Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 вересня, 2011   ▪   Богдан Копчак   ▪   Версія для друку

Перемагаючи нігілізм

Чому за створення Музею комунізму в Чехії взявся американець
Матеріал друкованого видання
№ 38 (203)
від 15 вересня, 2011
Перемагаючи нігілізм
Тиждень продовжує серію публікацій про досвід країн колишнього соціалістичного табору та республік СРСР у прощанні з комуністичною спадщиною. Перша стаття про Музей окупації в Грузії , сьогодні ж – про чеський досвід.
 
Чому чехи не захотіли дати належну оцінку діям щонайменше сотні очільників комуністичного державного і партійного апарату, людей із держбезпеки StB – чеського еквіваленту КДБ, прокурорів і суддів, які в 1950–1960-х роках «ламали» куркулів, буржуїв і представників церкви, а в 1970–1980-х садили в тюрми дисидентів та всіх інакодумців?  
 
 
Дилема люстрації
 
Однією з поширених, але до кінця не доведених теорій є та, що Вацлав Гавел, лідер опозиції та головна персона переговорів про зміну влади в 1989 році, з комуністами тихо домовився: вони цілковито здають політичні позиції на користь демократії, а нове керівництво їм гарантує, що проти них не почнуться репресії і не буде переглянуто їхнє приватне майно. Про таку угоду свідчить безліч непрямих доказів. Слід звернути увагу лише на те, що за 21 рік за злочини комуністичної ери повністю відповіли – і сіли за ґрати – лише дві (!) особи: колишній голова празького міського осередку Компартії Мірослав Штєпан та старенька суддя Лудміла Поледнова-Брожова, причетна як прокурор до судових процесів 1950-х років під політичне замовлення. Наявність певного компромісу наступаючої еліти зі «старими» кадрами доводить і згода нової влади на те, щоб першим прем’єром некомуністичного федерального уряду Чехословаччини став у 1990-му Маріан Чалфа, який ось-ось устиг покласти партквиток.
 
На початку 90-х років минулого століття йшла мова про те, чи потрібно заборонити Компартію. Слідом за гаслом революційних місяців кінця 1989-го і початку 1990-го «Ми – не як вони!» був консенсус: у комуністів, хоча вони поводилися злочинно, не відбиратимемо права на подальше існування, але зведемо КПЧ на маргінес у виборах. Однак вийшло зовсім інакше. Комуністична партія хоч від 1990 року не була членом жодного чехословацького, а згодом і чеського уряду, ніколи не виходила зі складу парламенту і стабільно посідає третє-четверте місця, як правило, у «хвості» за головною правлячою і головною опозиційною партіями. 
 
Про заборону чи розпуск Компартії мріє правий чеський уряд прем’єра Петра Нечаса. Якими саме міркуваннями Нечас керується, поки що ні він сам, ні речник не оприлюднюють, однак, коли на початку липня міністр внутрішніх справ Ян Кубіце приніс на урядове засідання звіт, згідно з яким сьогоднішня Компартія не порушує чеського закону про партії і немає підстав вимагати від суду її заборони, Нечас висловив своє незадоволення і міністрові доручили над завданням «іще попрацювати», навіть залучити до цього найкращих приватних адвокатів.
Зі сказаного про сумнівні принципи переможців і тривалу невизначеність із комуністами складається картинка і стає бодай трохи зрозуміло, чому чеські політики або Національний музей Чехії досі не були зацікавлені в появі Музею пригноблення нації, Музею держбезпеки чи Музею комунізму. В країні вже кілька років є Інститут національної пам’яті UPN, з початку 1990-х працює (утім, досить «беззубо») в межах поліції Інститут документування і розслідування злочинів комунізму, але державного музею комунізму чи його злочинів немає. Чехія багато в чому повторила негативний посттоталітарний досвід своїх сусідів, який полягає у розбіжності слів і вчинків. Так, тут діє закон про люстрацію, який забороняє людям із комуністичним минулим і членам колишнього репресивного апарату обіймати керівні державні посади. Але кожен документ можна обійти, як своїми вчинками довгий час доводять громадськості чиновники. Принаймні так, що особу, яка за законом про люстрації не проходить, можна на посаду не призначати, а просто доручити їй виконання обов’язків...
 
Потреба в Музеї комунізму
 
Що не захотіла держава, за те взялися приватні особи, колишні політв’язні, підприємці. Франтішек Заградка, 1930 року народження, після 1948-го, коли в Чехословаччині прийшли до влади комуністи і закрили кордони, проводив людей на Захід. 19-літнім юнаком його за антидержавну підпільну діяльність засудили до 20 років ув’язнення. У 1956-му суд справу переглянув і зменшив строк. На волю Заградку випустили 1962-го. За 13 років пройшов він через тюрми і табори примусової праці в шахтах з видобутку уранової руди, які він називає концтаборами. 
 
«Достатньо було лише наблизитися до огорожі, й охорона відразу відкривала вогонь», – згадує 81-річний дідусь, засновник і директор Музею протикомуністичного підпілля в чеському місті Пршібрам. Музейчику, розташованому на площі 180 м?, колись давно, 1992-го, поталанило: він отримав оренду від міста майже безплатно – щороку вносить символічну одну чеську крону. Заклад утримують уже друге десятиліття державні субсидії в розмірі приблизно $14 тис. на рік, завдяки яким музей може оплатити опалення, світло і кілька натхнених пенсіонерів. 
 
«Нас часто відвідують групи студентів, учителі», – з пафосом оповідає пан Франтішек, який за ґратами фактично здобув освіту. «Зі мною були у в’язниці та в колонії педагоги, священики, скаути», – наголошує він. Головний акцент цього Музею покладено на колонії-шахти. Стратегічну уранову руду для Радянського Союзу та його атомних ракет добували в Західній Чехії майже вручну в’язні на 18 шахтах.
 
Свій Музей комунізму має вже 10 років і столиця Прага. Але це приватна ініціатива одного американця, без субсидій, без державної підтримки. Чеські політики не прийшли на відкриття і такої своєрідної «традиції» ігнорування музею тримаються роками. «Ми кликали політиків і представників музеїв, але з них не відгукнувся ніхто. Тут були губернатор Нью-Йорка, міністр культури Канади, знімало телебачення Бі-Бі-Сі, але з боку представників чеської держави зацікавлення не спостерігаємо», – розповіла співвласниця музею Яна Чепічкова.
 
«Вийшов парадокс, – продовжує вона, – ідея заснувати музей спала людині не чеського походження. Ґлен Спікер, співзасновник і співвласник Музею комунізму, американець. Він звернув увагу на те, що це надзвичайно цікава думка, і сказав: «Давайте зробимо музей». Мені ідея сподобалась, але багато чехів реагували словами: «Та це ж дурниця! Це нікого не цікавитиме!» Однак ми збудували музей і маємо багато відвідувачів».  
 
Його стенди, фотографії та експонати розповідають про те, чому і як комунізм прийшов у Чехословаччину, про те, як ідеали і гасла не відповідали дійсності, про те, як країна в центрі Європи перетворилася на державу, обведену колючим дротом... Порожні прилавки, проблеми з екологією та пропаганда на кожному кроці – таким було життя в країні, про яке ті, хто його прожив, намагалися на початку 1990-х швидко забути. Своїм дітям батьки в Чехії розказують про соціалізм і комунізм рідко, а в підручники історії більше ніж кілька речень не вмістилося.
 
У випадку музею в Празі, як і в місті Пршібрам, слід говорити радше про невеликий музейчик: хоч експозиція збудована вміло, наочно і з великим натхненням, але його площа лише 450 м?. Для туристів із Заходу, які становлять 80% відвідувачів, інформації вистачає, але діти чехів, які прожили за комунізму понад 41 рік, відчувають, що все дуже стисло і коротко.
 
«Перебудовуватимемо частину, присвячену 1989-му, на наступний рік заплановано подальші зміни експозицій, але концепція в принципі не міняється. Бажання розширити музей і збагатити виставку в нас є, але немає для цього місця», – додає пані Чепічкова разом із новиною, що приватні власники будинку в самому центрі Праги продовжили оренду на наступні 10 років.  
 
 
Справа братів Машиних
 
Чехія має чинний закон про антиправовий характер комуністичного режиму, на початку цього літа парламент ухвалив документ про протикомуністичне підпілля: колишні політв’язні мають формально отримати однаковий статус як бійці проти німецького фашизму, до того посвідчення і надбавку до пенсії, але лише якщо вона в них нижча від середньої.
 
Повноцінний музей чотирьох десятиліть несвободи в Чехії не матиме державної підтримки і не з’явиться доти, доки чеські політики однозначно й остаточно не визначаться з тим, як їм ставитися до угруповання братів Цтірада і Йозефа Машиних. Коли комуністи прийшли в Чехословаччині до влади, жорстоко репресували їхнього батька, військового. Хлопці сприйняли це як виклик чинити опір недемократичному режимові, застосувавши проти нього всі ресурси. У межах їхньої приватної війни дійшло до нападів на відділки поліції та машину інкасатора з метою заволодіти грошима та зброєю, щоб згодом, у 1953 році, нелегально перейти цілою групою кордон зі Східною Німеччиною і вирушити до американського сектору Західного Берліна. За собою в Чехії та комуністичній частині Німеччини вони залишили трупи. В останній за «розбійниками» ганялися ледь не цілі підняті на ноги дивізії. Частину групи органам вдалося спіймати живцем – когось вилікували від поранень і згодом стратили, когось на довгі роки засудили, але брати Цтірад і Йозеф разом із другом Міланом Паумером цілими і непораненими дійшли в Берлін до американців. Пізніше, вже як жителі США, брати воювали проти комунізму на боці Америки в Кореї.
 
Чеські депутати повторно пропонували президентам Вацлаву Гавелу і Вацлаву Клаусові дати членам групи, яка зі зброєю в руках воювала проти комунізму, найвищі державні нагороди. Історики були «за», але керівники держави повторно побоялися чи то шуму, здійнятого комуністами і частиною лівих соціал-демократів, чи то можливої неприязні суспільства. Для одних чехів група братів Машиних – герої, для інших – злочинці, які холоднокровно вбили ними пов’язаного бухгалтера і вкрали гроші, призначені для зарплати робітникам заводу. Цтірад Машин, голова підпільної групи, помер 2011-го у віці 81 рік у штаті Огайо, США. На свою батьківщину, як і його брат, за час свободи після 1989-го не приїхав жодного разу. Брати повторно пояснювали, що не хочуть повертатися в країну, політики якої не змогли чи не захотіли поквитатися з комуністами. А від лівих із Чехії у відповідь лунало: вони, Машини, бояться звинувачення у вбивствах, розслідування, арешту і суду.
 
«Він був відважною людиною, і саме за це я його поважав. Героєм себе виявив боротьбою проти тоталітарної диктатури, яка нашій країні принесла десятиліття несвободи», – сказав з приводу смерті Цтірада Машина прем’єр-міністр Чехії Петр Нечас. Його слова, вочевидь, не змінять факту, що ця підпільна група з початку 1950-х залишиться без державних нагород. Так само як найближчим часом не зміниться погляд на те, чи потрібен Чехії і чехам повноцінний Музей комунізму. 
 

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено