Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 жовтня, 2011   ▪   Олексій Сокирко   ▪   Версія для друку

Бунт безпорадності

Історія українських протестів доводить, що масові виступи можуть бути успішними, лише якщо за протестувальниками стоїть організована координуюча сила
Матеріал друкованого видання
№ 40 (205)
від 29 вересня, 2011
Бунт безпорадності

Усі вияви суспільного протесту, незважаючи на відмінності в перебігу та результатах, доводять одне: повстають не найбільш гноблені, знедолені та упосліджені, а ті, що мають можливість це зробити. Результативність соціального опору натомість залежить не так від динамізму та рішучості протестувальників, як від наявності послідовних очільників, здатних відлити аморфну і хаотичну масу повстанців у чіткі форми організованого протесту з визначеними цілями та програмою дій.

СВІЙ ПОВСТАНЕ ЗА СВОЄ

Навіть побіжного погляду на вітчизняну історію останніх 300–400 років достатньо, щоб переконатися в тому, що духу волелюбності й протесту в ній не бракувало, а форми активного опору були найрізноманітнішими: від зорганізованих у правових канонах шляхетських рокошів до кривавих і моторошних козацьких бунтів. На думку істориків, така ситуація стала наслідком химерного поєднання відкритості й слабкої заселеності українських теренів на схід від Волині, що давало широкі можливості для колонізаційних процесів, витворюючи специфічний типаж підприємливої й свободолюбної людини, готової повсякчас до будь-яких небезпек та викликів, із дуже деталізованим становим правом, котре від XVI століття надавало шляхетству, а згодом і козацтву максимально широкий набір соціальних, політичних та майнових прав водночас із ґрунтовно прописаним у цьому самому праві механізмом їх реалізації та захисту.

Суспільна свідомість, густо замішана на обстоюванні соціальних прав і привілеїв, – річ для домодерних суспільств звичайна й дуже позитивна. Саме вона вела козацтво до битв під прапорами Хмельниччини. Утім, коли в інтересах еліти така свідомість починає домінувати над іншими й не переходить до стадії політичних категорій, це закінчується трагічно. Так, не секрет, що в доленосних для української державності 50–60-х роках XVII століття вимоги козацької старшини на переговорах у Кремлі чи Варшаві часто починалися з вузькосоціальних проблем: чисельності реєстру, гарантування прав землеволодіння та обрання очільника-гетьмана. Хоч яким дивним це може здаватися зараз, але перші звернення козаків до московського царя щодо прийняття у підданство стосувалися власне... самого козацького війська, до яких лише згодом долучилася формула «із землями та містами». Фактично лише Гадяцький трактат 1658 року, що постав як синтез козацького та шляхетського розуміння правильно організованого суспільства й держави, чи не вперше продемонстрував рівень справжнього стратегічного мислення, давши змогу козацькому повстанню піднятися до рівня революції, котра заклала фундамент нової держави.

Хоч як сумно, але подальша доля козацької державності вкотре схилила шальки соціальної активності й ментальних пріоритетів у бік соціальних матерій. Ліквідація в 1764 році гетьманської влади в Україні, того інституту, який творив власне політичний дах, «штаб влади» козацької держави, відбулася, на диво, тихо й спокійно. Викликаний до Петербурга останній гетьман Кирило Розумовський був більшою мірою російським придворним, аніж козацьким регіментарем, тож із булавою розлучився доволі спокійно. Так само не прореагували на це жодним чином українська старшина та козацтво, хоча, за легендарною оповіддю «Історії Русів», імперські війська, розташовані на Лівобережжі, було приведено в бойову готовність і російські резиденти «чаяли от малороссов всякого лиха». Лиха не сталося. Принаймні одразу. Натомість уже за рік, коли новопоставлена російська адміністрація почала ревізувати службові обов’язки та повинності різних категорій козацтва, маючи вписати їх у загальноімперські рамки, розпочалися хвилювання. Спочатку заколот виник у колишній гетьманській гвардії, потім такі настрої охопили селян і козаків рангових маєтностей тощо.

Одним із наймасштабніших виступів стало повстання Дніпровського і Донецького пікінерних полків 1769-го. Пікінерні полки почали формуватися з населення Південного Лівобережжя саме в рік скасування гетьманства, становлячи гібрид регулярних частин і поселеного козацького війська. Приваблені податковими пільгами, козаки охоче вступали до них, отримуючи в користування нові землі. Утім, ситуація змінилася вже за кілька років із початком війни з Туреччиною. Незвичні до «регулярства» пікінери, поміж яких було чимало колишніх січовиків, швидко збунтувалися, але повстання не мало жодних шансів на успіх. Російське командування натомість більше схвилювало те, що з повстанцями намагалися встановити зв’язок старшини-автономісти, невдоволені ліквідацією української автономії. Однак опозиціонери, які за кілька років уже пробували шукати підтримки української справи в іноземних дворах, – 1792 року до Пруссії вирушив нащадок старовинного полковничого роду Василь Капніст, – так і не спромоглися скористатися з вибухів невдоволення козацтвом новими порядками.

Читайте також: Хребет нації

ТЕРПІТИ ЧИ СТРАЖДАТИ?

Діапазон соціальних протестів в Україні імперської доби був доволі широким, але образ уярмленого і нещадно визискуваного кріпака, котрий перекочував із народницької літератури до підрадянської історіографії, насправді мало відповідав дійсності. Спалахи невдоволення, супроводжувані насильством, справді були непоодинокими, але їхні причини та учасники геть несхожими між собою. Головною перешкодою в успіху протестних дій була соціальна атомізація. Селяни і козаки, дворяни та міщани судилися різними судами згідно з різними правовими нормами, ходили до різних шкіл і часто спілкувалися навіть відмінними мовами. Усе це довгий час унеможливлювало те, що ми нині назвали б соціальною солідарністю.

Поступово, протягом ХІХ століття, сформувалася нова модель держави та суспільства, дуже схожа на сьогоднішню, що висунуло на порядок денний так само сучасні соціальні проблеми: низький рівень життя, корумпованість суддів та правоохоронців, недотримання норм трудового права тощо. Селянські заколоти, описані класичною літературою, були лише верхівкою айсберга – бунтували через зловживання карантинних влад під час епідемій холери, несвоєчасну оплату праці на заводах і мануфактурах тощо. Найпоширеніший мотив протесту серед селян – намагання повернути собі козацький статус, себто вийти з-під будь-якої опіки: поміщицької чи то державної. «Шукання козацтва» з вилами та сокирами в руках почалося ще 1789 року повстанням у селі Турбаях, що на Дніпропетровщині, а продовжилося 1855 року під час «Київської козаччини», коли, схвильовані царськими маніфестами про скликання ополчення, цілі повіти знімалися з насиджених місць і з сім’ями, реманентом та худобою рухалися на південь, де цар роздавав землю й записував у козаки.

Стихія селянського бунту, майже завжди некерованого, емоційного та ірраціонального, довгий час трималася і в робітничому середовищі, яке здебільшого складалося з учорашніх селян. Те, наскільки нездоланним виявився цей дух, добре видно на прикладі отаманського руху 1919–1923 років. У цей час сформувалося й діяло близько семи селянсько-повстанських республік, котрі спромоглися на власні уряди, збройні сили, судочинство й навіть примітивні фінансові системи. Спільною ідеологією для них стала суміш архаїчних землеробських ідеалів (особиста свобода, вільне землепорядкування) з республіканізмом, що межував з охлократією. Відхрестившись від більшовиків (популярне гасло селянських республік «Хай живе радянська влада! Геть більшовиків!»), отаманські державки не знайшли спільної мови й з національно-де­мократичним рухом. Уряди, що складалися з професорів, виявляли тотальне нерозуміння урядів учорашніх наймитів, а бунт соціальний протистояв, а не співдіяв політичній революції, лишивши по собі руїну.

Попри всю несхожість, соціальні протести мають багато спільного. Окрім непередбачуваності вони творять дуже серйозне випробування суспільства на міцність. Бунти посилюють тоталітарні режими, надаючи їм ореолу охоронців порядку й захисту ладу від безладу, а суспільства дуже часто дезінтегрують та дезорієнтують. Розхитавши корабель української революції, селянська отаманщина була приспана більшовицькою демагогією, аби схаменутися й прокинутися збройними повстаннями напередодні та під час колективізації. Та було запізно.

Читайте також: Україну чекає нова хвиля протестів


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено