Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 серпня, 2011   ▪   Тарас Кузьо   ▪   Версія для друку

Україна напередодні двадцятиліття: погляд із західного боку

Те, що Україна оголосила незалежність від Радянської імперії, не стало для мене несподіванкою, оскільки я працював заради цієї мети з початку 1980-х років. Здивувало лише те, що це трапилося так швидко – в 1991 році. За це ми мусимо подякувати комуністам-радикалам із Москви, які здійснили, напевне, найбільш бездарний путч у світовій історії
Україна напередодні двадцятиліття: погляд із західного боку

У статті, опублікованій за рік до незалежності в журналі української меншини в Польщі «Пертурбації», я зробив прогноз, що Радянська імперія протримається до 1994 року. Назва цієї статті «Чи проіснує Радянський Союз до 1994 року?» була запозичена з самвидавної книги російського дисидента Андрія Амальріка «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?», яка, своєю чергою, відсилала до відомого роману Джорджа Орвелла «1984». Зрештою, і Амальрік, і я виявилися неправими, адже СРСР розпався в 1991 році.

У 1983 році я почав працювати на Романа Купчинського, який помер минулого року. Із Купчинським мене познайомив Богдан Нагайло, молодий українсько-британський активіст, який тоді працював в «AmnestyInternational», а згодом став керівником «Радіо Свобода». З початку 1990-х років він працює в ООН.

«Радіо Свобода» завжди мала тісні стосунки з демократичним крилом української діаспори. Анатоль Каменський, віце-президент об’єднання «Пролог», був директором «Радіо Свободи» до Нагайла, а того змінив Купчинський, який керував українською радіостанцією з 1990 до 2003 років. Купчинський був змушений подати у відставку після погроз від адміністрації Кучми з приводу закриття київського офісу «Радіо Свобода». Кучма був обурений тим, що ця радіостанція транслювала уривки записів Миколи Мельниченка, а Купчинський поселив Мельниченка в Празі.

Купчинський став президентом дослідницької корпорації «Пролог» у 1978 році, коли вона перейшла до рук молодого покоління україно-американців. «Пролог» було утворено Закордонним представництвом Української головної визвольної ради (ЗП УГВР) в 1952 році за підтримки уряду США після того, як Радянський Союз подолав збройний опір українців.

І американці, і британці тренували та відправляли до України спеціальних агентів наприкінці 1940-х років, однак більшість із них спіймали і потім ув’язнили або стратили. ЗП УГВР працювало з американцями, а ОУН(б) – з британцями, однак НКВС дізнавався про прибуття агентів від радянських шпигунів у британському МІ6 (таких як Кім Філбі) та в ОУН(б). Багато з так званих підпільних лідерів ОУН(б) в Україні були насправді подвійними агентами, які працювали на КДБ. Остання прес-конференція КДБ, на якій стало відомо про її подвійних агентів, відбулася у вересні 1988 року і мала назву «Операція “Бумеранг”».

За фінансової допомоги «Пролога» Петро Шутак і я заснували Товариство з вивчення радянських національностей (ТВРН) з Українською пресовою агенцією (УПА) і Українським комітетом миру, що стали складовими цієї юридично зареєстрованої компанії. УПА відкрила офіси в Києві, Варшаві та Москві щоб публікувати україномовні видання, збирати самвидав і поширювати книги «Прологу» і журнал «Сучасність». Польща стала важливим каналом розповсюдження, чому сприяла підпільна мережа «Солідарності».

ТВРН публікувало часопис «Soviet Nationality Survey», редакторами якого були Олександр Мотиль (тоді викладач Колумбійського університету, зараз – професор Рутґерського університету) і Надія Дюк (яка тоді була одружена з Адріаном Каратницьким і працювала в новоствореному Національному фонді на підтримку демократії, де перебуває і нині). ТВРН також видавало «Soviet Ukrainian Affairs», який містив переклади та аналізи статей з українських радянських ЗМІ. Цей журнал було створено за зразком «Digest of the Soviet Ukrainian Press», який «Пролог» публікував з кінця 1950-х до 1970-х років.

Багато наших дописувачів згодом стали журналістами в незалежній Україні. Роман Крик, керівник варшавського офісу УПА, наразі працює в Україні для Польської пресової агенції. Сергій Скрипник із київського офісу продовжував вести справи УПА протягом 1990-х років після того, як в 1991 році ми припинили фінансову підтримку. Сьогодні він є менеджером медіа-холдингу, що публікує «Комментарии» та інші видання. Ще одним нашим вихованцем є Віктор Ткачук – депутат Блоку Юлії Тимошенко, обраний до парламенту в 2007 році. В’ячеслав Піховшек виявився нашою єдиною невдачею.

До 1990 року українські радянські ЗМІ регулярно здійснювали на нас нападки, і тому можна припустити, що діяльність «Прологу», «Сучасності» та лондонського і східноєвропейських офісів УПА зробила суттєвий внесок у звільнення України від радянського режиму. Крім того, мене помістили в «чорний список» КДБ, який діяв до серпня 1991 року: наприклад, у квітні 1990 року під час моєї поїздки до Києва на інавгураційне засідання Української гельсінкської групи мене затримали в московському аеропорту «Шереметьево» і згодом депортували до Варшави.

Події в СРСР рухалися в напрямку його розпаду;  з 1989 року радянський лідер Михайло Горбачов почав втрачати контроль над ситуацією. Це стало очевидним протягом 1990-1991 років, і особливо після республіканських виборів, які дозволили націонал-комуністам, таким як Леонід Кравчук, отримати підтримку на місцях.

Ми, представники діаспори, спостерігали за цими подіями та сприяли їм. Ми допомагали лідерові Руху В’ячеславу Чорноволові, якого в березні 1990 року обрали головою Львівської обласної ради. Ми запросили Василя Базіва, редактора газети Чорновола «За вільну Україну» (колишньої газети львівських комуністів «Вільна Україна»), до Британії на прес-конференцію, де він вступив у полеміку з московськими журналістами. Діаспора також зібрала велику суму грошей для газети «За вільну Україну», чий тираж в певний момент перевищив півмільйона примірників.

1991 рік був роком виняткової значимості, протягом якого події в Радянському Союзі розгорталися з блискавичною швидкістю. Націонал-комуністи на чолі з Кравчуком все менше й менше бажали виконувати накази з Москви. Ми підтримували українську опозицію, яка від Руху поширилася на націонал-комуністів і Демократичний блок, що включав демократичне крило Комуністичної партії України, з якого вийшло багато колишніх членів Комсомолу, таких як Сергій Тігіпко і Олександр Турчинов.

Читайте також: Про слабкі мізки і сильну руку

Україна проголосила незалежність в суботу, і я пам’ятаю, що того дня я був не вдома, а у свого друга Романа Пронишина. Коли я повернувся додому о 17:00, моя дружина Оксана вигукнула: «Тарасе! Ти знаєш, що сталося? Україна проголосила незалежність!!!» Це була епоха без мобільних телефонів і електронної пошти.

Я подзвонив батькам, і відповідь мого батька була типовою для емігранта-націоналіста: «Чому це зайняло так багато часу?» Новина про це невдовзі поширилася по всій Британії через телефон і усне спілкування. Більшість представників старшого покоління не сподівалися, що дочекаються незалежної України, не кажучи вже про Помаранчеву революцію.

 Якось, коли я був школярем, мій батько мені сказав: «Я не побачу вільну Україну, проте я знаю, що ти побачиш її». Саме ця міцна віра надала їм достатньо енергії для того, щоб розвивати українську громаду та будувати церкви.

Я негайно відповідав на телефонні запрошення на телебачення та радіо, і вже наступного дня з’явився на ВВС та ITV(IndependentTV)та пояснив значення цього видатного кроку, заради якого всі ми працювали.

Британське телебачення постійно повторювало один і той же відеокліп з українського парламенту, на якому Сергій Головатий, тодішній голова київського Руху, вистрибнув із свого крісла, аби привітати одностайне голосування за незалежність. Протягом 1990-х років ми багато допомагали Головатому, коли він відвідував Британію, і тому були вельми шоковані його переходом до Партії регіонів у 2007 році.

Українська діаспора оцінила ці події в Радянському Союзі по-різному. Націоналісти, такі як ОУН(б), у своїх внутрішніх виданнях(які часто до нас потрапляли) ставилися до нової опозиції скептично, називаючи Рух «підконтрольним КДБ фронтом». Націоналісти з діаспори, зрештою, завжди ставилися до націонал-комуністів скептично.

«Пролог» дивився на ці події зовсім по-іншому.

Читайте також: Бренд "незалежність"

По-перше, «Пролог» (Нью-Йорк), «Сучасність» (Мюнхен) і ТВРН/УПА (Лондон) були найбільшими фінансовими спонсорами та постачальниками обладнання (ксероксів, факсів, друкарських машинок, обладнання для трафаретного друку) для демократичної опозиції в Україні. Я добре пам’ятаю, наскільки революційною була поява факс-машин у 1988 році і як вона прискорила комунікацію з Україною.

По-друге, відмінність у ставленні «Пролога» і його європейських офісів пояснювалася його внутрішнім плюралізмом, адже ЗП УГВР було крилом ОУН, що демократизувалося після його третього конгресу в 1943 році. Тому протягом 1950-х – 1980-х років «Пролог» і «Сучасність» видавали книжки різного ідеологічного спрямування: націонал-комуністів 1920-х і 1960-х років (зокрема, Івана Дзюби, який став редактором журналу «Сучасність» після того, як той перебрався до України в 1992 році), лібералів (в тому числі українсько-канадського професора Івана Лисяка-Рудницького) та інтегральних націоналістів (таких як український дисидент Валентин Мороз, якого в 1980 році видворили з СРСР). На відміну від націоналістів із діаспори, «Пролог» і «Сучасність» ніколи не ставилися до націонал-комуністів, таких як Дзюба чи Кравчук, вороже. Вони, зокрема, опублікували відому працю Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» українською та російською мовами.

Третій погляд представників діаспори на події в Україні зосереджувався на тому, якою має бути наша роль після незалежності України. Американське фінансування «Прологу» завершилося в кінці 1980-х років, коли Президент Буш-старший поклав край таємним операціям США проти СРСР. До того часу Буш-старший став добрим приятелем Горбачова і в своїй промові до українського радянського парламенту в липні 1991 року, яку згодом зневажливо назвали «курча по-київськи», закликав українців не підтримувати «самовбивчий націоналізм».

«Пролог» і ОУН(м) (Андрія Мельника) підтримували громадські організації та освітню роботу в незалежній Україні. Журнал «Сучасність» продовжували видавати в Україні з 1992 по 2010 роки.

ОУН(б), у свою чергу, відновила зв’язки з націоналістами, такими як «Державна самостійність України» (ДСУ), та заснувала нові організації, такі як Конгрес українських націоналістів (КУН). Як і в радянські часи, виникнення політичних партій створило передумови для проникнення в них агентів спецслужб. Соціал-національна партія України (СНПУ, з 2003 року – «Свобода»), наприклад, виникла з «Варти Руху» наприкінці 1980-х років, і тому існують підозри щодо причетності її лідерів до тогочасних розвідувальних служб.

Після того, як у 2003 році померла Ярослава Стецько, КУН купив Олексій Івченко – корумпований нафтогазовий трейдер з Івано-Франківська. КУН входив до складу блоку Ющенка «Наша Україна» на виборах 2002 і 2006 років, а в 2005 році Івченко очолив державну компанію «Нафтогаз України». «Націоналіст» Івченко, зокрема, підтримав зрадницький і корумпований газовий контракт 2006 року, який привів в Україну газового посередника «РосУкрЕнерго».

Одразу після здобуття Україною незалежності я працював у престижному Міжнародному інституті стратегічних досліджень, а згодом разом із Девідом Треденіком, британським депутатом-консерватором, заснував Українську бізнесову агенцію. У другій половині 1990-х років у Бірмінгемському університеті я написав PhD, що стосувався націє- та державотворення в Україні.

Під час написання PhDя організував міжнародну конференцію по Україні за фінансового сприяння Міністерства закордонних справ Великобританії, де одним із запрошених спікерів був колишній Президент Леонід Кравчук, якого я зустрів у Лондоні та відвіз на поїзді до Бірмінгему. Іншим гостем конференції був Григорій Немиря, тодішній керівник аналітичного центру в Донецьку, а тепер – заступник голови партії «Батьківщина».

Дивлячись на шлях України до незалежності, я водночас відчуваю ностальгію і розмірковую над усіма можливостями, які було втрачено протягом перших двадцяти років її існування. Історики і політичні науковці продовжуватимуть сперечатися з приводу того, чи склянка наполовину повна, чи наполовину порожня – іншими словами, що вдалося і чого не вдалося досягти незалежній Україні. Водночас, коли в 1991 році Україна стала незалежною, я і мої колеги з України та діаспори очікували набагато більшого.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено