Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 листопада, 2011   ▪   Наталя Кляшторна   ▪   Версія для друку

Заручники системи

60 років тому відбулася остання масова депортація українців – на догоду економічним інтересам Москви
Матеріал друкованого видання
№ 46 (211)
від 10 листопада, 2011
Заручники системи

Радянська пропаганда змальовувала переселенців привілейованою верствою – їм надавали грошову до­помогу, довгострокові позики, част­­ково компенсували вартість житла. Проте, як показує досвід примусово переселених 1951 ро­­ку бойків, на півдні радянської України їм тривалий час довелося поневірятися без кутка, чекати на розрахунки від держави і навіть бути обмеженими в правах порівняно з місцевими мешканцями.

Читайте також: Відірвані від України

БЕЗ ПРАВА НА ПОВЕРНЕННЯ

В 1951 році між СРСР і Польською Республікою відбувся обмін територіями, який вважають найбільшим мирним обміном в історії останньої та одним із найбільших змін кордонів
у літописі повоєнної Європи (480 км²). Польща отримувала нафтопромисли на заході тодішньої Дрогобицької області та можливість спорудити на Сяні Солинську ГЕС. Натомість Радянський Союз на заході Люблінського воєводства мав зру­­чне залізничне сполучення та перспективний Ль­вівсько-Во­лин­­ський кам’яно­ву­гільний басейн. До 26 жовтня з колишньої радянської території (історична земля західної Бойківщини) було відселено 32 066 осіб (7167 сімей). 5810 колгоспних родин, у яких працездатними були 14 648 людей, із 43 західно-бойківських сіл переселили в південні області. Розселюючи бойків з одного села по кількох населених пунктах, влада мала намір поступово перетворити переселених із Західної України, де чинився опір радянській системі та колективізації, на звичайних колгоспників українського півдня, з яких поступово вивітриться самостійницький дух та зітреться пам’ять про визвольні змагання. На Західній Україні отримали право оселитися лише робітники і службовці та деякі сільські керівники, насамперед ті, що найпереконливіше змальовували перспективи бойків на півдні.

ВІРТУАЛЬНЕ ЖИТЛО ТА ХАРЧІ

Останній ешелон із переселенцями від’їхав із Нижніх Устрик 16 жовтня. До початку зими 1951 року житло отримала лише четвертина приїжджих. Найкращою ситуація була в колишніх німецьких колоніях, де бойки великою мірою самотужки взялися облаштовувати зруйновані будівлі. В інших селах переселенці восени 1951-го побачили не житло: у кращому разі – лише фундамент, у гіршому – кілок на полі зі своїм прізвищем, куди тільки мали завозити будматеріали. Так турбота партії та уряду про переселенців виявилася паперово-декларативною.

Сотням родин довелося жи­­ти в тісноті та в непристосованих приміщеннях до літа 1953 року. Поспіх у зведенні житла позначався на його якості. Замість черепиці дахи вкривали толем або навіть очеретом. Зведені з невисохлих блоків стіни просідали... Помешкання зі зрубів старих хат із західних областей, які перевозили для переселенців, виявилися непридатними для будівництва. Вологі будинки спричиняли хвороби дихальних шляхів. На додаток до цього бойків не забезпечили опалювальними матеріалами в потрібній кількості. Одночасно з передачею житла на переселенців мали оформляти кредити на суму, витрачену на його спорудження. Гроші, а це було близько 5 тис. руб., їм довелося виплачувати 10 років.

Нестача продовольства на посушливому півдні України в повоєнні роки була хронічною проблемою. Брак їжі особливо дошкуляв тим, хто приїхав на початку літа без урожаю. Натомість тим, хто прибув восени, не дозволили брати картоплю. Діяльність уповноважених із переселення, органів МДБ і працівників НКВС часто зводилася до заборони бойкам брати із собою свій основний харч, що значно ускладнило їхній перший рік життя в південних областях, фактично стало причиною хронічного недоїдання. Безоплатна праця в колгоспі, де видавали лише один раз на рік незначну суму готівкою, а також зобов’язання сплатити за надані державою будинки перетворили переселенців у перші роки на жебраків, які своєю убогістю вирізнялися навіть на тлі злиденних рядових колгоспників. Праця на присадибних ділянках та розведення домашніх тварин стали для них єдиною альтернативою, щоб вижити.

У перші роки життя на новій землі своєю бідністю та незахищеністю бойки вирізнялися навіть з-поміж злиденного колективізованого селянства півдня України. Статус людини з переселенським квитком впливав на підсвідомість, заважаючи відчути себе рівноправним громадянином. Щоб уникнути зайвих підозр із боку степовиків («якщо переселяли, отже, було за що...»), вони не уникали зізнаватися у своєму походженні «з Польщі» перед малознайомими людьми.

Читайте також: Родом із Закерзоння

МАРАЗМ ПРОПАГАНДИ

Офіційно уряд видав потрібні документи, які мали на меті вирішити проблеми переселених із житлом, забезпечити продовольством і товарами першої необхідності, сплатити компенсацію за втрачені господарства. Проте насправді дієвої допомоги вчасно так і не надали, а із запланованих заходів найретельніше виконувалася хіба що ідеологіч­­но-пропагандистська робота: було прочитано 280 лекцій про «дружбу народів», «марксизм – лєнінізм», «український буржуазний націоналізм» та інші теми, які влада вважала актуальними. Як уродженці Західної України, бойки постійно відчували до себе посилену увагу органів безпеки. Навіть коли діти переселенців через різні обставини переставали відвідувати школу, їхніх батьків уже підозрювали в «антирадянському саботажі». До речі, бойків не було спрямовано у прикордонні райони, що теж свідчило про недовіру влади. Переселенець на керівній посаді теж на початку 1950-х був великою рідкістю.

У перше десятиліття після виселення в середовищі бойків жила віра, що вони ще повернуться на рідну землю, що помилку 1951-го виправлять і Союз, і Польща. Це було причиною того, що частина їх не прагнула особливо облаштовуватися на новому місці: наприклад, вони не поспішали будувати ґанки, копати криниці й пивниці, аргументуючи тим, що все одно скоро повернуться до своїх домівок; також не одружувалися/не виходили заміж за місцевих, побоюючись, що «друга половина» може не захотіти їхати з півдня в гори.

Будівництво каскаду Дніпровських ГЕС потребувало залучення додаткової робочої сили, яку скликали з усієї України і навіть із сусідніх союзних республік. Але таку можливість не надали переселенцям, які мешкали поруч у наддніпровських селах. Вони отримали би зарплату живими грішми, що дало б змогу легше й швидше розрахуватися з колгоспами за зведене житло після примусового переміщення. Зрештою, народжені в Карпатах люди могли використати свій досвід у будівельних роботах різної складності. Проте бойків, як переселених до відсталих колгоспів, такої можливості позбавили. Облвиконкоми вже в січні 1952 року дали вказівки «звільнити всіх переселенців і направити їх до тих колгоспів, звідки вони прибули», а «в майбутньому на роботу без довідок сільрад не приймати». Своєю чергою, сільрадам було «заборонено видавати довідки для прийому їх на іншу роботу». Також в архівах можна побачити спеціальні розпорядження, у яких очільники районів погрожують притягнути до відповідальності кожного керівника, якщо він наважиться взяти на роботу таку людину.

Незвичний для горян клімат, відсутність церков і духовних осіб, неприйняття місцевими їхніх релігійних настанов і традиційної релігійної обрядовості, постійний брак води та деревини – усе це сприяло тому, що більшість переселених бойків, які мали родичів чи знайомих у західних областях, почали мріяти про дорогу на захід. Ще 16 жовтня 1945 року Хрущов і Коротченко підписали постанову про заборону повернення переселенців зі східних областей у західні. Виконували її і в 1950-х. На залізничних станціях, поблизу яких мешкали останні, чергували патрулі, котрі відстежували всі переміщення, а квитки на потяги, що їхали в західному напрямку, там не продавали взагалі. Тих, кого виявили під час переміщення, примусово повертали на попереднє місце проживання. Дехто з бойків дістав можливість повернутися на захід шляхом підкупу чиновників чи підробки документів. Зрештою, такі випадки теж не залишалися без уваги влади. Цих людей знаходили, їм відмовляли у прописці на нових місцях і повертали до колгоспів.

ЗИСК ДЕРЖАВИ

Отже, економічні та політичні інтереси держави було поставлено над інтересами переселених людей. Видавши постанови, органи влади не доклали необхідних зусиль для виконання своїх зобов’язань щодо їхнього матеріально-побуто­вого облаштування. Поза сумнівом, ордени та медалі за це заслужили щонайперше самі бойки. Лише з відновленням незалежності України колишні керівники областей не приховуватимуть, що передовими колгоспами були саме ті, де компактно мешкали вихідці із західних областей, хоча до їх прибуття ці господарства пасли задніх. Себто зиск держави був очевидним не тільки від отримання терену зі значними покладами кам’яного вугілля в районі Червонограда, а й від виселення бойків на причорноморські та приазовські степи, де працьовитий народ, попри свою нечисленність, зробив вагомий внесок у відбудову та розвиток аграрної галузі на півдні України.

Та чи мали здобутки в результаті переселення 1951 ро­­ку самі люди? Втрата батьківщини і можливості плекати рідну традиційно-побутову культуру, збідніння, розірвані сім’ї, поширення хронічних хвороб, пов’яза­них із нелюдськими умовами транспортування на південь, зміною клімату, недоїданням і проживанням у пристосованих приміщеннях, передчасна смерть сотень людей – такими були наслідки примусового переселення для тих, хто з волі Москви і Варшави став його учасником. Остання кореляція кордону пройшла не лише по землі, а й по долях 32 тис. бойків.

МІЖ ІНШИМ

Виселені із Забужжя поляки твердять (їх було 14 тис. осіб проти 32 тис. бойків), що під час радянсько-польських переговорів СРСР наполягав на тому, щоб їхня країна дала притулок у Бескидах політичним біженцям із Греції після завершення громадянської війни. І хоча прямих доказів на підтвердження того, що саме під час перемовин про обмін ділянками державних територій Кремль чинив тиск на Польську Республіку в справі облаштування грецьких комуністів, оприлюднено не було, влада останньої з 1952 року розмістила по українських садибах греків у селах Коростенко, Лісковате і Стебник, де вони навіть переобладнували церкви на театри. Натомість бойкам не надали шансу зайняти в 7,5 тис. помешкань на Забужжі після виселення звідти поляків, і в перші роки після цього хати стояли переважно порожні.

Читайте також: Геноцидно модифіковані


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Бельгія, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Канада, Британія та США. Таким був перший склад НАТО на момент його заснування у квітні 1949 року. На початку Альянс мав виконувати кілька функцій.
    26 травня, Анна Корбут
  • «Квадратне — котити, а кругле — нести». Відомий із радянських часів армійський жарт про сутність завдань, які часто ставлять перед солдатами в збройних силах, досі не втратив актуальності. Особливо добре це видно за межами зони АТО, де рано чи пізно на певний період опиняється кожен підрозділ… Адже українська армія, оновлена чудовими бойовими кадрами знизу, за своєю суттю так і лишилася радянською «завдяки» вихованому в цій системі керівництву, психологію якого змінити не так уже й просто.
    26 травня, Валерія Бурлакова
  • Інвестори бояться виходу Британії з ЄС, але вважають, що вона таки залишиться
    26 травня, The Economist
  • Як змінився образ Порошенка в очах Заходу за роки його політичної кар’єри
    26 травня, Віталій Рибак
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено