Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 серпня, 2011   ▪   Аркадій Сидорук   ▪   Версія для друку

Гра на межі

25 років тому між СРСР та США розгорівся гучний шпигунський скандал, розіграний за всіма правилами «холодної» війни
Гра на межі

Пастка для  «Штірліца»

Він був похмурим і відлюдкуватим, заглибленим в себе. Щоранку, о тій самій годині, майже ні з ким не вітаючись, сідав в автобус радянської місії біля Білого дому у Рівердейлі, в передмісті Нью-Йорка. Щовечора, о тій самій годині, пунктуально повертався від штаб-квартири ООН. Влаштовувався на задньому сидінні автобуса, майже ні з ким не спілкуючись. День-у-день, з місяця в місяць. Немов заведений маятник.

У серпні 1986 року серед білого дня на телеекрані з’явилися його обличчя й руки, на які агенти ФБР надягали «браслети». Спочатку ми побачили «Штірліца» у сорочці з короткими рукавами, потім у наручниках. 39-річного фізика Геннадія Захарова – співробітника секретаріату ООН арештували на платформі станції метро у нью-йоркському районі Квінс. Його спіймали на гарячому тієї миті, коли він вручав «конфіденційному джерелу» тисячу доларів за передані йому секретні документи – креслення реактивних двигунів літаків ВПС США. «Джерело» виявилося підставним агентом ФБР.

Штірліца «вели» від самого початку. Його заклали, розігравши усе за нотами у переддень повернення в СРСР після завершення 4-річного контракту з ООН. Захаров, як і багато інших радянських громадян-співробітників секретаріату міжнародної організації (не кажучи вже про деяких дипломатів-постійних представників СРСР, БРСР та УРСР) за завданням «центру» добували інформацію про новітні американські технології. Захаров не був професійним розвідником. Його просто втягли у небезпечну гру, хоча він не мав дипломатичного імунітету.

Головного болю вистачало усім. Постійному представництву УРСР, оскільки він, як жваво це обговорювали, працював у штаб-квартирі ООН «за українською квотою», не маючи до Києва жодного стосунку. Новому міністру закордонних справ СРСР Едуарду Шеварднадзе, який прибув до Сполучених Штатів на переговори з держсекретарем США Джорджем Шульцем і президентом Рональдом Рейганом. Він марно намагався переконати американців, що Захаров – не шпигун і що він ручається за нього особисто.

Нащадок декабриста у лабетах КДБ

З повідомлень американської преси було очевидно, що у Москві Горбачов і його оточення сприйняли подію як провокацію. Згодом з’ясується: там вважали, що акцію було схвалено на високому рівні, можливо, навіть на президентському. Це було помилкове припущення. Насправді рішення про арешт Захарова було ухвалене на рівні заступника держсекретаря.

Щоб урівноважити терези, у Москві вирішили діяти за сценарієм подібним до американського, заманивши у пастку громадянина США без дипломатичного паспорта. Невдовзі після шпигунського інциденту в Нью-Йорку досі миролюбно налаштований до Заходу Горбачов несподівано виступив з різкою заявою. Він повідомив, що в СРСР затримано відомого американського журналіста, спійманого «на місці злочину». У Москві, на Ленінських горах, агенти КДБ арештували кореспондента тижневика US News & World Report Ніколаса Данилоффа, 5-річний термін перебування якого в СРСР добігав кінця. Його звинуватили у шпигунстві та доправили до відомства на Луб’янці.

Ніколас Данилофф

Чому саме його? Цю історію невдовзі розпишуть до подробиць. Випускник Гарвардського університету з російським родовідом (його прапрапрадід був декабристом, який відбував заслання в Сибіру) вільно володів російською мовою ще й гострим пером. Він допікав КДБ статтями, написаними на основі свідчень колишніх політв’язнів, що кваліфікувалися не інакше як «антирадянські».

Згідно з версією Данилоффа, його арештувати відразу після зустрічі зі знайомим дисидентом «Мішою з Фрунзе», який виявився підсадною качкою КДБ. Журналіст передав йому декілька романів Стівена Кінга, а в обмін отримав запечатаний конверт нібито з газетними вирізками з місцевої преси. Декілька агентів КДБ одразу накинулися на американського журналіста, вилучили таємничий документ, а самого заштовхали у фургон.

Під час першого допиту на Луб’янці з’ясувалося: у конверті замість газетних вирізок виявили документи з грифом «цілком таємно»: оперативну карту частки території Афганістану з позначеною на ній дислокацією радянських військових частин та карту місцевості Сибіру з «кодовими» назвами. Серед них – Шушенське, де відбував заслання Ленін, а раніше – революційний аристократ-предок Ніколаса. «Речові докази» зареєстрували у присутності понятих.

Данілоффу загрожувало тривале тюремне ув’язнення. А поки що його допитували, змушували підписувати заповнені від руки протоколи. У Лефортово його тримали на буцегарній дієті, зате дозволяли користуватися бібліотекою, щодня приносили газету «Правда». Сталінські часи минули, радянська каральна система щодо іноземців лібералізувалася. Данилоффу дозволяли не тільки телефонувати дружині в Америку, а й зустрітися з нею у Лефортово.

Замість суду присяжних – журналісти

Натомість по той бік Атлантики відбувалися події, за якими пильно стежив корпус радянських журналістів. Стало відомо, що прокурор федерального суду в Нью-Йорку Ендрю Малруні не відходив від телефону, ведучи переговори з міністерством юстиції США у Вашингтоні. Будь-яка випадковість заздалегідь виключалася. Під рукою у нього була надрукована інструкція, якої він ретельно дотримувався: «Звільнення підсудного залежить від попереднього чи одночасного звільнення американського громадянина Ніколаса Данилоффа», - чітко було зазначено у ній.

Штаб-квартира ФБР.  Вашнгтон

Радянські представники вимагали від американського правосуддя, щоб звинуваченого у шпигунстві Захарова звільнили без застави. Як це прийнято у подібних випадках у міжнародній дипломатичній практиці, - під опіку посла, що представляє інтереси своєї держави та її громадян.

Під час судового процесу Малруні передав окружному прокурору Джозефу Маклафліну листа за підписом посла СРСР у Вашингтоні і майбутнього посла в Україні Юрія Дубініна. У ньому містилося зобов’язання: «Цим самим я завіряю суд від імені уряду і від себе особисто: якщо містера Захарова звільнять під мою особисту опіку, він буде присутнім на засіданнях федерального суду Сполучних Штатів у будь-який час, коли цього вимагатиме уряд Сполучених Штатів чи згідно з постановою американського судового органу поки не завершаться судові процедури, до яких він причетний». Згідно з досягнутою домовленістю, Захаров повинен був здати паспорт, щодня телефонувати федеральним службовим виконавцям, не пересуватися за межами 25- мильної зони (чинна щодо громадян СРСР норма, яка не діяла стосовно працівників секретаріату ООН. – Авт.). Прокурор Маклафлін попередив його про суворі наслідки порушення будь-якої з цих умов.

Одягнений у бездоганний костюм з тонкою світлою смужкою, яку відтінювала краватка сірого й червоного кольорів, Захаров не був схожий на підсудного. Його постійно супроводжували декілька радянських дипломатів. А галерею суду присяжних, присутність яких була зайвою, заповнювали американські та закордонні репортери.

Після того, як він підписав зобов’язання з’являтися на майбутні судові засідання, прокурор постановив, що він вільний. Захаров залишив будинок правосуддя, вийшовши через бічні двері у супроводі генерального консула СРСР у Вашингтоні та інших радянських дипломатів. Його доправили на 67-у стріт на Манхеттені, в будинок постійного представництва СРСР при ООН.

Для нього це був хеппі-енд. За висунутими трьома пунктами звинувачення – змови з метою шпигунства, спробі купити таємну військову інформацію і спробі передати її СРСР – йому погрожувало пожиттєве ув’язнення. Дружина Захарова знала про все це і разом з дитиною сиділа, як на голках, у радянському «Білому домі».

Того ж дня у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку відбулася прес-конференція. «Чим швидше ми покінчимо з усім, пов’язаним з цим інцидентом (справами Захарова та Данилоффа. – Авт.) – тим краще для радянсько-американських відносин», - заявив представник СРСР при ООН Олександр Бєлоногов.

Сенсаційний відкриттів після цього не було. Головні події відбувалися у Нью-Йорку та Москві. Захарова звільнили після формального судового процесу. За день до цього у Москві на волі опинився його друг за нещастям Ніколас Данилофф. Йому не довелося постати перед судом.

Зрештою, американці здобули подвійну перемогу. Водночас було оголошено про звільнення з в’язниці відомого радянського дисидента фізика Юрія Орлова. Йому разом з дружиною дозволили виїхати на Захід.

Згодом Рональд Рейган напише у мемуарах: «Я не вважаю, що криза у зв’язку з арештом Данилоффа наближала нас будь-коли до скасування саміту в Рейк’явіку. Думаю, що і Горбачов, і я розуміли: ставки надто високі й діяли обачливо, щоб заздалегідь відвернути провал будь-яких шансів на успіх в Ісландії». Незважаючи на напруженість, що виникла у двосторонніх відносинах, запланована зустріч на найвищому рівні відбулася у жовтні 1986 року.

Особистість та інкогніто

А як щодо героїв гучного шпигунського скандалу? В інтерв’ю, опублікованому в US News& World Report, Ніколас Данилофф докладно опише свою тюремну епопею, яка тривала 13 днів. Він висловить і своє ставлення до радянського ладу. «У мене ніколи не було ілюзій щодо КДБ і радянської системи правління. Держава користується тут необмеженою владою і цим зловживає». Після того, як перестане існувати СРСР і з’явиться «демократична» Росія, щодо якої в Америці плекали великі ілюзії, Данилофф з гіркотою визнає: «Усі ті на Заході, зокрема і я, хто сподівався, що Росія рухається до встановлення демократичних структур, дуже розчаровані».

Ніколас Данилофф дав це інтерв’ю як директор школи журналістики Північно- Східного університету у Бостоні, яку очолив з 1992 року. Він – автор декількох книг,

серед них – «Про шпигунів і рупорів. Моє життя як кореспондента часів «холодної війни». В автобіографічній книзі «Два життя, одна Росія» Данилофф стверджує, що він «ніколи не тримав у руках секретних документів», а КДБ підсунуло йому сфабриковану інформацію. Зустрівшись згодом в Америці з Михайлом Горбачовим, він запитав його в лоб: «Чия то була витівка?». І отримав ухильну відповідь: «Такими були правила «холодної війни».

Адміністрація США від самого початку категорично наполягала на тому, що Данилоффа схопили безпідставно, щоб помститися за арешт Захарова. А тим, що його звільнили, як вважає метр американської журналістики, він зобов’язаний особистому втручанню Рейгана. Посилаючись на запевнення директора ЦРУ Вільяма Кейсі, він надіслав листа Міхаїлу Горбачову, в якому стверджував, що «Данилофф – не шпигун».Після цього господар Білого дому на рекомендацію радника з національної безпеки Джона Пойндекстера використав з тією ж метою пряму гарячу лінію Білий дім – Кремль. Він жорстко попередив Горбачова, про можливі «серйозні наслідки» арешту американського журналіста».

Про долю Геннадія Захарова від часу гучного шпигунського скандалу мені не довелося чути ані в Америці, ані в Росії, ані  в Україні. Він мов у воду канув.

Епілог

Це був не просто один з епізодів протистояння між ФБР і радянською розвідкою на американській території, що ніколи не припинялося. Криза у двосторонніх відносинах на цьому не скінчилася. Висилка дипломатів (і не тільки їх) досягла масових масштабів. Радянська колонія у Нью-Йорку помітно поріділа. Наприкінці жовтня 1986 року США видворили 100 радянських громадян, зокрема, 80 агентів, підозрюваних у шпигунстві. Відчувалися втрати і серед журналістського корпусу, частина якого була безпосередньо пов’язана з розвідкою.

Американська влада надала повний список небажаних осіб. Зробити це було не важко. По-перше, ФБР не ловило гав. По-друге, деякі агенти КДБ і ГРУ вели подвійну гру, постачаючи докладну інформацію американським спецслужбам. СРСР вдався до асиметричної відповіді. Персонами нон грата оголосили 10 американських дипломатів. Водночас, щоб паралізувати діяльність посольства США у Москві, відкликали з роботи 260 радянських громадян-співробітників технічних служб. Ми в Нью-Йорку з тривогою стежили за драматичними подіями, що відбувалися по обидва боки Атлантики. Зрештою, учасники протистояння усвідомили, що зайшли надто далеко і припинили небезпечну ГРУ у дипломатичній царині. Усі, зокрема, й ми, журналісти, зрештою, зітхнули з полегшенням.

P.S. Ніколас Данилофф не був співробітником американської розвідки. Та дехто вважає, що він, як і Захаров, заплутався у шпигунських тенетах. Задовго до арешту він нібито виконував роль зв’язкового резидента ЦРУ у Москві, який працював під дипломатичним прикриттям. Відомий американський історик ліберального спрямування Реймонд Гартофф у книзі «Великий перехідний період: американо-радянські відносини та кінець холодної війни» (1994 р.) пише: «Шульц та інші, передусім у ЦРУ, не хотіли, щоб процес (над Захаровим – Авт.) набув широкого розголосу і внаслідок цього з’ясувалося, що Данилофф винен навіть більшою мірою, ніж Захаров».

Та, як на моє переконання, навряд чи варто ставити на одну площину викрадення секретних технологій і зв’язки з дисидентами, справедливість справи яких виправдала історія.

Про автора: кореспондент у США в 1980-1989 рр., 1992-1996 рр.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
  • Політв’язні в руках диктатора — це така собі вільноконвертована валюта, яку він притримує до моменту, коли треба поторгуватись із цивілізованим світом.
    26 травня, Дмитро Крапивенко
  • За інформацією джерел Тижня, проросійські кола просувають, в середовищі французьких політичних еліт, ідею непроголошеного обміну безвізового режиму для України на зняття або послаблення санкцій проти Росії.
    25 травня, Алла Лазарева
  • Хто фактично керує маріонетковими урядами «ДНР» та «ЛНР»
    25 травня, Денис Казанський
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено