Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 лютого, 2010   ▪   Олеся Ісаюк   ▪   Версія для друку

Війна і мир

Упівці й червоноармійці хоча й були по різні сторони барикад, проте нерідко виявляли приклади взаєморозуміння і навіть співпраці
Матеріал друкованого видання
№ 7 (120)
від 19 лютого, 2010
Війна і мир
Фото 1949 року: Виховна розмова з полоненим

У 1944 році ще не було видно кінця одній війні, а на Західній Україні вже розпочиналася друга. Червону армію зустріли не тільки німецька оборона, а й партизанські загони УПА. Перші серйозні сутички між УПА й армією, що наступала, сталися вже в січні 1944-го біля села Корчиця на Волині. Надалі Червона армія мусила постійно оборонятися від повстанських загонів у флангах і тилах – тільки в лютому 1944-го на самій лише Рівненщині загони «з лісу» напали на червоноармійців 154 рази. Червона армія втратила в цих сутичках 439 солдатів та офіцерів. Надалі траплялося по кілька сутичок на день: була весна – найкращий час для партизанів. Радянські військові у регіоні прибували постійно.

Початок трагедії

Повстанці не напрошувалися на великі «правильні» бої, що закінчилися б у найкращому разі розпорошенням відділів. Замість цього партизани шарпали частини на привалах, псували шляхи, влаштовували засідки на командирів. Жертвою однієї з таких засідок став командувач 1-го Українського фронту генерал армії Ніколай Ватутін. Після цього терпець Червоної армії увірвався остаточно. Для боротьби з УПА виділили кавалерійську дивізію, підсилену бронеавтомобілями і танками. Навесні 1944 року ця дивізія прочісувала волинські ліси. Влітку 1944-го провели великі облави на Дрогобиччині.

Радянська влада поводилася, як і до війни: арештовувала, розстрілювала, вивозила. Проти підпілля пішли в хід прилюдні страти, штучні епідемії тифу, отрута. Повстанці в боргу не лишалися – представники влади не наважувалися на самоті ходити вулицями. Полковник Ілля Старінов навесні 1944 року оцінив ситуацію так: «Четверту війну воюю, а такої запеклої ворожості до радянської влади ще не бачив ніде». Водночас безіменний червоноармієць писав додому: «В мене відчуття, що земля горить під ногами. У кожній жінці й дитині я бачу ворога».

Трагізм ситуації полягав у тому, що воювати повстанцям довелося з такими самими українцями, як і вони самі. Тільки у військах Першого Українського фронту воювало 200 тис. українців, Другого – 66 тис., Третього – 140 тис.

Війна стає дивною

Проте ця війна дуже швидко набула дивних рис. Уже влітку 1944-го командувач 8-ї Повітряної армії Василь Жданов скаржився на пасивність і недбалість армійців у діях проти повстанців. Політпрацівники фіксували такі інструкції командирів бійцям: «Якщо побачите повстанців, а вони на вас не нападатимуть, не стріляйте в них, бо вони на фронтовиків не нападають. Стріляти, тільки якщо вони на вас нападуть». Проїжджаючи селами, червоноармійці, бувало, скидали скриньки з набоями з возів чи вантажівок з напуттям: «Ти знаєш, что с етім сдєлать» – або тихо «забували» зброю в сільських хатах.

Восени 1945-го на Ярославщині (Закерзоння) офіцери з військової комендатури запропонували місцевим повстанцям переговори про співпрацю. Не­зро­­зуміло, в чому та співпраця мала б полягати, оскільки німців у регіоні вже давно не було, але сам факт говорить за себе. Навіть якщо це була провокація, то слід пам’ятати, що провокатори підробляють ситуації, а не вигадують їх. Упівці характеризували ситуацію так: «Частини ЧА займали позиції з очевидним запізненням, вночі «не бачили» і дозволяли без будь-яких боїв переходити відділам УПА, що виривалися з окруження поміж застави кільця ЧА і щойно ранком здобували порожній ліс». Під час облави в серпні 1946-го на Сколівщині червоноармійці «голосним сміхом і перекличками в лісі більше шкодили облаві, ніж допомагали». Є свідчення про протести поміж червоноармійців проти використання їх в облавах.

Повстанець «Соя» згадував, як під час облави на Домініканський ліс на Львівщині червоноармієць натрапив на хворого повстанця «Богуна», який намагався відірватися від пере­слідування. Попри очікування, він тихо пройшов повз «ворога», сказавши тільки: «Не бійся, бра­­те! Я не вб’ю тебе, я теж українець», – і рушив далі в ліс. У серпні 1945-го біля села Невочин під Богородчанами зустрілися два загони: УПА і Червоної армії. Червоноармійці розповіли повстанцям, де розташовані відділи НКВС, а на прощання порадили «ворогам» «бити тих сволочів». У тому ж таки серпні 1945-го повстанці з сотні імені Івана Богуна обстріляли колону червоноармійців. Бійці вислали до противника парламентера з вимогою залишити село, де планували постій їхньої частини, обіцяючи натомість не чіпати населення. Обидві сторони слова дотримали. 

А за місяць до того червоноармійці й повстанці мирно поділили між собою село Підпечари на Івано-Франківщині. Волею випадку там одночасно закватирували сотня «Дзвони» та відділ Червоної армії. Стосунки склалися майже сусідські, принаймні повстанці щедро обдарували сво­­їх сусідів пропагандистською літературою. Часом доходило до відкритих сутичок між червоноармійцями та чекістами. Під час облави в селі Чорні Ослави на Покутті в травні 1945-го командир 271-ї стрілецької дивізії звільнив 80 арештованих. Чекістів, звісно, це обурило, і тоді червоноармійці їх просто відлупцювали. Командир армійської частини був підпорядкований полковникові-чекістові, організаторові облави. А в липні 1946-го на Дрогобиччині кінний відділ червоноармійців пропустив повстанський відділ, що відступав. Пояснення звучало просто: «З повстанцями ми не воюємо».

1944-й став роком великого напливу червоноармійців до лісової армії. За словами сучасного дослідника Сергія Ткаченка, в документах «зафіксовано численні випадки переходу на бік УПА червоноармійців-українців, та й не тільки українців». Закінчення війни ситуацію не змінило. У серпні 1945-го до лісових хлопців у районі села Рогізно біля Яворова прийшли 28 козаків із Кубані, а на Волині в той самий час до командира Дубового прийшли півсотні бійців зі 102-ї стрілецької дивізії. Хлопці поставилися до справи відповідально – з’явилися зі зброєю та запасом амуніції. Такі випадки були непоодинокими. За спогадами Лев­ка Лук’яненка, ще в 1950-му військові ешелони з Австрії та Німеччини через Західну Україну проганяли без зупинки – перестраховувалися. А в 1945–1946 роках армійські частини постаралися якнайшвидше вивести з партизанських країв, оскільки бажання воювати з повстанцями особовий склад не виявляв. Червону армію замінили «внутрішні війська» НКВС. У ці частини добирали тих, хто не був на війні.

Толерована ворожнеча

Полонених червоноармійців повстанці часто відпускали, провівши з ними пропагандистські розмови. У березні 1944-го повстанці відпустили з полону десятьох осіб. Аналогічно вчинили зі старшиною 13-ї армії Голубєвим. Боєць УПА Роман Петренко згадував, що захоплених у полон восени 1945-го червоноармійців – лейтенанта і двох солдатів – нагодували, потримали певний час і після того звільнили. І вони не були поодинокими щасливчиками – для УПА людяність щодо полонених була системою. З «паперового» боку поведінку з полоненими регулювала окрема інструкція (видана 5 серпня 1944 року, повторна редакція 26 квітня 1946-го) Головного командування УПА. З полоненими мали поводитися коректно, розпитувати ввічливо, не допускати жодних нетактовностей, годувати, надавати відпочинок і в разі потреби лікувати. Це при тому, що гострий дефіцит ліків був проблемою для «лісових хлопців» завжди.

У СРСР же милосердя до противника не толерувалося. Той, хто наважувався проявити людськість до бранця, ризикував потрапити якщо не до рук НКВС, то до штрафбату. Попри таку ситуацію, поміж червоноармійців знайшлося достатньо людей, які не боялися ризику. Іван Матійцьо згадував, як йому, тоді полоненому повстанцеві, конвоїр-чер­воно­­армієць подарував теплу, хоч і стару, куртку. Під час ночівель на холодному бетоні в підвалах «органів» така річ була просто неоціненна. Якийсь невідомий сержант ЧА ділився з бранцями куривом, їжею та новинами «з волі». Медсестра Українського Червоного хреста Марія Левицька згадувала, як її після чергового допиту «з пристрастієм» пригощали юшкою вояки-червоно­армійці. Підпільникові Косареві радянський сержант улаштував навіть зустріч зі зв’язковою.

Попри «толеровану ворожнечу» між УПА і Червоною армією, війна тривала. Червона армія залишалася армією держави, що була після німців головним противником повстанців. Тому кількість червоноармійців, загиблих від повстанських куль і навпаки, буде принаймні не меншою, ніж тих, для кого зустріч із протилежною стороною завершилася добре. Але недаремно влітку 1945-го червоноармійські частини виводили з Галичини пожежними темпами. З військового погляду ситуація була підтвердженням аксіоми: регулярна армія для війни з партизанами непридатна. В кінцевому підсумку повстанський рух придушували силами військ НКВС.

До останніх червоноармійці теплих почуттів не мали. Було чого – від куль «заградотрядов» червоноармійців загинуло не менше, ніж від німецьких танків. Тож не дивно, що коли чекісти спробували «припрягти» фронтовиків до своїх операцій, ті не поспішали з допомогою. Навпаки, чимало з них у душі були раді, що на чекістів знайшлася управа. Сам факт спроби людського співіснування повстанців і червоноармійців був поразкою радянської системи. Радянська пропаганда не шкодувала сил, щоб змалювати повстанців у якнайтемніших кольорах. Та тільки-но Червона армія зустрілася з живими повстанцями, пропаганда перестала діяти – такий сильний був контраст.

 

 

Галина Кузьменко, «Надя», (1922–2000).
Родом з Чернігівщини, працювала в осередку пропаганди УПА


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено