Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 червня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Як Совєтський Союз 70 років тому «визволяв» Фінляндію

25 червня 1941 року сталася подія, яка виглядала цілковитим абсурдом з раціонального погляду.
Як Совєтський Союз 70 років тому «визволяв» Фінляндію

У той час, коли Червона армія вочевидь зазнавала поразки у Білорусі та Прибалтиці, а прикордонні бої на українській території набули неабиякої гостроти, совєтське командування добровільно відкрило ще один фронт, здійснивши збройну агресію проти Фінляндії.

Того дня на світанку півтисячі совєтських бомбардувальників, штурмовиків та винищувачів завдали удару по десятках фінських аеродромів, а заодно – по заводах, залізничних вузлах та по житлових кварталах Гельсінкі й низки інших міст. Літаки сідали, заправлялися і знову злітали. Масовані удари тривали дві доби, потім їхня інтенсивність дещо зменшилася, але все одно повітряний наступ радянських ВПС тривав майже тиждень.

Результати його з суто воєнного погляду були нульовими, якщо не відверто негативними. Були втрачені десятки бомбардувальників, збитих фінськими та своїми ж винищувачами (таке у ті дні траплялося часто – скажімо, славетний російський ас Алєксандр Покришкін почав бойовий шлях, збивши бомбардувальник Су-2). У політичному ж сенсі результат був очікуваним: «Відбулися повітряні нальоти проти нашої країни, бомбардування незахищених міст, вбивства мирних жителів – все це ясніше, ніж будь-які дипломатичні оцінки, показало, яким є ставлення Совєтського Союзу до Фінляндії», - заявив депутатам парламенту прем’єр Юкко Рангель. Увечері того самого 25 червня фінський парламент оголосив, що країна перебуває у стані війни з СССР.

Але що цікаво: за три дні до початку масованих нальотів, увечері 22 червня, посол СССР у Гельсінкі Павєл Орлов заявив про те, що совєтський уряд поважатиме нейтралітет Фінляндії. Що ж стосується самого 25 червня, то авіаційні атаки на країну Суомі, які невдовзі були підтримані сухопутними, не супроводжувалися оголошенням війни – ані цього дня, ані взагалі коли-небудь. Іншими словами, якщо улітку 1941 року хтось на когось напав без оголошення війни, то це був саме Совєтський Союз...

Розплата за цей акт агресії виявилася страшною. Звісно, не для Сталіна чи його оточення, а для червоноармійців та молодших командирів і цивільного населення другого за величиною міста СССР – Ленінграду. А разом із усіма підданими більшовицької імперії – і для українців, яких у складі Червоної армії в різні періоди війни було від 1/6 до 1/3 і яких у немалій кількості «планові переміщення робочої сили», узвичаєні в совєтській мобілізаційній економіці, привели до міста на Неві.

ПЕРША СОВЄТСЬКО-ФІНСЬКА: «ВИЗВОЛЕННЯ» НЕ СТАЛОСЯ

Друга світова війна розпочалася для українців уранці 1 вересня 1939 року, коли в лавах Війська Польського жолнежі-галичани й волиняни зустріли вогнем нацистських агресорів, а літаки Люфтваффе здійснили нальоти на Львів, Луцьк, Ковель, Сарни та інші міста. Невдовзі у «визвольний похід» на Захід, втілюючи у життя домовленості пакту Молотова-Ріббентропа, рушили Український та Білоруський фронти Червоної армії. Діяли у ті дні й боївкарі ОУН – як проти польських, так і проти совєтських військ. Але якщо у ті трагічні дні принаймні частина українців намагалася свідомо боротися за національні інтереси так, як вона їх розуміла (по всі «три боки лінії фронту»), то наступний епізод – агресія СССР проти Фінляндії – пов’язаний із використанням українців виключно як «гарматного м’яса» одного із двох червонопрапорних тоталітарних режимів.

...Сосняком по откосам кудрявится
Пограничный скупой кругозор.
Принимай нас, Суоми - красавица,
В ожерелье прозрачных озер!...
Ця пісня з професійно написаними мелодією і текстом, видається, незнайома більшості читачів Тижня. Воно і не дивно – йдеться про твір, написаний на замовлення ідеологічного відомства ВКП(б) за кілька місяців до нападу на Фінляндію, в якому цілком прозоро і навіть, сказати б, чесно формулювались цілі військової операції, про які після її завершення в СССР намагалися не згадувати. А саме – не «пересування кордону подалі від Ленінграду», як говорилося потім, а встановлення у Суомі маріонеткового режиму. Ну, а далі буде (коли настане слушний час) приєднання її до Совєтського Союзу...

І тоді, 30 листопада 1939 року, СССР війну Фінляндії не оголошував. Він тільки «допомагав» маріонетковому уряду так званої «Фінляндської демократичної республіки» на чолі з комінтернівцем Отто Куусиненом у боротьбі з «білофінами» (всіма тими, хто волів незалежності і демократії для своєї країни, із законним урядом цієї країни). Заклик згаданої пісні – мовляв, відкривайте широко нам ворота, а ми поможемо вам розправитися з «ворогами народу», - не здобув відгуку у серцях фінів. Тож Зимова війна стала страшною і кривавою – передусім для червоноармійців.

І це попри те, що Червона армія ретельно готувалася до походу на Гельсінкі. Не лише пісні розучувалися – війська невтомно навчалися діяти у бойових умовах, під Ленінград підтягувалися війська, які здобули досвід у боях на Халхін-Голі та під час «визвольного походу». Але з’ясувалося, що Червона армія, попри всю попередню підготовку, не здатна успішно вести бойові дії проти енергійного та самовідданого противника. І тоді потяглися до фронту ешелони з різних кінців Радянського Союзу, що везли на поле бою кращі дивізії та бригади. Загалом із Київського й Одеського військових округів були перекинуті на північний захід 12 дивізій та частини підсилення.

Але це не допомогло. Фінляндія так і не стала совєтською, Сталіну вдалося тільки відірвати від неї деякі території; серед загиблих червоноармійців (досі невідомо, скільки їх було – історики називають цифри в діапазоні від 128 до 340 тисяч) щонайменше чверть була з України. Що ж, бути гарматним м’ясом – це типова доля націй, які не мають своєї державності, а змушені слугувати чужим режимам.

НАКАЗАНО: «ВИЗВОЛИТИ» ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ!

Не встигла закінчитися одна війна, як у Кремлі почали готуватися до нової.

18 вересня 1940 року нарком оборони СССР маршал Тимошенко і начальник Генштабу генерал Мерецков направили на ім’я Сталіна і Молотова доповідну записку № 103203 «Міркування щодо розгортання Збройних сил Червоної Армії на випадок війни з Фінляндією» – ясна річ, цілком таємну і в одному примірнику. Йшлося про намір рішучими ударами зайняти всю територію Фінляндії включно із столицею і раз назавжди вирішити «фінське питання». Для цього на театрі воєнних дій мало бути розгорнуто 46 стрілецьких дивізій, 78 авіаполків, 13 артполків РГК, 3 танкові бригади та один механізований корпус. Загальну кількість літаків, які мали залучатися до операції, автори «міркувань» визначили в 3900 одиниць (що, до речі, в півтора рази більше, ніж було вранці 22 червня 1941 року у складі всіх трьох повітряних флотів Люфтваффе, зосереджених на Східному фронті). В оперативному тилу передбачалося мати дві резервні стрілецькі дивізії, а також бути готовими перекинути по 7 дивізій із Західного і Київського військових округів.

Одночасно у доповідній записці йшлося про розробку оперативних планів розгортання для бойових дій проти Румунії і проти Туреччини». Ці плані досі не розсекречені – очевидно, тому, що, як й у випадку війни проти Фінляндії, у них ішлося про неприховану агресію та намір окупувати ці країни.

Розробка планів воєнних дій супроводжувалася таким шаленим політичним тиском на Фінляндію, що і дурень би здогадався, чого прагне Кремль. Тим більше, що тоді ж була створена Карело-Фінська союзна республіка, в якій власне фінів практично не було, отже, вона являла собою типову «заготовку» для приєднання до неї всіх фінських земель, тим більше, що її очолили недавні «лідери» сакраментальної «демократичної Фінляндії»...

За цих обставин офіційний Гельсінкі змушений був шукати підтримки у Берліні, оскільки ані британці, ані французи, ані американці, які до цього підтримували Фінляндію, за нових умов (після поразки Франції та відступу британських військ на острови) допомогти фінам не могли. Втім, спілка із Німеччиною не призвела ані до згортання парламентської демократії, ані до запозичення расистських ідей (нечисленні євреї країни продовжували бути її повноправними громадянами – обіймати державні посади, служити у війську тощо), ані до розриву дипломатичних відносин із Британією і США. Врешті-решт на території країни з’явилися німецькі війська – транзитом до північної Норвегії. За цих умов Червона армія так і не рушила у новий «визвольний похід» восени 1940 чи навесні 1941 року. А у червні 1941 року у північній Фінляндії з’явилися спершу дві піхотні дивізії Вермахту, потім – після 22 червня – ще дві. Плюс десять німецьких винищувачів і шість розвідувальних літаків, розосереджених на трьох фінських аеродромах.

При цьому станом на 25 червня 1941 року жодних союзницьких угод між Німеччиною і Фінляндією не існувало, бойових дій проти Червоної армії з фінської території не велося. Ба більше: після початку німецько-совєтської війни уряд офіційно оголосив Фінлянді. Нейтральною державою. Іншими словами, існувала реальна можливість досягнення з державним керівництвом цієї країни (за сприяння нейтральних на той час США) домовленостей, за якими в обмін на повернення загарбаних після Зимової війни територій Фінляндія залишилася б поза війною, а війська Німеччини відступили б геть (остання не мала двох десятків зайвих дивізій, щоб воювати ще й із фінами).

Проте Сталін обрав війну.

КРАХ «ВИЗВОЛИТЕЛІВ»

Власне, Червона армія розпочала розгортання для наступу на Фінляндію ще 17 червня 1941 року. Саме тоді піднята по бойовій тривозі з-під Пскова почала свій рух до полярного кола 1-а танкова дивізія Червоної армії. За заздалегідь підготовленими планами, вона повинна була наступати вздовж залізниці Алакуртті-Кеміярві-Кемі та вийти до Ботнічної затоки, розрізавши Фінляндію на дві частини. Вивантаження з ешелонів дивізія розпочала 24 червня, а в бій вступила 30 червня, перейшовши фінський кордон. Щоправда, просунулися совєтські танкісти лише на кілька кілометрів. Ще меншими виявилися успіхи 10 мехкорпусу, у складі якого було понад півтисячі танків, у районі між Виборгом та Ладозьким озером. Атаки невеликими силами на невелику глибину із негайним відступом на свою територію у разі, якщо фіни відкривали вогонь – от і все. При цьому фінська армія на зазначених ділянках фронту не мала жодного танка (загалом же війська Червоної армії у червні 1941 року мали десятикратну чисельну перевагу у танках над фінами)...

Але не хотілося йти совєтським танкістам «гремя огнем, сверкая блеском стали» на ворожу територію, які б грізні накази не йшли від командування.

А от наступ на початку липня німецького 36-го армійського корпусу танкісти 1-ї танкової дивізії зірвали. Особливо вдало вони діяли проти есесівської моторизованої бригади «Норд» – та пробігла в паніці аж 80 кілометрів.

Стрілецькі ж з’єднання Червоної армії навіть не пробували наступати – коли танкісти йшли вперед, то підтримки з боку піхоти вони не мали. Отож усі плани деморалізації Фінляндії та швидкого її упокорення воєнною силою з повною чи частковою окупацією (видається, саме на це розраховував Сталін в новому турі «великої гри» проти Гельсінкі, розпочатому ще до війни з Німеччиною) повністю й остаточно провалилися. А факт совєтської агресії став чинником, який збурив фінське суспільство і посилив у ньому настрої на користь війни з метою не тільки повернення втрачених у 1940 році земель, а й приєднання всієї Карелії.

Проте Фінляндія вела з СССР, так би мовити, «свою війну». Фінські війська навіть не спробували перерізати заполярну залізницю, що вела до єдиного незамерзаючого совєтського північного порту Мурманська, через який надходила значна частина воєнних поставок зі США, Британії і Канади. Вони не обстрілювали блокований Ленінград із далекобійних гармат (згадаймо таблички в блокадному місті: «Ця сторона вулиці небезпечна при обстрілах» – одна сторона, а не дві). З осені 1941 року фінські війська закопалися в землю і тримали жорстку оборону на досягнутих ними рубежах. Сьогоднішні дослідники вважають, що керівництво Фінляндії мало шанс у 1942-43 роках підписати почесний мир з СССР та вийти із війни з мінімальними втратами. Проте чи могли як фінські політики, так і все суспільство бодай трохи вірити Кремлю після двох агресивних совєтських нападів на їхню країну – 30 листопада 1939 року і 25 червня 1941 року, після демонстрації неприхованих прагнень Москви окупувати й анексувати всю Фінляндію?

Тим часом у разі, якби 70 років тому СССР не напав би на фінів, то не тільки не було би блокади Ленінграда з її колосальними жертвами – вивільнилися б щонайменше два десятки повноцінних, добре озброєних дивізій, що могли б зіграти важливу роль на совєтсько-німецькому фронті. А відтак й українська земля не була б такою мірою перемелена у жорнах між Сталіним та Гітлером.

Та сталося саме так, як сталося. Просто тоталітарний совєтський хижак за своєю природою не міг діяти інакше, раціонально й ефективно. Єдина сфера, де він був справді успішним – це пропаганда: і досі багато хто певен, що 1941 року фіни підступно напали разом із Гітлером на мирний СССР...

Але завоювати Фінляндію більшовикам усе ж не вдалося.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено