Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 березня, 2010   ▪   Олександр Гаврош   ▪   Версія для друку

Батько Волошин

Президент Карпатської України був названим батьком кількох десятків дітей
Матеріал друкованого видання
№ 11 (124)
від 19 березня, 2010
Батько Волошин

До Августина Волошина батьком закарпатці називали Олександра Духновича, який помер на 100 років раніше. Обом цим греко-католицьким священикам судилося стати «батьками» для закарпатських українців. Ні один, ні другий не мали власних дітей, але обидва утримували у своєму помешканні чимало чужих. У Духновича завжди перебували студенти із Закарпаття та Галичини, які мали тут хліб і нічліг. Августин Волошин став названим батьком кількох десятків дітей.

Власним прикладом

Приватний бік життя президента Карпатської України маловідомий. Одружився майбутній священик Августин Волошин 1896 року з донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик (шлюб її батьків освячував не хто інший, як Олександр Духнович). Бог не дав подружжю Волошиних дітей, тож вони взяли на свої плечі утримання цілого приватного сиротинця (як тепер кажуть, дитячого будинку сімейного типу).

Анастасія Халахан, 79-річна ужгородка, показує могилу своєї «мамки». Саме тут, на території Закарпатського музею архітектури і побуту, похована Ірина Волошина. Колись це був відомий греко-католицький цвинтар, де знаходили спочинок церковні діячі. Але в 1960–1970-х роках на цьому кладовищі під Ужгородським замком вирішили зробити скансен, усі могили були зрівняні із землею. Опиняємося перед шістьома хрестами на самому краю валу – таке окраїнне розташування врятувало кістки цих людей. на могилі дружини Августина Волошина стоїть металевий хрест.

Якби не Анастасія, могили не відшукали б, вона запам’ятала це місце з похорону 1936 року. Ірина Волошина була відомою громадською діячкою Закарпаття, засновницею і головою «Жіночого союзу», який мав філії по всьому краю. Щороку організовувала в Ужгороді зимові курси для українських служниць, щоб уберегти їх від лихого товариства та морального падіння. Вчила їх грамоти, математики, ручної праці, народного співу й танців. З її ініціативи в Ужгороді постала «Руська народна кухня», що безплатно годувала півтисячі бідних дітей та школярів.

Коли Насті було два з половиною роки, вона зі старшою на півтора року сестричкою Поліною опинилися поміж 22 дівчаток, які виховувалися в родині Августина Волошина. Її рідний батько був інвалідом Першої світової війни, мав прострелену щелепу. У хаті жило дев’ятеро дітей. Як померла мати, найменших захотів узяти до себе вуйко з Америки. Коли Августин Волошин почув, що таких малих діток хочуть везти виснажливою дорогою через океан, запропонував на кілька років прихистити їх у себе.

Доглядали дітей сестри-ва­си­­ліянки. Харчувалися вони разом із названими батьками. За обідом малеча розповідала про свої справи. Коли хтось досягав 15-річного віку і йшов у самостійне життя, на його місце приходили нові дітлахи. Жили вони у великому двоповерховому будинку, були забезпечені триразовим харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Із шести років Анастасія грала на скрипці, інші – на піаніно, домрі, гітарі – цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор. Крім того, з пані Іриною вивчали німецьку мову та вишивання. У березні 1936 року Ірина Волошина не звернула належної уваги на застуду вуха і несподівано померла. Велелюдний похорон відбувався в Ужгородському кафедральному соборі, було півсотні вінків із синьо-жовтими стрічками. Августин Волошин перебрався до своїх сестер, які жили при сиротинці. Старався замінити дітям матір, як міг.

Батько Карпатської України

У 1938 році отця Волошина уряд Чехословаччини призначив пре­­­м’єр-міністром Підкарпатської Русі, що набувала статусу автономії. Незадоволені мадяри влаштували перед будинком Волошиних демонстрацію, викрикуючи образливі гас­­ла та жбурляючи камінням. Лише перелякані обличчя дітей, які визирали з вікон будинку, зупинили на деякий час провокаторів. На щастя, вони не знали, що Августин Волошин жив у помешканні, розташованому у внутрішньому дворику і до яко­­го, між іншим, без великих проблем можна було дістатися від річки.

Коли мадяри у 1938 році окупували Ужгород, Мукачево та Берегово й уряд автономії пере­їхав у Хуст, Августин Волошин не забув про своїх діточок. На час, доки у хустському монастирі сестер-василіянок тривали роботи з пристосування його до прийняття великої групи дітей, вихованки Волошина перебува­­ли у його швагра отця Дутки. Дві години волошинських сиріт тримали на морозі угорські прикордонники, не бажаючи пропускати на територію Карпатської України. До села Невицьке, де жив отець Дутка, колона дівчат ішла пішки. За місяць, коли у Хусті для них створили більш-менш гідні умови, чехословацькі вояки вантажівкою привезли їх до батька. Зайнятий розбудовою автономії, виборами, боротьбою з мадярськими та польськими терористами, Волошин знаходив час на дітей. Щодня після обіду вони мали прогулянку.

17 березня 1939 року Августинові Волошинові виповнялося 65 років. До цієї події готувався не тільки Хуст, а й діти президента. Однак ювілей виявився нещасливим. Угорці розпочали окупацію Карпатської України, і керівник щойно проголошеної держави мав негайно рятуватися. Настя, якій тоді було вісім років, назавжди запам’ятала цю мить, бо востаннє бачила татка. Під ранок 16 березня за традицією отець Августин помолився вдома у каплиці (власне, це ще була ніч). Надворі його вже чекало авто. Няньки розбудили дівчат, щоб вони попрощалися з батьком. Але Августин Волошин дуже обурився, бо, по-перше, дітей відірвали від сну, а по-друге, саме прощання могло травмувати вразливу дитячу психіку. Тому до дівчат він не вийшов, і їх знову вклали у ліжко.

А вже по обіді їхнім будинком нишпорили розлючені угорські вояки, шукаючи в кожному кутку президента Карпатської України, вигукуючи: «Мотуз йому на шию!», «Повісити Волошина!» Отцю Августину вдалося врятуватися. Через Румунію та Югославію він дістався до Праги, де згодом очолив Український вільний університет. Але й там не забував про своїх вихованок. Планував забрати всіх дітей до себе, але мадяри відпустили тільки половину – тих, які народилися поза межами Угорщини 1939 року. Але й тим, котрі залишилися на окупованому Закарпатті, він допомагав, як міг. Зокрема, оплачував навчання...

Про смерть свого названого батька пані Анастасія дізналася лише в 1951-му. Під великим секретом їй розповів про арешт президента Карпатської України у 1945 році й вивезення його з Праги до московських катівень далекий родич Волошина. У своєму тестаменті отець Августин заповів поховати його біля дружини. Власне, тому там і була запланована двомісна могила. Донині невідомо, де покояться останки Волошина, який загинув у Лефортівській в’язниці.

Анастасія Халахан закінчила бібліотечний факультет Харківського інституту культури і все життя пропрацювала дитячим бібліотекарем в Ужгороді та секретарем газети «Молодь Закарпаття». Поміж живих дітей Волошина залишилося троє, серед них – черниця Ольга, яка нині мешкає у тому самому жіночому василіянському монастирі в Хусті, де діти востаннє бачилися з батьком. Між іншим, це приміщення Августин Волошин свого часу купив під чернечу обитель на свої гроші. Пані Настя журиться, що невдовзі нікому буде доглядати за могилою Ірини Волошиної, бо вона вже геть стара і немічна. Обласна влада серед заходів до 70-річчя Карпатської України внесла і пункт про спорудження пам’ятника на могилі дружини президента Августина Волошина. Рік минув, але обіцянки так і не виконали.

 

БІОГРАФІЧНА НОТА

Августин Волошин


Народився 17 березня 1874 р. у родині священика.

1892–1896 рр. – навчання теології у Будапешті та Ужгороді.

1899–1900 рр. – отримав диплом учителя фізики і математики.

1900–1917 рр. – працював учителем Ужгородської учительської семінарії.

1917–1938 рр. – директор Ужгородської учительської семінарії.

1922–1938 рр. – редактор Наукового збірника «Просвіти» в Ужгороді.

1925–1929 рр. – депутат чехословацького парламенту.

27 жовтня 1938 р. – призначений прем’єром Підкарпатської Русі.

15 березня 1939 р. – обраний президентом Карпатської України.

З 16 березня 1939 р. – в еміграції.

1939–1945 рр. – робота у Вільному українському університеті у Празі.

1945 р. – арештований СМЕРШем.

19 липня 1945 р. – страчений у Москві


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено