Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 серпня, 2011   ▪   Аркадій Сидорук   ▪   Версія для друку

Серпневий заколот 1991-го: очима cвідка

Двадцять років тому твердолобі комуністи з ГКЧП під звуки «Лебединого озера» вчинили спробу державного перевороту. Вони намагалися перешкодити розпаду СРСР,однак пришвидшили розвал Імперії зла
Серпневий заколот 1991-го: очима cвідка

«ТАСС уполномечен заявить…»

«Вітаю з державним переворотом!» – вигукнув мені на порозі ТАРС заступник головреда країн Близького Сходу Юрій Тиссовський. Поруч будинку на Тверському бульварі стояли кілька БТРів. Солдати пропустили його слова повз вуха. Було 19 серпня, близько восьмої ранку. У ТАРСі це традиційний час перезмінок. Мій колега завершив нічну зміну. Я розпочинав на півдоби ранкову. Мимоволі спало на думку: «Понеділок – важкий день. А цей, мабуть, особливо».

Того дня ми працювали на випуску ГРІІ (Головної редакції іноземної інформації) з колишнім кореспондентом у Мадриді та В’єтнамі Борисом Петровим. ТАРС традиційно віддавав перевагу закордонній інформації, і зазвичай у зміну ніколи було глянути вгору. Та наші кореспонденти немов за сигналом збавили темп, розуміючи, що увага світу прикута до драматичних подій, що відбуваються у Москві…

Невдовзі нам стане відомо: близько опівночі першого заступника генерального директора ТАРС Геннадія Шишкіна викликáли в Кремль, де він отримував вказівки від секретаря ЦК КПРС Юрія Манаєнкова. Той конфіденційно інформував його, а перед цим – більш довірену особу – голову Держтелерадіо СРСР Леоніда Кравченка: орієнтовно о четвертій ранку в СРСР відбудеться зміна влади, і висвітленню цієї події «необхідно приділити таку саму увагу, як смерті видатних діячів партії та радянської держави». Справжній совбур, він, певно, був позбавлений почуття гумору, та, як невдовзі виявиться, немов у воду дивився.

ГКЧП запровадив жорстку цензуру. Тож, що цього разу, висловлюючись афоризмом Юліана Семенова, «уполномочен заявить ТАСС»? На переконання гекачепістів, він мав стати їхнім рупором. Ще вночі, після телефонного дзвінка з Луб’янки, до заступника гендира приставили в його кабінеті двох кадебістів, «добре обізнаних зі специфікою роботи ТАРС». «Я почувався немов мене взяли в полон і приставили мені до скроні пістолет. Ніколи в житті я не почувався так кепсько», – розповість мені згодом Геннадій Аркадієвич Шишкін, який пройшов пекло Другої світової війни, брав участь у форсуванні Дніпра й у визволенні Києва.

Головну інформаційну підтримку ГКЧП надавав Держтелерадіо СРСР. Речниками Єльцина та його прихильників були РИА та «Эхо Москвы», діяла радіостанція Білого дому. ТАРС, як союзне інформаційне агентство, не міг відігравати такої ролі. Однак, усупереч жорстокому тиску КДБ і ЦК КПРС, ТАРС не став рупором ГКЧП і намагався дотримуватися принципу збалансованої подачі інформації.

На кожне «позитивне» повідомлення, доправлене на Тверський бульвар з Луб’янки, припадало три – чотири іншого змісту. Як зауважить згодом «Коммерсант», «за численними свідченнями, журналісти ТАРС намагалися і (змогли) зберегти помітну частку об’єктивності». На ТАРС посилалися закордонні агентства, зокрема, на опубліковану заяву Комітету конституційного нагляду СРСР, в якому було висловлено сумнів щодо законності ГКЧП.

Замість рентгену

На противагу випусковим з ГРСІ (Головної редакції союзної інформації) ми не отримували того дня настанов (і, як не дивно, здалося нам самим, працювали фактично у звичному режимі. Пильно стежили за тим, як реагують на події в Москві за повідомленнями закордонних кореспондентів, за стрічками провідних інформаційних агентств. Увагу привернула дисонансна в медійному потоці звістка з посиланням на Литовське інформаційне агентство про те, що головний натхненник і організатор ГКЧП – «в’язень Форосу» (ця версія, що набуде згодом певного розголосу, не позбавлена сенсу. Інакше навіщо буде гекачепістам після того, як запахне смаженим їхати до Міхаіла Сєрґєєвіча?)

Деякі повідомлення, як люстерко на далекій відстані, віддзеркалювали розкол у вищих ешелонах суспільства, неминучий у переломні моменти історії. Надходили звістки про те, що підтримку ГКЧП висловили деякі наші дипломати. Не обійшлося й без курйозів. Зазвичай обачний завідувач відділення ТАРСу у Вашингтоні (до речі, одесит) Володимир Матяш надіслав інформацію, з якої можна було стверджувати, що нібито держдепартамент США підтримав ГКЧП. Звіривши її зі стрічкою «Ассошіейтед Пресс», ми використали її за призначенням – викинули у кошик.

З того, як відгукувалася на події в СРСР світова спільнота, було очевидно, що ГКЧП опинилося майже у повній міжнародній ізоляції. На захист демократії в СРСР виступили президент США Джордж Буш, прем’єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор, Євросоюз. ГКЧП підтримали лише диктаторські режими Іраку, Сирії, Сербії, Судану та ОВП.

Єльцин на танку і піца від Борового

Та майбутнє – збережеться чи буде похований Радянський Союз – вирішувалося передусім у Москві. Є докладна хроніка подій, відколи проти ночі на 19 серпня гекачепісти, щоб зірвати укладання запланованого на 20-те число в Ново-Огарьово договору про створення замість СРСР федерації (чи конфедерації) – Союзу суверенних держав – пішли ва-банк і остаточно вирішили захопити владу. І все ж найбільше запам’ятовується те, що бачиш на власні очі.

Це – весь насичений подіями перший, вирішальний день путчу, точніше кажучи, початку Опору. Ранком 19 серпня прихильники Єльцина і демократії розклеюють по всій Москві звернення керівництва РСФСР «До громадян Росії», в якому комітет із надзвичайної ситуації оголошується «незаконним», а, відповідно, незаконними «всі його

рішення і розпорядження». Вони вручають звернення перехожим. Дивно спостерігати, як «охоронці порядку», що мали б припиняти їхні дії, немов за командою повертаються в інший бік, удаючи ніби нічого не відбувається. Ситуація анітрохи не міняється й після того, як ГКЧП чинить невдалу спробу запровадити в Москві надзвичайний стан. Однак напруженість не спадає.

Опівдні неподалік будівлі Рад РСФСР, який назвуть Білим домом, відбувається подія, що стає поворотною в політичній колізії, а сам Єльцин – визначним захисником демократії та очільником руху Опору проти заколотників. Президент Росії звертається до десятків тисяч своїх прихильників з башти танку. Єльцин ніколи не був Демосфеном і, навіть напружуючи пам’ять, я не в змозі згадати бодай одну яскраву фразу з його виступу. Він лише повторює тези зі звернення «До громадян Росії» і зачитує президентський указ про те, що всі рішення ГКЧП на території РСФСР незаконні. Та як справжній популіст відчуває настрій революційно налаштованого натовпу, який, слухаючи його, ледь не шаленіє. Він сприймає Єльцина як людину дії. Коли починають виступати представники демократичної Росії, схоже, він їх не слухає. Стоячи поруч із танком, я чую коротку фразу, яку він кидає своєму охоронцеві й довіреній особі Коржакову: «Дай слово Шеварднадзе. На том кончаем».

Ефект від звернень Єльцина до військових не підкорятися наказам ГКЧП отримує відгук. Частини Таманської дивізії переходять на бік супротивників заколоту. До Єльцина примикають командувач ПДВ генерал Грачов і його заступник Лебедь. Путчисти позбуваються головної опори. (Коли через за годин відбувається перша й остання прес-конференція самозваних ватажків ГКЧП, під час якої в Янаєва трясуться руки, все стає зрозуміло.)

Однак імовірність кривавої розв’язки залишається. Вимогу гекачепістів, висунуту наступного дня, – очистити Білий дім до 16:00 категорично відхилено. Проти ночі на 21 серпня на 4-ту годину ранку заколотники призначають штурм. Захисники Білого дому готуються дати їм відсіч, формуються загони самооборони. На місці ймовірних подій я спілкувався з тими, хто був готовий йти на смерть і намагався оцінити ситуацію з погляду офіцера ПДВ. Задум був такий: у першій лінії оборони стоять дівчата і молоді жінки, які мають переконати військових, щоб вони не стріляли по своїх. У другій – афганці, оснащені коктейлями Молотова і стрілецькою зброєю. В останній лінії – захисники, які перебували в самому Білому домі.

Очевидно, що в разі штурму у них не було жодного шансу. Це визнавали військовослужбовці не мого рівня. «Як військова людина, я розумів, що проти професіоналів, хоч у нас було десь із 500 активних багнетів, нас вистачить буквально на декілька хвилин», – говорив генерал Кобець, якому Єльцин доручив оборону. Тож усі заяви командира «Альфи», якій відводилася ключова роль у майбутній операції, про те, що він втратить половину свого особового складу, мали на меті зовсім інше. Згодом він визнає, що «делал все, чтобы ничего не делать»… Близько 4-ї ранку особливо відчувався драматизм ситуації. Світло в Білому домі погасло, а навколо нього палали багаття. Та штурм було відмінено.

Ретельно підготовлену операцію було скасовано. Військові не довіряли гекачепістам, а ті не довіряли військовим.. «Гром» (такою була її кодова назва) так і не гримнув.

І, зрештою, врізався в пам’ять символічний провал заколоту. У другій половині дня 23 серпня, прийшовши на Стару площу, я побачив незвичну картину… Бруківкою впевнено походжали декілька одягнених у форму парашутистів-«афганців», за якими спостерігав невеликий натовп. Працівники апарату ЦК КПРС вже залишили кабінети в комплексі будівель. Було таке враження, що компартійний лад розвалився немов картярський будинок. А від Старої площі рукою подати до Луб’янки, сама назва якої протягом десятиріч вселяла страх. Опівночі захисники Білого дому, святкуючи перемогу, демонтують пам’ятник Залізному Феліксу. Щоправда, віце-президент Руцкой обачливо не пустить натовп у будівлю КДБ, де зберігалося чимало таємниць. Інакше могла б дійти справа до спонтанної люстрації…

Одна з пам’ятних подій випадає з хронологічного і нібито з логічного ряду Нової російської революції, як назвуть її на Заході, і стане провісницею глибоких розчарувань. 19 серпня я бачив, як до мітингувальників біля Білого дому одна за одною під’їжджали автівки, якими розвозять провіант. З них вивантажували гарячу піцу.

«Це від кого?» – запитав я.

«Хіба Ви не знаєте? Від Костянтина Борового», – з подивом відповів інтелігентний чоловік.

Сьогодні ім’я цього бізнесмена – тодішнього президента Російської торговельно-сировинної біржі (РТСБ), – таємниче пов’язане з убивством першого президента Чеченської Республіки Джохара Дудаєва, навряд чи на слуху, як це було тоді.

На хвилі боротьби за демократію швидко збагачувалися представники новонародженого класу нуворишів, що керувалися гаслом «Куй железо пока Горбачов!». Деякі з них опинилися разом із московськими інтелігентами на барикадах, однак їх привела туди зовсім інша мета. Серед захисників Білого дому був керівник компанії «ЮКОС» Міхаіл Ходорковський, який у майбутньому через політичні амбіції проявить себе нелояльним олігархом і стане в’язнем путінського режиму. Натомість особистий повар Єльцина стане «хазяїном Чукотки», а міністр фінансів в уряді Черномирдіна Чубайс, (той самий, який допоможе Єльцину стати президентом на другий термін), проведе «ваучеризацію», прирікши мільйони своїх співвітчизників на статус жебраків.

Свобода і демократія, на захист якої у серпні 1991-го стали сотні тисяч росіян, будуть зраджені. А в жовтні 1993-го Білий дім – символ опору гекачепістам, за наказом Єльцина обстрілюватимуть з танків. Кадри палаючої будівлі, яку обороняли прихильники розпущеного ним парламенту, обійдуть увесь світ як символ агонії російської демократії.

P. S. Нині лише 10% росіян вважають події серпня 1991 року перемогою демократичної революції. Про це свідчать результати опитування, проведеного аналітичним Центром Юрія Левади. А 39% респондентів упевнені, що ці трагічні події мали згубні наслідки для країни та народу, 35% вважають, що це був лише епізод боротьби за владу у вищому керівництві. Згідно з результатами опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки, більшість – 68–72% – респондентів не пам’ятають головних учасників подій – Крючкова, Янаєва, Павлова та інших. А ті, хто пам’ятає, плутає, хто ж чиїм прибічником був.

Цікаво, яке ставлення буде в українців до подій затьмареної зрадою Помаранчевої революції, коли мине така сама кількість часу, – наприкінці І чверті ХХІ століття?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено