Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 лютого, 2017   ▪   Володимир Мороз   ▪   Інститут історії церкви Українського католицького університету (УКУ)   ▪   Версія для друку

Йосиф Сліпий: «Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?»

«Коли настав мені шостий рік, брат Роман купив український буквар і зимовими вечорами зачав вчити мене читати. А коли мене записали до школи, до якої я просто рвався, то для мене читання була вже відома річ… На другому році я зачав вчитися по-польськи, а на третьому по-німецьки», — так згадував своє дитяче навчання майбутній глава Греко-католицької церкви, митрополит, а відтак і Патріарх Йосиф Сліпий.
Йосиф Сліпий: «Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?»

17 лютого 2017-го виповнюється 125 років від дня народження цього діяча — однієї із символічних постатей ХХ століття не тільки для греко-католиків, а й для всіх українців. Йосиф Сліпий — один із тих, хто, пройшовши крізь жорна репресій тоталітарного режиму, не зрадив совісті й власного народу. Власне, для нього служіння Богу й Україні поєднались у цілісну життєву практику.

Йосиф Сліпий народився в селі Заздрість теперішньої Тернопільської області 17 лютого 1892 року. Як він сам пояснював, назва села походить від того, що сусіди заздрили його жителям: поселення процвітало, текло молоком і медом. Йосиф Коберницький-Дичковський, а таким є його світське прізвище, був наймолодшим сином у сім’ї. Немовлям він сильно хворів і мало не вмер. Врятувала дитину тітка Розалія, завізши до лікарів. Хлопець одужав і виріс кремезним, зростом понад два метри. Прізвище Сліпий він узяв на честь свого діда, який мав таке прізвисько. Одного з їхніх предків, за переказами, осліпили за те, що воював проти царя Пєтра І на боці Карла ХІІ.

Тернопіль, Інсбрук, Рим

Йосиф Сліпий добре навчавсь, і під час відвідин Тернопільської української гімназії, вихованцем якої він був, на нього звернув увагу митрополит Андрей Шептицький. 1911 року юнак вступив до Львівської духовної семінарії, а 1917-го поїхав на навчання до Інсбрука в Австрії. 30 вересня 1917-го Шептицький висвятив його на священика в Унівській лаврі, що на Львівщині.

Майбутній Патріарх у юності

У 1918-му Йосиф Сліпий захистив докторську дисертацію в Інсбруку. Потім були студії в Римі. 1922-го він почав викладати догматичне богослов’я у Львівській семінарії, а також канонічне право на правничому факультеті Українського таємного університету. Молодий чоловік із головою поринув у науку: створив Богословське наукове товариство, почав видавати його праці, а також журнал «Богословія» — небачені доти речі на Галичині. У 1926-му Сліпий став ректором уже згадуваної семінарії, яка під його керівництвом добре розвивалася.

Читайте також: «Дайте хліба, бо діти помруть з голоду, а не дасте, то силою прийдеться взять!..»

«Коли місця в семінарії було замало, а кандидатів на перший рік голосилося сотками, тому, що доступ до вищих шкіл був замкнений для українців, я мусів винаймати філії», — згадував ректор у «Споминах», виданих Українським католицьким університетом (УКУ) у 2014-му.

Відтворений будинок, у якому пройшло дитинство Йосифа Сліпого

У 1929-му Йосиф Сліпий став ректором новоствореної Богословської академії, попередниці сучасного УКУ. Що показово, він не лише був адміністратором, а й активно писав надалі. Понад те, був популяризатором науки: друкував статті в газетах і журналах, ініціював Академічні вечори, під час яких науковці читали лекції для широкого загалу: вхід був вільний. Йосиф Сліпий намагався брати найкраще з освітньої галузі Заходу не на словах, а на практиці. Водночас підтримував лінію Андрея Шептицького на глибше вивчення власної, української, релігійної і загалом культурної традиції. Прикметно, що польські кола, котрі робили перманентні закиди Шептицькому як лідерові української громадськості Галичини, не могли діяти подібним чином щодо Йосифа Сліпого як науковця. Тож визнавали, що за нього семінарія «має своє обличчя».

Читайте також: «Політичні українці»: хто і коли був найпершим?

«Перші совіти» й наступник Шептицького

Прихід 1939 року в Західну Україну «перших совітів» позначився масовими репресіями. Духовенство ГКЦ розуміло, що й на нього, й на вірних чекають дуже складні часи. Аби забезпечити церковне життя, літній і хворий Андрей Шептицький поклопотався про призначення Йосифа Сліпого своїм наступником. Для цього таємно до Рима відправили о. Йосифа Кладочного. Папа Пій ХІІ з кандидатурою погодився. Тож 22 грудня 1939 року Сліпий прийняв єпископські свячення. Вказану дату — свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці — обрав невипадково: цим він ушанував особливу любов своєї матері до Пречистої Діви. За гасло для єпископського герба Йосиф Сліпий узяв вислів «Рer aspera ad astra» («Крізь терни до зірок»). Ці слова виявилися для нього пророчими.

Інтер’єр хати-музею Йосифа Сліпого

На початку німецької окупації, 30 червня 1941 року, Йосиф Сліпий підтримав проголошення незалежності Української держави. Окрім того, зумів відновити закриті радянською владою Богословську академію та семінарію. З поверненням Червоної армії (а з нею відразу йшли і спецслужби) над ГКЦ знову нависла реальна загроза знищення. 1 листопада 1944 року помер Андрей Шептицький. І хоча польські кола поширювали інформацію, що Йосиф Сліпий є митрополитом тимчасово, що цю кандидатуру ще погоджуватимуть із еміграційним урядом Польщі в Лондоні і що Львів буде польським, повоєнні кордони були вже визначені.

Могила батьків Йосифа Сліпого в Заздрості

Перефразовуючи вислів Умберто Еко, скажемо, що тоталітарна система, сама створила собі ворога — в особі віруючих людей та релігійних інституцій. Однією з найбільших і найстійкіших не згодних із нею спільнот була Львівська греко-католицька митрополія. Спершу, коли до повної перемоги над нацизмом було ще далеко, радянський режим тактично загравав із ГКЦ: відкриті й приховані співробітники спецорганів ходили до митрополичих палат на співбесіди, у Москві приймали делегацію греко-католиків, ГКЦ намагалися використати для тиску на УПА, збирали інформацію про ієрархів, духовенство та мирян. Слухняним інструментом церква не ставала, незважаючи на її словесне задобрювання та масові репресії. Зрештою, 20 лютого 1945 року з’явилася постанова управління Наркому держбезпеки у Львівській області про відкриття оперативної справи «Ходячі» на ієрархів та священиків. Режим прокладав дорогу для організованого знищення багатомільйонної релігійної громади.

«Людина страшенно груба і простакувата»

11 квітня 1945 року співробітники спецслужб та силовики оточили собор Св. Юра у Львові, а близько 19:00 заарештували митрополита Сліпого. Синхронно ув’язнили єпископів Никиту Будку, Миколая Чарнецького, Григорія Хомишина та Івана Лятишевського.

Читайте також: Римська одісея Йосипа Сліпого із радянської неволі

Спершу главу ГКЦ відвезли до тюрми на Лонцького, а потім переправили потягом до Києва. Як згадував сам Йосиф Сліпий, у купе окремого вагона його стерегли три-чотири охоронці, тоді як інші крутились у коридорі й сусідніх купе. По прибутті до Києва для митрополита викликали авто, але через помилку приїхав «чорний ворон». Вочевидь, був наказ ставитися до заарештованого стримано — його посадили не в будку для «зеків», а біля водія. Відвезли до тюрми на вулиці Короленка, де почалися допити.

Йосиф Сліпий у момент арешту 11 квітня 1945 року

«Мене виводили на слідство день і ніч, так, що я буквально падав з ніг, і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого судді… Моє слідство провадив Горюн, пізніший начальник КГБ у Львові, людина страшенно груба і простакувата. Хіба одно тільки добре, що записував менше-більше слідство без суттєвих змін і перекручень, як це робили пізніше наступні слідчі», — читаємо у спогадах Йосифа Сліпого.

Речі з періоду ув’язнення глави ГКЦ. Тюремний одяг Йосиф Сліпий узяв із собою до Рима, і його передали до музею

Ці слова слід завжди враховувати, читаючи й інтерпретуючи опубліковані документи радянських спецслужб щодо Йосифа Сліпого та інших єпископів і мирян — греко-католиків, котрі опиралися тоталітарній системі. Було й таке, що протокол створювали без допиту — це практикував слідчий Крикун: писав щось, а потім вимагав підписувати, ніби то все правда.

Йосиф Сліпий перед виїздом із СРСР

Главі ГКЦ інкримінували те, що він нібито був агентом розвідок іноземних держав, проводив націоналістичну й антирадянську діяльність, зокрема очолював націоналістичний рух, підтримував ОУН — УПА, дивізію «Галичина». Ієрархові пропонували зректися Папи Римського, і тоді, мовляв, він зможе стати православним митрополитом Київським. Йосиф Сліпий не погодився.

«По «соборі» (Львівському псевдособорі 1946 року, на якому частина греко-католицького духовенства під тиском і погрозами оголосила про перехід до РПЦ. — Авт.) Горюн радісно кричав переді мною: «Але ми вкропили Папі!» На то я сказав, що сім мільйонів — невелика кількість, щоби потрясти Католицькою Церквою, а ви терором тільки себе компрометуєте, — згадував Йосиф Сліпий. — І справді, вони були свідомі своєї брутальності, а навіть підлості, бо звіт т. зв. Львівського собору мусіли видавати аж два рази і поправляти свої компрометації».

«...можуть допровадити до безумія»

Слідство щодо «злочинів» глави ГКЦ тривало понад рік. Вирок оголосили 3 червня 1946-го за ст. 54-1а Кримінального кодексу УРСР «Державна зрада». Стаття передбачала розстріл або позбавлення волі з конфіскацією майна. Йосифові Сліпому присудили вісім років виправно-трудових таборів. Один співкамерник митрополита, почувши це, сказав, що був би щасливий, якби йому дали стільки само. Той-таки чоловік розповів про випадок, коли одна жінка повернулася із суду до села і всі її почали розпитувати про термін: «Слава Богу, тільки 10 літ», відповіла вона. Такою була радянська система...

Йосиф Сліпий та Папа Римський Іван ХХІІІ

«Голодування, безсонниця і допити можуть допровадити до безумія. І тоді я переконався, що не можна дивуватися нікому, якщо він підписує всякі ложні зізнання та наклепи або пристає до шпіонажу і тому подібне. То була велика ласка Божа, що я видержав ті всі муки», — читаємо у спогадах.

А були ще спроби натиснути на митрополита, зламати його поширюванням чуток: від того, що Йосиф Сліпий був причетний до начебто отруєння митрополита Андрея Шептицького і аж до натяків, що він, мовляв, незаконний син свого попередника. Якщо коротко, то в хід ішли всі методи КГБ. І хоча Йосиф Сліпий не пише про те, що йому завдавали побоїв, натяки про це у «Споминах» наявні. І в цих складних умовах митрополит намагався виконувати обов’язки душпастиря. Коли ж отримав передачу, в якій були родзинки (на їх основі робив «вино») і просфора, почав служити літургії.

«…це один із керівників уніатської Церкви на Західній Україні... що він має ненависть до совєтської влади, і що уніатське духовенство заявляло про необхідність знищити Росію як єдину державу, розділити її на частини та відірвати Україну від Москви… що український народ є давніший від російського, що історія українського народу не має нічого спільного з історією російського народу…»

Після оголошення вироку главу ГКЦ відправили до РРФСР. Три тижні перед відправленням до Новосибірська вагон із митрополитом стояв у Москві. Тим часом в’язень захворів на дизентерію. Лікарка, яка прийшла, виписала рецепт, але сказала, що медикаментів немає. Потім були численні зміни таборів: Новосибірськ, Маріїнськ, Боїми, Кіровськ, Печора, Інта, Потьма… Митрополита не раз грабували.

«Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і носа сочилася кров», — описав одну з таких ситуацій також в’язень — австрійський професор Франц Ґросбауер.

Бєрія пробував «домовитися»

По смерті Сталіна, коли Лаврєнтій Бєрія намагався прийти до влади в СРСР, Йосифа Сліпого хотіли використати для налагодження відносин з Апостольським престолом у Римі. Посланець Бєрії навіть обіцяв відновити ГКЦ у правах, а митрополиту запропонували написати історію своєї церкви. Навіть у Москву возили, дозволили відвідувати бібліотеку. Та Бєрію стратили в 1953-му. Перед Йосипом Сліпим знову поставили вимогу відректися від Папи. Він відмовився, дістав новий термін і зрештою потрапив у будинок для престарілих у Маклакові біля Єнісейська. За 60-річним митрополитом постійно стежили: ходили і їздили за ним усюди велосипедами й машинами. Але у відповідь на його настійливі нагадування, таки дозволили займатися наукою.

Йосиф Сліпий під час ІІ Ватиканського Собору (джерело)

В ув’язненні Йосиф Сліпий написав п’ять томів і початок шостого «Історії Вселенської Церкви на Україні» і вступ до цієї праці під назвою «Погляд на догматичні та історичні основи Греко-Католицької Церкви в Україні». Їх таємно передавав в Україну. Також до Львова, до колишнього музею НТШ, переслав гербарій сибірських рослин, опудала тварин, колекцію комах. Але головне, що Сліпий і надалі всіляко підтримував вірних: писав послання, листи тощо. Навіть пересилав гроші іншим священикам. Коли один із місцевих начальників КГБ якось сказав митрополитові, що зростає злочинність, той відповів: «Потрібен опіум». Глава ГКЦ мав на увазі виховну роль релігії, яку ідеологи комунізму називали «опіумом для народу» і з якою боролися.

Йосиф Сліпий і Папа Римський Іван Павло ІІ

Режим не збирався відпускати Йосифа Сліпого на волю. Тож його знову судили. Як писав дослідник життя митрополита Василь Ленцик, залучені до аналізу справи «експерти» встановили таке: «…це один із керівників уніатської Церкви на Західній Україні... що він має ненависть до совєтської влади, і що уніатське духовенство заявляло про необхідність знищити Росію як єдину державу, розділити її на частини та відірвати Україну від Москви… що український народ є давніший від російського, що історія українського народу не має нічого спільного з історією російського народу…»

За ці «злочини», як і за те, що Йосиф Сліпий ідентифікував Київську Русь як українську державу і не визнавав львівського псевдособору 1946-го, в радянській дійсності доводилося відсиджувати у віддалених областях «єдіной і нєділімой». Але реальність змінювалася.

Як Хрущова вмовили звільнити Сліпого

У жовтні 1962 року розгорілася Карибська криза, яку допоміг урегулювати Папа Іван ХХІІІ. Він мав у своєму робочому кабінеті фото Йосифа Сліпого й часто молився за його порятунок. Ще у 1960-му Папа іменував його кардиналом. Коли ж випав шанс скористатися сприянням президента США Джона Кеннеді, який був католиком, справа звільнення митрополита зрушила з місця. Посередником у ній виступив журналіст Норман Казенс, 14 грудня 1962 року він мав тригодинну розмову з Нікітою Хрущовим, після чого останній дав згоду на звільнення. Радянська сторона, сподіваючись на те, що літній митрополит довго не житиме, лише поставила умови, що він не критикуватиме СРСР та його політику щодо релігії.

Погруддя Йосифа Сліпого в Заздрості

Йосифа Сліпого везли з СРСР потягом через Прагу та Відень. Переліт літаком він не витримав би через стан здоров’я. Митрополит прибув до Рима 9 лютого 1963 року, а вже наступного дня його прийняв на аудієнції Папа Іван ХХІІІ.

Тож глава ГКЦ отримав свободу. Але думками, як згадували його численні сучасники, він перебував в Україні й сподівався, що таки повернеться до своєї переслідуваної спільноти, що її статус покращиться. Тож до 1969 року Йосиф Сліпий щопівроку ходив у посольство СРСР у Римі оновлювати паспорт.

«Це були втрачені найкращі 18 років мого життя, коли я ще міг служити у повноті своїх сил. А так не мав я змоги нормально працювати. Це були страшні часи, і дай Боже, щоб ніколи не повертались. Замість того, щоб я працював як митрополит, мене били, опльовували, руки ламали, ноги мені перемерзли, а я мусів думати про виживання», — оцінив сам ієрарх період ув’язнення.

Йосиф Сліпий брав участь у роботі ІІ Ватиканського Собору, починаючи з його другої сесії. Одразу по звільненні він узявся за гуртування церкви, якій загрожували асиміляція та розчинення в римо-католицькій більшості. Про масштабність задумів митрополита свідчить навіть короткий перелік зробленого. Так, у 1963-му він фактично створив наново Український католицький університет у Римі та його філії в Буенос-Айресі, Лондоні, Чикаго, Філадельфії, відновив роботу Синоду єпископів, побудував собор Св. Софії у Римі. Як учений та організатор науки, сприяв виданню сотень праць, реанімував часопис «Богословія», сам творив: зібрано й опубліковано 18 томів його спадщини.

Меморіальний комплекс Йосифа Сліпого в рідному селі

Для об’єднання української діаспори він відвідав основні місця її розселення. У 1968-му це були Канада та США, Венесуела та Бразилія, Аргентина та Парагвай. У 1969-му — Німеччина. У 1970-му —Іспанія, Велика Британія, Франція, Австрія. У 1973-му — Австралія, Нова Зеландія, Тайвань, Японія, знову Канада та США. І це аж ніяк не всі візити.

Йосиф Сліпий підтримував дружні стосунки з православними ієрархами, зокрема українським митрополитом Іваном (Теодоровичем) та архиєпископом, майбутнім першим київським Патріархом УПЦ КП Мстиславом (Скрипником). Понад те, глава ГКЦ публічно порушив питання про визнання патріархату ГКЦ. У тодішній політичній кон’юнктурі, побоюючись посилення репресій щодо католиків за залізною завісою і ускладнення відносин із РПЦ, Апостольська столиця не наважилася офіційно підтримати цю думку. Проте від 23 грудня 1963 року глава ГКЦ дістав титул Верховного Архиєпископа, що рівний патріаршому, але без використання самого слова «Патріарх». Йосиф Сліпий не зневірився — від 1975-го його почали титулувати як Патріарха в самій ГКЦ.

Помер Патріарх Йосиф 7 вересня 1984 року. Він заповів, щоб його похоронили в соборі Св. Юра, коли Україна стане незалежною. Це зробили 26 серпня — 7 вересня 1992 року. У ті дні помолитися до труни Йосифа Сліпого прийшло приблизно 1,5 млн осіб. У наші дні в родинному селі Патріарха, Заздрості, діють музей і меморіальний комплекс Йосифа Сліпого. Його твори перевидала на диску мультимедійна студія «Свічадо». У своєму заповіті Йосиф Сліпий просив українців не зневірюватись і настійливо працювати заради єдності.

«Мої дорогі! Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?» — цю фразу часто повторював Йосиф Сліпий, як засвідчує його багатолітній секретар о. Іван Дацько.

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.