, істориків, журналістів і в цілому широкого загалу темою голоду. Друге враження – ставлення деякої частини істориків, які й до цього часу трактують нашу історію за «Кратким курсом ВКП(б)». Одні з них телефонували мені й говорили щось на зразок, що «докажуть, що голоду не було». Інші – радили акцентувати роботу редколегії на тому, що голод був «карою небесною» для українського народу. Цікава взагалі думка, якщо закрити очі на те, що до революції 1917 року українці годували не лише Росію, а й всю Європу. Отож  бідні студенти, яким відвертий цинізм подається як історія народу. А й справді  грішний наш народ, який дозволяє чинити над собою подібну наругу.

Третє враження… Справжня наруга  над селянством (зараз ми не говоримо про інші верстви населення) у кінці двадцятих – на початку тридцятих років  досягла свого апогею у 1932-1933 роках. При вивченні теми мене не лише вразило, а й шокувало, що люди під час Голодомору перестали сприймати смерть як таку. Вона стала чимось звичним. Без плачу і сліз віддавали свого близького родича тим, хто підбирав трупи і відвозив на кладовище, більше того, могли  ночувати з мерцем в одній хаті по декілька днів. Люди були доведені до такого морально-психологічного стану, що втрачали свою людяність. Голод був розрахованою дією комуністичного режиму, оскільки ніщо не могло так знищити людину, як примусове голодування. Мільйони людей ставали психічно хворими.

Дані про померлих замовчувалися

У.Т.: Якими були масштаби Голодомору в Донецькій області? Чи можливо познайомитися з цими даними? Наскільки вони є вичерпними?

Не слід забувати, що Донеччина була так званою «перлиною індустріалізації» в СРСР. На підприємствах видавали пайки. Вони, звичайно, були жалюгідними, але цим пайкам люди були раді. Тому на підприємства Донбасу, незважаючи на заслони, втікали сільські жителі. Декому поталанило, якщо його брали на роботу. Більшість же  вмирала на вулицях, під парканами. Отже, в індустріальних містах було легше, але й там був голод з усіма його негативними ознаками. А село потерпало від жахливого Голодомору (хліборобам не лише не виплатили  зароблене на трудодні зерно, а й примусово відібрали всі запаси).

Точних даних про кількість жертв від Голодомору 1932-1933 років на Донеччині немає. По-перше,  такі дані заборонялося фіксувати. Тому й не співпадають свідчення очевидців, які говорять про сотні померлих у селі, із записами громадянського стану, де фігурує всього десяток прізвищ. У 1933 році такі записи інколи навмисно не велися, а інколи велися з великими перебоями. Спеціалісти стверджують, що в роки війни добра

половина архівів РАГСУ та значна кількість документів обласного державного архіву при евакуації були втрачені..

Отже в архівах РАГСів у записах громадянського стану збереглося десь дещо більше 104 тисяч записів про усіх померлих у 1932-1933 роках в Донецькій області в нинішніх її адміністративних межах. У двох томах Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Донецькій області ми надрукували частину цих списків, інші мали потрапити до наступних томів, однак робота над виданням зараз припинена. Проте в Державному архіві Донецької області знаходяться всі ці записи громадянського стану, передані з архівів РАГСів. Там же знаходяться свідчення очевидців голоду, які є також доказовою базою. Більшість свідчень затверджено підписами голів місцевих рад і підписані очевидцями. Майбутнім дослідникам  буде над чим попрацювати, бо  за великим рахунком багато що з наявного фактичного матеріалу не піддавалося серйозному вивченню й аналізу.

У.Т.: Яким чином Ви б оцінили сучасний стан дослідження теми Голодомору в Україні? Якими Ви бачите перспективи цієї наукової і пошукової роботи?

- Керуючись логікою, ми мали б давно здійснити основну роботу з вивчення Голодомору в Україні, починаючи від постанови ЦК Компартії України в 1990 році, якій нині виповнилося 20 років, указів Президентів України Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. Однак найбільш активна фаза досліджень припала до 75-х роковин трагедії. 15-20 років тому ще були живими безпосередні свідки трагедії. І все ж, на сьогодні зібрано величезну кількість матеріалів. Справді є над чим працювати дослідникам, аналітикам.  У зв’язку з цим мене дивує,  коли кандидатські та докторські дисертації з історії України захищаються з більш локальних тем, а тема Голодомору в основному залишається поза академічною увагою. Можливо, в частині суспільства до цих пір говорить приховане «табу» щодо висвітлення Голодомору.  Однак, судячи з повідомлень засобів масової інформації, робота триває, більше того,  за цю тему візьмуться серйозні дослідники і належним чином проаналізують все, що зібрано, надруковано. Адже лише книг по Голодомору видано в світі більше десяти тисяч назв. Серйозна робота не завжди потребує багато галасу. Але боюся, що у мовчазній скромності можуть бути втрачені найбільші історичні цінності, те, що робить людину Людиною.

Для дослідників у темі Голодомору майже білою плямою залишається тема героїчної людяності в ті роки, проявів якої було чимало. Мова йде про тих же голів колгоспів, які всупереч всьому, віддавали людям зароблений на трудодні належний хліб, про партійців, які виявляли спротив лінії партії і здавали свої партійні квитки, про директорів шкіл та вчителів, що допомогли вижити багатьом дітям, про тих, хто просто допомагав своїм сусідам тощо. Ми знаємо, що більшість з цих  порядних людей була репресована. Тож цей голодоморний пласт майже не досліджений.

У.Т.: Якою Ви бачите подальшу роботу з поширення інформації про Голодомор в українському суспільстві?

- Це прерогатива Інституту національної пам’яті. Сам же бачу поширення інформації в сумлінності працівників засобів масової інформації. І не лише. Не в акціях довгострокових чи короткострокових справа, а в системності. Український народ не має права забувати про Голодомор, точніше – не має права забувати уроки Голодомору – ті уроки, які дав нам тоталітарний сталінський режим.  На розумінні цього виховується справжня людяність.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено