Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 грудня, 2016   ▪   Володимир Мороз   ▪   Версія для друку

Жінка проти системи: modus operandi Мілени Рудницької

«Рівноправність була тільки засобом, що уможливлював для нас вступ у громадське життя в ролі співрішаючого і співвідповідального чинника, який дозволяв нам зачати, перетворювати і формувати світ, створений і сформований мужчиною» — ці слова належать ідеологу українського фемінізму, літераторці, журналістці, педагогу та політику Мілені Рудницькій.
Жінка проти системи: modus operandi Мілени Рудницької

Мілена Рудницька народилася 15 червня 1892 року в родині українця Івана Рудницького та єврейки Іди Шпігель у містечку Зборові. При хрещенні її мати взяла собі ім’я Ольга. Іван Рудницький працював нотаріусом. Рудницькі часто переїжджали туди, де була робота., тож не дивно, що діти в цій сім’ї, а їх було п’ятеро, народжувалися в різних містечках. Підгайці, Зборів, Ходорів, Золочів, Миколаїв біля Львова, Гримайлів на Тернопільщині, Лука біля Самбора. Коли ж Іван Рудницький помер у 1906 році в Бережанах, Іда-Ольга з дітьми перебралася до Львова. Вона дожила до 1950-го й змогла забезпечити синам і доньці належну освіту та виховати їх щирими українцями. Зокрема, Михайло Рудницький став відомим філологом і професором, Іван Рудницький (псевдонім Кедрин) — знаним журналістом і публіцистом, Антін Рудницький — композитором, диригентом і піаністом.

Мілена Рудницька також у 1917 році захистила докторську дисертацію на екзотичну, як для тодішнього (та й чи не теперішнього?) українського суспільства, тему «Математичні основи естетики Ренесансу». Проте викладачем не стала — дуже багатьом українським інтелектуалам 1920–1930-х років закрили дорогу до роботи у вищій освіті. Це була прерогатива поляків. Але одна з характерних рис тогочасного галицького українства — здатність опиратися зневірі. Такою була й героїня статті.

Мілена Рудницька та Павло Лисяк, (чоловік Мілени Рудницької)

Розум та інтереси нації

По закінченні університету Рудницька отримала диплом учительки філософії та математики. Вийшла заміж за адвоката та журналіста Павла Лисяка. 27 жовтня 1919 року у Відні в них народився син — майбутній відомий український історик, політолог і публіцист Іван Лисяк-Рудницький. Але Павло Лисяк покинув сім’ю. Під час визвольних змагань Мілена Рудницька рвалася до боротьби, але могла працювати лише на військовій кухні. «Жінки пішли туди, куди вимагав розум і інтереси нації», — казала Рудицька.

У 1921–1928 роках викладала в гімназії, вчительській семінарії, на Вищих педагогічних курсах у Львові. У 1923-му здобула диплом із педагогіки та дидактики. Але основною нивою її діяльності став жіночий рух.

Читайте також: Жінка в мундирі. 100 років тому

Ще в 1919 році Мілена Рудницька взяла участь у створенні Національної ради українських жінок у Кам’янці-Подільському. У 1921-му увійшла до Головного відділу Союзу українок, а в 1928-му очолила його.

«Щойно в останніх десятках літ жінка стала громадянкою, суспільною істотою у вищому значенні цього слова… Вона почала приймати участь в усіх зорганізованих проявах життя свого народу, в ній зародилося почуття свого народу, у ній зародилося почуття громадянської відповідальності, поширився її світогляд, а через те зросла також її вартість як жінки і матері», — писала Мілена Рудницька в 1922 році.

Іван Лисяк-Рудницький, син Мілени Рудницької

У 1934-му вона очолила Український жіночий конгрес у Станиславові (тепер Івано-Франківськ) і стояла біля джерел організованого руху українських жінок на світовому рівні. Того самого року окремою книжкою вийшла її програмна праця «Українська дійсність і завдання жінки».

За керівництва Мілени Рудницької Союз українок мав 100 тис. учасниць, але і його двічі забороняла влада: 17 лютого 1929-го — за збір коштів на підтримку Комітету допомоги політичним в’язням, 5 травня 1938-го — за участь у роботі Контактного комітету — об’єднання українських сил для координації політики. Союз українок, утім, пережив польську владу на Галичині, його ліквідували «перші совіти». Тоді, щоб уникнути переслідувань, Рудницька заснувала «Дружину імені княгині Ольги».

Мілена Рудницька також журналіст. У 1919–1920 роках співпрацювала з редакцією часопису «Наша мета». У 1922–1925-му — редактором жіночої сторінки в найпопулярнішій тоді галицькій газеті «Діло». Останнє видання було друкованим органом Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Згодом була редактором періодичних видань Союзу українок, а саме «Жінка» (1935–1939) та «Громадянка» (1938).

Пацифікація і Голодомор

Окремою сторінкою діяльності Мілени Рудницької є політика. Вона була послом (депутатом) у польському Сеймі від УНДО в 1928–1935 роках, членом Української парламентарної репрезентації. Як депутат працювала в освітній комісії та комісії із закордонних справ. Після пацифікації, влаштованої польською владою на Галичині, стала одним із ключових політиків, завдяки яким світ дізнався про реальне життя українців у державі, що виставляла себе як католицька й претендувала на роль носія культури Заходу в Східній Європі. Загалом відзначалася активним неприйняттям тоталітаризму: після зустрічі з диктатором Беніто Муссоліні написала різку критичну статтю, у той час як частина суспільства ідеалізувала авторитарних лідерів. Провадила антикомуністичну діяльність.

Читайте також: Гарет Джоунз – самовидець янгола голоду

Ґрунтовності заяв Рудницької про пацифікацію сприяли її тісні зв’язки як із греко-католицькою церквою, так і з оунівським підпіллям. Дослідниця життя і спадщини митрополита Андрея Шептицького Ліліана Гентош підтверджує, що ієрархи збирали й надавали докази знущань польської адміністрації над українцями. Звісно, представникам польського політикуму був не до снаги опір українства, і в хід пішли навіть особисті образи. Так, на початку 1932-го Валєвський, представник Безпартійного блоку співпраці з урядом (або ББ, як його коротко називали), клубу прихильників політики Юзефа Пілсудського, назвав Рудницьку «берлінською агенткою». Це сталося прилюдно, під час засідання освітньої комісії Сейму. Депутатка подала в арбітраж, але позаяк більшість у парламенті утримували члени ББ, суддею хотіли призначити однопартійця кривдника. Справа не мала перспективи.

Конференція про Голодомор в Україні у Відні 16–17 грудня 1933 року. Біля Мілени Рудницької сидять єпископ Никита Будка, Мирон Горникевич. У другому ряді журналіст Володимир Лотоцький, юрист Айталь Вітошинський, посол Сейму Зиновій Пеленський, делегат Українського допомогового комітету у Варшаві Левко Чикаленко

«З огляду на такий склад суду, небувалий у парламентській практиці судів честі, заявляю, що можу зректися слідства супроти посла Валєвського у складі сатисфакції за заподіяну мені зневагу», — цитувала слова Мілени Рудницької газета «Діло» від 21 лютого 1932-го.

Та після цього вона не зневірилася. Наступного року депутатка вела мову в Лізі Націй про Голодомор в Україні. Під час одного з політичних засідань у справі польсько-українського порозуміння у Варшаві 24 травня 1933-го було сказано, що проблема Голодомору мала б цікавити польську громадськість так, як радянських людей збільшення безробіття в Польщі, що ослаблення сусідньої держави у будь-який спосіб корисне для Польщі...

Коли в 1935-му керівництво УНДО, сподіваючись досягти компромісу з владою, пішло на політику нормалізації відносин, Рудницькій не дозволили втретє стати депутатом Сейму. Діячка не повірила в щирість цієї політики з польського боку й вийшла з УНДО. Опонентами нормалізації були і відомі члени УНДО Дмитро Левицький, брат Мілени Рудницької Іван Кедрин-Рудницький. У підсумку справді виявилося, що нормалізація була лишень варіантом м’якої асиміляції національних меншин, частиною політичної гри. Цей курс українські лідери Галичини визнали недійсним у грудні 1938 року.

Життя і праця на чужині

З приходом «перших совітів» і забороною Союзу українок Мілена Рудницька спершу заснувала жіночу «Дружину імені княгині Ольги», але й цього тоталітарна система не терпіла. Тож активістка змушена була емігрувати до Кракова, А потім до Берліна й Праги, де навчався її син. Іван Лисяк-Рудницький успішно захистив докторську дисертацію в Карловому університеті. Бажання підтримати сина стало, напевно, одним із мотивів для подальшої наполегливої праці діячки. У 1944-му за її редакторства в Празі вийшов збірник «Західна Україна під большевиками», наклад якої згодом знищили в підконтрольній Москві Чехословаччині. Удруге збірник видали в США 1958 року, втретє презентували уже в Україні на Форумі видавців у Львові 2016-го.

Читайте також: Найстарша гетьманівна Скоропадська

Перебуваючи на чужині, не полишила Рудницька й громадської діяльності.

«По війні вона відразу старалася скоординувати працю жінок на внутрішньоукраїнському відтинку та відновити контакти, які українці мали в Женеві. При першій нагоді перейшла — таки пішки, через гори, бо транспорт ще не був наладнаний, — до Швейцарії, де намагалася виступати як речник українського жіноцтва», — згадувала історик, активістка жіночого руху та видавець праць Рудницької Марта Богачевська-Хом’як.

Мілена Рудницька (у центрі) в складі президії Союзу українок

У 1948 році героїня нашої статті стає представницею Української національної ради у Швейцарії. У Женеві заснувала Український допомоговий комітет, який посприяв виїзду з Чехословаччини на захід понад 500 українських родин. Фактично цих людей урятували від заслання до Сибіру, а багатьох і від смерті. У 1950 році й сама Рудницька виїхала до США, де намагалася влитися в жіночий рух. Та не вийшло: в Америці були інші суспільні умови, далася взнаки й зміна поколінь. Тож уже в 1950-х вона повернулася до Європи й осіла в Мюнхені. Протягом 1950–1958 років Мілена Рудницька співпрацювала з газетою української діаспори в Сполучених Штатах «Свобода», а в 1956–1960-му й з українською редакцією «Радіо Свобода» в Мюнхені.

Уже в літах Мілена Рудницька багато уваги приділяла релігії, вочевидь, піддавала рефлексії власне життя і події, учасницею та свідком яких їй випало стати. У 1963-му однією з перших прийняла звільненого з радянських таборів патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого. Того самого року побачила світ книжка Рудницької «Дон Боско. Людина. Педагог. Святий», а в 1970-му були опубліковані її «Невидимі стигмати». Останнє видання присвячене Йосифу Сліпому. Готувала діячка й спогади, але не судилося через хворобу.

Мілена Рудницька померла 29 березня 1976 року. Поховали її в Мюнхені, а в 1993-му перепоховали у Львові. Чи не найкращою лаконічною характеристикою цієї діячки стали слова вже цитованої вище Марти Богачевської-Хом’як: «Вона, без сумніву, була ідейною, відданою патріоткою України, країни своїх батьків. Цей патріотизм був для неї природним, невимушеним, не йшов урозріз з єврейським походженням її матері. Навпаки, її мати була українкою в такий самий спосіб, як і її батько, бо вони були мешканцями тієї самої землі. Завжди патріотична, Рудницька також дивилася на справи з дуже раціональними, обдуманими та цілеспрямованими міркуваннями».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • «Закарпатська народна республіка» час від часу підіймає хвилі обурення у стрічках новин. Така «загроза» поки виглядає примарною. Утім, непоміченими залишаються інші важливі проблеми
    22 червня, Станіслав Козлюк
  • Цією публікацією Тиждень.ua пропонує серію художніх репортажів про дітей, що зростають в особливих умовах
    22 червня, Єлизавета Гончарова
  • Що може поєднати лауреата «шнобелівської» премії з генералом СБУ
    22 червня, Андрій Голуб
  • За результатами парламентських виборів у Франції абсолютна більшість дасть змогу Емманюелю Макрону без перешкод затвердити новий уряд та провадити власну політику
    22 червня, Алла Лазарева
  • Як Емманюель Макрон може вплинути на відносини між Парижем і Берліном
    22 червня, The Economist
  • 14 червня виповнився рік, як відбувся останній обмін українських політв’язнів із Росією. За цей час справа з поверненням інших бранців помітно не просунулася
    22 червня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено