Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 травня, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Чужа війна

Українцями не було створено жодного музичного шедевра про «Велику вітчизняну»
Матеріал друкованого видання
№ 18 (183)
від 5 травня, 2011
Чужа війна

Значна частина нашого народу вважає найкращою назвою для минулої війни термін «Велика Вітчизняна» – усі соціологічні опитування, проведені в незалежній Україні, засвідчували цю тенденцію. Нині вона навіть посилилася завдяки шаленим зусиллям мас-медіа Російської Федерації, споживачем продукції яких залишається більшість українських громадян, та внаслідок роботи вітчизняних чиновників-кремлефілів та «засланих козачків». Отже, була Вітчизна, народ героїчно воював, захистив власну свободу й незалежність і визволив усю Європу від фашизму. Струнка й зрозуміла картина минулого, що ґрунтується на незчисленних телесеріалах, ток-шоу, пісенних марафонах, газетних статтях та виступах урядовців-кремлефілів. А відтепер про славетну перемогу в цій війні нагадуватимуть ще й червоні прапори, розвішані по всій країні на 9 Травня та в інші дні, пов’язані з пам’яттю про ті часи.

Але насправді ми маємо справу з грандіозною пропагандистською будовою, всеохопним соціальним міфом і типовим явищем «фальшивої пам’яті». Бо ж у 1940-ві роки український народ зовсім не вважав «Великую Отечественную войну Советского Союза», як її назвав Сталін, «Великою Вітчизняною». Наші співвітчизники, крім певного прошарку інтелігенції, військової та цивільної, не ставилися до цієї війни як до своєї, народної, на життя й на смерть. Йдеться про незаперечні самоочевидні ментальні та соціокультурні речі.

І річ не лише у війні.

Чи замислювалися ви над тим, що серед величезної кількості совєтських довоєнних пісень немає українськомовних рівня, скажімо, «Эх, хорошо в стране Советской жить»? Що у так само довоєнному фільмі «Трактористи», присвяченому будням трактористів-українців, герої співають «Розпрягайте, хлопці, коні» (народну пісню) та «Гремя огнем, сверкая блеском стали...» (пісню модерно політичну)? І що з довоєнних українських радянських пісень навіть знавцям важко пригадати що-небудь більш-менш мелодійне і виразне, хіба що «Уперед полком єдиним більшовицька сила йде»?

А візьмімо повоєнний час, коли з’явилася сила-силенна справді доброї української пісенної лірики, але не виникло нічого визначного зі своєрідного совєтського жанру трудової лірики рівня «Мой адрес – Советский Союз» або «Не кочегары мы, не плотники...»? Ба більше: навіть пісень про Лєніна на кшталт молитовної «Ленин всегда живой» чи енергійно-революційної «И Ленин такой молодой...» українські автори не створили...

Аналогічна ситуація і з «Великою Вітчизняною». У російській культурі війна з нацизмом спричинилася до появи справжнього грона блискучих, часом геніальних творів, які 9 Травня кожен охочий може знову і знову почути в теле- та радіоконцертах. Тут і задумлива, тремка лірика на кшталт «Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат...», і грізна хвиля народної сили, готової йти на бій, як-от «Вставай, страна огромная...», і стоїчне ставлення до життя та смерті – «Эх, дороги, пыль да туман…», нарешті, гордість переможця «Едут, едут по Берлину наши казаки». Ці та безліч інших пісень написали, звісно, професійні поети та композитори, але чим вони є, як не медіаторами народного мелосу і народної душі? А інакше не жили б і донині, бо в них правда про війну, яка для когось була «Отечественной», хоча не завжди совєтською і сталінською. Проте, мабуть, зовсім не випадково ця правда висловила себе в ті роки виключно російською мовою.

А що ж із давніх-давен співоча та пісенна Україна?

В Україні нічого схожого. Попри те що поети у другій половині війни створюють тексти справді високої якості, класичним взірцем яких стало Сосюрине «Любіть Україну». Це вже потім, за 20 років, з’являться геніальні «Степом, степом...» чи «Батьку, ми ровесники з тобою», це вже у 1970-ті була написана Володимиром Івасюком до спектаклю «Прапороносці» пісня «Я повертаюсь на Вкраїну...» – але все це, власне, пісні радше антивоєнні.

А тому фактом є мовчання душі одного з найспівучіших у світі народів упродовж війни, котру нам подають як «Вітчизняну» і котру чимало наших співгромадян сьогодні так і сприймають. Так само, до речі, як і практично нульова пісенна реакція на весь совєтський період історії України. Можливо, в Україні немає традиції пісенного реагування на політику? Та ні. Є вона. «Шалійте, шалійте, скажені кати» чи «Вічний революціонер» створені ще до 1917-го; «Гей, не спи, робітнику» та інші на вірші Василя Чумака – в часи революції, війни, зрештою, фактом є спалахи пісенно-політичної лірики наприкінці 1980-х чи у часи Майдану.

Тому й сталося так, що найкращу пісню совєтсько-німецької війни на українську тематику – «Ой, Днипро, Днипро...» – написали два росіянина: композитор Марк Фрадкін і поет Євґєній Долматовскій. Написали, певна річ, не відсиджуючись у Ташкенті: Фрадкін з 1939 по 1944 рік служив у Червоній армії, а Долматовскій у серпні 1941-го потрапив в оточення під Уманню, був узятий нацистами в полон, утік і кілька місяців ішов по німецьких тилах до лінії фронту, який тоді був уже за Харковом.

А з якого дива українцям тоді було вважати ту війну Вітчизняною, а Совєтський Союз – Вітчизною? Після колективізації та розкуркулення, після нищення плодів українізації, після Голодомору, після терору 1937–1938 років? Щодо росіян, то Сталін вміло зіграв на нотках традиційного імперського гонору, на великодержавних традиціях, на уявленнях про місію «народу-богоносця» тощо, зрештою, на роздмухуваній усіма способами ксенофобії як стосовно німців, так і стосовно «лінивих та боягузливих» західних союзників. А що «кремлівський горець» міг запропонувати українцям? Випалену землю під час відступу в 1941–1942-му? Тотальну мобілізацію мільйонів ненавчених, не вдягнених в однострої і ледь озброєних новобранців від 16 до 55 років («чорносвитки», або ж «піджачники», як названі вони в щоденнику Олександра Довженка), котрих хвиля за хвилею, навіть не поставивши на облік у війську, кидали на штурм найбільш укріплених позицій вермахту? Зневажливе ставлення з боку номенклатури і «визволителів» до тих, хто був під окупацією (а це вся Україна)? Переконаний, усе згадане вище не надто заохочувало українців помирати «за Родіну, за Сталіна». Це при тому, що в різні роки війни уродженців УРСР у Червоній армії було від 1/6 до 1/3 особового складу й воювали вони в 1944–1945-му, після повернення в Україну радянської влади, добре, хоч і без ентузіазму. Причина дуже проста: нацистська окупаційна політика примушувала вибирати з двох лих менше, а сталінські агітатори в ті роки старанно поширювали чутки, що по війні й колгоспи розпустять, і з таборів людей повернуть (Остапа Вишню вже повернули, дивіться!), і з крамом буде легше – Європа забезпечить... Одне слово, воювали українці не за Совєтський Союз, а за свої сім’ї, міста, містечка і села, за надію на хоч трохи краще життя. А на такій війні якщо й співають щось, то журливе і сумне, так, щоб політруки та комсомольці-сексоти не почули.

Хоча, чесно кажучи, щиро дивує, чому росіяни вважали і вважають ту війну «Отечественной». Адже сформована ще 1992 року комісія при президенті Росії з реабілітації жертв політичних репресій на чолі з «архітектором перебудови» й офіцером-фронтовиком академіком Алєксандром Яковлєвим назвала після тривалої та ретельної роботи страшну цифру: 954 тис. бійців Червоної армії розстріляні за наказом свого ж командування за реальні, а найчастіше уявні провини. Це десять повністю укомплектованих загальновійськових армій і дещо більше, ніж загальні втрати Вермахту на всіх фронтах у 1941–1942 роках. При цьому військові трибунали винесли 167 тис. смертних вироків (це дві загальновійськові армії). Нескладно підрахунку підрахувати 954-167=787 тис. саме така кількість вояків розстріляна без будь-якого, навіть позірного, суду і слідства, найчастіше загороджувальними загонами, командирами і комісарами та політруками на полі бою. Яка армія світу витерпіла б таке і не підняла на багнети правителів? Який народ світу після його нищення вважав би ведену такими способами війну праведною і при цьому створював і співав би ліричні й героїчні воєнні пісні?

Українці хоча б не оспівували знищення свого народу...

Отож Україна у війну мовчала. Але водночас вона мала свій голос.

Справді народний голос – це, вслід за стрілецькими піснями доби 1914–1920-го, пісні вояків Української повстанської армії. Йдеться про десятки різнопланових – похідних, урочистих, ліричних, меморіальних – творів. Цей голос і нині в начебто незалежній Україні лунає немов із підпілля, з походу лісової боївки, бо ж там, де правлять дядьки «Отечества» чужого, війна – справді вітчизняна і визвольна проти чужоземних тоталітарних режимів різного ґатунку – не є музейним експонатом. Приміром, «Гей на півночі, на Волині, створилась УПА», «Лента за лентою...» та багато-багато інших.

Отож не дивно, що колективна історична пам’ять багатьох українців замінена фальшивою: новітню міфологію насаджують Кремль і його пахолки – відрихтована версія війни, схоже, є важливою складовою російського проекту майбутньої «ліберально-енергетичної імперії» («Там, где шли когда-то танки, пролетает русский газ», – співається в неофіційному гімні Газпрому). Але якщо Табачник та іже з ним вперто нав’язують Україні неукраїнську й відверто брехливу історію воєнних років, то нам залишається не менш вперто відшукувати історичну правду (сьогодні, правда, модні розмови про те, що такої правди немає, що історію завжди конструюють, але в такому разі «Короткий курс історії ВКП(б)» рівноцінний і рівнозначний «Критиці чистого розуму», а концтабори такою ж мірою несуть світло істини, як і лікарня доктора Швейцера в Ламбарене...). А доки нам нав’язують фальш, доки вона спрацьовує, ми й далі залишаємося в химерному часопросторі, звідки вся країна ніяк не може виборсатися...

То хто ж усе-таки переміг у Другій світовій? Загалом Об’єднані Нації. Якщо брати на рівні суспільного ладу, то її програли всі тоталітаризми включно із совєтським – останній без поставок за ленд-лізом не пережив би 1942 року. А з погляду геополітики, хоч як парадоксально звучить, зазнав поразки СРСР, а перемогли західні союзники та Німеччина. Якщо ж узяти «окопну правду», рівень молодшого офіцерства та рядових бійців, то, безумовно, українці є співтворцями перемоги над фашизмом і нацизмом, у результаті якої Гітлер застрелився, а Муссоліні повісили догори ногами. Усі ті українці, які йшли в бій проти нацистів, будучи серед вояків Червоної армії, УПА чи Війська Польського.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено