Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 лютого, 2010   ▪   Любомир Белей   ▪   Версія для друку

Перша хвиля

Бачванські руснаки - найдавніша українська діаспора
Матеріал друкованого видання
№ 5 (118)
від 5 лютого, 2010
Перша хвиля
Фото надані Олександром Гаврошем

На фото: УНІАТИ. У Руському Керестурі парафія виникла з приходом перших переселенців


Найдавнішою, або найпершою, українською діаспорою є малознані в Україні бачванські руснаки, або русини-українці Бачки та Сриму. Їх 20-тисячна громада нині живе головним чином у Бачці, Сримі й Славонії – регіонах сучасних Сербії та Хорватії. Це нащадки переселенців із північно-східної Пряшівщини і Закарпаття, які в середині ХVIII ст., гнані злиднями та безземеллям, переселилися на Балкани.

По кращий хліб

В емігрантській долі бачванських руснаків сфокусувалася бездержавна доля тогочасної України, поділеної, як казав поет, «поміж ворогами». У середині ХVIII ст. українці з південно-західного регіону Карпат (Закарпаття та Пряшівщини), спокушені обіцянками одержати від держави земельні наділи та податкові пільги, почали переселятися на відвойовані Габсбургами в Османської імперії терени сучасної Воєводини. А їм назустріч саме з цього регіону, який на той час уже втратив статус прикордонного, тисячі сербів, чорногорців, македонців, волохів, колишніх прикордонників-«гранічарів», які на запрошення Романових рушили на східні терени сучасної України, де згодом постали так звані Новосербія та Слов’яносербія.

Організоване переселення українців на Бачку розпочалося 1751 року, коли туди перебралися перші 200 родин греко-католиків з-під Мукачевого. Переселенці з району українських Карпат спочатку осідали у двох населених пунктах – Керестурі, заснованому ними ж на болотянистому терені, та Коцурі, де вже жили кільканадцять сербських родин. Переселення відбувалося досить активно – за даними перепису 1787 року, в Керестурі в 303 хатах жила 431 родина та 2191 мешканець, а в Коцурі – 318 родин та 1615 осіб. Варто наголосити, що головною вимогою з боку Австрійської імперії до переселенців була належність їх до греко-католицької конфесії (Rutheni vere uniti), і саме цей чинник, на нашу думку, в майбутньому відіграв вирішальну роль у збереженні переселенцями власної національної чи конфесійно-національної самосвідомості в чисельно більшому оточенні представників православної, римо-католицької, протестантської конфесій.

Зі своєї карпатської батьківщини переселенці принесли й ревно оберігали основні духовні набутки: рідні південнолемківські говірки, давню самоназву «руснак», батьківську віру та кириличні книги. Тому попри економічну мотивацію іміграції на Бачку, переселенці ретельно дбали про духовні потреби: в Руському Керестурі церковна парафія була зорганізована зразу після приходу перших переселенців, а школа – через два роки, у 1753-му; в Коцурі церковна парафія й школа були зорганізовані у 1765-му. Згодом переселенці компактно оселялися в інших містах і селах Бачки, Славонії та Сриму – Петровці, Беркасово, Миклошевці, Сремська Митровиця, Вербас, Новий Сад. У кожному населеному пункті були засновані свої церковні парафії.

Рідне слово

На перший погляд, говірки бачванських руснаків, або як вони самі їх називають, руска бешеда, суттєво відрізняються від сучасної української літературної мови, однак це й не дивно, бо, як відомо, остання сформувалася на базі се­редньонаддніпрянських говорів пів­денно-східного наріччя, то­ді як, на думку низки авторитетних лінгвістів, більшість діалектних рис говірок бач­ванців беруть свій початок у південно-західних говорах української мови, передусім у лемківському діалекті. Наприклад: бачванське «слиза» (cльоза) – бойківське «слыза», «слиза»; бачванське «огень» (вогонь) – бойківське, буковинське «огень». Не випадково Михайло Ковач, патріарх літератури бачванців, хоча б на літеру «Д» нарахував 560 слів із бачвансько-сримських говірок, які фіксує й Борис Грінченко – лише «деяким словам треба замінити кінцівку (віща-ц (-ти), дотика-ц (-ти), горбати (-й), а в інших взагалі нічого міняти не треба (донечка, губка, витрик і т.д.)».

Однак мова бачванських руснаків-українців функціонує не тільки в говірковій формі, адже на початку ХХ ст. зароджується бачвансько-сримський варіант української літературної мови, до створення якого найбільше прислужився Гавриїл Костельник (див. довідку). У 1904 році 17-річний Костельник опублікував рідною говіркою в Жовкві поетичну збірку «З мойого валала...» («З мого села»), а згодом, у 1923-му, – «Граматику бачванско-рускей бешеди». Окрім граматики, мовні питання Гавриїл Костельник порушує і в інших працях, у яких доводить, що бачванські говірки є діалектом української мови, який зазнав впливів з боку польської та словацької мов. У статтях «Яка наша ­народна назва?», «Чом сом постал Українєц?» детально, з широким залученням мовознавчих, історичних, етнографічних, фолькло­ристичних фактів він обґрунтовує належність бачванців до українського етносу.

Свою любов до малої батьківщини, прагнення прислужитися її духовній культурі ­Костельник зумів органічно ­по­єднати з українською на­ціональною свідомістю, про що свідчить його поема «Встань, Україно! Пісні неволі й визволення» (1918):

Встань, Україно-ненько,
Сядь на володарський престол,
Уберися в шелом, возьми берло
в руки,
Мечем опережися
І пануй над своїми дітьми!..
Встань, Україно!


Костельник був не єдиним, хто утверджував соборну єдність бачванських руснаків-українців із їхніми братами на материковій Україні. В міжвоєнний період численні галицькі та закарпатські видання охоче публікували матеріали про бачванців, їх життя та культуру як українською літературною мовою, так і її бачвансько-сримським варіантом. Промовистою є й тісна співпраця закарпатських та бачванських українців у часи Карпатської України, незалежної Української держави, що існувала на теренах сучасного Закарпаття в 1938–1939 роках. Так, Крижевацький єпископ Діонісій Няраді був призначений Апостольським адміністратором Карпатської України: нащадок колишніх переселенців повернувся на батьківщину своїх предків, щоб допомогти їм побудувати власну державу. На початку 1939 року бачванські русини зібрали на той час чималу суму 15 тис. динарів для розбудови Карпатської України. Після трагедії Красного поля, коли в березні 1939-го війська фашистської Угорщини за згодою Адольфа Гітлера окупували територію Карпатської України та провели вкрай жорстокі репресії проти місцевих українців, багато діячів і просто симпатиків Карпатської України знайшли прихисток саме у своїх братів на Бачці.

У культурному вирі

Руснаки-українці Сербії та Хорватії, які завжди підтримували зв’язки з українською метрополією, часто лише духовні, за більш ніж 250-річне діаспорне існування досягли вагомих здобутків на полі рідної культури. Зокрема, бачвансько-сримським варіантом української мови ще з міжвоєнної доби виходить тижневик «Руске слово», від 1952 року – культурно-мистецький квартальник «Шветлосц» і ще два журнали для молоді та юнацтва. В 1949 році на «Радіо Новий Сад» засновано руську редакцію, а з 1975-го бачвансько-сримським діалектом української літературної мови виходять телепередачі. В 1970-му в Руському Керестурі засновано гімназію з викладанням цим діалектом. З 1981 року на філософському факультеті Ново­садського університету почала функціонувати кафедра руської мови та літератури, яку очолює професор, один із засновників та перший президент Воєводинської академії наук та мистецтв, академік НАН України Юліан Тамаш. У Вуковарі (сучасна Хорватія) 1968 року було засновано культурно-просвітнє товариство «Союз русинів і українців Хорватії», який, починаючи з 1972-го, став видавати сучасною українською літературної мовою та її бачвансько-сримським варіантом журнал «Нова думка». Цим варіантом української здійснено переклад Євангелія та Псалтиря, які активно використовують у богослужбовій практиці в храмах Крижевацької єпархії (Хорватія, Боснія та Герцеговина, Словенія) та Керестурського екзархату для греко-католиків Сербії. Безперечним досягненням бач­ван­сько-срим­сь­кого варіанту української літературної мови є створення багатої художньої та наукової літератури – правопису, граматики, історії, історії літератури, шкільництва. Від 1965 року в Новому Саді й Белграді рідною мовою бачванців опубліковано понад 200 підручників для середньої школи.

Попри вагомі здобутки, руснаків-українців Сербії та Хорватії не оминула бацила неорусинства. Починаючи з 1990 року тут не лише оформилися інституційно, а перебувають у стані протиборства, часто непримиренного, «Союз руси­нів-українців» та «Руська мат­ка». За словами професора Юліана Рамача, члени «Союзу русинів-українців» та їхні прихильники вважають себе частиною українського народу, а свою мову – українським діалектом. «Руська матка» орієнтується на так звані угро-руські традиції та сучасну течію неорусинства, тому її прихильники позиціонують себе як окремий слов’янський народ, а свою мову – як окрему сло­в’ян­ську. Прикметно, що, продовжуючи традиції Костельника та видатних лінгвістів Гавриїла Надя й Миколи Кочиша, навколо «Союзу русинів-укра­їнців» гуртується гуманітарна еліта бачванців – філолог та письменник, академік Юліан Тамаш, письменники Михайло Ковач, Микола Шанта, історик, професор Янко Рамач, журналісти Микола Цап, Михайло Рамач, Велимир Паплацко, священики Роман Мизь, Володимир Малацко та багато інших. Тоді як з-поміж адептів «Руської матки» переважають представники технічної інтелігенції, дрібні чиновники та громадські діячі пенсійного віку.
За роки незалежності України її присутність у культурному житті бачванців стала зримішою: за державної підтримки молодь бачванських русинів-українців здобуває вищу освіту у вишах України, захищено одну кандидатську й одну докторську дисертації з проблем мови та історії русинів Бачки й Сриму, уряд України підтримує окремі видавничі програми, проводить спільні наукові конференції. В умовах активізації асиміляційних процесів, зумовлених глобалізаційними впливами, помітно зростає відповідальність України (держави й культурної громадськості) щодо підтримки української діаспори на теренах колишньої Югославії, її самобутньої культури та збереження цього феномена для світової культури. Руснаки-українці Сербії та Хорватії не лише маніфестують присутність України на Балканах, а й самим своїм існуванням додають віру у величезну вітальну силу українства.

ПОСТАТЬ

Гавриїл (Ґабор) Костельник народився 15 червня 1886 р. у Руському ­Керестурі (тепер – Воєводина, ­Сербія). У 1906–1907 рр. навчався на теологічному факультеті Загребського університету, далі продовжив студії на теології Львівського університету, який закінчив 1911 р. У Фрібурзькому католицькому університеті (Швейцарія) здобуває ступінь доктора філософії (1913 р.). Був греко-католицьким священиком, викладав у львівських гімназіях, із 1920 р. – у Львівській духовній семінарії, з 1928 р. – професор Львівської богословської академії. В 1920–1929 р. редагував церковний журнал «Нива» у Львові. Костельник має низку капітальних філософських досліджень, його нерідко оцінюють як одного з найкращих українських філософів ХХ ст. Брав участь у підготовці та проведенні неканонічного Львівського церковного собору 1946 р., що декларував скасування Брестської унії та приєднання греко-католиків УРСР до Російської православної церкви. Загинув у результаті замаху 20 вересня 1948 року у Львові.

 

 

ДІОНІСІЙ НЯРАДІ (1874–1940). Єпископ з Бачки, Апостольський адміністратор Карпатської України (1938–1939)

 

 

МИХАЙЛО КОВАЧ (1909–2005). Патріарх літератури бачванських українців

 

ВЕСІЛЛЯ. Для руснаків були характерні ранні шлюби

 


 
ЦЕ НЕ ЧИКАГО. У селі бачванських українців у середині 1930-х

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено