Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 червня, 2011   ▪   Іван Патриляк   ▪   Версія для друку

Слідами Стефенса

На початку ХХ століття у європейській пресі українців нерідко називали «ірландцями сходу»
Матеріал друкованого видання
№ 23 (188)
від 9 червня, 2011
Слідами Стефенса

З одного боку, на початок ХХ століття і ті і ті на заході та на сході Європи дуже символічно обрамлювали невирішеність національного питання на старому континенті. З іншого – коли в 1920–1930-х роках ірландці вже будували власну республіку, українські націоналісти взяли на озброєння їхній свіжий досвід революційної боротьби, припускаючи, що наслідування форм дасть змогу отримати аналогічний позитивний результат.

Першим практиком українського націоналістичного руху, який дійшов висновку про необхідність боротьби новими методами, був полковник Євген Коновалець. Він один із перших національних лідерів зрозумів потребу в глибинній підготовці революції, повторивши шлях свого великого ірландського попередника Джеймса Стефенса.

ДІТИ НЕВДАЛИХ РЕВОЛЮЦІЙ

Джеймс Стефенс, що народився 26 січня 1825 року, походив із багатодітної ірландської родини з міста Кілкенні. Його можна охарактеризувати як запеклого ірландського патріота «від колиски», оскільки батько Джеймса, дрібний клерк, належав до «Молодої Ірландії» й виховував дітей в атмосфері любові до минувшини. У 1845-му він закінчив інженерно-будівельну школу і працював інженером, а згодом машиністом на залізниці. Тоді молодий Стефенс уже сформував власні цілком сепаратистські погляди, які своєю радикальністю виходили за межі ідеологій провідних ірландських революційних організацій того часу. Великий інтелектуальний вплив на юнака мав мер Кілкенні Роберт Кейн, який був обережним націоналістом і членом «Молодої Ірландії». Проте сам Джеймс вважав молодоірландців надто поміркованими і не приєднувався до їхнього руху, більше схиляючись до радикальнішої групи «Молода Конфедерація Ірландії».

У 1840-х роках Ірландія була спустошена катастрофічним голодом, легальний рух за скасування англійського управління і створення місцевої самоуправи перебував у занепаді, в країні витала атмосфера бунту. Ці настрої привели до радикалізації «Молодої Ірландії» та «Молодої Конфедерації Ірландії».

У серпні 1848-го розпочалося повстання. До нього приєднався молодий залізничник із Кілкенні Джеймс Стефенс. Він узяв на себе командування групою погано озброєних добровольців із 40–50 осіб, які руйнували залізниці в Ірландії. Проте лідер повстання Сміт О’Браєн виявився ніяким вождем. Його нерішучість вражала: забороняв без дозволу власників рубати дерева для спорудження барикад, зайвий раз стріляти в поліцію, боячись кровопролиття і надмірних жертв. Головні події розгорнулися в місті Баллінґаррі, куди стягувалися невеликі сили повсталих, зокрема й загін Стефенса. Однак поліція за кілька годин оточила й розбила погано озброєних інсургентів. Оскільки основна сутичка відбулася на городі біля будинку вдови МакКормак, в історії Ірландії подія отримала глузливу назву: «битва при грядці капусти вдови МакКормак». 

Розбиті революціонери рятувалися втечею в сільську місцевість. Британці виловлювали й арештовували їх по всій країні. Стефенс, який дістав два вогнепальні поранення, врятувався дивом. Юнак заховався у придорожній канаві, а згодом, щоб припинити свій розшук владою, організував власні «похорони». 19 серпня 1848 року в газеті «Кілкенні Модерейтор» друзі опублікували некролог. Його урочисто «поховали», наклавши до домовини каміння, спорудили могилу з епітафією: «Тут спочиває Джеймс Стефенс… Помер від ран, одержаних у Баллінґаррі…» Тим часом сам Джеймс емігрував. Відтоді колишній Стефенс справді помер, натомість народився професійний революціонер, людина, яка дійшла висновку про необхідність тривалої і копіткої підготовки до нового повстання, що спиратиметься на розгалужену підпільну структуру і переросте в національну революцію.

Через сім десятиліть подібний еволюційний шлях пройшов Євген Коновалець. Його розчарування українськими політиками, безнадія на «добру волю Антанти» спонукали колишнього полковника армії УНР приступити до створення дієвої підпільної організації. Як і Стефенс, Коновалець одразу після невдалої боротьби за незалежність опинився в еміграції. Проте якщо ірландський революціонер провів у Парижі довгі вісім років, готуючись до майбутнього визволення батьківщини, вивчаючи революційні методи, то Коновалець після нетривалого перебування в Чехії та Австрії повернувся до Львова вже в липні 1921 року й прагнув «по свіжих слідах» організувати нові революційні структури. Лише наприкінці 1922-го він покинув Україну, розуміючи, що в умовах жорсткої польської і радянської окупації нашвидкуруч створене підпілля буде неминуче розгромлено. Через п’ять років життя в еміграції колишній полковник остаточно дійшов висновку про необхідність створення широкої революційної структури, яка спиратиметься на ідеологію українського націоналізму.

КОНСОЛІДАТОРИ

17 березня 1858 року, в день Св. Патрика, покровителя Ірландії, Стефенс із однодумцями на лісовому складі Пітера Лангана на Ломбард-стріт у Дубліні створив Ірландське республіканське братство, відоме ще як рух феніїв (так називалися дружинники кельтських вождів у VII–X століттях, в Ірландії це слово було синонімом вільної людини. – Ред.). Фінансування ІРБ здійснювалося коштом емігрантів-ірландців в Америці. Братство будувалося за зразком французьких таємних товариств зі своєю присягою, таємними обрядами тощо.

У жовтні 1858 року Стефенс приїхав до США, щоб консолідувати ірландців і залучити їх до ІРБ. В Америці він розгорнув видавничу діяльність братства, згодом провів разом зі своїм помічником Томасом Кларком Любі пропагандистську кампанію в Ірландії. Восени 1863-го заснував газету «Ірландський народ» (Irish People). У 1864-му активно вів підготовку до нового ірландського повстання.

Аналогічно Євген Коновалець здійснив візити до українських поселень у Новому світі й заручився фінансовою підтримкою еміграції для створеної на початку 1929-го Організації українських націоналістів. Він поставив під свій ідейний контроль Українські стрілецькі громади в США та Канаді, сформував у Європі й Америці Українське національне об’єднання, що було під впливом ОУН, разом із соратниками розбудував націоналістичну мережу в Чехословаччині, Австрії, Німеччині, Італії, Франції, Бельгії, на території окупованих Польщею українських земель, а з другої половини 1930-х усе частіше займався проблемами створення революційного підпілля в УРСР. 

У 1865 році британський уряд, інформований про підготовку виступу феніїв, здійснив масові арешти, розгромив редакцію «Ірландського народу». Проте Стефенсу вдалося уникнути арешту. Лише наприкінці листопада 1865-го його ув’язнять, але друзі-бойовики влаштують лідерові втечу. Його оголосять у розшук, за інформацію про місце перебування провідного революціонера пропонували 1000 фунтів і 300 фунтів. У 1866 році Джеймсу вдалося втекти з Ірландії. Він із Франції керував підготовкою нового повстання, яке британці придушували протягом березня 1867-го. Його розгром завдав невимовного удару по життю і здоров’ю Стефенса. До 1891 року він у бідності жив у Парижі, а потім повернувся до Ірландії, де помер 1901-го. На його могилі були викарбувані слова: «День, навіть година справжньої свободи варта цілої вічності рабства». 

Цей вислів надихав наступні покоління ірландських революціонерів до збройної боротьби, яка врешті-решт завершилася створенням Ірландської Республіки на більшій частині острова. Натомість спротив, започаткований Євгеном Коновальцем, був останнім спалахом збройних виступів українців за свободу – їхній опір трансформувався в ненасильницькі форми. Два народи пішли до свободи різними шляхами й тому, вочевидь, отримали різні результати…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено