Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 листопада, 2011   ▪   Аркадій Сидорук   ▪   Версія для друку

Людина-смолоскип

5 листопада 1968 року, протестуючи проти колонізації та русифікації України та проти радянського вторгнення в Чехословаччину, Василь Макух спалив себе на київському Хрещатику
Людина-смолоскип
То був перший у новочасній історії Європи акт самопожертви проти національного гноблення. Той самий шлях мученицького протесту згодом обрали: Ян Палах (Чехословаччина, січень 1969 року), Ілля Ріпс (Латвія, квітень 1969 року), Ромас Каланта та його послідовники (Литва, травень 1972 року), кримський татарин Муса Мамут (1978 рік). Подвиг Василя Макуха повторив Олекса Гірник. 21 січня 1978 року, у 60-ту річницю проголошення УНР, він спалив себе на Чернечій горі в Каневі на могилі Тараса Шевченка в ім’я захисту української мови. Його подвиг відзначений званням Героя України.
 
Похорон замість дня народження
 
43 роки тому, у переддень головного більшовицького свята, коли центр Києва кишів міліцією та одягненими в цивільне агентами КДБ, звичний порядок було раптово порушено. Біля Бессарабської площі галичанин Василь Макух облив себе бензином, чиркнув сірником і швидко загорівся. Живий смолоскип, втамовуючи жахливий біль, швидко біг Хрещатиком у бік площі Жовтневої революції (нинішнього Майдану Незалежності) та вигукував: «Геть колонізаторів!»,«Хай живе вільна Україна!» та гасла проти окупації військами Варшавського договору Чехословаччини. Перехожі від несподіванки й жаху німіли чи розбігалися. А він біг, допоки напівживим не впав на бруківку…
За непідтвердженою версією, Василь Макух мав взяти участь у колективній акції протесту перед «червоним днем календаря». Однак знайшовся зрадник, котрий виказав організаторів і їх арештували. Тож сталося як сталося. Він вирішив діяти сам. У жовтні взяв відпустку та поїхав до сестри на Львівщину. Однак не повернувся на Дніпропетровщину, а прибув до Києва, де й вчинив акт самоспалення.
Непритомного Василя Макуха відвезли до лікарні. Наступного дня він помер від несумісних з життям опіків, не доживши кількох днів до свого 41-го дня народження.
Тож і поховали його в день народження у Дніпропетровську під пильним оком кадебістів. Вони уклали список усіх, хто з’явився на кладовищі, кожного фотографували.
Небіжчик накликав біду на рідних і близьких. Вдову Лідію кілька місяців поспіль викликали на допити до КДБ, щоб визначити коло знайомих її чоловіка. Та дізнатися від неї щось конкретне було неможливо: оберігаючи дружину, Василь нічого про це їй не розповідав. Однак жінку позбавили роботи, прирікши разом з дітьми на животіння. На Львівщині сестру Параску наступного дня після його смерті викликали до райвідділу КДБ на допит. Під час катувань, згадував її чоловік, «їй відбили нутрощі, вона кілька років харкала кров’ю і згасла, мов свічка, ще зовсім молодою...»
В Україні драматичну подію – самоспалення Василя Макуха офіційно повністю замовчали. Та з подачі українських дисидентів про неї відразу повідомили радіостанції «Свобода» й «Голос Америки». Василь Овсієнко – колишній в’язень сумління і літописець національно-визвольного руху в Україні від 1960-х років до горбачовської «перебудови згадав у розмові зі мною про те, як сприйняв ту подію. «У той час я був студентом першого курсу філфаку Київського університету, – сказав він. – Однокурсниця прибігла і розповіла, що якийсь чоловік спалив себе на Хрещатику. Новина швидко поширилася. Невдовзі я дізнався, що то був Василь Макух». Він, певно, сподівався, що Україна прокинеться. Та виморена голодоморами й хвилями політичних репресій вона на не була на це спроможна.
«Самосожжение В. Макуха, свидетелями которого были сотни людей, в обстановке общей усталости и подавленности, вызвало поразительно слабую реакцию, в то время как в начале – середине 1960-х годов несравненно менее значительные события давали чрезвычайно сильный отклик…», – відзначала відома російська правозахисниця Людмила Алєксєєва.
 
Пам’ять, що відроджується
 
Праправнучка напівзабутого героя Анастасія написала у шкільному творі: «Прожив Василь Макух мало, пройшов тернистий шлях, іншого виду протесту не знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять». Думки, що виходять далеко за межі родинних.
5 листопада 2008 року, у 40-ві роковини самоспалення Василя Макуха, на майдані Незалежності було влаштовано концерт-реквієм. Того самого дня у Донецьку, в головному офісі громадської організації інвалідів «Чорнобиль-Допомога», на вшанування пам’яті Василя Макуха та Олекси Гірника було відкрито унікальний музей «Смолоскип». Вони в парі: син галицького селянина та син бойка-верховинця. Як каже засновник музею Віктор Тупілко, українофоби вчинили декілька спроб спалити його. Та саме його існування – живий приклад того, що ідея соборності України ще не вмерла.
Цього року в жовтні Молодіжний рух Києва в рамках проекту «Шляхом українських патріотів» представив у Львові книжку «Біля витоків Незалежності». У ній зібрані біографії 20 особистостей, пов’язаних  з боротьбою за відродженням української держави. Серед них поряд з Василем Стусом та іншими фігурує Василь Макух. Раніше презентація книги відбулася в Києві і, що особливо прикметно, – у Празі..
5 листопада 2011 року біля будинку 27-А на Хрещатику, що неподалік Печерського райсуду, надвечір зібрався гурт людей. Вони тримали плакати з портретами Василя Макуха. Свічками у склянках виклали його прізвище. Лідер молодіжної спілки «Патріоти» студент Київського національного університету Арсен Пушкаренко запропонував звернутися до влади Чехії та Словаччини з проханням відзначити подвиг Макуха нагородами. «Нехай українській владі буде соромно», – заявив він. Марне юнацьке сподівання! Та й саме слово «українська» у цьому разі доводиться брати між лапками у лапки.
 
Василь Макух і Ян Палах
 
2006 року, у Помаранчевий період, що через зрадництво «месії» згасав на очах мільйонів, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих зверталося до президента Віктора Ющенка з клопотанням посмертно нагородити Василя Макуха званням Героя України. Але Ющенку було байдуже до вшанування пам’яті патріота, тож і не зреагував. Натомість Ян Па́лах – 20-річний студент філософського факультету Карлового університету у Празі, який 16 січня 1969 року спалив себе на Вацлавській площі, став у себе на батьківщині національним героєм. Його посмертно нагороджено орденом Томаша Масарика І ступеня. Похорон загиблого борця переріс у політичну маніфестацію. У демократичній Чехії на його честь споруджено пам’ятник. А на місці самоспалення, поблизу Національного музею, ніколи не в’януть квіти. Чеський астроном-емігрант Любеш Когоутек назвав відкритий ним астероїд на честь свого співвітчизника «834 Палах». У світі його ім’я стало символом боротьби проти тоталітарного режиму, зі спадщиною якого й досі не покінчено в Україні.
Тим часом шукати у закордонній пресі матеріали за ключовими словами Василь Макух латиною майже марно. Щоправда, італійський часопис Il Legno storto видрукував у січні цього року статтю, в якій відзначає: «Поміж інших жертв (радянського імперіалізму. – Тиждень) назвемо українця Василя Макуха, котрий 5 листопада 1968 року зробив те саме, що і Ян Палах, на знак протесту проти примусової русифікації України». Втім, італійський журналіст Маттео Каццулані робить резонний висновок: «Ця трагедія стала актуальною ву наші дні у світлі подій, які відбуваються на берегах Дніпра, а, якщо узагальнювати, можна сказати, що у всій пострадянській зоні».
 
P. S.  Яна Палаха у Празі вшанували пам'ятником. У Києві на Хрещатику біля будинку 27-А не те що не постав пам’ятник національному герою Василю Макуху, а не встановлено навіть меморіальної дошки на стіні.
 
Біографічна нота
 
Макуха Василь Омелянович (народився 14 листопада 1927 року в с. Карів Рава-Руського, нині Сокальського р-ну Львівської обл. – помер 6 листопада 1968 року, м. Київ). Народився у національно свідомій селянській родині. Вояк УПА, служив у військовій розвідці. Енкавеесівці схопили його тяжко пораненого під час бою у несвідомому стані.
Політв’язень комуністичного режиму. Військовим трибуналом Львівського гарнізону за статтями 54-1 «б» та 54-11 Карного кодексу УРСР Макух В.О. був засуджений на 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на п’ять років та з конфіскацією належного йому майна (кримінальна справа П-27504). Карався у концтаборах Мордовії та Сибіру. Вчинив акт самоспалення на знак протесту проти колоніального становища України та окупації Чехословаччини. Похований на кладовищі у Дніпропетровську, де мешкав після заборони радянської влади повернутися в Західну Україну. Залишив по собі дружину Лідію, яка також мордувалася у радянському концтаборі, та двох дітей – Ольгу (1960 р. н.) і Володимира (1964 р. н.)
 
 

Автор висловлює вдячність за сприяння в написанні  статті Василю Овсієнку (Харківська правозахисна група).

 

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено