Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 квітня, 2017   ▪   Станіслав Кульчицький   ▪   Версія для друку

Первинний вигляд радянського комуносоціалізму

Чому його економічна модель виявилася провальною
Матеріал друкованого видання
№ 16 (492)
від 20 квітня
Первинний вигляд радянського комуносоціалізму

Беручись до цієї статті, я зрозумів, що не зовсім коректно ототожнив Російську революцію 1917 року з цивілізаційною катастрофою (Тиждень, № 10/2017). Треба було сказати, що ця революція спрямувала розвиток Росії та поглинутої нею України на шлях, який вів до цивілізаційної катастрофи. Будуючи в країні комунізм, вожді більшовиків запевняли: «Мы наш, мы новый мир построим… Кто был ничем, тот станет всем». Однак за допомогою пропаганди й терору вони побудували спотворений світ.

Після 1991 року в Україні мало хто співав партійний гімн «Інтернаціонал». Однак це не означало, що спотворений світ одразу зник. Пострадянська Україна тільки ставала на шлях, який вів до свободи та незалежності. Лишаючись упродовж трьох поколінь в епіцентрі більшовицького експерименту, український народ із величезними зусиллями вже чверть століття видирається зі спотвореного світу. Не варто звинувачувати в сучасних негараздах зовнішні сили або обраних на вільних виборах проводирів. Зовнішні сили лише користуються нашою слабкістю, а проводирі є віддзеркаленням нас самих. Щоб не впадати у відчай, переглядаючи щодня новинні телеканали, треба вдивлятися в дзеркало історії. Аби не опускалися руки, слід усвідомлювати, через які жахливі випробування довелося пройти українському народу. На жаль, наші уявлення про минуле все ще певною мірою оптимістичні.

Експерименти над соціумом

Опубліковані Тижнем мої попередні статті підготували ґрунт для розмови про те, що відбувалося протягом 1918–1938 років, коли в зайнятій більшовиками країні був побудований штучний лад — комуносоціалізм. Будівництво народженого в голові людини ладу відбувалося методом проб і помилок. Помилки майстерно приховувалися, а «соціалістичне будівництво» зображалося як послідовна реалізація мудрих накреслень вождів. Варто, однак, придивитися до первинного вигляду комуносоціалізму хоча б тому, що судомні спроби вождів здійснити нездійсненне стали першопричиною катастрофічних криз як політичних (громадянська війна), так і економічних (голод 1921–1922 і 1931–1932 років, голодомор 1932–1933 років в Україні, на Кубані, у Нижньо-Волзькому краї та Казахстані).

Читайте також: Прихована природа радянського комуносоціалізму

Вожді чудово розуміли, що за зручним терміном «диктатура пролетаріату» приховується диктатура створеної ними партії. А точніше, їхня власна диктатура, оскільки вони створили цю партію на засадах «демократичного централізму». Адже Владімір Лєнін вважав авангардом пролетаріату тільки підконтрольну собі партію. Однак у його працях ми не знайдемо виразу «диктатура партії». У квітні 1923-го в доповіді на XII з’їзді РКП(б) Григорій Зінов’єв на диво безвідповідально визнав: «Диктатура партії — це роблять, але про це не говорять». Очевидно, на знак протесту проти партійного лицемірства він підготував резолюцію по доповіді, у якій один-єдиний раз за всю історію КПРС прослизнуло те неприйнятне речення: «Диктатура робітничого класу не може бути забезпечена інакше, як у формі диктатури його передового авангарду, тобто Компартії». Натомість Іосіф Сталін у 1924 році назвав «диктатуру партії» нісенітницею і додав, що в резолюції партійного з’їзду цей вираз з’явився через недогляд.

Будівництво народженого в голові людини ладу відбувалося методом проб і помилок. Помилки приховувалися, а «соціалістичне будівництво» зображалося як послідовна реалізація мудрих накреслень вождів

Не думаю, однак, щоб вожді в спілкуванні між собою визнавали «загальнонародну» власність приватною. Їм вистачало усвідомлення того, що ця власність перебувала у володінні держави, а державою були вони самі. Революційний марксизм цікавив їх як обґрунтування одержавлення економічного життя. Лєнін і Сталін засвоїли не тільки заклик «Маніфесту Комуністичної партії» про «експропріацію експропріаторів», а й поділ комунізму на дві фази в «Критиці Готської програми» Маркса, здійснюваний за критерієм розподілу матеріальних благ. Натомість за критерієм виробництва благ соціалізм як перша фаза комунізму не відрізнявся, на його думку, від другої, тобто від повного комунізму. Побудова соціалізму, за Марксом, була пов’язана не тільки з «експропріацією експропріаторів», а й із ліквідацією товарно-грошових відносин та ринку.
Будучи контрреволюціонерами в Російській революції 1917 року, більшовики виявилися революціонерами в готовності творити цивілізаційно інший світ не тільки у своїй країні, а й на всій планеті. Лєнін не приховував того, як розумів свою історичну місію. На з’їзді рад народного господарства в березні 1918-го він заявив: «Нам треба зовсім по-новому організувати найглибші основи людського життя сотень мільйонів людей».

Керівники більшовицької партії скористалися революційним марксизмом тільки для того, щоб експропріювати суспільство й установити економічну диктатуру, тобто поставити життєдіяльність кожної людини під постійний контроль опанованої ними держави. За два десятиліття вони домоглися експропріації суспільства. Одночасно зробили безуспішні спроби «організувати найглибші основи людського життя» на засадах марксистської тріади: ліквідації приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку.

Основоположники марксизму не роз’ясню­вали, як це зробити, і Лєнін взяв на себе опрацювання відповідних рекомендацій. У січні 1918-го він написав статтю «Як організувати змагання?». Більш як 10 років вона залишалася неопублікованою, але з її тексту можна побачити хід думок більшовицького вождя. Щоб організувати, як висловлювався автор, «державне виробництво і розподіл на комуністичних началах», передбачалися такі заходи: конфіскація поміщицьких земель, запровадження робітничого контролю на підприємствах, націоналізація банків, фабрик і заводів, примусова організація всього населення в споживчі та збутові товариства, державна монополія на торгівлю хлібом та іншими продуктами й предметами. Отже, називалося до десятка заходів, необхідних, на думку Лєніна, для організації не опосередкованого грошима виробництва та розподілу. Всі ці заходи лягли в економічний фундамент давно виношуваної вождем ідеї держави-комуни, з якою він уперше виступив одразу після повернення з еміграції у «Квітневих тезах». «Треба, — писав він, — щоб кожна «комуна» — всяка фабрика, всяке село, всяке споживче товариство, всякий комітет постачання — виступила, змагаючись одне з одним як практичні організатори обліку і контролю за працею і за розподілом продуктів». Вождю здавалося, що підконтрольна партійній диктатурі робітничо-селянська держава з мільйонами дрібних функціонерів зможе реалізувати цей грандіозний економічний проект і радянська влада впорається з роботою, яку виконували об’єктивні закони ринку.

Відучування від власності

Націоналізація «командних висот» економіки не знищила відчуженості робочої сили від засобів виробництва, але ліквідувала господаря-власника. Новий господар в особі державного органу не мав матеріального інтересу, був безликим до абстрактності й нездатним щодня займатися конкретним виробництвом. Тому з’яви­лася об’єктивна потреба в розробці таких критеріїв і нормативів, які можна було б прикласти до всіх керованих об’єктів. Налагодження обліку величезної кількості натуральних показників, розробка кошторисів, планів та звітів, організація поопераційного контролю і постійна перевірка завжди завищуваних заявок вимагали величезної армії обліковців та контролерів. Над націоналізованими підприємствами виник і почав стрімко розгалужуватися управлінський апарат у вигляді главків (головних управлінь Вищої ради народного господарства), центрів, трестів і кущів. Уся ця система, спрямована на втілення в життя ідеальних схем безтоварної економіки, намагалася здійснити нездійсненне: налагодити управління з одного центру всією масою підприємств.

Читайте також: 100 років української революції: роздуми над причинами поразки крізь призму вищої школи

Починаючи навесні 1918 року соціально-економічні перетворення, яких не бачив світ, вождь російських комуністів усвідомлював, що може спиратися на підтримку надто нечисленного прошарку суспільства — робітників великої промисловості. Та й то, далебі, не всіх. Зрозуміло, що підтримка робітників забезпечувалася їхнім об’єктивним становищем у суспільстві: вони нібито нічого не втрачали в комуністичній революції. Виявилося згодом, що все-таки втрачали дещо істотне: право вибору місця праці за власним бажанням. Тобто ставали абсолютними пролетарями, в усьому залежними від підприємця, яким виступала держава. Небажання робітника працювати там і тоді, де й коли це було необхідно державі, яка стала підприємцем-монстром, викликало з боку останньої гостро негативну реакцію. Нерідко таке небажання політизувалося, тобто влада сприймала його як контрреволюційний виступ. За аналогією з дезертирами, тобто людьми, які уникали військової повинності й у воєнний час могли підлягати розстрілу, з’явився вислів «дезертир трудового фронту». З осені 1920 року органи державної безпеки почали розбудову таборів примусових робіт для дезертирів. В Україні було створено Центральне управління таборів ЦУЛАГ (не плутати з ГУЛАГом!).

Радянська держава не збиралася спілкуватися із сільськими товаровиробниками через ринок. «Всякий зайвий пуд хліба повинен відбиратися в руки держави», — заявив Лєнін у червні 1918 року на конференції профспілок і фабзавкомів Москви. Необхідна державі кількість хліба розверстувалася по губерніях, повітах і волостях. «Розверстка, подана на волость, уже сама по собі є визначенням лишків» — так визначав «всякий зайвий пуд хліба» пояснювальний циркуляр ЦК РКП(б), адресований губкомам партії. Услід за хлібом надійшла черга для розверстки інших продовольчих товарів.

Будучи реквізицією, продрозверстка підточувала економічні підвалини країни. Коли селяни пересвідчувалися, що держава забирає собі геть усе, що можна було б продати на ринку, вони втрачали інтерес до праці й посівні площі різко скорочувалися. З ініціативи Лєніна в грудні 1920 року на затвердження VIII Всеросійського з’їзду рад було винесено законопроект «Про заходи зміцнення і розвитку селянського сільського господарства». Йшлося про розверстку посівних площ. Коментуючи документ, голова Раднаркому заявив цілком відверто: «Суть законопроекту в тому, щоб зараз прийти до практичних заходів допомоги селянському одноосібному господарству, яке переважає, такої допомоги, яка полягала б не тільки в заохоченні, а і в примусі». З’їзд затвердив закон 23 грудня 1920 року. Чи замислювалися делегати, що доведеними до селянського двору «уроками» на посів вони повертають селянство у становище, яке існувало до ліквідації кріпосництва в лютому 1861-го? Подвійна розверстка — посівів і продукції — мала лягти в основу економічних відносин із селом.

«Воєнний комунізм»

Характеризуючи ці відносини, письменник Володимир Короленко в листах із Полтави до наркома освіти Анатолія Луначарського обурено писав: «Ви зруйнували те, що було органічного у відносинах міста і села: природний зв’язок обміну. Вам доводиться заміняти його штучними заходами, примусовим відчуженням, реквізиціями за допомогою каральних загонів. Кожний землероб бачить, що у нього беруть те, що він виробив, за винагороду, явно не еквівалентну його праці, і робить свій висновок: ховає хліб в ями. Ви його знаходите, реквізуєте, проходите по селах Росії та України розпеченим залізом, спалюєте цілі села і радієте успіхам продовольчої політики».

У липні 1920 року з’явився Декрет Раднаркому РСФРР «Про розрахункові операції», дія якого незабаром поширилися на територію України. У ньому проголошувалося, що всі державні або громадські установи, підприємства та організації, які потребують будь-яких виробів, матеріалів чи продуктів, зобов’язані для одержання їх звертатися у відповідні розподільчі установи. Купівля на вільному ринку заборонялася. Розрахунки між установами та підприємствами могли здійснюватися тільки в безготівковій формі. У грудні розгорнулася безпосередня підготовка до скасування грошового обігу. Комісія на чолі зі Станіславом Струмиліним при Наркомфіні РСФРР підготувала пропозиції щодо заміни грошей так званими тродами (трудовими одиницями). Документ назвали «Декретом РНК про трудову одиницю обліку в державному господарстві РСФРР». Лєнін схвалив його і зауважив, що перехід від грошей до безгрошового продуктообміну є безспірним.

Керівники більшовицької партії скористалися революційним марксизмом тільки для того, щоб експропріювати суспільство й установити економічну диктатуру

4 грудня 1920 року, напередодні скасування грошей (яке так і не відбулося), Лєнін підписав «Декрет про безкоштовний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого споживання». Ідентичний декрет, який мав вступити в дію з 1 січня 1921-го, голова Раднаркому УСРР Християн Раковський підписав 14 грудня. У декретах вказувалося, що продовольство, яке Наркомпрод призначав на постачання робітників та службовців, має виділятися безкоштовно. Продовольство для міського населення, яке мало право на постачання з Наркомпроду, надходило до розподільчих органів теж безкоштовно. Від січня 1921 року запроваджувалося безплатне перевезення по залізницях вантажів і робітників та службовців, які їхали на роботу, у відпустку або з державної потреби. Були ухвалені також декрети про скасування плати за житло, користування водопроводом, каналізацією, газом, електрикою.

Тут немає місця для опису господарського колапсу, який стався в країні взимку 1920–1921 років. Економічна катастрофа змусила Лєніна подивитися в реальності й у березні 1921-го на X з’їзді РКП(б) скасувати продовольчу та посівну розверстки. Напередодні посівної кампанії селяни вже знали, що вони мусять віддати державі порівняно невеликий натуральний податок, а інша вироблена продукція залишатиметься їхньою власністю і може бути реалізована на вільному ринку.

У праці «Про продовольчий податок» (квітень 1921-го) вождь більшовицької партії охарактеризував політику 1918–1920 років як донкіхотську спробу знищити ринкову економіку. Він попередив про її небезпечність у виразах, які не допускали кривотлумачення: «Така політика була б дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху».

Читайте також: Російська революція 1917 року як цивілізаційна катастрофа

Проте в цій брошурі знайшлося місце для виправдання попереднього курсу. У ній вперше з’явився термін «воєнний комунізм», використаний п’ять разів. Чотири рази він брався в лапки, а в заключній частині брошури подавався вже без лапок. Мовляв, воєнний комунізм був зумовлений тривалою війною і не мав нічого спільного з комуністичною ідеєю. Лєніну було важливо зберегти ідею, яка в радянській практиці відігравала подвійну роль: обґрунтовувала необхідність експропріації суспільства державою та обіцяла народним низам «світле майбутнє» з розподілом благ за потребами.

Радянський Союз vs ринок

Нова економічна політика 1921–1928 років вивела країну з господарського колапсу, спричиненого комуністичним штурмом. Кремль зберіг завойовані під час штурму «командні висоти» економіки, які були підмурком політичної диктатури. Але держава лишалася залежною від селянства, яке прагнуло будувати свої відносини з містом на засадах еквівалентності. Експропріація селянства стала головним завданням нового комуністичного штурму, який тривав із 1929 по 1932 рік.

Розпочатий під гаслом «наступу соціалізму по всьому фронту», сталінський штурм мусив ознаменуватися, як вважали всі функціонери вищої ланки, ліквідацією товарно-грошових відносин і ринку. Запроваджену в містах і на новобудовах карткову систему розподілу продовольства вони розглядали не як тимчасовий захід, спрямований на захист від інфляційних цін вільного ринку, а як провісницю продуктообміну. Об’єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б) у грудні 1930 року записав: «Найважливішого значення набуває мережа закритих розподільників на фабриках і заводах, що розгорнулася останнім часом, — як нова, що виправдала себе, організаційна форма класового розподілу продуктів».

У 1931-му вийшла друком книжка 28-річного науковця Ніколая Вознєсєнского, який уже тоді робив стрімку кар’єру в сфері економічного управління. Автор пропонував широко застосовувати трудові одиниці (троди), «готуючись до того часу, коли червінці заміняться трудоднями». Безпосередній обіг продуктів і контроль за ним Вознєсєнскій вважав нагальною справою. Вважаючи, що перемога соціалізму буде здобута через кілька років, наркомфін СРСР Григорій Гринько доводив у 1932 році, що категорії грошового господарства відімруть одразу після цього: «Чим міцніше ми організуємо в теперішній час нашу грошову систему, чим краще забезпечимо прискорення темпів соціалістичного нагромадження в нашій країні, тим швидше забезпечимо ми побудову соціалістичного суспільства і поховаємо всі і всілякі категорії, які залишилися нам у спадок від минулого».

Переконаність функціонерів у тому, що товарно-грошові відносини та ринок відімруть упродовж кількох найближчих років, позначалася на їхній поточній роботі. Один із прикладів — кредитна реформа 1930–1931 років.

Під час переходу від госпрозрахунку трестів до госпрозрахунку підприємств виникла потреба замінити комерційний кредит прямим банківським кредитуванням. Кредитна реформа 1930-го заборонила продаж продукції суб’єктами господарювання один одному в кредит. Усі розрахунки між підприємствами почали здійснюватися за єдиним для поточної господарської діяльності рахунком у Держбанку, внаслідок чого власні кошти й банківські кредити знеособлювалися. Банк негайно оплачував рахунки постачальника, знімаючи кошти з рахунку підприємств-споживачів. Якщо власні гроші на рахунку споживачів вичерпувалися, постачальники одержували їх уже з банківських ресурсів. Фінансовий параліч в усуспільненому секторі економіки, який стався внаслідок реформи 1930 року, був подоланий у січні 1931-го. Постановою Раднаркому СРСР Держбанку пропонувалося оплачувати рахунки постачальників у межах наданого покупцеві ліміту лише за наявності згоди покупця (акцепту) або за його дорученням (акредитивом).

Під час XVII партконференції (січень — лютий 1932 року) виникла цікава ситуація. Голова Держплану СРСР Валєріан Куйбишев заявив, що на першій фазі комунізму цілком зберігають своє значення і торгівля, і рубль, і госпрозрахунок. Натомість завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦК ВКП(б) Алєксєй Стєцкій і секретар Північно-Кавказького крайпарткому Боріс Шеболдаєв назвали гроші й торгівлю «родимими плямами старого суспільства».

Читайте також: Як українці комунізм будували

На початку 1930 року в Радянському Союзі розгорнулася суцільна колективізація сільського господарства. Вона одразу набула зовсім неприйнятної для селян форми комунізації, коли в родини вилучалися всі без винятку засоби виробництва. Наштовхнувшись на шалений опір селян (передусім в Україні), Сталін припинив на півроку насильницьку колективізацію, а потім здійснював її в артільній формі. На відміну від комуни артіль зберігала за селянами частину засобів виробництва включно з невеликою присадибною ділянкою, що давала їм змогу підтримувати якусь подобу продовольчої незалежності, передусім у масштабі власної сім’ї. Разом із тим із 1930-го Сталін відновив продрозверстку, яка тривала три роки поспіль і цілком зруйнувала сільське господарство. Тепер не було потреби, як у 1919–1920-му, поєднувати продовольчу розверстку з посівною, бо колгоспники не вирішували, скільки, коли і що їм треба сіяти. Але їхнє ставлення до догляду за посівами, збирання та зберігання врожаю, який держава забирала в необмежених кількостях, було таким, що з кожним роком обсяги продукції зменшувалися, незважаючи на хороші погодні умови. Зустрівшись із некерованим, але абсолютним саботажем в одержавлених колгоспах, Сталін визнав за колгоспниками в січні 1933-го право власності на продукцію, що вироблялася в присадибному та колективному господарстві. Як і Лєнін у 1921-му, він замінив розверстку натуральним податком з урожаю, який був відомий до посівної кампанії. Це означало, що всі втрати врожаю припадали тепер на ту його частку, яка лишалася селянам. Внаслідок переходу з продрозверстки на продподаток припинився загальносоюзний голод, який спалахнув і в місті, і в селі. Мова йде саме про голод, а не про голодомори в Україні та деяких інших регіонах із десятикратно більшою кількістю жертв, які стали наслідком прагнення Кремля покарати селян за саботаж конфіскацією всієї їжі в перші місяці 1933 року.

Визнання за селянами права приватної власності на частку врожаю (природно, під іншими термінами) і права реалізувати цю частку за цінами попиту та пропозиції зберегло товарно-грошові відносини і ринок. Однак генсек був щиро переконаний у тому, що рано чи пізно радянська влада зможе нав’язати колгоспникам форми господарювання, основані на безгрошовому розподілі вироблених матеріальних благ. У Резолюції XVII з’їзду ВКП(б) «Про колгоспний рух і піднесення сільського господарства» (січень — лютий 1934 року) підкреслювалося, що на цій стадії основною формою колгоспу є сільськогосподарська артіль, але висловлювалося припущення стосовно того, що «колгоспний рух може підсилитися до вищої форми — комуни — відповідно до підвищення технічної бази, зростання колгоспних кадрів і культурного рівня колгоспників». Сталін до кінця життя зберігав упевненість у тому, що ліквідація приватної власності, товарно-грошових відносин і вільного ринку є можливою. У праці «Економічні проблеми соціалізму в СРСР» (1952) він стверджував: «Щоб підняти колгоспну власність до рівня загальнонародної власності, треба виключити лишки колгоспного виробництва з системи товарного обігу і включити їх у систему продуктообміну між державною промисловістю і колгоспами». Бачимо тут ототожнення «загальнонародної» власності з державною.

Від січня 1933 і до 1991 року радянська система господарювання не зазнала принципових змін. Вона істотно поступалася за ефективністю державам ринкової економіки, але колосальні ресурси країни, помножені на винятково високий мобілізаційний потенціал директивної економіки, дали Радянському Союзу змогу впродовж багатьох десятиліть змагатися на рівних з іншими великими державами.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
  • Як голосування за недоторканність викрило неформальні зв’язки в Раді, які можуть виявитися міцнішими за будь-яку партійну дисципліну
    21 липня, Денис Казанський
  • Як у німецькій економічній моделі переплелися добре й погане
    20 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено