Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 квітня, 2010   ▪   Кирило Галушко   ▪   Версія для друку

Незалежність за межею можливого

Врятувавши в 1918–1919 роках свою землю від окупації і більшовиками, і німцями, естонці здобули цінний квиток у власне державницьке майбутнє
Матеріал друкованого видання
№ 13 (126)
від 1 квітня, 2010
Незалежність за межею можливого
ФОТО: АР

Були колись естонці прудкими та непереможними… Це було в далекому ХІІ столітті, коли войовничі естонські племена займалися морським розбоєм на Балтиці. Втім, недовго тоді панували естонці у своїй країні: в І половині ХІІІ століття північ захопили данці й заснували там ук­ріп­лення Ревель, яке місцеві мешканці прозвали «Таллінн» («Данське місто»). Після останнього невдалого повстання естонських селян у 1346 році данці позбулися неспокійного заморського володіння, продавши його Лівонському ордену. Відтоді те, що сьогодні ми називаємо Естонією, на довгі віки стало частиною гордовитого світу остзейського німецького лицарства. Естонці ж орали землю, працюючи на німецьких фер­мах-мизах. У містах, важливих для ганзейської торгівлі, жили німецькі бюргери. Орден то провадив війни, то мирився, то сам відбивав чужі навали. Але торкалося все це лише місцевих німців, селюки ж естонці перебували «поза історією». Потім остзейське баронство переходило під верховну владу то Речі Посполитої, то Швеції, то Російської імперії (після 1721 року). Але за всіх варіантів непорушним залишався «особливий балтійський порядок», коли кілька відсотків німецької меншини неподільно панували над масою естонського та латиського селянства. Разючі зміни принесло лише XX століття.

Парадокс №1

Найбільшим парадоксом російської революції та громадянської війни стало те, що такий народ, як українці, 30-міль­йонна людність, програв у визвольних змаганнях, а ось деякі набагато менші – фіни, естонці, латиші, литовці – вибороли власну незалежність. Естонці налічували заледве один мільйон – менше ніж відсоток населення Російської імперії. Як же таке трапилося?

Державницький старт естонців не був рішучим. Навіть в умовах російської Лютневої революції 1917-го, коли всі народності імперії заворушилися й почали висувати національні вимоги, естонці мало на що претендували. На 1917 рік вони взагалі не мали власних самостійників. Якщо українець Іван Франко на початку ХХ століття вважав навіть українську самостійність річчю «за межею можливого», то що говорити про естонських національних діячів? Їхніми єдиними вимогами, які мало змінилися з початку національного відродження у 1860-х, були: освіта естонською мовою та об’єднання естонських теренів, поділених між двома губер­ніями (Естляндською та Ліфляндською), в один край. Після подій 1905 року ще залунали гасла на підтримку автономії в межах майбутньої демократичної Росії. Ось і все. Якими ресурсами володіли естонці? Провідні економічні й адміністративні позиції у Балтійському регіоні належали остзейським німцям, традиційно близьким до верхівки Російської імперії. Етнічних росіян було небагато: лише в Таллінні та Нарві, провідних промислових центрах. Як і українці, естонці були соціально неповноцінною нацією: сформувалися лише селянство та інтелігенція. Ще однією їхньою «зброєю» була освіченість: кожен лютеранин мав уміти читати Святе Письмо. Тож чи може такий маленький народець дозволити собі амбіції суверенної нації? Спочатку естонці пливли за течією подій Першої світової війни, що об’єктивно розвалювали Росію. Але якоїсь миті взяли ініціативу з власного порятунку в свої руки. І, попри всі перешкоди, витримали свій курс дій до кінця.

Між німцями й більшовиками

Від Тимчасового уряду естонці отримали чимало: самоуправління з естонською мовою осві­­ти й адміністрації та об’єднання їхніх етнічних земель в одну адміністративно-територіаль­­ну одиницю – Естляндську губернію. Але восени 1917 року війну в Естонію принесла німецька армія, що наступала від Риги на Петроград. Невдовзі у російській столиці владу захопили більшовики. Від Гельсінкі до Києва ­ланцюжком проголошувалися націо­нальні суверенітети (ще не незалежності). Естонці оголосили про свій суверенітет 15 листопада 1917 року, але насправді не знали, куди рухатися далі. Більшовики явно не симпатизували національним рухам. Німеччина також була не проти приєднати Естонію до себе, адже еліта краю була німецькою. З інших великих держав події на Балтиці могли зацікавити лише Велику Британію, але та була далеко й втрутитися не могла. А як щодо союзу з дещо міцнішою Фінляндією? Там точилася власна громадянська війна. Цікавою до сьогодні для нас, українців, тезою естонського проводу була думка про те, що коли вже відокремиться Україна, то великій Росії кінець. А отже, решті «національностей» треба шукати власний шлях.

Проте в Естонії поки що все вирішував російсько-німецький фронт. Владу на ньому захопили більшовики. Остзейське лицарство натомість просить прийняти їх до Німецького рейху. Німці знову наступають і ні про яку Естонію й чути не бажають. Утім, місцеві патріоти свою «непомітність» явно передбачали. Тому вони прийняли доленосне, як виявилося потім, рішення скористатися тим, що росіяни вже йдуть, а німці ще не прийшли, і хоч на годину взяти у свої руки владу в Таллінні, проголосивши незалежність. Що й сталося у славетний день 24 лютого 1918 року. Сформували навіть уряд на чолі з Константином Пятсом. А німці прийшли вже наступного дня…

Брестський мир, укладений більшовиками, віддав Прибалтику під німецьку окупацію, хоча формально все, що на північ від Риги, мало потім повернутися до Росії. Але за будь-яких варіантів Естонії тут місця не знаходилося. Провідників естонського уряду відправили до концентраційних таборів. Німецька військова адміністрація 5 листопада 1918 року визнала легітимним прагнення місцевих остзейських поміщиків на утворення Балтійської держави, що перебуватиме в міцному союзі з Рейхом. Було заплановано, що протягом одно­го-двох поколінь естонці перейдуть на німецьку мову й зникнуть як окрема етнічна спільнота. Аж тут у Німеччині відбулася революція... Що ж далі? Естонці зрозуміли, що ніхто у світі не подарує їм волі. Єдиний вибір: або російська комуна, або онімечення. А може, пошукати третій варіант? Адже в травні 1918 року вчасно відправлена на захід естонська делегація таки досягла того, що Антанта визнала де-факто незалежність Естонії.

Німці тимчасово тримали Балтію, оскільки Антанта не була зацікавлена у поверненні туди більшовиків. Естонці тим часом впритул зайнялися розбудовою війська, зокрема запровадили примусову мобілізацію, хоча населення вже втомилося від війни й відверто боялося потуги росіян. Утім, естонський командувач Йохан Лайдонер наполіг: без власної армії можна просто забути про Естонію як державу. Єдність місцевого проводу проявилася у тому, що в цій країні не відбулося власної громадянської війни, того, що трапилося навіть із фінами.

Балтійська отаманщина

Повторювалася стан­дартна для того часу ситуація: відходили німці, а за ними йшли червоні з Росії. Тут естонські діячі вдалися до позірно божевільної ідеї: попросили прийняти Естонію як «самоврядну колонію» до Британської імперії! Чим не варіант для приречених? Невідомо, чи відіграв якусь роль цей нахабний проект, але в грудні 1918 року на рейді Таллінна з’я­вилася англійська ескадра. Натхненні цією «демонстрацією підтримки», естонські вояки в січні 1919 року самотужки вигнали Червону армію за межі Естонії. Відбулося «диво під Таллінном», відоме набагато менше, ніж подібне «диво на Віслі». Невдовзі до естонців приєдналися фінські добровольці. 

Врешті-решт, встигнувши сформувати національну армію і не допустивши ідеологічного розколу країни, «селянська естонська нація» стала разом із фінами єдиною з-поміж учасників російської громадянської війни, хто спромігся не допустити окупації своєї країни протягом 1919‑го будь-ким. І завдяки цьому однією з перших вийшла з цієї війни 1920 року, підписавши з Росією мирний договір. У тієї тоді була така кількість великих ворогів, що хотілося позбутися хоча б другорядного «естонського фронту». Для «великих» цей фронт, може, й був другорядним, але естонці, які на ньому героїчно витримали всі випробування, здобули за те 20 років незалежності.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено