Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 березня, 2010   ▪   Іван Патриляк   ▪   Версія для друку

У тіні Бандери

Справжнім лідером визвольного руху 1940–1950-х років був Роман Шухевич
Матеріал друкованого видання
№ 9 (122)
від 5 березня, 2010
У тіні Бандери

«Переможе не той, хто завдасть сильнішого удару, а той, хто довше витерпить», – сказав у березні 1920 року один із лідерів легендарної ірландської партії «Шин фейн» Теренс МакСвіні. Через 30 років після заяви ірландського патріота – 5 березня 1950-го – на іншому кінці континенту у свій останній бій вступила людина, яка не могла завдати своєму головному супротивникові смертельного удару, але при цьому зуміла витерпіти всі удари й стати свідком торжества власних ідей. Важко сказати, чи чув Роман Шухевич колись висловлювання Теренса МакСвіні, але, вочевидь, він дотримувався аналогічних принципів у своїй боротьбі. Будучи реалістом, керівник українського націоналістичного підпілля й головний командир Повстанської армії чітко усвідомлював неможливість наявними засобами домогтися незалежності своєї Батьківщини, але свято вірив у кінцевий позитивний результат боротьби.

Волею долі Романові Шухевичу довелося очолювати рух, за яким на довгі роки закріпилося ім’я Степана Бандери. Після першого арешту поляками в 1934 році Бандера став прапором, після другого арешту гітлерівцями в 1941-му – легендою, а після змушеної повоєнної еміграції – символом українського націоналізму. Проте реального впливу на хід подій в Україні, попри всі свої намагання, Степан Бандера не мав з липня 1941-го. Всю боротьбу, що велася від його імені в Україні з 1940 по 1954 рік, організовували й очолювали інші люди, найпомітнішою постаттю з-поміж яких був Роман Шухевич. Саме Шухевичу випало керувати бандерівською ОУН в Україні з травня 1943-го до березня 1950-го, тобто неповних сім років, саме тоді, коли націоналістичне підпілля сягнуло піку своєї могутності й впливовості. До Шухевича воно переживало період становлення, після його загибелі почало згасати. Шухевич зумів організувати і довгий час керувати Повстанською армією і збройним підпіллям в умовах протистояння з найсильнішими тоталітарними режимами, що існували в Європі у ХХ столітті.

Від терору до УПА    

Після арешту німцями Степана Бандери та Ярослава Стецька влітку 1941 року фактичним керівником ОУН(б) на території України став «урядуючий провідник» Микола Лебедь («Максим Рубан»). Перед ним постало завдання зберегти від цілковитого знищення гестапівцями структур ОУН(б).

З початку 1942-го гітлерівський окупаційний режим навіть про людське око перестав маскуватися і цілковито розкрив свою суть – максимально грабувати й визискувати підконтрольні регіони. Німецька економічна експлуатація, режим терору, масові насильні набори робочої сили поставили перед українським націоналістичним підпіллям питання: що робити? Керівництво ОУН(б) відповіло на нього внутрішньоорганізаційним документом – Комунікатом від 14 лютого 1942 року, в якому оголошувало, що організація перебуває у стані війни з Німеччиною і члени ОУН(б) мають повне право застосовувати проти німців зброю.

Проте «Максим Рубан» розглядав можливість ведення боротьби передвоєнними метода­­ми: терором проти посадовців, поліцейських, колаборантів, акціями саботажу проти німецьких економічних заходів, пропагандою тощо. Радикальніше налаштоване крило ОУН(б), зокрема організаційний референт Головного проводу Іван Климів («Легенда»), провідник Волині та Полісся Дмитро Клячківський («Клим Савур»), військовий референт ОУН(б) на Волині та Поліссі Василь Івахів («Сонар») та інші діячі підпілля, схилялося до ідеї масштабного антинімецького повстання, початком якого мала стати масова партизанська війна. Цей внутрішній конфлікт у межах організації тлів до початку 1943 року, коли в лави підпілля влився Роман Шухевич.

Шухевич був вельми помітною постаттю в українському націоналістичному підпіллі ще з міжвоєнних часів. Бойовик Української військової організації з 1925 року, член ОУН із часу заснування, виконавець та організатор низки гучних замахів, бойовий референт Крайової екзекутиви ОУН, політичний в’язень польських тюрем, один з організаторів Карпатської Січі, комендант Легіону українських націоналістів Роман Шухевич міг розраховувати на те, що його позиція стосовно конфліктних питань матиме належну вагу поміж керівників організації. Детально вивчивши ситуацію в підпіллі, ознайомившись із реаліями життя в окупованій Україні, він став на бік радикального крила організації, схваливши ідею подальшої розбудови створюваної на Волині та Поліссі Повстанської армії й ведення боротьби з німецьким окупаційним режимом, більшовицькими партизанами і польським підпіллям. З допомогою опозиційно налаштованих до Миколи Лебедя людей Шухевич усунув його від керівництва організації і в травні 1943 року був обраний головою Бюро Проводу ОУН(б) на українських землях.

Навесні 1943 року східний фронт після стрімкого радянського контрнаступу з-над Волги стабілізувався. Німецьке командування готувалося до великого літнього контрнаступу. Роман Шухевич і його оточення сподівалися на те, що німецько-радянське протистояння якнайдовше затримається на сході, а фронт, ніби гармошка, пересуватиметься то зі сходу на захід, то із заходу на схід у межах 300–500 км. Розрахунок був доволі простим: німецькі й радянські війська максимально виснажать один одного, що призведе до внутрішніх заворушень у державах, які воювали, до їхнього розпаду, й перед Україною (як і наприкінці Першої світової війни) відкриються шанси здобути незалежність.

До цього слід було належно підготуватися, тобто мати підготовлену армію й апарат, який зможе взяти владу в свої руки. Роман Шухевич разом зі своїми однодумцями протягом року здійснив цілковиту реорганізацію і масштабну розбудову Повстанської армії, яку сам же й очолив у листопаді 1943-го. УПА намагалася взяти під контроль найбільші лісові масиви Волині та Полісся (за які вела жорстокі бої з радянськими і польськими силами), захопити основні господарські об’єкти регіону, прищепити населенню ідею української державності. Однак стало зрозуміло, що сподівання на затяжну боротьбу на Сході марні. Тоді Шухевич вирішив змінити тактику, готуючи підпілля до боротьби в умовах реставрації радянського тоталітарного режиму. Протистояння з німцями і поляками відійшло на другий і третій план, а головним завданням стала боротьба з комунізмом.

Спроби українського опору влітку 1944 року створити Українську головну визвольну раду як репрезентанта воюючої України перед західними союзниками також виявилися малоефективними. Британці й американці були вдячні Сталінові за те, що він життями червоноармійців розгромив Гітлера, тому не лише не цікавилися українською проблемою, а й навіть пожертвували на користь більшовиків своїми союзниками поляками, які в той час проливали кров разом із солдатами Червоної армії. До кінця 1944 року Романові Шухевичу, вочевидь, стало цілком зрозуміло, що боротися доведеться самотужки, що боротьба буде без перемоги, а її головне завдання – залишити по собі величну легенду опору, з якої черпатимуть сили наступні покоління борців за незалежність.

Не дати себе перетравити

«Не кажіть мені про мир. У нас немає миру; це лише придушена війна. Окупанти посіяли свої закони, як зуби дракона; вони проросли озброєними людьми». Слова, сказані депутатом ірландського парламенту Гассі Бургом у XVIII столітті, надзвичайно влучно відображають ситуацію в Україні після завершення Другої світової війни. Коли Західна Європа тішилася свободою, в українських лісах і горах точилася придушена війна зі своїми перемогами й поразками, зі своїми героями і зрадниками, зі своїми радощами й трагедіями. Сотні тисяч убитих, полонених, арештованих, депортованих, мільйони скалічених доль. Свого часу Жан-Жак Руссо, звертаючись до поляків, які наприкінці XVIII століття втратили свою державність, сказав: «Якщо ви не можете зробити так, щоб вас не з’їли, то зробіть бодай так, щоб вас не перетравили». Українське націоналістичне підпілля до кінця боролося за те, щоб Україну остаточно не перетравили. Великі жертви і втрати внаслідок боротьби були ціною, яку заплатили українці за збереження власної ідентичності, що дала їм підстави врешті-решт сподіватися на відновлення державності. 

На чолі цієї боротьби за збереження власного «Я» проти всепоглинаючого більшовизму з 1944 по 1950 рік стояв Роман Шухевич. Він поплатився за свою позицію загибеллю брата, засланням і смертю на чужині батьків, депортацією дружини, дитбудинківськими й тюремними муками власних дітей. Він розумів, що загине, що за ним полюють радянські спецслужби, але не пішов на еміграцію. З 1947-го спеціалісти з радянських органів безпеки щоразу щільніше підбиралися до оточення Вовка (такий псевдонім гебісти дали керівникові підпілля), у 1948-му і 1949-му він буквально вислизав із їхніх рук. Проте навесні 1950 року їм допоміг випадок.

На початку 1950-го МДБ взяло в «активну розробку» зв’яз­кову з особливих доручень Шухевича Дарку Гусяк («Нусю»). Для «розробки» зв’язкової використали агента Львівського УМДБ «Поліну» (колишня підпільниця, яка погодилася спів­працювати з органами в обмін на звільнення арештованого брата). Впроваджена в підпілля Поліна дізналася, що 3 березня 1950 року «Нуся» має відвідати одну з його конспіративних квартир у Львові. Працівники МДБ скрутили зв’язкову Шухевича просто на вулиці. Допитував «Нусю» особисто гене­рал-лейтенант Павло Судоплатов. Схвильований зникненням Дар­ки, Роман Шухевич готувався до переходу зі свого сховку в Білогорщі.

5 березня 1950 року МДБ оточило будинок. Сподіваючись, що це звичайна перевірка документів, господиня відчинила двері й надала сфальшовані документи. Почувши шум на першому поверсі, Роман Шухевич вирішив силою прорватися зі свого сховку, розташованого на сходах між першим і другим поверхами. Вискочивши зі сховку, він автоматною чергою скосив начальника управління 2-Н МДБ УРСР майора Олександра Ровенка і вискочив на вулицю, де його настигли кулі. Впавши пораненим, Роман Шухевич дострелився з власного пістолета. Після процедури впізнання й фотографування тіло керівника підпілля вивезли зі Львова в невідомому напрямку. Досі поміж учених точаться дискусії з приводу реального місця поховання Романа Шухевича, проте епігони радянської імперії до сьогодні охороняють таємницю.

На фото: Роман Шухевич з сином. Юрій Шухевич бачив батька лише кілька разів у житті


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено