Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 листопада, 2009   ▪   Олексій Сокирко   ▪   Версія для друку

Третій зайвий

Понад 400 років тому українські землі опинилися в складі Речі Посполитої двох народів
Матеріал друкованого видання
№ 48 (109)
від 27 листопада, 2009
Третій зайвий
Влітку, 440-ва річниця, що минула, не стала помітною подією в історичному календарі України, але була гучно відзначена в сусідній Поль­щі. Це й не дивно, адже народжена унійним актом поль­сько-литовська Річ Посполита була своєрідним прообразом новітньої європейської унії – Євросоюзу, – під дахом якої поєдналося набагато більше народів і культур. Унійний процес 1569 року обертався значною мірою довкола «українського питання», зміст якого Тиждень спробував з’ясу­вати.
 
У пошуках федеративної держави
 
Люблінська унія стала восьмою за ліком спробою об’єднати Польське королівство та Велике князівство Литовське в єдину державу. Початок унійного «марафону» було покладено ще 1385 року тодішнім великим князем литовським Ягайлом, котрий через шлюб із польською королевою Ядвігою спромігся посісти одночасно два трони – польський і литовський. Попри те, що в той час особисті зв’язки вважали найнадійнішими, династичні узи, котрі об’єднували Литву й Польщу, виявилися надто крихкими. За час правління трьох Ягайлових нащадків – королів і великих князів Казимира, Олександра й Сигізмунда – унійна пуповина часто уривалася. Причинами ставали то невизначеність спадкування престолу й боротьба за трон між численними родичами, то позиція литовської та руської магнатерії, котра не бажала втрачати свій політичний провід, то незадоволення православних бояр і шляхти вивищенням своїх католицьких братів по стану. Ягеллони за будь-яку ціну прагнули подолати ці суперечності, адже в обійми одне до одної Литву й Польщу штовхали не так королівські забаганки, як спільні внутрішні проблеми й потреба протистояти зовнішнім ворогам – войовничим хрестоносцям на Заході й амбітним Московії та Кримському Ханату на Сході.
 
Позитивні наслідки першої з уній – Кревської – не забарилися: 1410 року об’єднані поль­сько-­­литовсько-руські війська в битві під Грюнвальдом ущент розгромили Тевтонський орден, назавжди усунувши хрестоносну експансію з європейської політичної арени. Натомість на східному напрямку справи складалися кепсько. Децентралізована литовсько-руська держава від кінця XV століття вже не могла самостійно боронити свої розлогі кордони, які перебували перед загрозою татарських нападів. Ще серйознішою виявилася небезпека з боку Московії, котра від часів правління Івана ІІІ взяла курс на «збирання руських земель», недвозначно заявивши про намір стати третьою світовою імперією після Римської та Візантійської. Низка московсько-литовських війн при­­звела до втрати Великим князівством Литовським майже третини східних теренів (переважно білорусько-українських), одночасно засвідчивши, що князівство в подальшому не зможе самостійно стримувати натиск східного сусіди.
 
Останньою причиною, котра схилила шальки терезів до прийняття нової, вже «реальної» унії, стала невдала для Литви Лівонська війна 1558–1583 років. Поразки литовсько-руського війська в Білорусі оберталися ще більшою беззахисністю українських земель перед татарськими нападами. В самій Русі паралельно точилася тривала боротьба шляхти проти все­владдя місцевих князів-олігар­хів, в якій руський нобілітет прагнув набути прав і вольностей, якими володіли їхні сусіди в Польському королівстві.
 
«Свобода слова» в Любліні
 
Молодому, але вже тяжко хворому польському королеві Сигізмундові ІІ Августу (1548–1572) вдалося-таки скликати в січні 1569 року спільну сесію литовського та польського парламентів у Любліні. Сейм, котрий мав народити «справжню» й остаточну унію, став найдовшим (тривав аж вісім місяців!) в історії річпосполитського парламентаризму. Від перших засідань стало зрозуміло, що польська та литовська еліти мають різне бачення майбутньої злуки: перша прагнула повної інкорпорації Великого князівства Литовського, друга ж наполягала на рівноправному федеративному зв’язку. Українські воєводства на сеймі були представлені 30 послами (де­ле­­га­­­тами) з числа найповажніших князівських та великопанських родів, котрі обіймали уряди воєвод і старост, каштелянів і земських суддів – відповідників нинішніх губернаторів, голів райадміністрацій, обласних судів і прокуратур. Дебати поміж опонентами часто втрачали коректність, навіть більшою мірою, аніж на сучасних скандально відомих політичних ток-шоу. Протистояння сягнуло пікової точки, коли литовська делегація на чолі з противником унії канцлером і литовським гетьманом Миколаєм Радзивілом демонстративно залишила Люблін.
 
Постала загроза зриву сейму, й Сигізмунд зважився на ризикований крок – королівська канцелярія в односторонньому порядку видала акти про включення до складу Польщі Підляського й Волинського, а згодом Брацлавського та Київського воєводств. Цим землям гарантувалося збереження кордонів, самоврядних інституцій, судочинства та власного права, що ґрунтувалося на Литовському статуті. Значною мірою цей демарш схилив до того непоступливих литвинів повернутися за стіл переговорів і укласти федеративну унію. Згідно з положеннями унійного акта, підписаного 1 липня 1569 року делегатами земель і скріпленого їхніми особистими печатками, утворювалася єдина держава – Річ Посполита – зі спільним монархом, парламентом і зовнішньою політикою. Окремими залишалися війська, фінанси, судочинство й місцева адміністрація, на чому, власне, наполягали литовські депутати. Так коштом інкорпорації українських земель було полагоджено польсько-литовські суперечності.
 
За 300 років по унії її заключне дійство – складання присяги на об’єднавчому акті – увічнив пензель великого Яна Матейка (1838–1893). Учасники процесу згромадилися в залі Люблінського замку, посеред якої з розп’яттям у піднесеній руці стоїть король Сигізмунд ІІ (1). Перед ним – постать гнєзненського архієпископа Якуба Уханського (2), котрий притримує Євангеліє, на якому складає присягу краківський каштелян Мартин Зборовський (3) із унійним актом у руці. За спиною каштеляна схилили коліна лідери опозиції – литовський канцлер Миколай Радзивіл «Рудий» (1512–1584) (4) та майбутній подільський воєвода Миколай Мелецький (1540–1585) (5). Групи персонажів, що споглядають церемонію присяги, прямо чи опосередковано виказують своє ставлення до об’єднання Польщі й Литви – позитивне, як-от у відомого тогочасного публіциста й політичного мислителя Анжея Фріча Моджевського (1503–1572) (6), чи то розпачливо-негативне, яке читається в постаті віленського каштеляна Яна Ходкевича (1537–1579) (7). Натяками на неоднозначність ситуації зблискують не одразу помітні деталі – документи зі зламаними печатками й меч у руці Радзивіла – як затамована погроза на адресу короля. Загалом добре обізнаному в історичній конкретиці й побуті Матейку не вдалося уникнути й похибок: багатьох історичних персонажів, зображених ним, насправді в Любліні не було. Окрім бунтівного литовського канцлера, який так і не підписав унійного акта, в процедурі не брали участі й українські магнати...
 
Унія, яку ми втратили
 
Доки тривали унійні баталії, руська знать в особах своїх чільних лідерів – князів Острозьких, Вишневецьких, Сангушків, Чорторийських та інших – воліла відмовчуватися. Коли литовська фракція залишила Люблін, Сигізмунд ІІ розіслав князям і шляхті Волинського, Брацлавського та Київського воєводств листи з запрошенням прибути до нього й скласти присягу вірності. Шляхетські сеймики вимагали від магнатів дієвої участі в переговорах із королем, але ті майже поголівно занедужали «дипломатичною хворобою», сподіваючись, що справу вигідного союзу за них залагодять литовські олігархи.
 
Втім, завданням Матейка було прославити новонародже­­ну супердержаву в усій її повноті, тож він зобразив на своєму полотні двох представників української магнатерії: за спиною гнєзненського примаса, в обладунку крилатого гусара і з прапором у руках стоїть брацлавський воєвода князь Роман Сангушко (1537–1571) (8). Цечи не найпатетичніший образ справжнього воїна-захисни­­ка Речі Посполитої, для якого Сангушко цілком надавався. Замолоду князь брав участь у відсічі татарських набігів, а 1567 року став «заступником міністра оборони Великого князівства Литовського» – польним гетьманом литовським. Під керівництвом Романа Сангушка ли­­товсько-руська армія завдала московитам найгучніших поразок у загалом неуспішній Лівонській війні: на Друцьких полях (1564 р.), під Чашниками (1567 р.) та Уллою (1568 р.).
 
Менш войовничим, але не менш поважним у середовищі руської знаті був його «сусіда» по матейковому полотну (він стоїть позаду воєводи) – луцький каштелян князь Андрій ­Вишневецький (1538–1583) (9). «Волинський Геркулес», якого околична шляхта шанувала за високий зріст і силу, був братом легендарного очільника козацтва Дмитра Байди-Вишневе­ць­кого та двоюрідним дідом «антигероя» Хмельниччини князя Яреми Вишневецького. Ця постать логічніше виглядала б в оточенні опозиціонера Радзивіла, оскіль­­ки князь Андрій ставився до унії без ентузіазму й за кілька років під час виборів нового монарха навіть намагався повернути Волинь до складу Великого князівства Литовського.
 
Очікувальна позиція українських олігархів у підсумку ви­явилася програшною – й не тому, що їхні землі було передано польській короні. В після­унійний час руські воєводства зберегли за собою адміністративну й правову окремішність, які надійно захищали статки, політичний та військовий вплив місцевих «княжат головних» – чи не найпотужнішої еліти в усій Речі Посполитій. Натомість було безнадійно втрачено шанс від початку спроектувати Річ Посполиту як федерацію не двох, а трьох народів – литовського, польського й руського. Хто знає, яким чином у такому випадку запульсував би історичний хронометр кожного з цих народів, та й Речі Посполитої загалом. Цілком можливо, що в триєдиній унії краще б вдавалося залагоджувати релігійні конфлікти й козацьке питання, які стали фатальними для всієї держави протягом наступного XVII століття. Випущена з князівських рук «унійна естафета» буде майже через сто років підхоплена новим поколінням козацької еліти, яка зробить спробу зреформувати федерацію в інтересах руського народу за допомогою чергової унії – Гадяцької.

ДОЛЕНОСНИЙ ДОКУМЕНТ. Акт люблінської унії, 1569 рік


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено