Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 червня, 2011   ▪   Ігор Кручик   ▪   Версія для друку

Грім-Гора

За створення на Галичині збройного антирадянського підпілля Дмитро Гриньків отримав сім років таборів
Матеріал друкованого видання
№ 21 (186)
від 26 травня, 2011
Грім-Гора

«Совіцьку армію я проходив у танкістах під Остром. Зі мною служив такий сержант Прокудін із Дніпропетровська – спортсмен, дзюдоїст. Він відверто казав: «Діма, я тєбя побаіваюсь». – Чого б то, питається? – «Вєдь ти бандера». Інші східняки теж називали мене так. Я того не цурався».

Дмитро Гриньків, він же Грім-Гора, сивий чоловік із козацькими довгими вусами, нині очолює Коломийську раду політв’язнів і репресованих.

ХЛОПЦІ З БАНДЕРШТАТУ

Після служби у війську Гриньків вступив на Коломийський вечірній факультет Івано-Франківського інституту нафти і газу.

«У мені попервах було багато совєтськості. Я читав «Молоду гвардію», «Як гартувалася сталь». Технічна література там була всуціль російськомовна: електротехніка, «сопромат». Ми: «а чому не викладають українською?» Говорили про це спершу пошепки, потім і голосніше.  Україна як каліка: наче й член ООН, але ні мови державної, ні грошової одиниці, ні війська. Тож ми з кількома друзями й вирішили створити групу, котра якось протидіяла б тому, що ми потрапили в капкан Москви. Такий період був в Україні, коли вітрами з Європи, Чехії та Польщі нагнало хвилю невдоволення й протестів».

1972 року Гриньків із друзями дав таємну клятву вступу до заснованої ними «Спілки української молоді Галичини». Текст склав Іван-Василь Шовковий. На столі, за яким сиділи побратими, лежав ніж. Пан Дмитро згадує: «Я забив його в стільницю і виголосив: «Клянуся на вірність ідеям України». Усі поклали свої руки на мою і сказали: «Клянуся!» Спочатку склали присягу ще Роман Чупрей, Василь Михайлюк, Микола Мотрюк, Дмитро Демидів, Федір Микитюк. Згодом – Любомир Чупрей, Іван Мотрюк і Василь Кузенко».

У селі Печеніжин, де народився Олекса Довбуш, здавна стоїть пам’ятник легендарному опришкові. Неподалік нього, в хаті родичів Демидіва, хлопці кілька разів проводили збори. «1972-го ми вирішили відзначити роковини загибелі Довбуша. Поклали йому вінок із синьо-жовтою стрічкою. Хтось подзвонив у сільраду, і той вінок прибрали. Але районом пішли чутки…»

Що ще робили члени новоутвореної спілки? «Вивчали націоналістичну літературу, проводили антирадянські збори, – з пам’яті цитує свою кримінальну справу Гриньків. Розповідає й інші деталі. – Ми вирішили користуватися псевдо, за принципом бандерівського руху. Той Лісовий, той Семиволос… А я Грім-Гора. Це від мого прізвища: «гринь» діалектом – гора. Розмовляв я і виступав завжди голосно, то хлопці й жартували: «Ти такий – як грім гримиш». Ну а що, прозиватися Коломийським? От нещодавно зустрічався з молоддю в коледжі, одна студентка запитує, чи й досі відгукуюся на те псевдо? Я розсміявся: а чого ж, називайте».

«Уже діяла невеличка групка. Щось із десятеро. Серед нас були ті, хто регулярно слухав закордонне радіо. Ми чули про вбивство Алли Горської. Розуміли: чекісти не жартують. Але не збиралися бути ягнятами на закланні. І постало питання про зброю, – згадує Гриньків. – Це всі сприйняли прихильно. Я був головою стрілецького клубу ДТСААФ (радянська організація з підготовки юнаків до військової служби. – Ред.), водив у тир хлопців і дівчат. Тримав і вдома малокаліберну гвинтівку Марґоліна, набої. Тож ми тренувалися ще й із членами Спілки молоді Галичини».

У Шовкового з підліткових часів лежав прихований самопал, власноруч виготовлений. Роздобули побратими й кілька будівельних пістолетів, виробле­них на Тульському збройному заводі, якими забивають дюбелі. Шукали й зброю, яка лишилася від Другої світової.

«Ми довідалися, що один відлюдькуватий чоловік, Яромир Зумер, який мешкає за селом, тримає німецький карабін системи «Маузер». У саду, в дерев’яному вихідку. Вирішили забрати. Увечері залізли на обійстя й узяли, ще й 40 патронів на додачу».

Господар про крадіжку не заявив – карабін у нього зберігався незаконно. Збройна організація – це вже звучало грізно й вагомо. Вкрадений карабін випробували у горах. «Тиха ніч була. Я вистрелив – Шовковий почув за кілька кілометрів», – із захватом описує Гриньків.

УНІВЕРСИТЕТИ СУВОРОГО РЕЖИМУ

Радянські спецслужби тим часом і далі вистежували суспільно активних людей і душили в зародку будь-які альтернативні думки.

«Нам захотілося мати печатку з тризубом. Щоб ставити її на листівках, відозвах, – усміхається Грім-гора. – Ми необачно замовили її граверові Тарасу Стадниченку, і він нас виказав КДБ. Як віддавав мені ту річ – у нього руки тремтіли. На ранок – чекісти з обшуком. Вони швидко знайшли печатку. І, як я зрозумів, бачили її раніше».

«Спілку української молоді Галичини» заарештували в один день. Кількома «Волгами» звезли до Івано-Франківська, у слідчий ізолятор.

«Мої посправники: Мотрів, Шовковий, Чендей, Демидів... Узяли всіх. Тримали мене спочатку під ст. 56 КК УРСР «Зрада Батьківщині», розстрільною. Потім слідчий майор Рудний справу перекваліфікував. Основними стали ст. 62 і ст. 64 – організована антирадянська діяльність, спрямована на відрив України від СРСР». Абсурдність того, першого звинувачення була надто очевидною. Бажання для України більших прав, використання рідної мови, традиційної символіки – де ж тут зрада Батьківщини?

«Слідчий запитує: «який у вас був намір?» Кажу: «просвітити людей, що Україна повинна мати більше самостійності». Він: «ну а якої України ви хотіли б?» Я: «такої, як держави Варшавського блоку… Щоб була своя армія, грошова одиниця, кордони». А зброя, питає, нащо? Відповідаю: «для самозахисту».

У серпні 1973-го Дмитрові Гриньківу присудили сім років таборів суворого режиму. Дружина була вагітна, коли його заарештували. Поки відбував покарання, сталося чимало подій: народилася донька, через кілька років померла мати.

У Кучинському політичному концтаборі ВС-389/36 на Уралі, куди він потрапив, було приблизно 200 в’язнів: упівці, дисиденти, релігійні діячі. «Там хто який термін тягнув: і по 20, і по 30 років сиділи, ще від Сталіна, – пан Дмитро розповідає, як їх зустріли за колючим дротом. – Ігор Калинець усміхнувся: «У вас такий романтичний ухил – зі зброєю». Левко Лук’яненко мене здивував: «Ви знаєте, у 1960-ті роки вас за цією справою розстріляли б». Із теплотою згадую також Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Степана Сапеляка, які сиділи одночасно зі мною. А ще росіянин Сєрґєй Ковальов… Виявляється, в одному таборі зібрали стільки чудових людей! Вони мені стали як рідня. У їхніх міркуваннях про сенс життя й боротьби я відкрив для себе важливі речі».

Ті, хто вчився в Гарварді й Оксфорді, мабуть, із таким самим пієтетом згадують своїх співкурсників.

«Ми жили в одному бараку зі Сверстюком. Навіть як спали, були сусідами: він на нижньому ярусі, я на горішньому. Дуже мене вразили його філософія, думки про сутність життя. Євген Сверстюк придивлявся до нас і почав наполягати, щоб ми вчилися. Склав нам список обов’язкової літератури, починаючи з Гомера. Час є, мовляв, – читайте. Ми не були сильно підковані в ерудиції – бракувало цього. Грушевського й того знали тільки фрагментами. Мені лише в таборі відкрилося, скільки ж нас недовчили в тій радянській школі».

Гриньків аж ніяк не вважав себе слабкодухим, однак співтабірники вразили його своєю безкомпромісною національною й людською гідністю. І він пристав до підпільної групи, яка готувала інформацію про становище політв’язнів і передавала її на волю в самвидав.

НА УЛАМКАХ СИСТЕМИ

Гриньків пишається, що «в нашій справі зайві люди не постраждали». Бо зазвичай кадебісти поводились як будь-який радянський субпідрядник: завищували обсяги робіт, переоцінювали складність справ.

А як же Яромир Зумер – той, що ховав розібраний німецький «Маузер»? «На допиті він каже: «нічого не знаю, ніякого Гриньківа, ніякої зброї. Сховок у туалеті? То, мабуть, покійний брат колись притаїв, іще зі світової вій­ни…» Я на його показання тільки всміхнувся, – додає пан Дмитро, – бо ж карабін було загорнуто у «Прикарпатську правду» за серпневе число 1972 року. Звісно, про цю деталь я кадебістам не сказав, тож дядька й відпустили».

Та очевидно, що головною зброєю, яка насамкінець знищила більшовицьку державу, були все-таки не дюбель-пістолети й не «Маузер». «СРСР упав не від зброї – від комуністичної брехні. Вона добивала й прорадянські режими, що поширилися світом. Звинуватили в усьому Ґорбачова, але він тут ні до чого – система настільки прогнила, що її ніхто не врятував би».




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Протест 17 жовтня під Верховною Радою був анонсований давно. Близько місяця тому екс-голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі заявив, що спільно з соратниками прийде вимагати від депутатів три речі: антикорупційний суд, зняття недоторканності і новий виборчий закон.
    18 жовтня, Станіслав Козлюк
  • Зазвичай тертя між президентом і держсекретарем США — нормальне явище. Але не цього разу
    17 жовтня, The Economist
  • За яких обставин у Порошенка може з’явитися шанс переобратися на другий термін
    17 жовтня, Олесь Олексієнко
  • У червні у наш відділ прийшов охайно вдягнений чоловік влаштовуватися на роботу. Немолодий, приємний у спілкуванні. Освіта, досвід – все підходило. Він пройшов декілька співбесід із керівництвом, підписав заяву у почав чекати офіційного схвалення його посади, а точніше дозволу працювати у нас від «МГБ».
    17 жовтня, Вікторія Малишева
  • Хто може опинитися у новому австрійському уряді
    16 жовтня, Ольга Ворожбит
  • Тиждень.ua спробував розібратись у деталях підозри Сергію Поготову, Анатолію Серединському та Ігорю Бабичу. Незалежно від того, чим завершиться справа двох нинішніх поліцейських та їхнього колишнього начальника, матеріали дозволяють відтворити хронологію подій, які призвели до так званої АТО в центрі Києва, більш відомої як силовий розгін Майдану 18-19 лютого.
    16 жовтня, Андрій Голуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено