Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 червня, 2011   ▪   Олександр Пагіря   ▪   Версія для друку

Шляхи різні, незалежність одна

Визвольні рухи стали закономірною відповіддю поневолених народів на окупацію
Матеріал друкованого видання
№ 23 (188)
від 9 червня, 2011
Шляхи різні, незалежність одна

З’явившись в умовах польського панування на західноукраїнських землях у міжвоєнний період, Українська військова організація та Організація українських націоналістів спиралися на попередній досвід діяльності таємних революційних угруповань бездержавних націй у ХІХ – на початку ХХ століть. ОУН не була класичною партією парламентського зразка, а виникла як політичний рух із власною оригінальною ідеологією та методами боротьби. Сама модель конспіративної організації була запозичена з практики діяльності таємних товариств балканських народів, які боролися за возз’єднання своїх земель і звільнення від османського та габсбурзького панування. Серед історичних аналогів ОУН згадаємо грецьку «Філікі Етерію», болгарські Комітети, Внутрішню македонську революційну організацію (ВМРО), Призрінську лігу, Комітет визволення Албанії, сербські «Чорну руку» та «Народну Оборону». Поряд з цим можна також провести паралель із діяльністю ірландських таємних національно-визвольних організацій, які мали тривалий досвід боротьби проти британської колоніальної адміністрації за національні права Ірландії з кінця XVIII століття: «Об’єднанні ірландці», «Молода Ірландія», рух феніїв, Ірландське республіканське братство. Для більшості з них були характерні: наявність чіткої ієрархічної організаційної структури, власної символіки, ритуалів посвят (див. нижче «Порівняння»), клятв, суворої конспірації, військової дисципліни, а також орієнтація на підпільні та партизанські методи боротьби, підготовку повстань, застосування терористичних засобів боротьби проти чиновників колоніальних адміністрацій.

Вояки УПА на Перемищині

У лавах революційних організацій гуртувалися радикально налаштована молодь, представники інтелігенції, селяни та військові. Однак чи не найбільш наближеною до українських історичних реалій була діяльність польських національно-визвольних підпільних рухів ХІХ – початку ХХ століть (Патріотичне товариство, Польське демократичне товариство, Об’єднання польського народу, Загальна конфедерація польської нації, Ліга Народова, Польська військова організація), які в різні періоди створювали свої структури також на західноукраїнських землях. Саме польський досвід мав чи не найбільший вплив на формування засад українського підпілля у 1920–1930-х роках.

З ДОПОМОГОЮ СИЛЬНІШОГО

Застосування у міжвоєнний період індивідуального терору УВО та ОУН проти чиновників польської адміністрації, урядовців і поліцаїв, здійснення актів саботажу (підпалів майна, руйнування телеграфних і телефонних сполучень), диверсій на комунікаціях, підкладення бомб та експропріація майна державних установ (так звані екси) на той час були доволі поширеною тактикою. Тут можна згадати російських народників, есерів, більшовиків, анархістів, польських соціалістів у Російській імперії, хорватських усташів у Югославії, Внутрішню македонську революційну організацію на Балканах, В’єтнамську націоналістичну партію в Індокитаї, Ірландську республіканську армію на Британських островах. Терор в українському випадку виступав не як самоціль, а лише як засіб політичної боротьби. ОУН не пере­оцінювала і не абсолютизувала індивідуального терору й стверджувала, що шлях до самостійної України прокладуть тільки загальні дії мас, українська національна революція. Цим вона, наприклад, відрізнялася від групи «Народна воля» у царській Росії.

Наполелн Зервас та офіцери грецької EDES

Під час Варшавського судового процесу 1935–1936 років над членами ОУН, звинуваченими в організації вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького 15 червня 1934-го, деякі представники польської громадськості порівнювали теракт оунівців із терористичною діяльністю Бойової організації ППС під керівництвом Юзефа Пілсудського в Російській імперії на початку ХХ століття.

Спроби ОУН залучити Німеччину до вирішення української проблеми напередодні та на початковому етапі Другої світової війни теж не були винаходом, що постав виключно на українському ґрунті. До пошуку союзників у таборі ворогів країн-поневолювачів вдавались у різні історичні періоди національно-визвольні рухи та організації багатьох бездержавних народів. Тут можна навести приклад ірландців, які не раз шукали зовнішньої підтримки в боротьбі за національні права власного народу: у наполеонівській Франції під час антибританського повстання в Уексфорді 1798-го, у Німеччині під час Пасхального повстання 1916-го, у Сполучених Штатах під час війни за незалежність 1919–1921 років. Знову-таки Юзеф Пілсудський та очолювана ним революційна фракція ППС від початку Першої світової війни до 1917-го робили ставку на Німеччину та Центральні держави у відродженні незалежності Польщі, а згодом опинились у таборі переможців. У роки Другої світової лідери багатьох національно-визвольних рухів азійських народів шукали зовнішньої підтримки в мілітаристській Японії на противагу європейським колонізаторам.

НЕЛЕГІТИМНИЙ ГРАВЕЦЬ

З високою ймовірністю можна говорити про визвольну боротьбу недержавного народу як про «нелегітимного гравця» міжнародної політики. Такі народи дотримувалися власних зовнішньополітичних орієнтирів і розрахунків залежно від зміни розстановки сил на геополітичній «шахівниці». Й український незалежницький рух тут не був винятком. Завдяки збройній боротьбі УПА проти німців та їхніх союзників у 1943–1944 роках на території Західної та Правобережної України український самостійницький рух став невід’ємною частиною загальноєвропейського резистансу в Другій світовій війні. Однак його природа і завдання мали більш складний і багатовекторний характер.

Серби із «Чорної руки»

Антигітлерівські рухи Опору в Західній, Центральній та Південній Європі постали в результаті окупації Німеччиною та її союзниками країн континенту й запровадження на їхній території людиноненависницького нацистського режиму. Одні з них спиралися на підтримку національних урядів у вигнанні та матеріально-фінансову й політичну допомогу західних союзників («Вільна Франція» Шарля де Голля, Армія Крайова в Польщі, «Югославські війська на батьківщині» Драже Міхайловіча, Національна республіканська грецька ліга (EDES) Наполеона Зерваса, підпільні організації в Чехословаччині тощо). Їхнє головне вістря спрямовувалося проти німецької окупації за відновлення суверенного державного статусу власних народів. Водночас комуністичний рух Опору в Європі, організований і спонсорований Кремлем, був не тільки фактором антинімецької збройної боротьби поза лінією фронту, а й потужним знаряддям утвердження комуністичних режимів у повоєнному світі. Національно-визвольна армія Югославії (НВАЮ), Національно-визвольна армія Греції (ELAS), Народно-визвольна повстанська армія (НВПА) у Болгарії, Армія Людова в Польщі, Рух національного визволення (LNC) в Албанії, комуністи в Італії, Франції та Бельгії працювали не тільки на повалення фашизму, а й на поширення світової комуністичної революції у світі.  

Армія Крайова під час Варшавського повстання

Разом із тим боротьба УПА в роки війни була не лише виявом загальноєвропейського антинацистського резистансу, а й одним із етапів українського визвольного руху (в його національних і соціальних формах) за здобуття Української незалежної держави та водночас різновидом антиколоніального збройного руху бездержавної нації. Це була єдина повстансько-партизанська формація в період війни, яка виникла без будь-якої зовнішньої підтримки і яка спиралась у своїй діяльності тільки на допомогу місцевого населення та сили організованого націоналістичного підпілля

Від моменту свого формування антинімецький фронт у діяльності УПА був одним із головних, однак не визначальним. Бої та збройні акції українських повстанців спрямовувалися на перешкоджання нацистському колоніальному визиску України та її господарському пограбуванню, звільнення від окупаційного адміністративного апарату цілих територій. Водночас стратегічним завданням, яке визначало дії УПА на завершальному етапі Другої світової війни, було, з одного боку, не допустити повернення радянської влади в Україну, а з іншого – протидіяти намаганням польського підпілля та еміграційного лондонського уряду відновити польський режим на західноукраїнських землях.

ВІД ПСЕВДОДЕРЖАВНОСТІ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Наріжним ідейним постулатом діяльності УПА був широкий антиімперіалістичний та антиколоніальний опір двом тоталітарним системам: нацистській Німеччині й Радянському Союзу. Шлях до повалення цих держав-«монстрів» вбачався у скоординованій боротьбі поневолених народів за свою самостійність проти будь-яких форм залежності. До неї українські повстанці закликали приєднатись усі народи Європи та Азії з метою визволення їх від колоніалізму, побудови нової кооперативної моделі міжнародних відносин, яка ґрунтувалася б на співпраці між незалежними країнами, створеними на основі етнічних кордонів. Оунівці активно виступали на захист національних та соціа­льних прав усіх поневолених народів світу. Зважаючи на це, пошук історичних паралелей у діяльності українського національного резистансу слід вести не тільки в західноєвропейських рухах Опору, а й в антиколоніальній національно-визвольній боротьбі бездержавних народів Азії. 

Приміром, національно-визвольний рух в Індонезії отримав потужний поштовх на завершальному етапі Другої світової війни. Капітуляція Японії послугувала сигналом для проголошення незалежності Республіки Індонезія 17 серпня 1945-го, на чолі якої став лідер Національної партії Ахмед Сукарно.

У післявоєнний період збройний опір УПА і націоналістичного підпілля радянському режиму в Західній Україні на теренах Центрально-Східної Європи не був поодиноким. До 1947-го підпільну боротьбу за незалежність Польщі продовжували залишки Армії Крайової (відділи «Воля і Незалежність»), що не змирилися зі встановленням підконтрольної Москві влади Польської Народної Республіки. У країнах Балтії до середини 1950-х проти комуністичного режиму виступали литовські, латиські та естонські «лісові брати». Окремі спалахи антирадянської боротьби в повоєнний період також спостерігалися на землях Західної Білорусі, у Болгарії, Румунії, Словаччині та Угорщині. Однак найпотужнішою за своїм розмахом і масштабами, тривалістю, організаційними формами, ідеологічними й програмними засадами була діяльність націоналістичного підпілля в Україні. Керівництво ОУН та УПА намагалося перебрати на себе роль лідера та організатора антирадянської збройної боротьби на теренах усієї Центрально-Східної Європи. Платформою для об’єднання антикомуністичних рухів Опору мала слугувати розроблена в середовищі українського підпілля концепція антитоталітарних революцій поневолених народів Європи та Азії за свою незалежність. Незважаючи на те що в 1940–1950-х ця боротьба зазнала поразки, визвольні інтенції народів Центрально-Східної Європи все ж були успішно реалізовані під час хвилі антикомуністичних революцій уже в 1989–1991 роках.

ПОРІВНЯННЯ

Присяга члена сербської революційної організації «Об’єднання або смерть» («Чорна рука»):

«Я…, вступаючи до лав організації «Об’єднання або смерть», клянуся сонцем, яке мене зігріває, та землею, яка мене годує, Богом та кров’ю моїх предків, своєю честю та всім своїм життям  від цього моменту і аж до смерті, що я вірно служитиму меті організації і буду завжди готовим піти задля цього на будь-які жертви. Клянуся Богом, честю і своїм життям, що заберу із собою в могилу всі таємниці організації. Нехай Бог та мої товариші судять мене, якщо я свідомо або ненавмисно порушу цю клятву  вірності або не зможу її виконати».

Присяга члена ОУН:

«Пpиpікаю і зобов’язуюся пеpед Богом, пеpед укpаїнським наpодом – пеpед власним сумлінням, як член Революційної ОУH – пpацювати й боpотися за Укpаїнську Самостійну Собоpну Деpжаву, за здійснення ідей і Пpогpам ОУH, для добpа й величі Укpаїни, укpаїнського наpоду, людини, а чеpез це – для добpа всього людства. Пpиpікаю в тій пpаці й боpотьбі віддати свої сили для всього, що вона вимагає в кожну хвилину, і, як тpеба, своє життя. Зобов’язуюся точно і совісно сповняти всі обов’язки члена ОУH та виконувати всі її накази й доpучення. Так мені, Боже, допоможи».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
Job.ukr.net: ПромСИЗ, гороскоп по дате рождения, В Ульяновске продержится теплая погода всю неделю
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено