Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 листопада, 2011   ▪   Олена Чекан   ▪   Версія для друку

Голодомор як частина української колективної ідентичності

Німецький історик Керстін Йобст про сприйняття Голодомору і Чорнобиля на Заході
Голодомор як частина української колективної ідентичності

Навряд чи є сенс порівнювати дві катастрофи: хто здатен вирішити, які смерті були найтрагічнішими, найболючішими та найбезглуздішими? Проте скрупульозно вивчати ті часи, відкривати нові документи, знаходити невідомі свідчення та робити їх надбанням людства треба. Що і робить молода німецька дослідниця Керстін Йобст.

У. Т.: Наскільки відома нині в Німеччині та на Заході загалом тематика Великого Голоду 1933 року?

– За часів президентства Ющенка відповідні резолюції були схвалені деякими європейськими парламентами, що визнали Голодомор злочином проти українського народу. Тоді ж стало очевидним, що це питання на Заході, а надто в Німеччині, вважається антиросійським. Захід залежить від енергоносіїв Росії, тож у якомусь сенсі Україна є заручником у відносинах між Європою та РФ. Однак та роль, яку Голодомор відіграє в Україні для націєтворення, на Заході сприймається інакше, ніж у вас.

Читайте також: У Києві згадали ціну життя у 1933-му

Річ у тім, що сприйняття голоду залежить від конкретної політичної ситуації, політичної системи, в якій ця трагедія розгортається. Наприклад, на Заході свого часу багато обговорювали голод у Північній Кореї, оскільки його вважають наслідком політичної системи, що панує там нині. Водночас, на жаль, є чимало трагедій голоду, що залишаються в тіні, позаяк політичний аспект тих країн менше цікавить західну громадськість. Тому ці країни отримують менше допомоги та й уваги,відповідно, їм приділяють менше.

Табуйовані світом

У. Т.: Чому, на вашу думку, свого часу фактично зазнали поразки правдиві відомості про голод в Україні в Лізі Націй і взагалі у західному суспільстві?

– Правдива інформація частково просочувалася за межами України. Завдячуємо британському журналісту Гарету Джонсу, який у розпал Голодомору побував в Україні тричі й одним із перших вголос заявив про цю трагедію. Деякі західні дипломати теж говорили правду. Якби рівень поінформованості Заходу про Голодомор був би більшим і набув би якоїсь вже критичної позначки, то це могло б призвести до значних дипломатичних санкцій щодо СРСР, навіть до його ізоляції. Радянський Союз експортував за демпінговими цінами зерно, в якому Захід був дуже зацікавлений.

Ті події були надто жахливими, що в них не хотіли вірити. Було важко зрозуміти, що таке можливо – мільйони людей помирають від голоду у країні, яка масштабно експортує збіжжя.Вирішили, що голоду немає, а є лише перебої з постачанням продовольчих товарів.

У. Т.: Тоді під час Голодомору Європа не повірила в його реальність, потім Друга світова, відтак холодна війна, і так Голодомор випав з функціональної пам’яті Європи, пам’яті історичної, політичної тощо. А як сталося, що і радянські дисиденти-шістдесятники зрідка зверталися до теми трагедії Голодомору?

– До 1980 року тему Голодомору порушувала хіба що українська діаспора переважно у США. Особливо замало уваги до цього явища приділяли під час протистояння між Сходом і Заходом. У часи холодної війни. Однак починаючи з 1989 року з падінням залізної завіси ці події почали потрапляти до контексту європейської уваги, а після приєднання до ЄС Польщі та країн Балтії вона особливо зросла.

Стосовно дисидентів-шістдесятників. По-перше, вони жили в містах, де переважала міська інтелігенція, фактично у них не було зв’язку з селом. По-друге, багато хто з них все-таки вірив у соціалізм, хотів трансформувати цю систему, ліквідувавши певні недоліки. І лише наступні покоління дисидентів вже порушували питання щодо радянської системи радикальніше. І все ж, мені здається, що лише Чорнобильська трагедія стала каталізатором поновлення пам’яті про Голодомор. Тобто лише внаслідок наступної катастрофи – аварії на чорнобильському атомному реакторі, що зачепила не лише українську націю, –Голодомор став публічною темою в Україні та світі.

Частина ідентичності

У. Т.: У своїх дослідженнях ви зауважували, що у людей, які вижили під час Голодомору, спостерігається амнезія на ті події. Чи не тому, що страх оселився на рівні генів, українці зараз інертні у вирішенні доленосних питань?

– Я не вірю в якусь генетичну пам’ять, а вірю виключно в пам’ять, передану через сім’ю та оточення. Тобто в те, що розповідають батьки, те, що передається системою освіти. І життєвий досвід батьків, і досвід людей, які жили у часи ГУЛАГу, Голодомору, вони справді формують характер людини. Кожна нація має право на співжиття зі своїм минулим. Йдеться як про травматичне минуле, коли спільнота сприймає себе як жертву, так і про те минуле, де йдеться про провину, відповідальність спільноти за минулі події. Коли акцентується на спільній пам’яті, де багато йдеться про смерть, страждання, то це, звісно, робить людей пасивнішими і спричиняє те, що суспільство не наважується на новий прорив чи навіть бажання щось змінити у своїй країні.

У. Т.:Чи варто реанімовувати пам’ять українців про трагедії, які за СРСР були табуйовані? Чи можуть вони стати каталізатором об’єднання нації?

– Це дуже важливо, особливо для країн, які перебували колись за залізною завісою, таких, як Україна і Білорусь. Для країн, які мають у своїй недавній історії незавершений або ще відкритий процес націєтворення. Голодомор є частиною української колективної ідентичності. Трагедії можуть мати об’єднувальне значення, але працювати виключно з минулими стражданнями неможливо.

Трагедія як інструмент

У. Т.: Чому в Західній Україні Голодомор викликає більше співчуття, ніж у Центральній та Східній, де безпосередньо він лютував?

– На Сході України, коли люди помирали, їхні села заселялися переселенцями з Росії. Звісно, що нащадки тих переселенців нічого не знають про Голодомор, тому що їхні предки не потерпали від голоду. Під час Голодомору і далі протягом десятиліть пам’ять про цю штучну катастрофу, навіть найменші згадки про неї, були заборонені радянськими комуністами. Натомість у Західній Україні пам’ять про цю трагедію жила. Люди там знали й берегли спомин про неї, адже до Другої світової ці території не входили до складу СРСР, до того ж західняки мали зв’язки з українською діаспорою та й узагалі зі світом.

У. Т.: У своїх публікаціях ви наголошуєте, що Голодомор залишився в колективній пам’яті України і перетворився на політичний інструмент, а Чорнобиль – ні.  Поясність, будь ласка.

– Чорнобиль не став колективною травмою і залишився травмою особистості, тому що український уряд не пропагує застережень про цю трагедію. Навіть після Фукусіми, коли весь світ замислився, чи слід будувати нові атомні станції, а деякі країни, як наприклад, Німеччина, Австрія, Швейцарія, навіть вирішили відмовилися від побудови нових і переходити на альтернативні енергоносії. Українська влада натомість вирішила й надалі зводити нові атомні станції та експлуатувати старі, тому що альтернативні джерела здаються їй надто дорогими.

У. Т.: Що спонукало вас взятися за ці теми: Чорнобиль і Голодомор?

– Я маю симпатію і глибоку зацікавленість до України. Спочатку хотіла займатися історією Східної Європи, починала з Польщі, а далі у своїх інтересах просувалася на схід. В Німеччині Україна – це просто terraincognita, на жаль,замало науковців досліджують її.

Біографічна нота

Керстін Йобст, німецький історик, експерт новітньої історії Східної та Центрально-Східної Європи.

Гостьовий професор в Університеті Зальцбурга. Читає лекції зі східноєвропейської історії та суспільств у Військовій академії Збройних сил Німеччини (Гамбург).

Автор книжок «Перлина імперії. Російський дискурс Криму» (2007) та «Історія України» (2010).




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.