Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 жовтня, 2009   ▪   Володимир Панченко   ▪   Версія для друку

Тест від Івана Мазепи

Чому держава провалила іспит із відзначення 300-річчя українсько-шведського союзу й Полтавської битви
Матеріал друкованого видання
№ 40 (101)
від 2 жовтня, 2009
Тест від Івана Мазепи
Гравюра Даніеля Беля
Віконт М. де Вогюе, автор «Критичних етюдів із російської історії» (1911 р.), свій роздум про Івана Мазепу завершив по-французь­­ко­­му галантно: «Супротивни­­ки ненавиділи його, проте жінки його любили, церква прокляла його, але поети оспівали! А поки світ буде таким, яким він є зараз, останнє слово в ньому завжди належатиме жінкам і поетам».
Якби ж то! Якби рація була на боці цього великодушного й натхненного віконта. Насправді ж, у жінок і поетів є чимало конкурентів, особливо серед політиків. І через те Мазепі, попри оптимізм М. де Вогюе, й досі складно. Вже саме його ім’я має властивість червоної ганчірки. Враження таке, що своїм переходом до Карла ХІІ Іван Степанович зачепив якісь архетипні сфери тих, хто ніяк не повірить, що Україна – це не Росія…
 
Ювілей як випробування
 
Протягом останнього року гетьман Іван Мазепа був, по суті, центральною постаттю в наших дискусіях про історію. Сперечалися, звісно, й про природу Голодомору 1932-1933 років, про УПА, про політичні колізії Другої світової війни, проте ніхто з персоналій української минувшини не привернув до себе стільки уваги, як Мазепа. Навіть Степан Бандера, який мало не переміг Ярослава Мудрого в див­­ному телерейтингу «Великі українці». Відзначення 300-річ­­чя україн­­сько-шведського союзу (жовтень-листопад 2008 р.) і Полтавської битви (червень-липень 2009 р.) було боротьбою ЗА Мазепу або ПРОТИ Мазепи. Це – всередині України. Що ж до Росії, то офіційне ставлення до подій 1708-1709 років і до особи гетьмана там залишилося без змін. Дякувати Богу, що хоч історики (далеко не всі!) перестали говорити про зраду Мазепи, вживаючи натомість слово «перехід».
 
Бо ж і справді: якщо в історичних оцінках керуватися моральними критеріями, тоді й Дмитрія Кантемира годилося б зарахувати до числа «зрадників». Аякже: був цей молдовський господар васалом Османської імперії, проте в одну чудову мить змінив політичні орієнтації й уклав союз із Петром І (1711 р.). А коли російський цар зазнав страшної поразки під час Прутського похо­­ду, Кантемир, ясна річ, змушений був емігрувати до Росії. Там його обдарували великими маєтками. У Воронезькій області РФ і досі є село, що називається Кантемирівкою (93% його населення в 1926 році складали українці!) І той самий Рогань на Харківщині, який сьогодні знають завдяки пиву популярної марки, також колись належав князеві Кантемиру. Вдячність царева – за «зра­­ду»! – була безмежна.
 
Івана ж Мазепу прокляли, й тінь тієї анафеми, яка супроводжувалася повішенням у Глухові опудала-манекена, що мав зображати Мазепу, і далі переслідує пам’ять про цього правителя Гетьманщини. Вже й триста літ минуло, як у Бендерах упокоївся раб Божий Іван Степанович Мазепа, а істерики, замішані на стереотипах та політичній кон’юн­­ктурі, не вщухають і досі. Коли вулицю Січневого повстання в Києві рішенням міської ради перейменували, назвавши її іменем гетьмана Мазепи, одна з мешканок Печерська кричала в телекамеру: «Мне стыдно жить на ули­­це, названной именем этого изменника и развратника!»
 
 Цікаво, чи розміняла вона після того своє житло?
 
 Але що жінка з Печерська, коли на тих-таки пагорбах вистачає й політичного люду, який думає і висловлюється в тому ж дусі?
 
 Виглядає так, що ювілей – 300-річчя воєнно-політичного виступу Івана Мазепи та укладення українсько-шведського союзу – став для держави й суспільства своєрідним тестом. Чи здатні ми належним чином осягнути небуденну постать цього державця європейського зразка, який уперто будував свою Гетьманщину, залишивши нам у спадок яскраву мазепинську добу, що й досі озивається до нас культурою бароко, світлом храмів, книгами, зрештою – державни­­цькою політичною традицією? Адже коли влада не готова пошанувати належним чином такого гетьмана, як Мазепа, то тоді мимоволі виникає питання: а яку державу вона будує?
 
Держава
 
Держава відреагувала на наближення історичної дати указом президента України «Про відзна­­чення 300-річчя подій, пов’я­­заних із воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладенням українсько-швед­­сь­­кого союзу» від 9 жовтня 2007 року. На його виконання Кабмін 2 квітня 2008 року прийняв розпорядження, яким, зокрема, передбачалося утворити Організаційний комітет «з підготовки та відзначення…», а також ухвалити й реалізувати відповідний план заходів.
 
Що вдалося зробити, а що – ні?
 
У прийнятих документах виразно проглядають три головні вектори – умовно назву їх київським, батуринським та полтавським. Можна однозначно констатувати, що найбільше пощастило Батурину, який був об’єктом персональної президентської опі­­­­­­ки. В колишній столиці чотирьох гетьманів (Многогрішного, Самойловича, Мазепи та Розумовського) зроблено чима­­ло: відновлено палац Розумовського й фортецю, відреставровано Воскресенську та Покровську церк­­­ви, відкрито нові музеї, встановлено пам’ят­­ник – композицію на честь гетьманів. Палац, який десятиріччями перебував у стані запустіння або ж млявої перманентної «реставрації», виглядає тепер цілком імпозантно. Зрештою – як і вся територія Національного заповідника «Гетьманська столиця».
 
 Не впізнати й дорогу від Кіптів до Батурина. Тепер вона може конкурувати з автобаном. Не дивно, що Батурин, який іще донедавна був рядовим чернігівським селом, став привабливим для туристів. Я в цьому пересвідчився – приїжджого люду тут таки чимало.
 
І все ж, у нинішньому Батурині бракує якраз мазепинських акцентів. Палац Розумовського «пригнітив» Мазепу, хоча Батурин – це передусім 22 роки гетьманування Івана Мазепи. Зрештою – і його резиденція на Гончарівці чекає на увагу до себе. Тут поки що порожньо, адже після жорстоких плюндрувань ніщо не вціліло – ні палац гетьмана, ні церква, ні господарські споруди…
 
Порівняно з Батурином, Київ як один із об’єктів уваги в президентському указі видається цілинним краєм. Перейменування вулиці Січневого повстання на вулицю Івана Мазепи до заслуг держави віднести неможливо, оскільки це зробила міська рада, орган місцевого самоврядування. Указ передбачав, що в столиці буде споруджено пам’ятник гетьманові Мазепі, проте його немає. По суті, єдиною помітною подією, в якій держава відіграла свою роль, була виставка «Україна – Швеція: на перехрестях історії (ХVІІ-ХVІІІ століття)» в Національному музеї історії України.
 
 Нарешті – полтавський «напрямок». Смію стверджувати, що тут зусилля держави були найменш помітні. Далися взна­­ки передусім організаційні прорахунки (якщо не сказати – провали). Тут усе було пущено на самоплив. Навіть субсидію з держбюджету – 9 млн грн – витратили «на місці» з мінімальною ефективністю. Те, що на об’єктах Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» провели ремонтно-ре­­с­­тавраційні роботи, звісно, добре, але чому ніхто не подбав про кошти на концептуальне оновлення музею, його реекспозицію? Хіба ж це не найголовніше – обличчя музею, його, якщо хочете, «філософія», відбита в експозиції?
 
Дві третини коштів із державної субвенції витратили на будівництво ще однієї асфальтівки до музею, й мене ніхто так і не переконав, що це раціональне рішення. Схоже, просто потрібно було хоч якось освоїти кошти (приблизно 5 млн грн). А 1,5 млн грн, на які передбачали спорудити в Полтаві пам’ятники Іванові Мазепі та Карлові ХІІ, полтавська обласна влада повернула до бюджету. Не змогли використати. І як ви думаєте – чому? Моя відповідь: через власну безголовість.
 
Для непосвячених скажу, що в Полтаві вже кілька років триває «битва» між обласною держ­­адміністрацією (Валерій Асадчев) та міською радою (міський голова Андрій Матковський). Переповідати всі перипетії з монументом Мазепі немає змоги, тому обмежуся своїм суб’єк­­тивним висновком: його не поставили тому, що міський голова не палає бажанням мати в Полтаві цей пам’ятник, а голова облдержадміністрації хоч і палає, проте всі його дії внаслідок цього «палання» обертаються на шкоду справі. Запал «битви» заважає.
 
Ось так: у Києві – провали з управлінським менеджментом і баченням стратегії, а в Полтаві – дві голови, розвернуті в різні боки. Та ще й міжпартійні пристрасті між гілками влади!
 
Громадськість
 
Не можу сказати «за всю» громадськість, проте про роботу Громадського комітету з відзначення 300-річчя повстання гетьмана Івана Мазепи за незалежність знаю достеменно, оскіль­­­ки мені ж випало його очолювати. Самостворений у червні 2007-го групою науковців із різних київських інституцій, він узявся реалізувати свій план із 14 пунктів, і, хоч як дивно, впорався з завданням відсотків на дев’яносто. Найбільш резонансною була міжнародна наукова конференція «Іван Мазепа та його доба», що пройшла 15–16 жовтня 2008 ро­­ку в Києві й Полтаві. Ошатний томик із її матеріалами свідчить про «географію» та солідний науковий статус учасників, а також про широту обговорюваної проблематики. Працює сайт «Ma­zepa.name». З’явилося популяр­­не видання Ольги Ковалевської «Іван Мазепа в запитаннях і відповідях», яке добре розходиться (десятки примірників видавництво «Teмпора» передало установам і закладам Полтави). Щойно вийшла друком надзвичайно привабливо видана, щедро ілюстрована робота історика Олексія Сокирка «Полтавська битва 27 червня 1709 р.» у двох частинах. Низку публікацій у педагогічних виданнях, у пресі, на радіо «комітетчики» присвятили по­­ширен­­ню історичних знань, власне – їх популяризації…
 
І знаєте, що було найважче? Співпрацювати з владними інституціями! Навіть після того, як з’явилася можливість брати безпосередню участь у роботі урядового оргкомітету. Там, де потрібна була дія, часто утворювався вакуум. Тому так і не вдалося спорудити на території Державного історико-культур­­ного заповідника «Поле Полтавської битви» Курган пам’яті полеглих козаків. Склалося навіть стійке враження, що офіційна позиція української влади звелася до того, що Полтавська битва – то російсько-шведська історія, а не українська. Мовляв, козаки ж участі в битві не брали! Секретаріат президента навіть розіслав інстанціями відповідну історичну довідку, хоча фахівці в один голос стверджують цілком протилежне: брали. Так чи інакше, на території заповідника є меморіали лише на честь російських і шведських воїнів.
 
Спільними зусиллями вдалося частково здійснити реекспозицію музею. Тепер у ньому з’явилася козацька зала, дещо змінено смислові акценти і в інших восьми залах. Проте все це – лише «косметика». Боюся, що відвідувачі й досі матимуть відчуття, що вони потрапили до музею Петра І.
 
У контексті 300-річчя, про яке йдеться, помітною була активність громадського руху «Не будь байдужим». Зокрема, восени минулого року зусиллями молоді проведено всеукраїнський конкурс серед школярів усієї України «Хто для мене Іван Мазепа?» Мала резонанс і масштабна музична акція «Мазепа. Made in Ukraine», яка пройшла в київському Палаці спорту в жовтні 2008-го…
 
Історія з ювілейними відзначеннями показала, що наша влада любить імпровізувати, і то не завжди вдало. Імпровізацій було забагато, й свідчили вони найчастіше про непрофесійний, суто чиновницький підхід до справи. Нерідко бракувало дум­­ки експертів. Було забагато метушні й неузгодженості дій. І це може свідчити про легковажність, відсутність стратегічного мислення на тому полі, яке називається історичною пам’яттю.
 
Зрештою, маємо вкрай суперечливу ситуацію: приваблива «картинка» в Батурині (якій, утім, бракує концептуальної цілісності) – і серйозний провал на київському й полтавському «напрямках».
 
 Але «тестування» триває. Поки що, як і раніше, найуспішніше проходять його поети й жінки…

[1535]

 
ХРОНІКА ВІДЗНАЧЕНЬ

 

3 липня 2007 року
Утворено Громадський комітет з відзначення 300-ї річниці Повстання за незалежність України під проводом Івана Мазепи (1708–1709) та Полтавської битви
 
9 жовтня 2007 року
Видано указ президента України «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних із воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу»
 
Травень 2008 року
В Україні з візитом побував заступник міністра закордонних справ Росії Грігорій Карасін. За дорученням президента Путіна він намагався домовитися з українським керівництвом щодо спільного святкування 300-річчя Полтавської битви. Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін висловився щодо ідеї встановити в Полтаві пам’ятники Івану Мазепі та Карлу ХІІ: «Ну представьте, что сейчас мы Гитлеру поставим памятник в Сталинграде. Как это будет выглядеть?»
 
22 серпня 2008 року
Міська рада Полтави прийняла рішення про встановлення у місті пам’ятника Івану Мазепі
 
1 жовтня 2008 року
За участі президента України Віктора Ющенка та короля Швеції Карла XVI Густава урочисто відкрито міжнародну виставку «Україна–Швеція: на перехрестях історії (XVI–XVIІІ ст.)» в Національному музеї історії України
 
15–16 жовтня 2008 року
У Києві й Полтаві відбулася конференція «Іван Мазепа та його доба», ініційована Громадським комітетом з відзначення 300-річниці повстання за незалежність України під проводом Івана Мазеп
 
Червень 2009 року
На засіданні Кабінету Міністрів прийнято рішення встановити пам’ятник Івану Мазепі в Полтаві не 27 червня (під час офіційного відзначення 300-річчя Полтавської битви), а 24 серпня, «щоб нікого не образити»  
 
27 червня 2009 року
День Х. Російська делегація відмовилася покладати квіти до пам’ятника козакам у Полтаві. Під час відкриття Ротонди Пам’яті першим пролунав гімн Росії
 
24 серпня 2009 року
Пам’ятник Івану Мазепі в Полтаві не встановлено через суперечки між міською та обласною владам
 
22 вересня 2009 року
З нагоди 300-річчя упокоєння гетьмана України Івана Мазепи у Київській православній богословській академії відбулася науково-практична конференція на тему «Гетьман Іван Мазепа – будівничий Української православної церкви»
 
22–26 вересня 2009 року
У церквах УПЦ КП відбулася поминальна панахида за Іваном Мазепою

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено