Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 січня, 2017   ▪   Тетяна Філевська   ▪   Версія для друку

Перша амазонка авангарду

Найбільше значення в житті Олександри Екстер мали два міста: Київ і Париж. Але саме в Києві вона прожила найдовше
Матеріал друкованого видання
№ 3 (479)
від 19 січня
Перша амазонка авангарду

Вперше в історії мистецтва жінки так сильно проявили себе саме в мистецькому авангарді початку ХХ століття. Київський поет Бенедикт Лівшиць у своїх знаменитих спогадах «Півтораокий стрілець» («Полутораглазый стрелец») називає найвидатніших із них й охрещує «амазонками, скіфськими наїзницями»: Олександра Екстер, Наталія Гончарова, Любов Попова, Ольга Розанова, Варвара Степанова і Надєжда Удальцова. Екстер завжди перша з них. Понад те, сам Лівшиць бував гостем її знаменитої київської студії.

18 січня амазонці авангарду Олександрі Екстер виповнилося 135 років. Навряд чи з цього приводу в Україні з’явиться премія її імені, відкриється виставка робіт чи навіть буде встановлена меморіальна дошка на будинку, де вона жила в Києві. Тим часом у Нью-Йорку в Музеї сучасного мистецтва (МоМА) відкрилась епохальна виставка «Революційний імпульс: сходження російського авангарду», у якій список видатних митців авангарду очолює саме Екстер. У короткій довідці вона позначена як російська художниця, попри те що в Росії прожила лише близько трьох років. Найважливішими в її житті були два міста: Київ і Париж, але саме в Києві вона прожила найдовше.  

Елегантність і хист. Олександра Екстер у Києві, 1910-ті

Витончена інтелектуалка, що володіла кількома мовами, подорожувала всім світом та спілкувалась у колі найвизначніших митців свого часу: Пікассо, Браком, Леже, Аполлінером, Соффічі, Марінетті. Вона була мостом між світом українського й російського авангарду та новітнім мистецтвом Західної Європи. Привезла кубофутуризм до України, навчила Пікассо користуватись яскравими барвами, реформувала світову сценографію і поєднала авангардне мистецтво з народними українськими вишивками.

Київський фундамент

Олександра Олександрівна Григорович народилася 18 (5) січня 1882-го в місті Білосток Гродненської губернії (нині територія Польщі). Її батько Олександр Абрамович Григорович — білорус, мати — грекиня. Коли їй було два роки, сім’я переїхала до Сміли. Незабаром батько отримав роботу в Києві, і на 35 років це місто стає рідним для Олександри Олександрівни. Вона закінчила Ольгинську гімназію, навчалась у Миколи Пимоненка в Київському художньому училищі разом із Олександром Богомазовим та Олександром Архипенком, приватно відвідувала студію Сергія Світославського. Цікаво, що сам Пимоненко не сприймав нового мистецтва, але всі його учні перебрали в нього любов до національного колориту та буйство фарб, властиве народному мистецтву. Спостерігаємо це в Екстер, Богомазова, Архипенка й Малевича, який ймовірно відвідував його студію ще в підлітковому віці.

Читайте також: Девід Кровлі: «Фактчекінг — одна з найцікавіших проблем сучасного світу»

Ще в 1903 році вийшла заміж за київського адвоката Миколу Екстера і з його німецьким прізвищем здобула світову славу. З 1905-го до 1920-го київською адресою Екстер незмінно буде будинок 27 на вулиці Фундуклеївській (нині Богдана Хмельницького). У подружжя не було дітей. Весь свій час Олександра Олександрівна приділяла мандрам і мистецтву. До того ж київське провінційне життя не задовольняло енергійну та допитливу мисткиню. З 1907-го починаються її мандри Європою.

Саме Екстер поєднала ідеї кубізму з абстрактними мотивами та яскравими відкритими кольорами, запозиченими з народного українського мистецтва

У 1907-му вона вперше потрапляє до Парижа й завдяки Аполлінеру знайомиться з Пікассо і Браком, таким чином опинившись у самому серці європейського мистецтва. Пікассо щойно прогримів «Авіньйонськими дівчатами», і кубізм відходить від дійсності до абстракції. Олександру Екстер захоплюють ідеї кубізму та кардинально змінюють усю її подальшу творчість, але вона не відразу наважується дотримуватися цих ідей у своїх роботах. Розповідає про пошуки Пікассо і Брака у своїй київській студії, де збирались усі творчі люди міста. Навколо Екстер гуртуються молоді митці.

«Ланка» і «Кільце»

Виставкове життя в Києві на початку 1900-х не вирізнялося великим розмаїттям. Це був переважно живопис салонного типу без особливих експериментів. Тому виставка нового мистецтва «Ланка» («Звено»), організована Олександрою Екстер і Давидом Бурлюком на Хрещатику в 1908-му, стала надзвичайною подією. Вона входила до циклу виставок у Москві, Петербурзі та Херсоні. Серед учасників — Екстер, брати Бурлюки, Ларіонов, Лентулов та ін. Але провінційний смак киян 110 років тому виявився непереборним. Виставку дуже погано відвідували, до того ж потрібно було платити за вхід. Критики не стримували злослів’я, і захід отримав лише кілька позитивних відгуків. Під час виставки Давид Бурлюк розповсюджував свої листівки «Голос імпресіоніста на захист живопису» — один із перших маніфестів нового мистецтва. Хоча це був маніфест одного художника і не всі учасники виставки могли погодитися з його формулюваннями. «Ланка» увійшла в історію світового мистецтва, але так і не стала важливою подією для киян.

Сцена по-новому. Як і її сучасники, зокрема Малевич та Пікассо, Екстер не боялася експериментувати з оформленням театрального простору

Олександра Екстер наполегливо ознайомлювала Київ із новітніми пошуками мистецтва й у 1914 році знову на Хрещатику разом з Олександром Богомазовим відкрила виставку «Кільце». І хоча про новітнє мистецтво в місті говорили вже значно більше (відбулися диспути поетів-футуристів із Москви й Петербурга, Михайль Семенко оголосив про появу групи «Кверо»), але це не наблизило багатьох до розуміння та прийняття художніх експериментів. Тому «Кільце» теж не викликало ажіотажу в публіки, а от критики й цього разу скористалися нагодою потренувати своє зубоскальство. На виставці були представлені лише київські художники: Екстер, Богомазов, Денисова та учасники гуртка «Мистецтво» при Київському політехнічному інституті. Очевидно, що виставка була дуже нерівною: частина робіт належала митцям-початківцям й аматорам із КПІ. Це також одна з причин негативних критичних відгуків, хоча про новаторство такого підходу та його педагогічні переваги годі сперечатися.

Театральний конструктивізм, режисура світла та боді-арт

Олександра Екстер увійшла в історію мистецтва насамперед завдяки своїм реформаторським ідеям у сценографії. Вона вперше запропонувала замість пласких розмальованих декорацій використовувати складні багатоярусні конструкції, займаючи таким чином увесь простір сцени, а не лише її підлогу. Друге театральне новаторство — костюми.

Читайте також: Післяобрази і архітектони

Лише три вистави в Камерному театрі забезпечили їй усесвітнє визнання як реформатора сценографії та театрального костюма: «Фаміра-кіфаред» (1916), «Саломея» (1917), «Ромео і Джульєтта» (1921). Поєднання художнього досвіду кубізму, футуризму, супрематизму та нової пластичної драми полтавчанина Олександра Таїрова назавжди змінили уявлення про театр. На жаль, із різних причин ця співпраця не продовжилася, хоча Екстер працювала й над іншими виставами. Мистецтвознавець Абрам Ефрос називав її декорації «урочистим парадом кубізму». Образи, створені костюмами Екстер, надмірно виразні, шалено темпераментні, неначе доведені до крайньої межі, сповнені підкорюючої сили. Цікаво, що саме у Камерному театрі Олександра Екстер запропонувала розмальовувати обличчя акторів як доповнення до костюмів. Разом із епатажами Ларіонова і Бурлюка ці спроби стали протоформами боді-арту.

Постать із кинджалом. Ескіз костюма «Ромео і Джульєтта» Вільям Шекспіра Художник – Олександра Екстер Режисер – Олександр Таїров Камерний театр, Москва, 1921

На початку 1920-х Екстер працювала над костюмами для екранізації Яковом Протазановим «Аеліти», але її ескізи лишилися нереалізовані. Режисер втілив власні ідеї, у яких, проте, відчувається вплив Екстер.

У Києві Екстер створювала декорації для балетів Броніслави Ніжинської — сестри відомого прем’єра дяґілєвського «російського балету» Вацлава Ніжинського, який сам тут народився. Крім того, Олександра Олександрівна звертає увагу на освітлення як об’єкт драматичної дії і запрошує електромонтера до співпостановки п’єс. Не виключено, що саме Київ є місцем народження світлових ефектів та перетворення освітлювача на режисера світла. Зрештою, недарма Екстер називали «Пікассо сценографії».

Читайте також: Відкладений попит

Київська студія

1918 рік став доленосним для Олександри Екстер, як і для мільйонів інших. Після сенсаційної московської прем’єри «Саломея» Екстер повернулася додому на свята, але її приїзд затягнувся до середини 1920-го. Не лише через проголошення УНР, різанину Муравйова та подальші політичні драми, розіграні на київській землі. Дуже захворів чоловік Микола Євгенович і вже ніколи не одужав. Це «приземлило» її на деякий час. І завдяки тому відкрилася Київська студія Олександри Екстер.

Іспанський танок. Ескіз костюма Художник – Олександра Екстер Балетмейстер – Броніслава Ніжинська Студія Броніслави Ніжинської «Школа руху», Київ, 1918

У неї була здатність розкривати творчий потенціал в інших, проявляти талант, відкривати художника в художнику. «Школа Екстер» була не просто традиційною школою із системною освітою, це ще й місце зустрічі творчих особистостей, спілкування, споглядання за робою майстра, творення мистецького життя. Більшість колишніх учнів (Вадим Меллер, Олександр Тишлер, Анатолій Петрицький, Олександр Хвостенко-Хвостов, Ісаак Рабинович, Климент Редько, Павєл Челіщєв та ін.) так і не позбулися ніколи її впливу — «екстерівщини». Її київська студія була «місцем зустрічі поетів». Анна Ахматова писала, що з майстерні Екстер «вийшли всі ліві художники Києва». І поява української версії кубофутуризму завдячує саме їй. Та й саме явище українського авангарду, як ми його сьогодні називаємо, почало формуватися в її студії.

Окрім власне занять із живопису Олександра Екстер з учнями брала участь в оформленні вулиць Києва до перших більшовицьких святкувань. Їй дістався Хрещатик, на якому вона двічі не дуже вдало проводила виставки нового мистецтва в 1908 і 1914 роках. Агітаційна діяльність Екстер доповнилася в червні того самого 1918-го культуротворчою, коли під час Всеукраїнського з’їзду художніх організацій на запитання про завдання сучасного українського мистецтва вона відповіла: «Якомога більше вільної творчості та якомога менше провінціалізму». Хоч як прикро, але це твердження Екстер актуальне й для сучасного українського мистецтва. До речі, уряд гетьмана Павла Скоропадського в 1918-му розробив програму розвитку мистецтва в Україні, якої в сучасній Україні не існує.

Читайте також: Лутц Даммбек: «Шик із гетто експортується до Європи»

Студія працювала не лише для дорослих, а й для дітей. Екстер казала, що діти близькі до авангарду своїм лаконізмом і відкритим кольором, а ще емоційністю та життєвим поривом. Вона читала дітям казку, а потім давала папір, пензлі, фарби, ножиці, клей і просила не стримувати себе ні в чому. Результати вражали навіть зрілих художників.

Студія існувала до 1919 року. Після захоплення більшовиками влади в Києві Екстер втікає до Одеси, де також викладає.

Вишитий авангард

У 1910-х роках освічені заможні жінки Анастасія Семиградова, Наталя Давидова, Наталія Яшвіль, Варвара Ханенко влаштовують по селах артілі та відродження української народної вишивки. Вони запрошують Олександру Екстер та Євгенію Прибильську очолити артілі в селі Вербівка (нині Кам’янський район Черкаської області) та Скопці Полтавської губернії (тепер Веселинівка Баришівського району Київської області). Художниці створюють ескізи для вишивок самі або ж запрошують інших митців. Олександру Екстер пізніше замінить Казимир Малевич. Вишивки з великим успіхом експонувалися в Києві, Москві, Парижі, Берліні, Мюнхені та Нью-Йорку. Ними оздоблювали одяг, використовували для декорування сумочок, шаликів, подушок, поясів тощо. Народні майстри запозичили в авангардистів динаміку, а митці вчилися в них використовувати відкриті яскраві кольори.

Вакханка. Ескіз костюма «Фам­іра-кіфаред» Інокентія Анненського Художник Олександра Екстер Режисер Олександр Таїров Камерний театр, Москва, 1916

У 1915 році виставка вишивки в Москві демонструвала перші суперматичні роботи Казимира Малевича. Ще за кілька місяців до знаменитої виставки «0,10» у грудні кілька робіт були вишиті народними українськими майстринями.
Екстер дружила з народною майстринею Ганною Собачко, виставку якої організувала в Києві у 1918 році. На відкритті Олександра Олександрівна сказала: «Молоді слов’янські народи віддають перевагу радісним ясним кольорам». Ці самі слова вона говорила своїм паризьким друзям Пікассо та Браку.

Барвистий кубофутуризм

Екстер дотримувалася ідей кубізму й футуризму майже в усьому, крім кольору. Мисткиня не могла погодитися з другорядною роллю кольору, адже творці кубізму й футуризму вважали, що він має ледь не останнє місце в живописі, й послуговувалися дуже бідною палітрою суто пастельних тонів, монохромно. Саме Екстер поєднала ідеї кубізму з абстрактними мотивами та яскравими відкритими кольорами, запозиченими з народного українського мистецтва. Вона ж надихнула Пікассо на використання барвистих кольорів у кубізмі. Після спілкування з Екстер засновник кубізму різко розширює свою палітру та сміливо вживає всю гаму кольорів, не оминаючи й контрастів.

Читайте також: Євген Станкович: «Індивідуальність — це тренд сучасної європейської культури»

Відкритий і яскравий колір Екстер запозичила з народного українського мистецтва, хоча серед її робіт не знайдеться жодного наслідування мотивів чи сюжетів традиційного народного мистецтва. Як і в народженої в Одесі парижанки Соні Делоне, в Екстер вплив українського мистецтва був на рівні світовідчуття. Якщо на першу вплинули дитячі враження від сільського українського весілля, як, до речі, й на Казимира Малевича, то в другої вплив народного мистецтва був свідомим — через співпрацю й дружбу з народними майстрами-вишивальницями артілі із села Вербівка. До речі, власне обидві художниці належать до засновниць стилю ар-деко, характерними рисами якого є орнаментальність та барвистість.

Останній Париж

У середині 1920-го Екстер покине Київ назавжди. До 1923-го вона кілька років провела в Москві, коли на прохання наркома освіти Анатолія Луначарського, єдиного в радянській владі поціновувача авангардного мистецтва, вона їде до Венеції та Парижа для підготовки виставок радянського мистецтва. До Союзу вона більше ніколи не поверталась. Останнім містом для життя обрала Париж.

Заховане в спецфонді. Олександра Екстер, «Три жіночі постаті», 1909–1910. Колекція НХМУ

У Парижі було непросто. Вона чекала, що її запросить Броніслава Ніжинська поставити балет саме в Дяґілєва вже в Парижі, що Таїров покличе її знову до Камерного театру. Але нічого не відбувалося. Проте Олександра Олександрівна без діла сидіти не могла: шила одяг, розписувала керамічний посуд, створювала маріонетки, робила авторські книжки Les Livres manuscripts у кількох примірниках на зразок старовинних манускриптів. Але Екстер не вміла щось робити погано. Всі зроблені нею речі довершені.

У цей час вона також викладала в Академії сучасного мистецтва в Парижі на запрошення Фернана Леже. Студенти згадували, що вона «блискуче викладає, але дратує тим, що часто згадує Україну, яку ніхто не знає». У Париж разом з Олександрою Екстер поїхала її київська покоївка Аннушка, що прихопила із собою українські глиняні горщики, у яких пригощала французьких гостей борщем.

Читайте також: Олена Живкова: «Нині на в’їзді до українських міст бачиш рекламу горілки, а не шедеврів із місцевих музеїв»

Зв’язок із Союзом завершився з початком вій­ни. Останні роки Екстер прожила самотньо в передмісті Фонтене-о-Роз, де померла 1949 року.

Геометрія життя

Екстер не вела щоденників, не писала мемуарів, майже не залишилося її листів. Але все життя можна прочитати через її діяльність: вона весь час займалася творчістю або викладанням. У неї не було сумнівів у власному призначенні, і ніякі життєві обставини не впливали на якість її творінь. У мистецтві Екстер немає й сліду її буремного життя. Вона наче знаходила прихисток від життєвих ураганів у стабільності живопису. Її життя як синусоїда: періоди злету чергувалися з кропіткою майже невидимою назовні працею.

Під небом Франції. Олександра Екстер, «Міст. Севр», 1914. Колекція НХМУ

Вона не домагалася визнання, не самостверджувалась, як це робили інші авангардисти, переймалася створенням найкращого та найновітнішого. Тому її ім’я не стало легендою ще за життя. Екстер не прагнула першості чи переваги над іншими. Найбільший дослідник її творчості Георгій Коваленко пише: «Екстер мужньо слідувала своїй долі, тому що не могла зрадити своєму характеру».

Реконструкція

У 2008 році в Національному художньому музеї України відбулася перша ретроспективна виставка Олександри Екстер в Україні. Експозиція з понад 50 робіт художниці була доповнена колекцією української дизайнерки Лілії Пустовіт за мотивами творчості Екстер. За життя Олександри Олександрівни не відбулося жодної персональної виставки на Батьківщині, тоді як більшість інших авангардистів регулярно виставлялись у Москві, Петербурзі та Києві. Сама ж Екстер двічі організовувала виставки нового мистецтва на Хрещатику, з боку Бессарабської площі. Кілька років тому з ініціативи мистецтво­знавця Тетяни Кара-Васильєвої відбулася реконструкція вишивок з артілей Вербівки та Скопці, зокрема й серія вишивок за ескізами самої Олександри Екстер. Виставки серії «Вишивка авангарду» періодично відбуваються в Києві та інших містах.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено