Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 квітня, 2017   ▪   Ганна Чабарай   ▪   Версія для друку

Ніч у Червоному. Університет Шевченка повернувся на сто років назад

У Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка в останні дні квітня можна зустріти багато історичних постатей, які навчалися тут сто років тому. Студенти історичного факультету оживили їх і ночами водять екскурсії, які стали настільки популярними, що ледве вміщають усіх охочих.
Ніч у Червоному. Університет Шевченка повернувся на сто років назад

Приходимо на одну з таких. Із дверей корпусу до нас виходить високий чорнявий юнак років 20-ти в однострої УНР. Знайомимося: Олексій Руденко, керівник Творчого об’єднання «Ніч в Університеті», яке й влаштувало все це дійство.

 «Усе почалося в серпні 2016-го, коли ми готувалися до Днів університету. Виникла ідея влаштувати щось на кшталт ночі в музеї. Але не банальну екскурсію, а з локаціями й акторами», - розповідає Олексій.

Каже, найперші екскурсії так сподобалися публіці, що організаторів запросили в Інститут філології, колишню Першу київську гімназію. Там вони провели ніч по Булгакову й Паустовському, використовуючи для сценаріїв їхні мемуари про навчання в університеті.

У сторіччя Української революції студенти вирішили провести тематичну «Ніч у Червоному».

«Наша «фішка» в тому, що кожна екскурсія унікальна. В екскурсоводів той самий текст, але кожен щось із нього викине, щось додасть своє, проведе тими самими локаціями, але на місцях актори теж по-своєму імпровізують, розігрують ролі по-іншому. У результаті враження в кожної групи трохи відрізняються», - розповідає Олексій.

У проекті беруть участь до 70 студентів, всі з історичного факультету різних курсів. Поки що тримаються суто на ентузіазмі, адже весь реквізит доводиться діставати самим і за власні гроші. Як пояснив Олексій, 85% костюмів створюються власноруч.

Читайте також: Невідома сторінка з історії польської громади Києва початку XX століття

«Свій костюм купив на Петрівці, вирізав, пришив усі деталі. Для чорного запорожця беремо пальто, пришиваємо погони, портупею робимо з планшетки, яку взяли в друга, ремінь – із військової кафедри, георгіївський хрест теж позичили, пістолети купили. Близько десяти костюмів нам видала костюмерна університету», - каже Олексій.

Цьогоріч вирішили збирати благодійні внески. Адже, за словами Олексія, багато відвідувачів висловлювали готовність платити за екскурсії, проте в стінах університету таке влаштовувати не зовсім законно. Тепер кожен, за бажанням, може пожертвувати, скільки вважає за потрібне. Кошти підуть на костюми, реквізит, різні технічні потреби.

Попри популярність і схвальні відгуки відвідувачів, підтримку власного факультету та багатьох представників адміністрації, ідея не знаходить підтримки в технічного персоналу університету. За словами Олексія, на рівні університету декларується підтримка різних низових ініціатив, проте на практиці доводиться стикатися з опором: то коменданта корпусу, то охорони, то проблеми з пожежною безпекою. Раніше екскурсії водили зі свічками, ставлячи їх у баночки, тепер перейшли на електричні ліхтарі. Було й таке, що охорона виганяла, якщо затримувалися на кілька хвилин після 23:00. Виникли певні проблеми з подальшим проведенням екскурсій, але студентам вдалося їх подолати.

Під корпусом тим часом зібралася перша група відвідувачів, майже самі дівчата, лише кілька хлопців. Нас зустрічає чорний запорожець, який розповідає про заснування університету 1834 року.

«Хто знає, якого кольору мав бути університет спочатку?», - питає козак.

«Білий!  Зелений! Жовтий!», - вигукує натовп.

Читайте також: Київ увійшов у топ-100 найкращих студентських міст світу

Насправді білий. Екскурсовод пояснює, що такими були тенденції в Петербурзі в розквіт класицизму. Проте корпус став червоно-чорним, нам розповідають кілька версій, які це пояснюють: від кольорів ордена Святого Володимира, на честь якого раніше називався університет, до символіки таємної корпорації M&M's, бо червоний і жовтий корпуси нагадують всім відомі цукерки.

Розмови закінчуються, і ми вслід за екскурсоводом заходимо всередину. Проходимо повз зображення Святого Володимира і Кобзаря, опиняємося в довгій галереї портретів – тут почесні доктори, видатні випускники й викладачі.

Екскурсовод засвічує електричний ліхтар, який дуже нагадує старовинну гасову лампу, поволі крокує коридором, розповідаючи про Олександра Міцкевича, Миколу Міхновського, Миколу Василенка…  За вікном уже сутінки, ліхтар у руці погойдується, вихоплюючи тінь чорношличника, за ним тихенько тупотить зграйка дівчат, порипуючи паркетом.

Повертаємо за ріг й наштовхуємося на циганку з колодою карт. Пропонує  поворожити.

«Чорний туз – це смерть. Ви дізнаєтеся про дуже сумну сторінку в історії України. Мабуть, це буде війна. Друга карта – теж смерть, вона буде означати людей, які полягли за Україну. І третя карта – смерть. Я бачила вже цю людину. Казала йому, що його смерть буде пов’язана з театром. Він такий дурний, тепер у театр не ходить, лише в оперу. Сьогодні й перевірите мої слова», - примовляє ворожка.

Заінтриговані рушаємо далі. Потрапляємо в «портал у ХІХ століття» - довгі закручені сходи. Підіймаємося на четвертий поверх – тут гуртожиток  і карцер.

«Шмульскій, ето ви? Шмульскій, во што ви виряділісь? Я вас просіл десять агентов в штатском, ви прівєлі какіх-то турістов», - з-за рогу вигулькує пан у капелюсі.

«Статскій совєтнік Шатілов», - представляє пана екскурсовод.

 «Дами і господа, нєту врємєні, ми готовім обезвреживаніє опасной групи тєрорістов, просім вас іх отвлєчь», - Шатілов відправляє нас в аудиторію і робить свідками спецоперації із затримання студента, звинуваченого в спробі замаху на государя-імператора.

Зустрічаємо самого міністра Столипіна з накладною бородою, який приїхав «подивитися на відкриття пам’ятника Олександру ІІ». Разом із ним потрапляємо на воєнно-польовий суд над затриманим студентом. Свідок обвинувачення – Дмитро Богров, який згодом увійде в історію як убивця Столипіна.

Після суду й на місці виконаного вироку ми зі Столипіним виходимо.

«Чому не охороняєте пана міністра? А то буде як з государем-імператором Олександром ІІ, - говорить Шатілов. – Вам не пора на оперу?», - додає у бік міністра.

Публіка гиготить. Циганка десь там далеко, напевно, теж.

Шатілову приносять депешу: терористична загроза, можливий замах на государя-імператора.

Читайте також: В уряді анонсували підвищення стипендій для студентів

«Смерть тиранам!», - Богров підбігає і стріляє в Столипіна. Той падає. Богрова на наших очах карають через повішення. Ми спускаємося вниз, а манекен, який зображає тіло вбивці, погойдується в сходовому прольоті.

Переносимося коридорами в 1914-й, початок Першої світової.

«В університету був ще один важіль тиску на студентство – православна церква. Кожен студент щороку мав сповідатися перед священиком і отримати від нього довідку. Ясна річ, що священики потім усе розповідали жандармам. Імперія через церкву намагалася контролювати студентів як соціально активний і небезпечний прошарок населення», - розповідає екскурсовод.

До церкви й підходимо, точніше, до зали, де вона раніше була.

Важкі двері зі скрипом розчиняються, світло ліхтаря вихоплює людські силуети.

«Господи, благослови дітей твої грішних, - священик баритоном читає молитву, перед ним двоє солдатів, - захисти від загибелі, від поранення, амінь».

Дає в руки солдатам папірці й відправляє з ними звітувати командирові про сповідь. Вбігає матушка, побиваючись, що він «діточок на фронт відправив». Отець не зважає, намагається висповідати й причастити вже нас. Беремо довідки й прощаємося.

Тим часом уже січень 1918-го. У коридорах зустрічаємо солдатів УНР.

«В одну шеренгу шикуйсь! Та пошвидше!», - вони нас шикують і пояснюють, що зараз ми підемо штурмувати Арсенал

«За Україну, за її волю, вперед, в атаку!» –і ми йдемо придушувати повстання.

Армія Муравйова увійшла в Київ. У цей же час у Брест-Литовську УНР має підписувати договір з німцями й австрійцями. У нас от-от з’являться союзники, проте ми відступаємо. Далі кілька сцен із 1918-го – добре зіграних, часом просто моторошних… Також зустріли Турбіних, героїв Булгакова, найвідоміших випускників і революціонерів – Грушевського, Винниченка, Богомольця, навіть більшовика Троцького.

Виходимо у весняний вечір і все ще не розуміємо, в якій ми епосі. Червоний корпус уже підсвічений, дівчата з блиском в очах ведуть УНР-івців фотографуватися на тлі колон. Солдати козиряють на прощання й розчиняються в темряві минулого століття.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • За яких обставин у Порошенка може з’явитися шанс переобратися на другий термін
    17 жовтня, Олесь Олексієнко
  • У червні у наш відділ прийшов охайно вдягнений чоловік влаштовуватися на роботу. Немолодий, приємний у спілкуванні. Освіта, досвід – все підходило. Він пройшов декілька співбесід із керівництвом, підписав заяву у почав чекати офіційного схвалення його посади, а точніше дозволу працювати у нас від «МГБ».
    17 жовтня, Вікторія Малишева
  • Хто може опинитися у новому австрійському уряді
    16 жовтня, Ольга Ворожбит
  • Тиждень.ua спробував розібратись у деталях підозри Сергію Поготову, Анатолію Серединському та Ігорю Бабичу. Незалежно від того, чим завершиться справа двох нинішніх поліцейських та їхнього колишнього начальника, матеріали дозволяють відтворити хронологію подій, які призвели до так званої АТО в центрі Києва, більш відомої як силовий розгін Майдану 18-19 лютого.
    16 жовтня, Андрій Голуб
  • Що може не дозволити Петрові Порошенкові знову стати президентом України
    16 жовтня, Роман Малко
  • Час креативних індустрій потребує популярних наукових знань, зокрема в соціогуманітарній сфері та філософії
    15 жовтня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено